виголошена на засїданю австрійскої делєґації дня 5 н. ст. жовтня при ґенеральній дебатї над буджетом міністерства війни.
[Після стеноґрафічних записок.]
Висока делєґаціє!
Населенє нашої монархії приносить дуже великі жертви для удержаня і довершеня сили войскової, а приносить их охотно для охорони держави і удержаня мира. Тож понятно, що населенє ставить деякі домаганя і бажаня також до управи войскової, а годить ся, щоби правительство зволило взяти их під зрілу розвагу і по можности увзгляднило. Будучи заступником сїльских громад, позволю собі висказати тут бажаня сїльского населеня і як найгорячійше доручити их прихильному увзглядненю управи воєнної. Вправдї я не скажу нїчого нового, бо неодно було вже Впов. передбесїдниками широко обговорене, але се такі річи, про котрі нїколи за много не повтаряє ся і кладе ся на серце управі воєнній.
Єсли населенє віддає до розпорядимости вітчини своє найдорожше добро, своїх синів, то має оно також право жадати, щоби побіч войскового образованя плекано і піддержувано у них також і реліґійного духа. Було би пожадане, щоби реліґійне чувство жовнїрів не було обиджене злим приміром старшини, а им була подана нагода, в недїлї і днї святочні виповняти христіяньскі обовязки та щоби при тім також різні віроисповіданя були рівномірно трактовані. Вправдї під тим взглядом дещо зроблено, але я нароком піднїс з притиском ту послїдну замітку, щоби реліґійні практики були трактовані відповідно до високих интенцій нашого монарха, як се він недавно про се висказав ся.
Будучи педаґоґом, бажав би я, щоби при образованю вояків педаґоґічний момент був поставлений більше на передний плян. Ми приняли з повним вдоволенєм дотичні заявленя Є. Е. міністра війни в комісії буджетовій, але не завадить пригадувати старшинї войсковій, що між строгою дисціпліною, котру я вповнї одобряю і уважаю потрібною, а грубостію (Rohheit) єсть величезна різниця. Лиш людяним поведенєм можна між низшими вояками збудити і піднести чувства привязаня для старшини, любов і жертволюбність для вітчини.
Відтак висказав би я бажанє, щоби при покликуваню резервістів, урльопників і вояків оборони краєвої як найбільше увзгляднювано відносини сїльского господарства і потреби селян. Завело би мене задалеко, єсли би я хотїв тут представити нужду нашого сїльского населеня, она загально звістна, і єсли всї дотичні фактори не підпоможуть нашому станови селяньскому, то він безперечно підпаде економічній руїнї. Тож і управа воєнна повинна під тим взглядом своє зробити. Передо всїм розходить ся о се, щоби установлено відповідну пору для вправ войскових, щоби сїльскому населеню не перепиняно роботи в поли та щоби у нас заведено в часї жнив загальне урльопованє синів селяньских. Признаю під тим взглядом певного рода прихильність управи воєнної, але єсли зважить ся, з якими трудами і писаниною єсть сполучене осягненє тої цїли, то треба признати, що полекші, заведені під тим взглядом управою воєнною, стають ся для нашого селянина илюзоричними.
Опісля годилось би, щоби з огляду на великі жертви матеріяльні, які приносить населенє для удержаня сили войскової, частина тих жертв виходила в хосен як найширших верств населеня і при помочи достав для армії була назад відведена на меншого господаря і промисловця та щоби при тім могло бути спинене використовуванє за сторони посередників торговельних. Признаю великі трудности в полагодженю тої квестії, а також і прихильність управи воєнної, однак помимо того позволю собі ту справу поручити увзглядненю Є. Е. міністра війни.
Вкінци хочу ще порушити потребу зміни орґанічних постанов для войскового духовеньства, в цїли зрівнаня становиска греко-католицкого обряду, та представити тут цїлу справу, бо не належу до комісії буджетової і не міг єї там пояснити. Після тих орґанічних постанов з 1883 р. стоїть на чолї войскового округа духовного парох войсковий, приналежний до римо-католицкого обряду. Єму підчинені не лиш войскові курати, але також римо- і греко-католицкі капеляни войскові. В силу тих постанов греко-католицкій клир войсковий єсть упослїджений в своїх правах і покривджений, бо прінципіяльно виключений від поступленя у висшу як IX. ранґу, так як греко-кат. капелян войсковий, без взгляду на єго лїта служби, здібности, заслуги і инші признані войсковими властями дїла як підчас мира так і війни, не може бути именований парохом войсковим за-для свого греко-кат. обряду. Є. Вел. цїсар був вельми здивований, коли недавно у Львові представлено єму між иншим одного греко-кат. капеляна войскового, котрий помимо своїх 40 лїт служби і своїх признаних заслуг доси не авансував, бо належить до греко-кат. обряду.
