«Найдальше йде той, хто не знає, куди йде, і найдовше будує свою націю той народ, який насправді не знає, якою він її хоче бачити», — сказав на зустрічі з українськими студентами відомий ізраїльський філософ Пінхас Полонський. На запрошення Львівської бізнес-школи він прочитав публічну лекцію «Національна ідея: що це, звідки береться та як працює». Вчені-суспільствознавці не дуже шанують концепцію національної ідеї, як, зрештою, і концепцію національних інтересів — це надто розмиті поняття, які не піддаються науковій верифікації і є ірраціональним витвором національного, колективного несвідомого. Але поява наприкінці ХХ ст. нових держав засвідчила, що здобуття незалежності насправді нічого не означає. Для того, щоб механізм держави запрацював, став конкурентоздатним у сучасному світі, потрібна ідея — національна ідея, яка змусить людей працювати, мріяти, жити у своїй державі. Пропонуємо читачевій увазі погляд Пінхаса Полонського на концепцію національної ідеї й те, якою він бачить національну ідею для України.
Істина є іронічною, каже Пінхас Полонський. Тому, перш ніж говорити про національну ідею, треба зрозуміти: а навіщо вона взагалі потрібна. Є багато народів, які живуть без будь-якої національної ідеї, як і багато людей, які живуть без мети, однак, певен філософ, такий стан речей не може тривати вічно. У моменти випробувань, різних криз, на які так багатий сучасний світ, людям потрібна мета в житті — трансцедентний сенс, за допомогою якого людина може обґрунтовувавти свою щоденну потрібність.
Пошук національної ідеї — це на свій кшталт колективний пошук відповіді на питання: чому «я» і «ми», всі разом, живемо «тут» і «тепер»? Яку додаткову вартість ми вносимо у світ? Чи стане він без нас біднішим? Що для нього означає наше існування? Сенс в житті людини і національна ідея для держави — дуже близькі поняття, бо дають однакові відповіді, як організувати життя, щоб воно мало вищу мету.
Для єдності суспільства, на думку Пінхаса Полонського, досить, щоб добре функціонували закони, існувала довіра до державних інституцій. Але щоб суспільство розвивалося, потрібна додаткова енергія. Закон тільки перетворює енергію. Додаткова енергія твориться з людей, які постійно щось вкладають у систему. Найчастіше це заможні люди, які задовольнили свої матеріальні потреби і шукають чогось більшого. Згодом за ними підтягуються й інші, утворюючи таким робом органічну єдність, яка тримається не на репресивній силі закону, а на спільній меті. Яка для них чогось варта і задля якої вони готові працювати.
Національна ідея «продає» громадянам співучасть у своєму майбутньому. Змушує їх вкладати власні ресурси: фінансові, розумові, щоденну працю, — аби тільки бути причетним до візії майбутнього, яку формує національна ідея.
Що простішою, зрозумілішою, доступнішою буде національна ідея, то вона краще реалізовуватиметься, переконаний Пінхас Полонський. «Рівність, свобода братерство», «Порядок понад усе», «Англієць ніколи не буде рабом», «Зроби себе сам» — приклади національних ідей країн Західної Європи і США. Ці ідеї прості, не втратили актуальності, зрозумілі понад двісті років і ще двісті будуть зрозумілими. Ці ідеї є магнетичними, привертають увагу людей, змушують пишатися собою і водночас змушують працювати, щоб, не дай Боже, не втратити «рівність, свободу, братерство».
Тим часом не варто абсолютизувати національну ідею, застерігає філософ, бо це шлях до тоталітаризму. Національна ідея — добровільне пропонування своєї унікальності, потрібності світу. Коли ми починаємо нав'язувати свою національну ідею світові, тоді це переростає в нацизм, комунізм і ще багато інших -ізмів.
Не можна імпортувати сенс життя від однієї людини до іншої. Аналогічно не можна імпортувати національну ідею з однієї країни до іншої. Національна ідея береться з національної культури й історії. Вона відображає національну волю до життя. Для Пінхаса Полонського найкраще втілення національної ідеї полягає у системі релігійних і державних свят. Наводить приклад Ізраїлю, в якому національні перемоги та поразки переведені в систему таких свят. Адже державне свято — це щорічне обдумування подій національної історії, підкреслення їхньої ваги для держави, а в деяких випадках — і для світу.
Для національної ідеї важлива глибина історичної перспективи. Акцентувати на 20-річчі незалежності держави Пінхас Полонський не радить. Тисячолітня історія дає відчуття тилу, захисту, впевненості. Чому в Україні немає державного свята «День хрещення Русі»? Це свято — суцільний позитив. Ніхто нікого не вбивав. Свято, яке не обурює більшості громадян. Воно може стати початком формування національної ідеї, допоможе українцям знайти справжній сенс України, витворить катехизм національних традицій, радить філософ і тут-таки додає, що творити національну ідею належить нам, і ми маємо право не погодитись з цією думкою.
