Управа офіцерського табору полонених Українцїв в Йозефштадтї на Чехах присилає нам, з проханнєм о поміщеннє, отсю відозву до полонених офіцерів в инших таборах:
Товариші!
"Встане Україна
І розвіє тьму неволї,
Світ правди засвітить
І помолять ся на волї
Невольничі дїти".
Сї слова нашого національного пророка Т. Шевченка здїйснили ся. Народ повстав і порвав кайдани, в яких його більше нїж 250 лїт держали московські царі. Старий невільничий лад знищено. Треба будувати новий.
Всї, хто бажає кращого життя, хто бажає волї й правди, хто не хоче зостати ся і на далї рабом, хто нарештї почуває себе людиною в дїйснім значінню сього слова, — повинен взяти ся до роботи.
Дуже тяжка річ, знищивши старе, будувати нове. Багато для нашого Рідного Краю треба робітників — свідомих Українцїв. Більша частина нашої інтелїґенції змосковщила ся, а народ наш у панській неволї зубожів, став темним, забитим.
Тільки в сїм роцї пробудив ся наш народ зі сну і могутньою хвилею по всїй Українській Землї пролунало гасло: "Хай живе Вільна Україна!" Се гасло запалило потухаючий вогонь у грудях вірних синів України, вони зразу приступили до боротьби та працї.
Маємо вже автономію і своїх мінїстрів, вони докладають усїх сил, щоб удержати здобуті права й вільности, добивають ся нових — і ми бачимо, що їх праця з надзвичайною скорістю будує нове життє.
Але їм треба помічників, народови треба замісць старих царських чиновників, що деморалїзували українську людність, дати щось нове, своє, краще, національне. Потрібні великі кадри інтелїґентних робітників.
Такими робітниками можуть бути свідомі Українцї, і свідомі нетільки по назві, а й по духу. Той, хто не знає своєї мови, історії, лїтератури, звичаїв свого народу, відносить ся до них байдужно, не має права називати ся Українцем, то буде якийсь недошкребок культури. Такому не місце в сїмї вольній, новій.
Коли вони ранїйш були панами над поневоленим народом та прислуговували ся перед власть імущими, то тепер будуть пасти заднїх. Нїяка протекція тепер не дасть їм змоги зайняти тепленьку посаду. Минуло ся те, що було, й не повернеть ся. Всї уряди мають бути виборні. Се хай памятають ті, хто дивить ся на життє з боку практичного, матеріяльного.
Отже доволї спати! Треба тут у полонї підготовити себе до працї серед свого народу, бо, повернувшись до дому, будемо мати багато роботи. Там нїколи буде учити ся, а тут ми маємо вільний час і повинні його використовувати.
На наші неодноразові прохання перевести нас до українського табору мінїстерство війни постановило нарештї офіцерську станцію в Йозефштадтї (у Чехах) зробити українською. В сїй справі прийшов нам до помочи Союз визволення України, який ми, полонені офіцери-Українцї, уважаємо провідником в культурно-національній і просвітній працї серед наших земляків.
Наша мета — стати свідомими громадянами Вільної України. Ми хочемо змити з себе геть той намул русифікації, яким так щедро обдарувала нас московська школа.
Ми займаємось вивченнєм української мови, історії, письменства, ґеоґрафії, уладжуємо виклади з ріжних галузей українознавства, обговорюємо подїї на Україні та в Росії, а також инші теми сучасного життя, уладжуємо публичні сходини, віча, дискусії, лїтературні вечорницї, вистави, концерти для розваги й ознайомлення з нашими національно-полїтичними й побутовими піснями.
У нас вже маєть ся велика українська біблїотека, театральні костюми, сцена, ноти. Зорґанїзували ся культурно-просвітний і театральний гуртки. Офіціяльно життє у нас, як українського табору, почало ся 12 серпня сього року.
Отже хто почуває себе сином України, хто не ворог свого народу, хто хоче стати свідомим громадянином, — запрошуємо до нас. Подавайте рапорти, щоб вас переведено до Йозефштадту.
Ті, що не можуть з якихсь небудь причин переїхати до нас, хай засновують у себе в таборах українські гуртки, українські біблїотеки, виписують українські часописи й ширять національну свідомість поміж земляками.
Хай кожний памятає слова, сказані в часї всеукраїнського селянського зїзду: "Нема вже Малоросії... від'їхала Малоросія: є Україна". Ганебна назва "Малорос", яку надали нам царі, повинна зникнути.
Товариші! Проснїть ся, порвіть кайдани, які наложила московська урядова культура на ваші душі, ваш розум. Вдихнїть в себе хоч трохи вільного повітря. Не цурайтесь вільного рідного слова, — воно має творчий дух! З рабів воно робить вільних громадян.
Дізнайте ся нарештї, хто ви, яких батьків і чиї сини.
Гуртуйтесь, працюйте!
Просимо тих товаришів, що одержують Вістник С. В. У., оголосити прилюдно сей заклик перед всїма земляками. 27/14 серпня 1917 р.
Офіцери-Українцї табору Йозефштадт (у Чехах). Голова управи табору М. Калитенко; члени: Микола Харченко, Панас Гончаренко, Кость Курило, Петро Мерлик, Дмитро Скарженовський; писарь Микола Байко.
[Вістник Союза визволення України]
28.10.1917