У селі Климець на Верецькому перевалі 15 жовтня відкрили меморіал воїнам Карпатської України. На новому меморіальному військовому кладовищі спочиває 22 січовиків, могили яких було віднайдено під час пошукових робіт у 2008–2015 роках.
Відкриття меморіалу воїнам Карпатської України на Верецькому перевалі
Сьогодні це межа Львівської та Закарпатської областей. Поблизу розкинулися села Верб’яж, Лази та Сянки. А у далекому 1939 році на Верецькому перевалі проходив кордон між Угорщиною та Польщею. Саме тут, за різними джерелами, у березні 1939 року було розстріляно приблизно 500–600 січовиків. Абсолютна більшість – галичани, яких угорські військові передали польським прикордонникам як громадян Другої Речі Посполитої. Цими розстрілами закінчилась історія Карпатської України – унікальної «одноденної держави», як її назвав кореспондент ВВС Майкл Вінч. Хоча поодинокі випадки спротиву фіксували до травня 1939 року.
Меморіал січовикам Карпатської України
«Закарпатці, які потрапляли у полон до угорців, зазнавали там катувань, після чого їх вбивали. Ті ж січовики, які були родом із Галичини, були передані польській прикордонній службі. Їх поміщали в казарми, а потім невеликими групами по 7–10 осіб виводили у різні частини перевалу, розстрілювали і закидали землею, часто навіть не закопуючи глибоко. Про ці факти є багато свідчень місцевих мешканців», – розповів Z секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій та директор КП «Доля» Святослав Шеремета.
Перше місце поховання, яке підтверджує розстріли початку весни 1939 року, вдалося віднайти 2008-го на території Верб’яжської сільської ради. Точне місце захоронення вказали старожили – і там працівники комунального підприємства Львівської облради «Доля» виявили рештки десяти січовиків. Їх перепоховали на місці, де цієї неділі відкрили меморіал. У 2011 році вдалося розшукати поховання поблизу села Лази, а 2015-го виявили й ексгумували місце поховання на Ужоцькому перевалі.
Ймовірно, вишкіл ОНОКС (Організація народної оборони — «Карпатська Січ»). Фото віднайдені в архівах СБУ і раніше не публікувалися
«Ми шукаємо місця поховання і за історичними даними, і за свідченнями мешканців. Місця, які нам вдалось знайти, були у межах 70–100 метрів від тих символічних хрестів, котрі у 1990-х роках поставили місцеві мешканці, які ще пам’ятали ці події або яким про це розповідали батьки», – розповів Святослав Шеремета.
Новий меморіал споруджено за кошти Львівської обласної ради. На його відкритті були присутні керівники Львівської області, однак, що цікаво, не було нікого з сусіднього Закарпаття.
За словами істориків, відкриття меморіалу допоможе повернути суспільству пам'ять про Карпатську Україну, історію якої ретельно замовчували у радянські часи.
«Карпатська Україна – це хоч і болісний, але феномен в історії України, – каже історик, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак. – Вона доводить, що для українців Друга світова війна почалася набагато раніше – 15 березня 1939 року, коли на новостворену, ще слабку, але амбітну Карпатську Україну кинули агресію Угорщини і Польщі».
Карпатська Україна – центральна площа міста Хуст. Фото віднайдені в архівах СБУ і раніше не публікувалися
15 березня 1939 року на першому засіданні Сойму Карпатської України пролунало: «Наша земля стає вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є і хоче бути українською». Однак незалежна держава проіснувала лічені дні. У ніч з 14 на 15 березня почався наступ регулярної угорської армії. Їм протистояло кілька тисяч січовиків Карпатської України, з яких лише частина були озброєні.
«Наші сусіди дуже часто наголошують на злочинах проти них і забувають про злочини, які вчинили вони. Хоча ми готові говорити про Волинь, питання голокосту в Україні тощо. Але ми сподіваємося на адекватні відповіді та визнання з боку наших сусідів і партнерів. Це стосується і злочину на Верецькому перевалі. На жаль, цього не видно останнім часом», – прокоментував Володимир Бірчак, говорячи про події березня 1939 року.
Одні з найтрагічніших сторінок Карпатської України – власне масові розстріли полонених галичан на перевалах. Офіційні польська й угорська історіографії цього факту й вини своїх військових не визнають, посилаючись на брак прямих доказів. Як пояснює український історик та дослідник Карпатської України Олександр Пагіря, цифра у 500–600 галичан базується на свідченнях місцевих мешканців, які вони дали вже у 1990-х роках, а також на непрямих доказах.
«Документів, які би точно вказували кількість осіб, яких там розстріляли, і називали виконавців, немає. Справді, є дискусія в історіографії. Польська історіографія говорить про окремі випадки та неконтрольовані дії польських прикордонників», – пояснює історик.
ОНОКС у Хусті. Фото віднайдене в архівах СБУ (раніше не публікувалося)
Про кількість галичан, волинян та буковинців, які перейшли на Закарпаття, є суперечливі дані. За польськими джерелами, це від 1200 до 2 тисяч осіб. За словами Олександра Пагірі, у Карпатській Січі було до півтори тисячі галичан, велика частина яких взяли участь у боротьбі. Долю більшості з них неможливо простежити далі. Історик каже, що непрямим доказом розстрілів є нещодавно виявлений документ про нараду вищого військового керівництва Речі Посполитої, де йдеться про те, що повернення втікачів з Закарпаття в Польщу є небажаним. Історики це трактують як непряму вказівку до розстрілів.
«Ми не маємо документальних підтверджень масових розстрілів і говоримо про те, що значна частина галичан просто зникає. Припускаємо, що доля більшості закінчилася на трьох перевалах: 17 березня на Верецькому, 23 березня на Яблунецькому та в середині квітня на Ужоцькому. І тут ми говоримо про воєнні злочини, згідно з міжнародним гуманітарним правом, адже йдеться про розстріли військовополонених. І вина угорської сторони не менша, адже вони передавали полонених, знаючи про розстріли», – каже Олександр Пагіря.
Карпатська Січ, архів СБУ. Фото зі сторінки Володимира Бірчака у fb
За словами Святослава Шеремети, роботи з пошуку загиблих січовиків Карпатської України на Верецькому перевалі триватимуть.
«На прикладі пошуку січовиків Карпатської України можемо стверджувати – дуже прикро, що така структура, як ЛКП "Доля", була створена лише у 2007 році. Якби вона діяла з 90-х років і там працювали археологи, пошуківці та історики, було би набагато більше живих людей, які готові були показати місця захоронень, а отже можна було би віднайти поховання. На жаль, сьогодні багато таких місць втрачається. Але, безумовно, ми далі активно працюватимемо», – каже Святослав Шеремета.
16.10.2017