виголошена в палатї послів при буджетї шкільнім на 279 засїданю дня 23 н. cт. цвітня с. р.
Вихованє і наука підростаючої молодежи належать до важнїйших справ самосвідомого народу. Нїяке питанє не дотикає народностей так чутливо, як питанє науки, бо в заведенях наукових можуть засїви будущини народу або дозрівати або знищити ся в коріни.
Длятого се річ зовсїм зрозуміла, що заступники всїх партій в палатї і всїх народностей нашої держави беруть таку живу участь в дебатї над буджетом міністерства просвіти. Коли-ж далеко поступивші в культурі народи надають таке важне значінє шкільництву, то тим більше зрозуміло, що заступники народу, менше розвитого культурно, більше проявляють интересу при розправі над шкільництвом, ставлять більші претенсії до міністерства просвіти, щоби свій нарід духово піднести, в глубокім пересвідченю, що нарід політично значить лиш тілько, кілько набув знаня і кілько має просвіти.
Отже коли я тепер яко заступник руского народу з порученя руского клюбу піднесу деякі жаданя на поли адміністрації шкільної, то се має свою основу в обставинї, що Русини в порівнаню з другими народами нашої держави для свого національного і культурного розвою мають ще богато потреб та що ми на поли шкільництва бачимо найважнїйше средство до видатного розвитку нашого опущеного люду. Отже коли тут і там дають ся почути вискази, з котрих немов пробиває ся легковажучій або легкодушний тон про значінє заведень шкільних для народу у взглядї політичнім, то можна се звести або на поверхове і односторонне пониманє національно-політичних питань тих людей, котрі таке висказували, або на те, що они культурний розвій народу не беруть на серіо.
По сих вступних замітках переходжу до властивої річи.
Незвичайно поучаюче і основне справозданє буджетове подає нам цифровий доказ на се, що ми в Австрії в остатній четвертинї столїтя на поли шкільництва маємо зазначити взагалї значні поступи. Сама обставина, що цифра загальних потреб на цїли віроисповідань і просвіти в часї від 1868. до 1894. піднесла ся з 4.1 на 18.6 міліонів зр., отже зросла о 14.5 міліонів, і тим чином виказує найбільшій абсолютний зріст в буджетї нашої держави, — єсть добрим доказом на стремлїня управи шкільної, тим більше, коли зважити, що шкільництво, вимагаюче найбільших жертв фінансових, тяжить майже виключно на автономічнім буджетї країв і громад.
Коли-ж приглянутись близше спеціяльно шкільним обставинам в Галичинї, то й тут, мимо деяких ще важних недостач і неправильностей, дасть ся замітити на всякій спосіб значний поступ шкільництва. Особливо остатними роками сотворено жертволюбивостію галицкого сойму і зарядженями адміністрації шкільної такі услівя, що они можуть в найблизшій будущунї принести зовсїм потїшаючі результати на поли шкільництва.
Переведена законом краєвим з 15 червня 1892 р. поправа пенсій учителїв народних і спроваджене тим законом зорґанізованє шкіл народних, помноженє посад инспекторів окружних і семинарій учительских, введенє кляс паралєльних в деяких семинаріях, зорґанізованє руских шкіл вправ — все те значно полекшило многим ревним учителям шкіл народних і видїлових піднестись на висшій ступінь пенсії і заохочує их до видатної дїяльности на поли шкільництва.
Заведені в сїм шкільнім роцї пляни наукові і инструкції для шкіл сїльских і маломіских, як також для пяти і шестиклясових шкіл міских піднесли з одного боку рівень науки в школах міских і розширили задачу школи народної, а з другої сторони відповіли від довшого часу намірюваній і загально бажаній реформі школи народної в практичнім напрямі і в той спосіб подали змогу молодежи шкільній по містах приготовити ся до єї будучого занятя торговельного і промислового, а молодежи сїльскій до господарства.
З тої причини треба лише подякувати управі шкільній за устроєнє доповняючих курсів в Кракові і у Львові, в котрих взяло участь по 40 учителїв, щоби виобразувати ся дальше в фаховім напрямі.
Мушу також піднести сей відрадний факт, що фреквенція в галицких школах була правильнїйша і що піднесла ся в послїдних двох роках майже о 50.000.
Однако не можна поминути мовчки сеї сумної обставини, що з 940.000 дїтей обовязаних ходити до школи в Галичинї близько 380.000, отже більше як третина не побирає нїякої науки, евентуально не може побирати, понайбільше задля недостачі відповідних шкільних будинків і сил учительских.
Недостачи шкільних будинків зарадить призволений галицким соймом фонд на безпроцентові позички для біднїйших громад; противно недостача сил учительских дасть ся в найблизших двох роках шкільних ще більше відчути, бо наслїдки помноженя семинарій учительских і отвореня кляс паралєльних при декотрих з них будуть могли проявити ся не скорше як по трех роках.
