відбувають ся сегодня в салях "Рускої Бесїди" і "Просвіти" при значній участи [бо звиж 50] членів. Кромі львівских членів [між котрими бачили ми проф. д-ра Ом. Огоновского, проф. Ом. Партицкого, Н. Вахнянина, Ив. Верхратского, сов. Ал. Тороньского, члена видїлу краєвого д-ра Д. Савчака, инсп. краєвого Ив. Левицкого, директора рускої ґімназії Харкевича, д-ра мед. Сельского і др.] явили ся також гостї з провінції: пос. Телишевскій, Корн. Устіянович, адв. д-р Дїдошак з Бучача, заст. нотаря Вол. Левицкій з Станиславова і кілька молодших священиків.
Серед поважного настрою зібраних отворив збори посол Ол. Барвіньскій такою промовою:
Світлі Збори!
Десятий раз збирають ся члени Товариства имени Шевченка на загальні збори, щоб спільно порадитись про долю сего товариства і єго розвиток. Сим разом припала менї та честь, відкрити десяті загальні збори, котрі в исторії розвитку нашого товариства мати-муть превелику вагу, значінє нової доби. Се бо Товариство имени Шевченка вступає на нову дорогу, на широку ниву наукової працї в рідній мові, стає науковим товариством. Се хвиля историчного значіня в культурнім і національнім розвитку україньско-руского народу, бо ми кладемо угольний камінь під нерукотворну святиню, де зберегати і плекати-меть ся найцїннїйшій скарб, найдорожша спадщина, найперше живло нашого національного житя, наша рідна мова.
Всїлякої долї зазнав україньско-рускій нарід за весь час житя историчного, як далеко сягає про него писана память, та опинив ся по сїй віковій боротьбі з усякими злиднями на самім краю занепаду національного.
"Доборолась Україна до самого краю", — можна справедливо промовити з нашим безсмертним Кобзарем. Важка невимовно була доля України-Руси
"Обідрана сиротою
По-над Днїпром плаче...
Тяжко-важко сиротинї
А нїхто не бачить, —
Тілько ворог, що смієть ся."
Здавалось, що на попелищах нашої историчної минувшини зовсїм погасла искра народного житя. Однак инакше доля судила; показалось, що
в попелї тліє
Огню искра великого,
Тлїє, не вгасає...."
Тою искрою живущою, тою невмирущою силою, що затаїла ся в попелищах занепавшої тяжкими невзгодинами україньско-рускої нації — було наше рідне слово. Хоч так занепав наш нарід, однак Всевишній покликав єго до нового житя:
Возвеличу
Малих оттих рабів нїмих!
І на сторожи коло их
Поставлю слово.
Отсе-ж то слово, що дало животворящу силу двом сусїдним літературам, польскій і московскій, стало тою искрою, від котрої затлїло ся і розгоріло нове житє і показало світови, що при всяких злигоднях, що по тяжкім лихолїтю не перестав жити нарід україньско-рускій, що таки
"ще не вмерла Україна!"
В курних хатах, під сїльскою стріхою зберегла ся та животворяща сила і проявляла ся то тужливою піснею, то поважною думою або жартобливою приспівкою, поки Котляревскій перед несповна сотнею лїт видобув з забутя нашу рідну мову, вивів єї на широку літературну ниву і усунув тим способом звідсїль з одного боку язикову мішанину, якою єї занечищено, з другого боку відсунув московску мову, що почала вдомашнювати ся на україньско-рускій ниві.
Спершу появило ся нове україньско-руске письменьство сміхом крізь сльози над гіркою недолею і занепадом україньско-руского народу, сатирою докірливою знїкчемнїлому україньскому панству, але небавом полилось наше рідне слово чудовою піснею Шевченка, що розлилась голосною струєю далеко не-за межі України-Руси і проголосила усему світови истнованє україньско-рускої народности в имя рідного слова і окремішного самостійного світогляду.