Ба, греко-кат. капеляни войскові, помимо свого католицкого віроисповіданя, стоять що-до своїх прав позаду навіть греко-православних і протестантских душпастирів войскових, котрі рівнож суть вилучені від авансу на парохів войскових, як се справедливо зазначав дел. Гаазе в комісії буджетовій. Именно греко-кат. капеляни войскові не мають нїякої инґеренції в справи супружі греко-католицких осіб войскових. Греко-кат. особи войскові мусять після орґанічних постанов звертати ся в справах супружих завсїгди до римо-католицкого уряду парохіяльного, а противно признано повне право в тих справах войсковим душпастирям греко-православної віри і авґсбурґского та гельветского віроисповіданя. Те саме і що-до веденя метрик.
Длятого галицкій греко-католицкій епископат справедливо добачив в тих орґанічних постановах з 1883 р. покривдженє прав і упослїдженє греко-кат. клиру войскового та вислав в 1887 р. в тій справі, до ц. і к. міністерства війни представленє з жаданєм зміни тих постанов в тім напрямі, щоби:
1. був установлений парох войсковий, греко-католицкого обряду, відповідний на се становище після відносин ранґових і инших законних вимог, — се-ж від заведеня системи територіяльної тим більше потрібне, бо войско в области 11-того корпуса доповняє ся з греко-кат. епархій, львівскої і станиславівскої, а чисельна пропорція греко-католицкого населеня до римо-католицкого в тім окрузї корпусовім єсть як 5:1 і така сама також в активнім войску. Тимчасом н. пр. в окрузї львівского корпуса єсть пять римо-католицких священиків войскових (один парох войсковий, два курати і два капеляни), а противно лиш два капеляни войскові греко-католицкого обряду, хоч в активнім войску львівского ґарнізону число приналежних до греко-кат. обряду о много перевисшає римо-католиків. — Відтак прошено, щоби
2. в львівскім шпитали ґарнізоновім і в домі инвалідів, де переважна часть належать до греко-кат. обряду, були установлені греко-кат. курати войскові — та щоби
3. признано греко-кат. душпастирям войсковим повне право також і що-до справ супружих.
На се представленє з 1887 р. заявило ц. і к. міністерство війни, що оно не може відповісти згаданим бажаням греко-кат. епископату, бо зарівно і духовні професори римо-кат. обряду не мають нїякої претенсії до именованя парохами войсковими та що при обзадї місця пароха войскового в львівскім окрузї душпастирскім міг би зайти такій случай, що найстаршій ранґою греко-кат. капелян войсковий не міг би бути именований лиш з тої причини, бо належить до румуньскої народности і не володїє рускою мовою. Що-до именованя греко-кат. капелянів войскових куратами войсковими означено яко сущну перешкоду их довшу неприсутність спонукану подорожами місійними, а також за-для частих подорожей греко-кат. капелянів признано конечними постанови в справах супружих.
Мотиви відмовного порішеня сеї просьби нашого епископату цїлком не переконують і думаю, що можна би перевести их увзглядненє. Що найстаршій кандидат на уряд парохіяльний міг би бути Румун не знаючій рускої мови, се ще не причина, щоби всїм греко-католицким капелянам був відмовлений доступ до тої ранґи, бо рівно-ж і тепер може лучити ся, що римо-католицкій капелян, котрий має бути именований парохом, не володіє рускою мовою. Впрочім орґанічні постанови видані в 1892 р. зробили ще більше некористним становиско греко-католицких капелянів, бо після тих постанов мусять належати до римо-католицкого обряду не лиш парохи войскові, але також курати і духовні професори, а тим послїдним признано право именованя на парохів войскових, до чого они не могли мати нїякої претенсії після постанов з 1883 р. Греко-православні і протестантскі капеляни, хоть також частїйше предпринимають подорожі міссійні, виконують самостійно право в справах супружих осіб войскових свого віроисповіданя, а лиш греко-кат. капелянам не признано того права. Упряме і відмовне становиско управи воєнної супротив тих оправданих домагань уважаю тим менше умотивованим, що именно у войску національні і віроисповідні взгляди не повинні бути перешкодою при поступленю на висшу ранґу і що-до урядового становиска.
Годить ся тут ще згадати, що опорожнене місце одного греко-кат. капеляна войскового доси не обсаджене.
Кінчу бажанєм, що Є. Е. міністер війни, признаючи випробовану вірність і хоробрість, заявлювану Русинами на численних полях битви для добра вітчини, і признаючи повну жертволюбности службу греко-католицкого клиру духовного, — зволить прихильно порішити наведені тут просьби. (Славно! Славно!)
[Дѣло, 08.10.1894]
08.10.1894