В наслїдок тої великої недостачі учителїв була галицка краєва рада шкільна змушена застановити на якійсь час засновуванє шкіл народних в громадах, котрі не мають ще шкіл, однако мимо того не могло близько 50.000 дїтей, для котрих суть зорґанізовані і дотовані школи побирати науки задля недостачі учителїв.
В многих школах народних єсть така сильна фреквенція, що краєва рада шкільна була змушена дозволити на науку подїльну не лише в низших але й у висших клясах, а в наслїдок того вислїд науки був дуже обмежений і тим дасть ся пояснити ся сумна поява, що доросла молодїж, котра ходила до школи, спадає назад до анальфабетизму. (Дуже справедливо!) До того причиняє ся ще обставина, що на науку доповняючу ходить ледве половина шкільної молодежи. Особливо на селї ходять на науку доповняючу дуже неправильно а з-відси і вислїди науки дуже мінімальні.
В містах удало ся заходам галицкого видїлу краєвого при співдїланю краєвої комісії промислової заложити за послїдних пятнацять лїт 31 промислових шкіл доповняючих, до котрих ходить 4.517 учеників, а кромі того єсть у Львові девять промислових шкіл доповняючих, котрі ще не мають орґанізації на основі нормального статута краєвого для доповняючих шкіл промислових.
Коли зважимо, що промисл взагалї а особливо у нас в Галичинї наближуєсь до скорого упадку, то треба узнати велике значінє промислових шкіл доповняючих, котрі мають дати молодцеви бодай можність розширити і утвердити своє знанє зі взгляду фахового.
Але досвід учить нас, що доповняючі школи фахові, бодай при теперішнім своїм устрою, лише в малій мірі відповідають своїй цїли. Перманентна комісія промислова, до котрої я мав честь належати, переслухала минувшого року близько 400 знатоків зі всїх країв нашої держави, котрі висказали свої погляди також на доповняючі школи промислові. Ті вискази були майже однозгідні в тім напрямі, що успіхи науки в доповняючих школах промислових не є такі, як би властиво можна жадати, бо ученики висилають ся до школи в часї, коли они вже досить змучені, а именнo по-найбільше в годинах вечірних. Отже висказано бажанє, щоби наука відбувала ся в порі, коли ученик має вповнї духові й фізичні сили, то значить в годинах передполуденних. Жадано також, щоби доповняюча наука промислова була заведена обовязково, коли для піднесеня промислу, має ся осягнути справдїшні успіхи. Многі знатоки висказали ся і в тім напрямі, що було би користнїйше на місце доповняючих шкіл промислових заложити школи фахові або по всїх більших містах для кождого ремісла взірцеві варстати державні. Підношено, що скорше чи пізнїйше будуть мусїли призначатись більші нїж тепер суми на такі цїли науки, а на всякій спосіб не тілько сойми, але й рада державна мусить причиняти ся, щоби спосібність продукцій промислових верств населеня по змозї піднести, і охоронити єї перед упадком.
Полишаючи сі вискази промислового знавства оціненю міністерства просвіти, витаю порушену в справозданю буджетовім гадку яко на часї, щоби там, де средства корпорацій автономічних не вистатчають, виступила субсідіярно держава.
Є. Е. п. міністер фінансів виказав на основі урядових цифр в своїй бесїдї з 7 цвітня с. р., що додатки краєві в часї від 1862 до 1892 р. піднеслись більше як подвійно і що фінанси краєві дійшли до границі своєї зможности. Отже щоби фінансам краєвим прийти в поміч, він подав надїю, що по переведеню реформи податкової можна буде розпорядиму процентуальну звижку податків реальних звертати поодиноким краям і що по переведеню реформи податку горівчаного часть доходу з податку горівчаного зможе краям звернути ся.
Переведенє тої реформи єсть тим пильнїйше, що вже в найблизшій будучности держава побачить ся змушеною на дотованє пенсій учительских і на орґанізацію шкільництва народного, а особливо на школи фахові давати для Галичини значні додатки. Треба зважити, що вже в сїм роцї треба було вложити яко потребу на платню учителїв і на пенсії для учителїв шкіл народних в Галичинї суму 3.1 міліонів зр. з фондів громадского, повітового і краєвого.