Голосним гомоном відбилась україньска пісня аж під Бескиди і пробудила з тяжкого просоня Галицку братію,
"І о диво! трупи встали
І очи розкрили!
І брат з братом обняли ся
І проговорили
Слово тихої любови."
Отаке диво вдїяло наше рідне слово, воно стало для нашої занапащеної, знехтованої і завмершої нації живущою-цїлющою водою, що воскресила єї до нового житя.
Почалась тепер нова боротьба україньско-руского народу за єго право народне, за єго истнованє, та вже не шаблюками і мушкетами, а живим словом, громовою піснею, від котрої потряслось могуче царство. Злякались державцї потужного царства і розіслали благовістників україньского слова по різних казематах, а великого кобзаря України-Руси запроторено в далеку азійску пустиню, щоб зломити єго тїло і вбити єго духа. Однак і ті тяжкі кари перших мучеників за рідне слово не вбили народного духа, не загатили широкої струї, якою поплила наша рідна мова. Затамоване русло сцїпенїлою від північного подуву кригою поширшало, пісня україньска стала ще голоснїйшою, робота на ниві рідної словесности стала ще жвавійшою і склала ся з тими робітниками і благовістниками правди в рідній мові, як з євангельскими проповідниками, до котрих промовив Спаситель: коли гнати-муть вас в одному місци, утїкайте до другого. Склали ся такі подїї, що цивілізований світ не хоче віри няти в можливість такого дива, — що в Россії можуть появлятись букварі і книжки для початкової шкільної науки: татарскі, самоєдскі, тунґузкі — не вільно однак бути там книжкам україньским; що вільно там проповідувати і перекладувати слово Боже всякою иншою мовою — тілько не україньско-руского, що вільно видавати часописи і журнали на всїх мовах великого царства, лише не вільно видавати на україньско-рускій навіть малесенької ґазетки хоч би такої як тутешня "Читальня". Отже дійшло до того, що жерело затамоване в однім місци пробило собі вихід в другім.
Анї насильство над письменниками україньскими в 40-ових роках анї славний указ забороняючій українщину з 18 мая 1876 року не вбили духа україньско-руского народу — він найшов собі захист під крилами австрійского вірла. Отут в констітуційній Австрії наше рідне слово і в церкви і в школї і в урядї здобуває собі щораз ширше пристановище і єднає собі громадянску повагу. Коли-ж україньско-рускому народови свобідно в межах австрійскої держави зберегати, плекати і розвивати найдорожшій і найцїннїйшій скарб народного духа — рідне наше слово, завдяки великодушности нашого наймилостивійшого монарха, то я певний, що буду вірним товмачем чувств світлого збору, коли піднесу оклик: Наш Наймилостивійшій Цїсарь Франц Іосиф най жиє!
Двацять лїт вже минає, як в серцях горячих патріотів України-Руси зродилась гадка оснувати тут літературний кіш, літературне товариство для безпечного розвитку україньско-руского письменства, і найменувати єго именем того, що зробив голосним україньско-руске слово в цивілізованім світї — товариство имени Шевченка.
Щедра жертволюбивість покійних уже: панї Марії Милорадовичевої, Михайла Жученка, Степана Качали дала спроможність заснувати при товаристві друкарню, що показала ся справдї міцною підоймою в розвитку нашого письменства і забезпечила єму ширшій розцвіт. Коли-ж з великою почестію згадуємо сих перших щедрих добродїїв нашого товариства, то годить ся помянути також тих перших трудовників, що приложили руки до введеня в житє сеї институції і чимало для неї безкористно позаходили ся а именно: д-ра Корнила Сушкевича, Михайла Димета, д-ра Олександра Огоновского, Льонґіна Лукашевича, Евгенія Желехівского, Михайла Коссака, Гната Рожаньского, Мирона Мальчевского, Дамяна Гладиловича. Протягом сего року втратило товариство двох вельми заслужених членів, а именно голову д-ра Ю. Целевича і одного з піонірів народної идеї сорокових років о. Теофана Глиньского, пароха в Городници. Отже повстанєм з місць віддаймо честь памяти тих покійних членіс, котрі своїми щедрими дарами і щирими трудами допомогли станути нашому товариству на теперішнім ступени розвитку.
