Верховна Рада не підтримала законопроект про приєднання України до Конвенції про захист дітей і співпрацю з питань міждержавного усиновлення. За відповідний документ проголосували лише 123 народні депутати з 413, зареєстрованих у залі засідань в середу. Голосування демонстративно проіґнорували фракції "Свободи" та КПУ.
На перший погляд все дуже правильно та патріотично. Мовляв, Україна не якась там зозуля, що розкидає своїх пташенят по чужих гніздах. То наші діти, й іноземцям до них – зась!
З комуністами все зрозуміло. Зайвий раз показати дулю Заходу – то святе. Тим паче, що в путінській Росії вчинили саме так, а орієнтація на Москву у ленінців у генах. А от зі «свободівцями» - то питання…
Дуже би хотілося, щоби супротивники міжнародного усиновлення певний час погостювали у наших сиротинцях. І не як благодійники – приїхали, тицьнули подарунки – і ходу… А так – десь принаймні на день. Поспілкувалися би з діточками (про яких вони так «піклуються»), подивилися їм в очі, з нянями та вихователями поговорили…
Звичайно, можна згадати, що серед українців нині є велика черга на всиновлення. Це правда. Але тут є одне маленьке «але». Наші вітчизняні всиновлювачі воліють взяти ЗДОРОВУ дитинку та ще й бажано у віці до 3 років. А таких – абсолютна меншість. Що ж робити хворим, увічним і старшим? Що чекає на цих дітей? Раніше у них була надія, що їх візьмуть до себе американці чи західні європейці. (Левова частка з раніше всиновлених іноземцями малюків мали більші чи менші патології, й «українське» всиновлення їм «не світило»). Про долю «випускників» дитячих будинків можна багато розповідати. Хворі (якщо доживуть до повноліття) «перекочовують» в інтернати для інвалідів, здорові – тут по різному, але здебільшого їх чекає вулиця чи виправна колонія. Як у не прибитих до життя «дитбудинківців» розумні та цинічні дяді за якісь яскраві дрібнички легко відбирали житло, написано чимало. Багато написано і про те, як серед сиріт кримінальний світ вербує поповнення та повій. Вирватися у нормальне життя, на жаль, вдається не кожному.
Наші «дуже патріотичні» та «чадолюбні» нардепи нагадали мені одну київську алкоголічку.
Цю історію колись розповіла нянечка зі столичного сиротинця. Якесь із західних дипломатичних представництв привезло сиротам подарунки. Дипломати поспілкувалися з діточками. Одна з жінок буквально прикипіла до трирічної дівчинки, яку мати-алкоголічка «спихнула» до Будинку малятка. Дівчинка мала цілий «букет» захворювань – включно з важкою вадою серця (а на операцію в Україні надій не було). Жінка була згодна хоч зараз забрати дитину, але без відмови матері це було неможливо. Та ж, дізнавшись, що прикотила така «шара», виставила скажений рахунок за свій підпис. Дипломатка була не найвищого ранґу, і грошей, аби задовольнити неймовірні апетити «матусі», не мала… Нещасна жінка місця собі не знаходила, щодня приїздила до малої, сиділа з нею до ночі… І лише за рік таких мук «чадолюбива» матуся змилостивилася, скинувши ціну до «підйомної». Як наслідок – дитина поїхала за кордон, де їй зробили операцію. Матуся ж мала на що пиячити зі своїми співмешканцями. За кілька років по тому нова мати побувала в Київі й завітала до сиротинця. Показувала няням фото донечки. З синюшної і страшненької «мавпочки» дитя перетворилося на справжню принцесу. Хоч на рекламний постер. А якби дитину залишили в Україні, навряд чи до підліткового віку дожила би.
Наші нардепи нічим не відрізняються від горе-матусі. Та, щоправда, катувала дитину заради грошей, а народні обранці роблять те ж саме заради політичних дивідендів. Які, зрештою, теж з кайфом конвертуються у гроші.