Тепер же реформа шкільництва народного в практичнім напрямі по части переводить ся а по части єсть намірена, она буде вимагати значних жертв матеріяльних а держава побачить ся в конечности — прийти краєви в тім взглядї в поміч у власнім своїм интересї.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 02.05.1894]
(Дальше)
В ґенеральній дебатї буджетовій — говорив дальше пос. Барвіньскій — піднїс справедливо мій товариш, що Галичина єсть краєм рільничим, але цїлком не аґрікультурним, що примітивно ведене господарство рільне приносить дуже малий дохід, так що галицкій рільник не в силї винести надмірного обтяженя і в наслїдок того грозить єму економічна руїна та зубожінє. Длятого заслугує се на повне признанє, що міністерство просвіти зачало в Галичинї орґанізацію рільничих курсів доповняючих, котрі подадуть сїльскій молодежи фахове образованє для их господарчого званя. Бо именно на основі 4 і 12 артикулів краєвого закона шкільного з 2 лютого 1885 мають заснуватись з жовтнем 1895 р. господарскі, трилїтні курси доповняючі по можности в кождім окрузї шкільнім по однім курсї доповняючому при чотироклясових школах народних по селах і менших містах. Цїль тих доповняючих курсів: подати молодежи потрібні відомости з науки господарства рільного, як теоретично так і практично в огородї і в поли, а також і в сусїдних господарствах взірцевих. Науку будуть подавати народні учителї, які виобразують ся практично в одній з господарских шкіл, і на ту цїль визначено на сей рік з краєвого фонду кредит для десяти народних учителїв. Відтак намірено устроїти фахові курси науки (н. пр. для робіт жіночих, кошикарства, молочництва і т. п.) для молодежи, котра покінчила науку в школї народній.
Хоч деякі з тих заряджень мусять ще найперше видержати пробу, то не дасть ся заперечити, що они безперечно в многім причинять ся до піднесеня нашого шкільництва в практичнім і заводово-фаховім напрямі та до поправи економічного положеня населеня сїльского в Галичинї. Але єсли добродїйства тих заряджень мають принести хосен як найширшим кругам нашого населеня сїльского, єсли хочемо ще заздалегідь ратувати населенє сїльске перед економічним упадком і допомочи єму піддвигнутись, то здаєсь менї, що ті зарядженя галицкої краєвої ради шкільної що-до виобразованя народних учителїв для науки на господарских курсах доповняючих не суть достаточні. Вже в лютім 1892 р. я піднїс при дебатї буджетовій, що семинарії учительскі могли би виповнити під тим взглядом свою задачу і виобразувати кандидатів учительских для науки на доповняючих курсах господарских, тим більше що семинарії учительскі всхідної Галичини мають здібні сили учительскі для науки господарства. Але лиш в тім случаю можна би надїятись доброго успіху, єсли би передо всїм семинарії учительскі були вивіновані полем для досвідів, або бодай більшим огородом для досвідів, і відповідним урядженєм. Теперішні огороди при всхідно-галицких семинаріях учительских цїлком не відповідають і суть недостаточні для тої цїли, а урядженє кабінетів для науки господарства єсть вповнї недостаточне. Рівно-ж було би потрібним, матеріял науковий для наук природних, трактований по найбільшій части в семинаріях учительских ще дуже на спосіб ґімназіяльний, піддати ревізії і постаратись о властиві, згаданій цїли відповідні підручники шкільні для наук природних в тих заведенях наукових, так що науки природні стали би кріпкою основою для учителя господарки.
Що до курсів доповняючих, заведених для учителїв шкіл виділових, то була би дуже на часї ревізія і обмеженє матеріялу наукового в семинаріях учительских не лиш що-до наук природних але також і що-до инших предметів.
Першій зїзд австрійских учителїв семинарій, якій відбув ся тут в 1891 р. і обговорив справу перетяженя наукою в семинаріях учительских, висказав ся за обмеженєм матеріялу наукового всїх предметів на загальні відомости образуючі і практично цїнні, тим більше що семинарії учительскі мають виобразувати своїх учеників переважно для науки в школах народних.
Рівнож при иншій нагодї я піднїс, що було би дуже пожадане: для таких учителїв народних, котрі доси не мали нагоди почути науки господарства від фахових учителїв, устроювати в часї ферій курси, на котрих би могли дальше відповідно образуватись фахово в тім напрямі, або бодай виклади з практичними експеріментами в часї окружних конференцій шкільних.
В сей спосіб можна би, після мого скромного погляду, витворити ширшу основу для господарскої науки доповняючої.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 03.05.1894]
(Дальше.)
Тепер позволю собі піднести деякі спеціяльні потреби Русинів на поли шкільництва народного.
Щоби зарадити великій недостачи учителїв в Галичинї намірила управа шкільна заснувати дві учительскі семинарії, именно в Короснї і Сокали. Для семинарії в Сокали має служити истнуюча там чотироклясова школа народна з польским язиком викладовим за школу вправ. Однако наколи в Сокали нема нїякої школи народної з руским язиком викладовим, то позволю собі звернути увагу Є. Екц. п. міністра просвіти на се, що з педаґоґічних оглядів було би вказане, устроїти там постепенно чотироклясову шкоду вправ з руским язиком викладовим, щоби подати змогу питомцям маючого заснувати ся заведеня наукового основно приготовити ся до подаваня науки в школах народних з руским язиком викладовим.