Товариство им. Шевченка стало огнищем для викликаного з-під курної стріхи рідного слова, котре обявило свою живучість в белєтристичних творах новійших україньско-руских письменників, в перекладах св. письма, та в перекладах поетичних творів світових ґеніїв. Наспіла тепер пора підняти нашу мову до научної поваги, перепровадити єї через строгу науку і на високостях науки виставити наше національне знамя.
Новий статут дає нам право зробити наше товариство науковим. Не падаймо духом, що до такого великого дїла приступаємо з слабими силами. Всякій бо почин трудний, всяке велике дїло повстає з малого. Тому-ж сміло і бодро приступаймо до сего дїла.
На саму вість про засновуванє наукового товариства поспішило більш як 70 щирих прихильників тої идеї, щоб стати в підмогу сему важному починови. Маймо надїю, що робота наша хоч-би яка скромна, але щира і поважна зєднає нашому товариству щиру симпатію і прокинуть ся на цїлім обширі України-Руси щирі робітники; маймо надїю, що і між бідолашним народом україньско-руским знайдуть ся ще засібні люде, що щедрою рукою зложать на жертовнику народнім свої лепти і тим допоможуть, що може хоч нашим дїтям доведеть ся діждати україньско-рускої Академії Наук і тогдї сповняться Шевченкові слова:
"I возвеличимо на диво
І розум наш, і наш язик..."
[Вкінци згадав п. Барвіньскій про щиру і невсипущу працю для товариства Вп. пп. проф. С. Громницкого і К. Паньківского та заявив им прилюдну подяку за их труди.]
По промові п. Барвіньского забрав слово проф. д-р Ом. Огоновскій і повитав нове товариство наукове сими словами:
"Я мав би двійний титул повитати заснованє наукового товариства имени Шевченка, — раз той, що я один из трьох живучих ще членів основателїв товариства им. Шевченка, а в-друге сей, що єсм головою найстаршого руского народного товариства "Просвіта".
Міг би я отже піднести привіт від трійцї-недобитків основателїв, і сказати з праведним Симеоном: "Нинї отпущаєши раба твоєго, владико, со миром", бо ось побачили очи мої, як товариство більше промислове перетворило ся в товариство наукове, чим наші патріоти під проводом професора Олександра Барвіньского сповнили завітне бажанє безсмертного Кобзаря, ширити науку між земляками; — кажу, що міг би я з праведним Симеоном сказати ті слова, — так нї! — Я хочу ще жити і дивитись, як те нове товариство класти-ме засновок під будущу руску академію наук, а як Бог позволить здоровля і сил, хочу ще станути між робітниками, що здвигатимуть ту святиню наук. Коли-ж зрікаю ся голосу, яко найстаршій из живучих основателїв товариства им. Шевченка, то в имени найстаршого руско-народного просвітного товариства підношу голос, щоби повитати сю наймолодшу і найгарнїйшу нашу сестру, а найдорожшу дочку матери Руси України, — щоб побажати їй гарного розвою в славу сеї нашої матери.
Дивним дивом під конець ХІХ віку стрічають ся в тім-же роцї два народні свята — свято ювілейне 25-лїтного истнованя товариства "Просвіта" і родини многонадїйного наукового товариства им. Шевченка. Гарний розвій товариства "Просвіта" є запорукою ще гарнїйшого будущого розвою сего товариства, котрим буде піклуватись ґеній безсмертного Тараса. Ось сходить ясна денниця під конець XIX. зелїзного віку. І чей в XX. віцї завитає для нас красна доля в побутї просвітно-національному. В тім віцї ачей сповнять ся слова нашого народного пророка, що Русь-Україна помяне єго в сїмьї великій, в сїмьї вольній, новій. Та от, ми старіші не діждемо ся того народного воскресеня. Все-ж потїшаємо ся сею надїєю, що виступають нові молоді борцї просвітно-національні найпаче в Українї, — в тій нещасній Українї, що обідрана сиротою над Днїпром плаче; — они-то слухають слів Тараса: "Боріте ся, поборете, вам Бог помагає, за вас сила, за вас воля і правда святая!"
