Промова пoc. Ол. Барвіньского

виголошена дня 1 жовтня підчас ґенеральної дебати при буджетї міністерства справ заграничних

(Після стеноґрафічних записок.)

Висока делєґаціє!

Єсли забираю голос в тім вис. зборі підчас дебати над прелімінарем міністерства справ заграничних, то цїлком не маю наміру запускати ся на широку область заграничної політики і в далекосяглі політичні заявленя. Але помимо того най менї буде вільно по заявленях зі сторони Впов. передбесїдників, висказати чувства і погляди руского народу числячого 21 міліонів душ, з чого три міліони належать до нашої монархії, і котрі — помимо всїх відтїней та різниць партійних, які цїлком природно мусять бути в кождім живім народї — з непохитною вірностію стоять при нашім улюбленім монарсї і габсбургскій династії та при австро-угорскій монархії. (Славно!)

Зарівно як Найвисша промова так і експозе Є. Е. міністра справ заграничних в комісії буджетовій зазначили загальну політичну ситуацію вповнї користною а відносини до поодиноких держав дружнїйшими, так що оправдана наша надїя на можність, також і в будучности без перешкоди користати з добродїйств мира. Се потїшаючій факт, що удержанє мира, котре єсть цїлею тридержавного союза, не лиш вжило ся в пересвідченє населеня, входячого в склад тридержавного союза, але що також держави, котрі доси досить далеко стояли від тридержавного союза, покидають мало по малу недовірє до него і признають властиву цїль політики тридержавного союза. Се тим більше потїшаюче, що не лиш такі держави як н. пр. Румунія і Анґлія дружнїйше відносять ся до західно-европейских держав центральних, але що також Франція і Россія, котрі заняли були досить недовірчиве становище супротив тридержавного союза, заявляють більше зичливу прихильність.

Тож єсли удержанє мира має велике значінє для нашої монархії взагалї в такім часї, коли береженє матеріяльного добробиту вимагає як найбільшого напруженя всїх наших сил, то се вельми важне для моєї вузшої вітчини, Галичини, котра необходимо потребує мира для свого культурного розвитку.

Дуже користні успіхи нашої мирної політики має завдячити австро-угорска монархія управі міністерства справ заграничних, котру веде від многих лїт Є. Е. міністер справ заграничних з великою свідомостію і надзвичайним талантом. Тож понятно що цїла делєґація приняла заявленє Є. Е. міністра в комісії буджетовій однодушно з великим вдоволенєм, а я думаю, що ми всї бажаємо, щоби відносини до поодиноких держав оперті на тій випробованій основі, удержали ся і скріпили ся та щоби та політика тридержавного союза могла мати як найкрасші успіхи.

Що правда, то з молодо-ческої сторони піднесено против тої політики протест, котрий повтаряє ся в тім вис. зборі від трех лїт. Ту політику осуджує ся з причин економічних, політичних і національних, Россію ставляє ся природним, историчним союзником Австрії, а союз з нею вихвалює ся яко увільненє від давних тягарів войскових і представляє ся єго симпатичним для вельми значної більшости славяньского населеня Австрії.

Нестійність тих мотивів виказав вже Є. Е. п. міністер справ заграничних в своїм експозе так основно, що уважаю злишним про се говорити. Однак най менї буде вільно дещо сказати про національні чувства, котрі після бажаня молодо-ческих делєґатів мали би бути міродатними в нашій заграничній політицї. Дуже сумнїваю ся, чи більшість ческого народу, а вже не говорити о вельми значній більшости славяньского населеня нашої монархії, повитала би симпатично розвязанє тридержавного союза і союз з Росією, тим більше, що я сам знаю, а се й признали менї також деякі молодо-ческі посли, що симпатії, голошені россійскими орґанами панславістичними для славяньских братів инакше звучать а инакше заявляють ся зі сторони системи, яка там панує. Досить згадати лиш про звістну всїм славну Кавльбарсіяду і про ті сумні досвіди, яких зазнали ческі поселенцї на Волини і в инших областях Россії під взглядом національним і віроисповідним.