Цїлком анальоґічні відносини панують в учительскій семинарії в Самборі, в котрій истнує вже другій рік науки. Тамошна чотироклясова школа народна з польским язиком викладовим призначена на школу вправ для кандидатів учительских. Але розходить ся також о те, щоби тії-ж найшли нагоду вправити ся основно для подаваня науки також в рускім язицї. З тої причини позволю собі просити Є. Ексц. п. міністра просвіти, щоби зволив спонукати постепенне отворенє при учительскій семинарії в Самборі школи вправ з руским язиком викладовим.
Коли я вже говорю про семинарії учительскі, то верну ще раз до справи, котру я вже тут обговорював. Именно бажав би я стараннїйшого плеканя співу церковного в заведенях наукових для учителїв в Галичинї, щоби в той спосіб виобразувати відповідні сили наукові для того незвичайно важного средства виховуючого в школах народних.
Маю ще одно бажанє висказати що до женьских семинарій учительских у Львові і Перемишли. Рескриптом міністеріяльним з 4 марта 1891 зроблено початок до утраквізації згаданих заведень наукових. Однако було би конечним розтягнути переведенє сего зарядженя також і на нижші роки, щоби кандидатам подати нагоду виучити ся основно рускої мови викладової, чого при теперішній практицї науковій не можна осягнути.
Се доказують найлїпше оголошені в річнім справозданю галицкої краєвої ради шкільної результати комісій испитових для шкіл народних і видїлових.
В шкільнім роцї 1892/93 одержало з 198 учителїв 94 патент кваліфікаційний з польскою і рускою мовою викладовою, тимчасом з 133 учительок лише 38! З учительок для жіночих робіт ручних одержало в тім самім роцї шкільнім кваліфікацію з польским язиком викладовим в Перемишли 19, у Львові 37, противно з руским анї одна. Лише в Тернополи і Станиславові признано таку-ж кваліфікацію учительску з польским і руским язиком викладовим тут 19, там 22 учителькам. Тимчасом попадають учительки дуже часто в положенє учити в школах сїльских з руским язиком викладовим, або в школах народних міских подавати між нашими руску мову яко предмет. Супротив того не можна дивувати ся, що така учителька не доросла до своєї задачі та що вислїди науки мусять бути дуже проблєматичні.
З того показує ся, що услівєм відповідного виобразуваня кандидатів і кандидаток учительских єсть се, щоби увзглядняти у них не лише фахове знанє і методу научаня, але й плавність в мові. Для сил учительских, котрі мають дїлати в двох або більше язикових округах, мусить податися достаточна нагода, щоби они заволодїли предметом також з огляду на язик. Цїлковите-ж володїнє рускою мовою викладовою показує ся конечним особливо у всхідній части Галичини, де число руских шкіл народних значно переважає. З наведених причин позволю собі звернути увагу шкільної управи на одну обставину дотикаючу нагляду шкільного.
В сїм роцї шкільнім має наступити именованє 13 в слїдуючім 9 окружних инспекторів шкільних для Галичини.
Зваживши, що инспектор шкільний має не лише наглядати науку, але дуже часто приходить в положенє вмішати ся сам в научуванє, щоби подати учителеви взірцеву лєкцію, то першим услівєм сего єсть, щоби він цїлковито володїв язиком викладовим. Отже єсли мають ся осягнути в тім взглядї дїйстні успіхи, то конечно, щоби именувати для всхідних повітів Галичини таких инспекторів, котрі вповнї володїють руским язиком викладовим і можуть виказати ся дотичною кваліфікацією. (Славно!)
Мушу з вдоволенєм піднести, що управа шкільна в послїдних лїтах присвячує більше уваги шкільництву промисловому в Галичинї та що в наслїдок порушеної мною в тій вис. палатї справи заснованя фахової школи для різьбарства деревного в Коломиї вставлено на ту цїль з фондів державних яко субвенцію відповідну квоту в буджет державний.
Від 1890 р. истнує в Коломиї заснована товариством "Гуцульска Спілка" фахова школа для промислу деревного, котра з роком 1893 перейшла на етат краєвий.
При тій школї єсть двох фахових учителїв один для різьбарства другій для промислових рисунків а ученики (єсть их 14, з того 10 Русинів і 4 Поляків) роблять потїшаючі успіхи, як я про се дізнав ся від Вп. посла совітника двора д-ра Екснера, котрий оглядав сю школу в грудни 1893 року. Язик викладовий в тій школї рускій. Отже я обертаю ся до Є. Ексц. п. міністра просвіти з просьбою, щоби при наміреній орґанізації тої школи фахової яко промислової школи державної задержано рускій язик викладовий, тим більше, що она призначена для округів замешканих Гуцулами, має служити для піднесеня гуцульского промислу домашного і що ходять до неї ученики майже виключно Русини.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 04.05.1894]
(Дальше.)