Слїдом за тими патріотами на Українї йдуть і молоді наші брати в Галицкій Руси, — они-то переймуть від нас роботу просвітно-національну, і в XX віцї, — в віцї суспільно-національного воскресеня, здвигнуть над нашими могилами стяг свободи й волї. Відтак привіт від товариства "Просвіта" кінчу словами безсмертного Кобзаря: "Обниміте-ж, брати мої, найменшого брага, нехай мати усміхнеть ся, заплакана мати! — і забудеть ся срамотня давняя година, і оживе добра слава, слава України, і світ ясний, невечерній тихенько засїяє!"
Як промову п. Барвіньского так і промову д-ра Огоновского приняли всї зібрані одушевлено. П. Барвіньскій подякував д-ру Огоновскому за привітне слово і піднїс, що красний розвій "Просвіти" з малого до великого може послужити лиш за заохоту новому товариству науковому до щирої, невтомимої працї.
По одноголоснім принятю зборами нових членів [а жиючих давних єсть 53] відчитав п. Петро Огоновскій справозданє з дїяльности видїлу товариства а п. К. Паньківскій зі стану каси. [Справозданя ті подамо завтра] На внесенє п. Вол. Шухевича в имени комісії контрольної збори удїлили уступаючому видїлови абсолюторію.
До нового видїлу вибрано пп. Ол. Барвіньского, Ос. Ганинчака, Ис. Громницкого, Ос. Маковея, Петра Огоновского і К. Паньківского видїловими, а д-ра Григ. Величка і Ост. Макарушку заступниками видїлових.
Головою товариства вибрано через аклямацію посла Ол. Барвіньского.
Три секції наукові уконституували ся в той спосіб, що вибрано: В секції фільольоґічній: директором д-ра Ом. Огоновского, єго заступником Ом. Партицкого а секретарем Ост. Макарушку. В секції исторично-фільософічній: директором проф. Н. Вахнянина, єго заступником д-ра Костя Левицкого а секретарем проф. Вол. Коцовского. В секції природничо-лїкарскій: директором проф. Ив. Верхратского, єго заступником д-ра Щ. Сельского а секретарем проф. Вол. Шухевича.
Опісля відчитав проф. Вол. Коцовскій гарно науково оброблений відчит про историчну основу "Слова о полку Игоревім". Відчит приняли зібрані оплесками, а в діскусії, яка вивязалась на темат відчиту, забирали слово пп. д-р Ом. Огоновскій, Корн. Устіянович, Копач, Щурат і Макарушка і сам прелєґент.
По скінченій діскусії о годинї 2-ій перервано засїданє на дві години.
[Дѣло, 11.05.1893]
ІІ.
В доповненю до вчерашного справозданя зі зборів товариства имени Шевченка подаємо відчитане на зборах:
Справозданє з дїяльности видїлу товариства за час від 13 н. ст. марта 1892 до 11 н. ст. мая 1893.
На остатних загальних зборах товариства дня 13 н. ст. марта 1892 р. вибрано видїл, до котрого увійшли: д-р Юліян Целевич яко голова, Кость Паньківскій, Сидор Громницкій, Олександер Барвіньскій і д-р Олександер Кулачківскій, а на заступників Петро Огоновскій і Иван Верхратскій.