Національна ідея — це тільки позитив. Неґативна ідея веде до конфлікту, а не об'єднує. Наприклад, не може бути національною ідеєю гасло «вони (росіяни, поляки, євреї, комуністи, націоналісти …) винні у наших бідах», або інше: «ми завоюємо весь світ». Ідея для нації — це те особливе, що їй належить і чого немає в інших країнах. Можна проілюструвати на прикладі маркетингової стратегії. Коли ти маєш унікальний товар, і на нього є величезний попит у всьому світі, то мусиш продати його за найвищою ціною. Звідси одне з завдань, яке відображає національна ідея, — зробити Україну популярною, потрібною у світі.
Як приклад Пінхас наводить Українську Греко-Католицьку Церкву і всю систему українського православ'я. Успішне поєднання східної літургії, обряду і католицької догми витворило унікальний феномен, яким варто пишатися. Він щиро зізнався, що був здивований, коли почув, що в Україні є Католицький університет, але, з його слів, це ще більше ствердило на думці, що успішний досвід міжконфесійного життя релігійних громад в Україні, поєднання всього кращого з головних течій християнства є тією українською унікальністю, якої не вистачає світу.
Навіть ситуація з православ'ям теж є по-українськи унікальною. Наявність кількох Церков, які конкурують між собою, сприяє розвиткові Церкви, робить її сучасною. Головне завдання релігії, за Пінхасом, — це давати відповіді на питання «чому?». Сучасна наука відповідає на питання «як?», але, попри все, сучасна людина теж хоче отримувати відповіді: чому сталася та чи та подія; чому життя склалося так, а не інакше? Людина не стала менше вірити, каже Полонський, — просто Церква перестала відповідати на її питання. Людство ступило крок вперед, а Церква залишилася на попередньому місці. Звідси й атеїзм. Тому в умовах конкуренції між православними Церквами є шанс, що з'явиться Церква, яка зможе нарівні говорити з людьми, давати відповіді на питання, про які наука мовчить.
Національна ідея має змінюватися з розвитком суспільства. Не можна, щоб до однієї і тієї самої мети суспільство прагнуло протягом сотні років. Філософ проілюстрував це на прикладі сіонізму. Наприкінці ХІХ ст. майже відразу з'явилися три різновиди сіонізму: релігійний, поселенський і політичний. Кожен з них мав іншу мету і залучав різних людей. Релігійний, наприклад, казав, що еміґрація в Палестину потрібна, щоб наблизити прихід Месії. Поселенський навчав, що народ може розвиватися тільки на своїй історичній Батьківщині, адже це найсприятливіше середовище, земля, яка випромінює творчу енергію. Політичний учив, що держава Ізраїль потрібна для захисту євреїв. Перед створенням Ізраїлю і декілька десятиліть по тому саме політичний сіонізм лежав в основі єврейської національної ідеї, але він перестав працювати сьогодні. Тому національних ідей мусить бути багато. Це як бізнес-стратегії: короткострокові, довгострокові, майже нездійсненні. Коли досягаєш однієї, попереду має майоріти наступна. Національною ідеєю України довго була державна незалежність. Ми її отримали. Що далі? Яка національна ідея в незалежної держави? Відповідь на це питання ми маємо знайти самі.
Є два погляди, на чому належить будувати національну ідею: на перемогах чи на поразках? Ні на тому, ні на іншому, каже Пінхас Полонський. Перемоги є відносними і мало коли несуть позитив, який усіма сприймається однаково. Виховувати молодь, створювати національну ідею на поразках, катастрофах ще більше неправильно, адже це поєднання комплексу меншовартості і латентної злості на весь світ. Національні ідеї будуються на звершенні, на перемозі над своїми недосконалостями. Пінхас навів приклад Ізраїлю, в якому День катастрофи відзначають одночасно з Днем повстання у Варшавському ґетто. Будь-яке свято має давати надію.
Пінхасу Полонському часто ставлять питання: чи можна Голодомор використати для формування національної ідеї. На його думку, згадування, відзначення таких катастроф належить поєднувати з засудженням умов, за яких ті катасторофи відбувалися. Культивувати в суспільстві пам'ять про Голодомор не досить — треба одночасно засуджувати комуністичний режим, тоталітаризм, систему, яка зневажає людину, — щоб таке більше ніколи не повторилося. Важливо, щоб у кожній поразці відчувалась перемога, звершення, подвиг.
Переказав Олег БУДЗІНСЬКИЙ
Пінхас Полонський — єврейський релігійний філософ, прихильник модернізації ортодоксального юдаїзму. Народився в Москві, популярний серед російськомовних євреїв. Викладає в кількох ізраїльських університетах. Автор багатьох теологічних і філософських праць («Дві тисячі років разом. Єврейське ставлення до христианства», «Ізраїль і Людство. Новий етап розвитку», «Religious Zionism of Rav Kook»). Досліджував політичні особливості сіонізму, формування націй і національних ідей. Часто відвідує Україну, цікавиться всім, що відбувається на території екс-СРСР.
14.05.2013