Приглянувшись тепер близше середним школам в Галичинї, бачимо і тут певний поступ. Реорґанізація науки майже дійшла до мети. Науку унормовано на основі найновійших указок міністерства просвіти, видано пляни наукові і инструкції для деяких предметів — для обох язиків краєвих і для язика нїмецкого, — подбано також о виданє відповідних підручників.
Правда, тут і там можна помітити хитливість в виконаню розпоряджень дотичного матеріялу наукового і методи науки, якійсь заколот і непевність, але по переведеню тих реформ наступить без сумнїву доба спокійнїйшої і совістнїйшої працї, котрої результатів треба буде з терпеливостію дожидати, не накликуючи до нових основних реформ на поли шкільництва середного.
Також немало причинить ся до розясненя наших відносин шкільних і до одноцїльного переведеня науки зїзд директорів, що відбув ся в мартї 1893 р. і обговорював найважнїйші питаня педаґогічно-дидактичні.
Здержуючи ся з тих причин тепер промовляти за основною реформою шкільництва середного — як то єї де-хто жадав, н. пр. деякі професори шкіл середних з Галичини в предложенім проєктї орґанізації одностайних шкіл середних в Австрії а також оден з поважаних пп. передбесїдників, — то прецїнь годї менї не згодитись на справедливе жаданє поважаного п. справоздавця, совітника двору д-ра Бера, що було би порадно взяти під розвагу деякі модіфікації в задачи научуваня в клясах висших, а именно в тім напрямі, щоби зменшити матеріял призначений до виучуваня на память, що в деяких фахах науки обтяжує молодечі сили.
Плян орґанізації для австрійских ґімназій зможе довгій ще час служити за взірцеву директиву для нашого учительства. Але головна тут річ — постаратись о відповідні сили учительскі. Длятого квестія педаґоґічного виобразуваня кандидатів на учителїв для шкіл середних вентілює ся дуже жваво, і в тім єсть рація. Перед трема роками поважаний п. справоздавець, совітник двору д-р Бер поставив в комісії буджетовій яко взір взірцевого педаґоґічного заведеня образуючого педаґоґічний семинар професора д-ра Пільмана в праскім університетї. Се спонукало мене предложити, щоби завести то само також у Львові і в Кракові, де єсть більше шкіл середних.
Отже мушу з вдоволенєм піднести, що в краківскім університетї, де директор тамошної ґімназії викладає яко доцент педаґоґіку, таку пробу вже зроблено і она осягнула дуже добрі успіхи. Бажати би, щоб те саме заряджено і у Львові.
При сїй нагодї мушу замітити, що і середні школи в Галичинї недомагають на брак учителїв. Щоби тому бракови зарадити, повинно би міністерство просвіти взяти ся за спосіб випробований в роках 1860-их, а именно притягати потрібні сили учительскі через удїлюванє в більшій мірі, нїж доси, стіпендій слухателям видїлу фільософічного, особливо таким, котрі заходять ся складати испит. Одною з головних причин браку учителїв в школах середних єсть все ще неполагоджена квестія суплєнтів, докладно обговорена і в справозданю буджетовім і кількома пп. передбесїдниками. Коли під тим взглядом відносини в Чехії — як то бачимо з одної внесеної сюда петиції — є дуже невідрадні, то они уложились ще невідраднїйше в Галичинї — тож ми надїємось, що міністерство просвіти сю квестію возьме під прихильну розвагу і єї полагодить.
До лиха в наших ґімназіях, котре стало ся майже хронічне, належить також все ще значне переповненє их. Зріст фреквенції в школах реальних, особливо у Львові та в Кракові і в державній школї промисловій у Львові, поміг лиш дуже мало до зменшеня фреквенції по ґімназіях. Замірене доповненє низшої реальної школи в Тернополи і основанє школи реальної в Тарнові принесло би дальшу полекшу ґімназіям в Галичинї, але мимо того було би вказано збільшити число ґімназій, особливо у всхідній Галичинї оснувати на пр. в Чорткові, Сокали, Раві, тим більше, що в порівнаню з Чехією — число шкіл середних в Галичинї взагалї і розмірно є мале, як се справедливо піднесено в справозданю буджетовім.
Переповненє шкіл середних спроваджує дальші некористи, а именно заводженє богато кляс паралєльних, а се дуже утруднює дидактичну дїяльність учителї і чинить неможливим виховуючій вплив на молодїж. З сего виходить також, що директори таких шкіл не можуть сповняти своїх педаґоґічно-дидактичних обовязків, а оно тим шкіднїйше, що ново-заведені кляси паралєльні обсаджують ся по найбільше недосвідними і неиспитованими суплєнтами. Длятого на повне узнанє заслугує заява Є. Е. п. міністра просвіти в комісії буджетовій, що він задумує в тім взглядї зарадити в той спосіб, що директорам придїлить ся одна сила канцелярійна для веденя переписки.