Ново-вибраний видїл уконституував ся на 1-шім засїданю дня 17 н. ст. марта 1892 р., вибравши Олександра Барвіньского заступником голови, д-ра Ол. Кулачківского секретарем, Костя Паньківского адміністратором економічним. Коли-ж д-р Ол. Кулачківскій зрік ся опісля уряду видїлового, покликано до видїлу першого заступника Петра Огоновского. По смерти много-заслуженого голови товариства д-ра Юл. Целевича обняв провід в товаристві заступник голови Ол. Барвіньскій, а до видїлу покликано другого заступника Ив. Верхратского. За весь час відбув видїл XXI засїдань.
За найважнїйшу свою задачу вважав уступаючій тепер видїл — перевести бажану вже від кількох лїт реформу товариства і зорґанізувати єго яко товариство наукове. Ухвалений на остатних зборах статут предложив видїл [по переведеню дрібних формальних поправок] ц. к. намістництву, котре приняло сей статут до відомости рескриптом з 16 падолиста 1892 р. ч. 89.560, і на основі сего статута мають нинїшні загальні збори перевести орґанізацію наукового товариства имени Шевченка. Та поки ще наспіло потвердженє нового статута, робив видїл підготованя в тім напрямі, якій надала нашому товариству ухвала остатних загальних зборів. Именно видав під конець 1892 року І-ій том Записок [в 13 аркушів 8-ки], і в них помістив чотири статьї наукові з обсягу исторії України-Руси, літератури і економії суспільної, а також короткій начерк историчний про дотеперішний розвиток товариства. Сей том Записок розіслав видїл даром своїм членам, а також важнїйшим науковим товариствам, видавництвам і академіям наук, і тим навязав наукові взаємини з сими науковими корпораціями, котрі тепер стали обмінювати ся своїми виданями з нашим товариством. Видїл заздалегідь заходив ся, щоби підготовити вихід дальших томів "Записок" і придбати до того потрібні наукові статьї. В тій цїли відносив ся видїл до наших учених і письменників, запрошуючи их до участи. Заходи сі не остали без успіху. Доси наспіли отсі наукові працї:
1. "Стародавні грецкі кольонії боспорскі в межах теперішної кубаньскої области та сумежних з нею місць" [з картою давної приборспорскої области] Паначовного;
2. "Студії над основами розкладу багатства", Тадея Рильского [конець загальної части];
3. "Картина з исторії Волинї на початку XIV. віку", Иванова;
4. "Пристрій до зміреня сили скорочень родового уразу [uterus]", розправа медична д-ра Черняхівского.
5. "Для ювілею Котляревского", desiderata М. Сергієнка.
Окрім того обіцяли небавом надіслати наукові працї д-ри Иван Горбачевскій і Иван Пулюй, д-р Калитовскій, Ив. Верхратскій, В. Коцовскій, Ол. Колесса, Ив. Франко і инші.
Редакцію "Записок" по смерти д-ра Целевича поручив видїл Ол. Барвіньскому, а щоби почтити память многозаслуженого голови, постановив замість вінця на домовину — зложити 100 зр. на наклад другого тому "Записок", котрий буде присвячений єго памяти і вийде в половинї липня.
Щоби придбати певні і постійні засоби на наукові роботи і видавництва та на підмогу україньско-рускої штуки, постановив видїл предложити міністерству просвіти свої дотеперішні виданя [коли вийде і ІІ-ій том "Записок"] і просити о постійну річну підмогу з фондів державних, а також віднести ся в тій самій цїли до сойму о постійну підмогу з фондів краєвих.
Видїл впевнив ся, що наше товариство зможе лиш тогдї викликати оживленє і розвиток живійшого руху літературного і наукового, коли буде орудувати значнїйшими засобами матеріяльними. В тій цїли заходив ся видїлу щоби правительство внесену перед двома роками оферту о наклад руских шкільних книжок для шкіл народних полагодило в користь нашого товариства. Справа порішена в той спосіб, що правительство віддає нашому товариству друк книжок для шкіл народних і тепер в друкарни нашій друкує ся новий Букварь рускій і Нїмецко-рускі вправи для IV-oї кляси шкіл народних, а за тими пійдуть і инші шкільні книжки. Всї ті книжки друкують ся правописію фонетичною, заведеною ц. к. міністерством просвіти для шкіл галицких.