Однак полишаючи се власному осудови дотичних народів славяньских, хочу лиш дуже коротко пояснити становище руского народу, котрий я тут маю честь заступати, і прошу вибачити, єсли при тім доторкнусь минувшини та дещо надужию терпеливости Вис. збору.

Рускій нарід, по велико-рускім найчисленнїйшій між Славянами, служив довгі столїтя для христіяньскої Европи заборолом против переваги азійских орд. Русини, покорені Литовцями, принесли им свою культуру, а руска мова була довгій час мовою урядовою і двірскою литовскої великокняжої династії Ягайлонів. Прилученєм руских княжеств, приналежних до Литви, стала польска република великою державою, що сягала від Чорного до Балтійского моря і мала великій вплив на подїї австрійских країв дїдичних. По війнах козацких викликаних політикою пізнїйших володарів Польщі, прийшла вельми значна частина руских країв під власть держави московскої, котрій Русини тим способом допомогли не лиш до теперішного великодержавного становища, але також до культурного розвитку, бо рускі учені і писателї з Кіїва перенесли культуру до варварскої Москви. Однак автономія, яку заварували собі козаки, була пізнїйшими володарями Россії мало-помалу знищена, кожда заява національної самосвідомости придавлена і гноблена, а руска мова прогнана з церкви, школи і публичного житя. Се для Европейця майже неимовірне, що в Россії в 1876 р. міг появити ся указ, котрим зборонено ввозити рускі книжки і брошури, — панове могли би думати — имовірно політичні, соціялістичні або взагалї аґітаційні письма — о нї! мої панове — ввозити рускі переклади письма святого, гомерову Одиссею, рускій журнал для родин, часопись для рускої молодежи і т. п. (Слухайте! Слухайте!) Рівнож і в самій Россії зборонено видавати книжки і брошури в рускій мові, а сего так остро пильнують, що на примір одно перед тим указом видане руске популярне поученє о холєрі вже не сміло появити ся в Кіїві і Одессї в 1892 р. в другім виданю. (Слухайте!) В Россії видають ся книжки шкільні в фіньскій, татарскій і инших мовах, але в рускій мові видати буквар остро зборонено та для 18 міліонів Русинів в Россії нема нїодної рускої школи народної. (Слухайте!)

Длятого не лиш кождий Славянин, але взагалї кождий свободолюбний чоловік порозуміє, длячого Русини не мріють про союз з Россією і не дають одушевити ся зміряючими до того висказами. Можна лиш жалїти, що в одній европейскій державі під конець XIX столїтя можливий такій стан, котрий певно не може причинити ся до більше интімних відносин між Австрією а Россією, чого би я щиро хотїв бажати.

Ті незвичайно нещастні міри Побідоносцева і єго орґанів зміряють до того, щоби все зрусифікувати та загнати в рамена того панславистичного, а радше панроссійского поліпа усе поглощаючого. О так, сей поліп простягає свої рамена навіть по Русинів, проживаючих по-за Россіею, щоби их при помочи рафінованих аґітацій зловити, а неслухняних налякати всїляким тероризмом, якій виконують єго орудя, та спинити самостійний культурний розвиток Русинів в Австрії.

Сей нещастний стан, истнуючій в сусїдній нам державі, скріпляє ще більше в рускім народї привязанє до Австрії, в котрій бачимо пристановище для свобідного і успішного розвитку. Тож скріпленє самосвідомости народної і розвиток индівідуальности народу руского заслугують на повну увагу і як найсильнїйшу підмогу зі сторони всїх дотичних чинників; се лежить не лиш в нашім власнім, але також і в интересї наших племінних сусїдів в Галичинї, а зарівно в интересї цїлої монархії — культурним підвигненєм руского народу витворити забороло для австро-угорскої монархії і західно-европейскої культури на окраїнах Всходу.

Тридержавний союз причинить ся також з своєї сторони до видвигненя і оxорони того заборола. Длятого заявляю яко заступник Русинів, що годжу ся на політику тридержавного союза, котрої цїль удержанє мира і котра придержуєсь засади "Балкан для народів балканьских" та буду голосувати за буджетом. (Славно! Славно! Бесїдникови ґратулюють з многих сторін.)

[Дѣло, 05.10.1894]