Також треба взагалї одобрити, що міністерство просвіти задумало рішучій зробити крок в тім напрямі, щоби можна було взятись за виконанє відповідних будинків на школи середні.
Уже в комісії буджетовій поважаний п. справоздавець буджету просвітного поставив внесенє: послужитись на тую цїль кредитом двох міліонів зр., щоби в подібний спосіб, як перед роками подбано о виконанє будинків університетских, виконати також відповідні будівлї для шкіл середних. Отже в найблизшім часї мають між инчими ставитись будинки на уміщенє одної польскої і рускої ґімназії у Львові.
Се внесенє мушу назвати дуже щасливим, бо на поміщенє шкіл що-року видають ся величезні суми за наєм льокалїв по-найбільше зовсїм невідповідних. Але я хотїв би, щоб се внесенє розтягнено і на будинки для мужеских і женьских семинарій учительских. Можу сказати на певно, що за ту суму, яку держава видала на чинш найму будинків для тих заведень наукових від часу свого истнованя, можна було поставити зовсїм відповідні будинки майже для всїх галицких семинарій учительских. Отже було би на часї — поправити похибку, а я позволю собі звернути увагу Є. Е. п. міністра просвіти на переговори в справі поставленя будинку для женьскої семинарії учительскої у Львові і просити о можливе прискоренє тої справи, бо як-раз тепер ходить о закупно відповідного місця під будову.
Тепер уважаю за свій обовязок — поговорити о спеціяльних потребах руского народу на поли середного шкільництва.
Передовсїм мушу промовити за активованєм руских кляс паралельних при ґімназії в Перемишли, де вже єсть шість кляс, яко самостійної ґімназії. Дальше мушу ще раз зазначити конечну потребу введеня рускої кляси підготовляючої при тій ґімназії. Звістно, що Перемишль — як я се піднїс при иншій нагодї — лежить майже на граници области заселеної Русинами, де руске населенє уживає говору досить попсованого що-до вислову, форми і наголосу. А позаяк анї в Перемишли, анї в околици нема чотиро-клясової рускої школи народної, то ученики-Русини приходять до вступного испиту до першої кляси ґімназіяльної з недостаточним підготовленєм в мові рускій. З тих причин єсть потрібно заложити там клясу підготовляючу, які истнують на примір при академічній і нїмецкій ґімназії у Львові та й при ґімназії в Бродах — при двох послїдних з нїмецкою мовою викладовою.
Відтак позволю собі піднести, що було би вказано — веденє руских кляс паралєльних при ґімназії в Коломиї, де з найблизшим роком шкільним отворить ся третя кляса, поручити відповідному учителеви-Русинови, бо ж директор численної ґімназії в Коломиї і так надто занятий, аби міг сповнити свої обовязки.
Русини буковиньскі просили мене вставити ся також за их потребами на поли шкільництва.
Передовсїм позволю собі кількома словами звернутись до виводів поважаного посла з сїльского округа черновецкого. Коли він говорив л більших і менших симптомах, о знаках на небі, котрі мали викликати глубоке невдоволенє межи Румунами на Буковинї і нїби-то показують румуньске населенє в положеню угнетеної нації, — то менї се представленє все-таки бачить ся невірним супротив положеня, в якім находять ся Русини тамошні. В тім взглядї я згадаю лише про интердикт греко-всхідної митрополичої консисторії з дня 12 (24) марта с. р., дуже дипльоматично стилізований, але на дїлї звернений против усїх часописей, книжок і брошур видаваних в рускій мові, а виданий під покривкою, що нїби-то греко-всхідна віра єсть загрожена. Тимчасом статистикою доказаний упадок числа Русинів-уніятів на Буковинї розбиває всї побоюваня в тім взглядї. Той циркуляр я маю ось-тут під рукою.
Коли п. посол думає, що роздор між Русинами на Буковинї треба приписати тій обставинї, що деякі Русини не хотїли піддати ся занесеному туди з Галичини проводови молодо-Русинів, то я мушу на се відповісти, що молодо-Русини, між котрими є також корінні Буковинцї, хотять мати в літературі, в школї і в церкві мову руску, а не хотять мови россійскої або зроссійщеної, занесеної "Православною Буковиною" і подібними їй літературними продуктами.
(Конець буде.)
[Дѣло, 05.05.1894]
(Конець.)
Тепер вертаюсь до потреб буковиньских Русинів на поли шкільництва.