Видїл дбав також про инші видавництва, а именно: Накладом товариства вийшов в двох томах "Кобзарь Т. Шевченка", котрого редакцію перевів вельми уміло і старано Вп. д-р Ом. Огоновскій, за що видїл складає єму на сїм місци прилюдну подяку. Окрім того накладом товариства вийшли: "За громаду" Подоленка, II. і III. том оповідань В. Чайченка: "Соняшний промінь" і "На розпуттї".
Товариство имени Шевченка видає і в сїм роцї илюстрований двотиждневник "Зоря", а редакцію поручено на дальше Василеви Лукичеви, котрий умів старанним і умілим добором статей поставити "Зорю" на становище відповідне літературному орґанови України-Руси і зробити єї ватрою, коло котрої згромадили ся сучасні письменники україньско-рускі. Найпевнїйшим доказом сего стає та обставина, що як за-два остатні роки збільшив ся круг передплатників "Зорі" так і в сїм роцї зросло их число. Илюстованє "Зорі" поручив видїл Костеви Паньківскому і дбав, щоби і в сїм вглядї піднести стійність сего видавництва. Видїл бачить дуже добре, що богато ще треба в тім напрямі полїпшити, однак не може не висказати сего погляду, що значні видатки, яких вимагає справдї артистичне илюстроване, зможе товариство тогдї покривати, коли збільшать ся єго матеріяльні засоби або піднесе ся ще більше число передплатників, а одно і друге дасть ся осягнути лиш поступінно. З початком сего року розширено видавництво "Зорі" таким способом, що в додатку окремім друкує ся "Словарь россійско-україньскій", котрий буде важним причинком до наших лексикоґрафічних робіт. Видавництво сего додатку поручив видїл також п. К. Паньківскому.
Однак оживленє і розвиток літературного руху залежить чимало від широкого розповсюдненя літературних і наукових видань, тому видїл признав конечною потребою — завести власну книгарню. Маґістрат міста Львова удїлив концесії на окрему книгарню, однак видїл уступаючій мусїв поки-що звернути бачність на розширенє друкарнї — і спровадив третю машину, закупив нові черенки, щоби відповісти тій задачи, яку приняло на себе товариство з друком руских книжок для шкіл народних. Показалась отже потреба розширити льокаль для cклaдaчів і на маґазин, а до того завести окрему канцелярію наукового товариства, де можуть відбувати ся засїданя видїлу і засїданя секцій наукових, і наслїдком того відокремити канцелярію друкарнї. Відкритє книгарнї наукового товариства имени Шевченка буде отже задачею будучого видїлу.
Позаяк товариство наше, обнявши друк руских книжок для шкіл народних, мусїло зробити на разї значний вклад в то предприємство [закупити машину, черенки, розширити льокаль], — то видїл постановив затягнути позичку в висотї 2500 зр. на 3% в видїлї краєвім, і позичку сю товариство буде сплачувати через три роки потручуванєм одної третини з належитости за виконувані друки на рахунок краєвого фонду.
Уступаючій видїл звертав пильну бачність і на фінансовий бік товариства і друкарнї, сего головного жерела приходів. Именно дбав про те, щоби позицію дебіторів зреалізувати і поступінно так управильнити дїловодство, щоби та позиція не спиняла анї розвитку друкарнї, анї наукової дїяльности товариства. За-для того видїл постановив роботи друкарскі видавати лише за готівку, а з дебіторами перевести умови що-до оплати залягаючих належитостей. Змаганя видїлу в сїм напрямі були доволї успішні, так що в порівнаню з давнїйшими лїтами єсть значний поступ, і будучій видїл буде мати задачу в тім напрямі на стілько улекшену, що буде міг позицію дебіторів майже зовсїм усунути.