Передовсїм маю повноміч зложити щиру подяку Є. Е. п. міністрови просвіти за именованє одного Русина членом ц. к. буковиньскої ради шкільної, де той явив ся яко одинокій заступник руского шкільництва. Я би ще висказав бажанє, щоби инспекцію руских шкіл народних і науки руского язика в ґімназії і семинарії учительскій на Буковинї поручено педаґоґови Русинови, тим більше, що краєвий инспектор шкільний не знає мови рускої.
Утїшило мене і я се мушу з вдячностію піднести, що поважаний п. посол маршалок краю Лупул узнав конечну потребу основаня рускої ґімназії на Буковинї і вставив ся за тим в комісії буджетовій. Я вже в роцї 1891 в сїй високій палатї вказав на те, що в Буковинї нема нї одної ґімназії, нї одної семинарії учительскої, ба навіть нї одної чотироклясової школи народної з руским язиком викладовим, хоч там руске населенє творить більшість в краю. З більше як 60 дїтей руских, котрі що-рік вступають до народних шкіл в Чернівцях, кінчить кождого року пересїчно лише 5 дїтей четверту клясу; прочі не є в силї поконати язикові трудности нїмецкої мови викладової і мусять покидати школу без успіху. То само дїє ся також з учениками-Русинами в середних школах з нїмецким язиком викладовим. Отже руске населенє Буковини буде Є. Е. п. міністрови просвіти щиро вдячне за зложену в комісії буджетовій заяву що він намірив оснувати нову низшу ґімназію в Чернівцях з нїмецкими головними а рускими паралєльними клясами.
Положенє згаданої столицї краю в самім осередку области заселеної Русинами; дальше обставина, що в Чернівцях на 53.073 мешканцїв є 10.384 Русинів, котрі й самі можуть забезпечити відповідний контінґент учеників для руских кляс ґімназії; опісля можність зближеня учеників до молодежи инших народностей краю; вкінци обставина, що рускі ученики зможуть в Чернівцях більше нїж деинде знайти нагоду пожиткувати з образуючих средств, які подає столиця краю, а заразом лекше присвоїти собі також нїмецку мову, — все те показує зовсїм наглядно, що міністерство просвіти вибрало місце без сумнїву властиве.
Правда, де-хто предкладав Кіцмань і Вижницю. Але сама обставина, що ті міста лежать майже на граници краю, дальше що Кіцмань єсть властиво селом і має лише 3314 а Вижниця лише 205 руских мешканцїв, — може служити за доказ, що таке предложенє єсть нещасливе і згодитись на него годї.
Я просив би Є. Е. п. міністра просвіти, щоби він зволив почати переговори в цїли основаня руских кляс паралєльних в Чернівцях по змозї приспішити, аби першу клясу можна отворити уже з найблизшим роком шкільним.
Внесеню поважаного посла з черновецкої курії сїльскої [Гормузакого — Ред.], щоби основано учительску семинарію в Чернівцях з рускою і румуньскою мовою викладовою, можу лиш приплеснути. Але при тім зазначую щоби наука в згаданій семинарії учительскі була уряджена справдї утраквістично, бо се факт, що на Буковинї недостаток відповідних сил учительских для руских шкіл народних даєсь відчувати аж так, що учительскі посади в руских школах народних обсаджує ся Румунами, котрі рускої мови зовсїм не знають і через те молодїж руску румунщать.
Наведу факти.
Після конскрипції з року 1880, отже за доби Алєзанього, мешкає н. пр. в Острі 338 Русинів і 34 Румунів; по руски-ж там зовсїм не вчать, викладовою мовою є румуньска.
В Кучурмаре мешкає 6329 Русинів і 806 Румунін; там мова румуньска для всїх дїтей обовязкова а руска лише для Русинів.
В Чагорі живе 1300 Русинів і 510 Румунів; там учать лиш по румуньски а по руски зовсїм не вчать.
В Михальчи мешкає 2200 Русинів і 107 Румунів; і там учать лиш по румуньски.
В Ґоґольнї живе 341 Русинів і 13 Румунів; там аж до сего року шкільного вчили лише по румуньски.
Для Джеміне, на примір, громади з 568 Русинами а 18, кажу 18 Румунами, розписано ось недавно в урядовій часописи конкурс на одну посаду учительску лише з румуньским язиком викладовим.
В рускій громадї Корчеств, де з давна лише руска мова була викладовою, заведено також румуньску мову викладову.
Так само в Рогожестє, селї зі 939 Русинами а лише 73 Румунами, заведено на послїднім засїданю краєвої ради шкільної кромі рускої також румуньску мову викладову — мимо виказу тамошного управителя школи, що в школї в Рогожестє нема анї одної румуньскої дитини.
В Боянї, де живе 247 Русинів, знесено в тамошній школї науку в рускій мові, що з-давна там була.