Видїл брав участь в торжествах і маніфестаціях народних, а именно: обходив як що року роковини смерти Т. Шевченка спільно з иншими народними товариствами музикально-деклямаційними вечерницями, почтив 25-лїтний ювілей композиторскої дїяльности Миколи Лисенка після ухвали остатних загальних зборів, а 29 цвітня с. р. вислав привітну телєґраму почестному членови Олександрови Кониському в 35-лїтні роковини єго літературної дїяльности.
Підготовлена уступаючим видїлом переміна нашого товариства в наукове товариство имени Шевченка стрітила в цїлій Українї-Руси щиру симпатію, котра обявила ся громадним зголошуванєм наших людей в члени наукового товариства, — і коли до послїдних зборів [у мартї 1892 р.] мало наше товариство 48 членів, а на остатних зборах принято нових 5, то з того часу, як появив ся новий статут, зголосило ся до 80 членів нових, між ними богато людей видних в літературі і науцї. Сю прояву викликала не тілько заведена новим статутом пільга що-до вплати вкладок членьских [позаяк і між зголошеними єсть кандидати на членів-основателїв], але й горячо почувана рускою свічною верствою потреба — плекати науку в рідній нашій мові.
Коли отже видїл сам добачує, що неодно не повело ся єму осягнути, неодного бажаня перевести, то управнює єго — глядїти спокійно і з повною вірою в красчу будуччину нашого товариства се одно, що видїлови повелось розбудити широко интерес для нашого товариства, підготовити єго наукову орґанізацію, запевнити єму значнїйші матеріяльні засоби, а тим самим і покласти підвалини до широкого і успішного розвитку та промостити до того дорогу будучому видїлови".
По принятю того справозданя з дїяльности видїлу наступило справозданє касове за рік 1892. З того справозданя виходило, що:
Приходи в роцї виносили 27.147 зр. 66 кр., а розходи 26.775 зр. 71 кр., отже остало ся: 371 зр. 95 кр.
Активи товариства виносили з кінцем 1892 року 29.440 зр. 92 кр., пасиви 7.433 зр. 89 кр., отже маєток товариства 22.006 зр. 03 кр.
[Хід нарад зборів на вчерашнім пополудневім засїданю подамо завтра.]
[Дѣло, 12.05.1893]
III.
Предметом нарад пополудневого засїданя загальних зборів були внесеня членів.
П. Маковей піднїс невідрадний стан наших письменників, котрі не маючи винагороди за свої працї, часто мусять опускати рідну ниву і тиняти ся по чужих. Суспільність руска за мало журить ся ними, не дбає про их долю. Але з другої сторони і самі письменники живуть осторонь від себе, нема межи ними звязи, майже не знають ся. Щоби зарадити тому, бесїдник поставив внесенє: Наукове товариство им. Шевченка подасть иніціятиву до зїздy руских письменників і любитeлїв письменства в часї краєвої вистави в 1894 роцї.
Над сим предметом вивязала ся довша дискусія.
П. В. Шухевич замітив, що і він хотїв поставити таке внесенє, а коли п. Маковей виручив єго, він вкаже на инші недостачі, котрі треба чим скорше усунути. Наші видавництва не розходять ся як слїд, а натомість чужі ґазети і книжки заповнюють наші хати. Их купують, бо мають нагоду купити. Отже треба і нам постаратись і подати нагоду, щоби видавництва рускі найшли покуп. Длятого бесїдник внїс, щоби товариство Шевченка порозуміло ся з "Просвітою" в справі спільної кольпортажі книжок за відповідним рабатом, або навіть за місячною платнею. Бесїдник пересвідчений, що се виплатить ся, бо знає з досвіду, именно на товаристві "Просвіта", що коли оно удержувало кольпортерів, книжки розходили ся і зиск був. Що-до зїзду проєктованого п. Маковеєм, бесїдник підпер гадку зїзду як найгорячійше, бо тут справа не лише самих письменників, але й публики, особливо провінціяльної, котра мусить і собі брати участь в загальнім руху.