Під конець маю ще піднести деякі жаданя з поля шкільництва висшого. На юридичнім факультетї у Львові заряджено найвисшою постановою з 23 грудня 1862 р. оснувати чотири катедри з руским язиком викладовим, з котрих в теперішній хвили обсаджена лише катедра австрійского права карного професором надзвичайним а системізована в роцї 1882 для австрійского права приватного звичайна катедра стоїть порожна по смерти дотичного професора. В цїли виобразуваня судових урядників для Галичини всхідної треба би дуже бажати також основаня рускої катедри для цивільної процедури. Брак дотичних доцентів на згадані катедри треба приписати лише тій обставинї, що руска молодїж академічна майже загально убога, а журба о хлїб насущний спиняє єї в поступі в студіях та працях наукових і длятого она віддаєсь майже виключно званю практичному, де зараз може знайти винагороду.
Истнуюче у Львові від 1874 року літературне товариство имени Шевченка вже уконституувало ся яко товариство наукове, а в нїм три секції: фільольоґічна, фільософічно-исторична і математично-природнича віддають ся плеканю наук і що року, по-при инчі видавництва, видає наукові Записки.
Отже було би потрібно, щоби для згаданого товариства за-для підпомоги наукових єго заходів і за-для Записок вставлено в буджет постійну дотацію з фондів державних, аби підперти змаганя руского народу до интензивнїйшого образованя і до наукової працї.
Коли ми в сїй високій палатї виступаємо за культурним піддвигненєм руского народу і за увзглядненєм потреб, котрі причиняють ся до скріпленя національної свідомости у рускої молодежи і у руского народу, то жаданє се не лиш оправдане, але оно й лежить в интересї Австрії, де ми Русини бачимо прибіжище нашої народности, бо власне в скріпленю національної свідомости у австрійских народів лежить запорука будущини Австрії.
З найблизшим роком шкільним має у Львові увійти в житє факультет медичний. Він міг би мати значінє не лише строго наукове і місцеве для всхідної Галичини, але — як я се піднїс при иншій нагодї — міг би бути великої ваги також з політичного огляду, коли взяти на увагу, що до него може напливати богато молодежи на науку из заграницї.
Львівскій університет міг би грати важну ролю яко розсадник науки і правдиво патріотичного і національного духа, коли-би при введеню і зорґанізованю медичного факультету взято надежний взгляд також на культурні потреби рускої нації.
Отже за-для тої цїли я вже тепер смію просити Є. Е. п. міністра просвіти, щоби при роздїлї вставленої в буджетї державнім суми на виобразуванє сил учительских для шкіл висших зволив увзглядняти також руских кандидатів, котрі хотять посвятитись фільософічним, юридичним і медициньским студіям для дальшого виобразуваня удїлюванєм запомог та стіпендій таким кандидатам помагати виобразуваню русках доцентів.
Интерес державний вимагає подбати о средства до розвою рускої мови й літератури та до піднесеня наук в тій мові і поставити огнище, де мають відживлятись і вести ся всї лучші і висші напрями духа руского. А є вже деякі услівя, котрі підготовляють нa львівскім університетї основи для такого огнища науки в рускій мові.
Именно найвисшою постановою з 31 н. ст. марта 1892 р. системізовано в тім університетї звичайну руску катедру исторії і — як довідуюсь — покликано на сю катедру талантливого руского историка д-ра Грушевского. Отже користаю з сеї нагоди, щоби тут за полагодженє тої для рускої науки так важної справи висказати найщиршу подяку.
Я вже нераз підносив в сїй високій палатї, що розвязка руского питаня лежить не лишень в интересї руского народу, оно дотикає не лише національного та культурного розвою і долї рускої нації, але що се питанє має також визначно політичне значінє, отже дотикає також интересу державного і сили нашої монархії. Длятого нас утїшило, коли ми з заяви Є. Е. п. міністра фінансів дня 7 с. м. почули, що теперішне правительство не противне розвязцї таких питань і заявляє, що до розбору питаня язикового мусить часом прийти та що кождий добрий Австрієць мусить бажати, щоби питанє язика і національности було вкінци в якійсь спосіб полагоджене, а се можливо лише через поступінне підготовуванє публичної опінії всїх народностей, — всї они мусять перенятись пересвідченєм, що она в тій справі мусять робити уступки одні другим а рівночасно признавати певні вимоги держави.
Ми заступники руского народу маємо сильне пересвідченє, що в тім взглядї треба і мусить ся числитись з національними властивостями поодиноких иидівідуальностей, з котрих Австрія зложена, і ми певні, що правительство, переняте тою гадкою, в порозуміню з обома народностями, се питанє доведе передовсїм в нашім краю до скорої і справедливої розвязки для добра обох народностей та нашої тїснїйшої вітчини і для добра монархії. [Браво! браво!]
[Дѣло, 07.05.1894]
07.05.1894