О. Погорецкій (з Дрогобича) рівно-ж був за зїздoм письменників і за кольпортажою. Товариство має отворити у Львові книгарню, отже бесїдник замітив, чи не лучше було би засновувати менші книгарнї або склади руских книжок по містах провінціяльних.
П. Барвіньскій признав вагу проєктови о. Погорецкого, однакож в практицї був би він трудно сповнимий, потребував би богато заходу і коштів. Задачу таких складів по менших містах мають сповнити кольпортери. В тій хвили годї добивати ся призводу на кольпортажу, бо треба спершу відкрити книгарню. Бесїдник годить ся на те, щоби тов. Шевченка порозуміло ся з "Просвітою" в справі спільної кольпортажі. Потім рівно-ж указав на зїзд письменників, яко на річ пильну і важну.
П. Копач замітив, що справи, порушеної п. Маковеєм, не може полагодити лиш одно товариство. Писателям не виплачує ся праця, бо публика не купує книжок, а не купує тому, що не має грошей. Однак часом книжка не розходить ся й для того, бо зміст єї не представляє такої вартости, яку має книжка нїмецка або инша. Годї цїлком жалуватись на публику, она все-таки піддержує значну скількість часописей видавництв. Було би вказане: сцентралізувати видавництва і старати ся о як найлучшій зміст. Вкінци бесїдник звернув увагу, що фінансові институції "Народна Торговля" і "Днїстер" повинні по змозї причинити ся до підпомоги руских видавництв.
По переведеній дискусії ухвалено: Поручає ся новому видїлови отворити книгарню як найскорше і постаратись о дозвіл на кольпортажу П. К. Устіянович звернув увагу, що побіч зїздy письменників треба конче також зїздy руских артистів, звів річ на виставу краєву і домагав ся, щоби товариство им. Шевченка зайняло ся руским віддїлом на виставі. Вистава буде голосити перед світом все, що хто знає, уміє і має. Коли виставлені річи Русинів розсиплють ся по виставі в суміш то Русинів не буде видко. Длятого треба устроїти осібний павільон рускій, і то грішми руских товариств. Також "Народний Дім", "Ставропігія" і другі не посміють відмовити своїх підмог. В тім павільонї помістилось би все, чим можемо повеличатись. Рускі малярі, різьбарі, промисл і т. д. мусїли-б найти місце в тім будинку.
П. В. Шухевич горячо підпер гадку п. К. Устіяновича, подав деякі поясненя щодо зреалізованя єї і запроєктував, щоби павільон назвати павільоном руских товариств. П. Громницкій замітив, що до розслїду сеї справи треба запросити і другі товариства, — о. Погорецкій подав директиву, щоби до будови павільону, т. є. до видатків на будову візвати також провінціональні рускі товариства, — а п. Устіянович радив удати ся ще й до ординаріятів з просьбою, щоби поодинокі церкви причинялись датками, бо-ж головно церковне малярсто руске буде заступлене на виставі.
По переведеній дискусії збори внесеня ті ухвалили.
Опісля порушив п. Копач справу нової правописи, домагаючись уложеня зовсїм певних норм. В дискусії над тим внесенєм забирали слово пп. Ол. Барвіньскій, Ив. Верхратскій, В. Шухевич, Н. Вахнянин і К. Кахникевич — поручено полагодженє справи фільольоґічній секції наукового товариства.
П. Щурат жадав зміни форми "Записок" товариства і частїйшого видаваня, проєктуючи квартальник. В квартальнику побіч других статей повинен находити ся огляд з славяньских літератур. Крім наукового квартальника треба би також видавати від часу до часу, в додатку, збірник сирих матеріялів етноґрафічних.
П. Громницкій [в заступстві голови товариства] запевнив, що видїл скористає з усїх тих директив, а сконстатувавши вичерпанє дневного порядку, подякував зібраним за участь в зборах і замкнув наради.
Цїлі збори від початку до кінця відбули ся незвичайно поважно.
[Дѣло, 13.05.1893]
13.05.1893