Ірина Гах

 

Минуло 40 днів як від нас пішов відомий львівський художник-вітражист Олег Янковський, член Національної спілки художників України, учасник обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок, гарна й порядна людина.

 

 

О.Янковський належав до числа тих людей, про яких кажуть: «Професіонал високого класу». І це не просто пафосно сказані слова. Він дійсно знався на вітражному мистецтві та все своє життя на високому рівні займався улюбленою справою. Після закінчення Інституту прикладного і декоративного мистецтва 1984 року працював у майстернях Львівського художньо-виробничого комбінату, а коли міські реставраційні майстерні реорганізували в Комплексну архітектурно-реставраційну майстерню, яка ввійшла в підпорядкування інституту «Укрпроектреставрація». Реставраційну майстерню по вітражах, яка стала однією з ланок Інституту, облаштували на площі Ринок. Саме в цьому приміщенні О.Янковський розпочав багатолітню працю в галузі одного з найцікавіших видів творчої діяльності – мистецтва кольорових вікон.     

 

О.Янковський. "Старий Львів". 1990-ті рр. Львівський телецентр.

 

 

Зараз важко собі уявити, що ще зовсім нещодавно вітраж вважався «буржуазним» і «націоналістичним» видом мистецтва. Розкішні вікна львівських костелів, церков, адміністративних і житлових будинків, створені наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть, були покинуті напризволяще: одні безжально нищились, інші були у плачевному стані і т. д. Але позаяк у Львові навіть у радянські часи діяли сакральні об’єкти, то виникала потреба елементарного догляду вікон у відомих храмах міста, зокрема, Кафедрального латинського собору чи  церкви Успіння Пресвятої Богородиці, які масово відвідували іноземні туристи і у вікнах яких є вітражі, що вражали глядачів своєю красою. На реставраційну майстерню, створену на площі Ринок, і було покладено обов’язок догляду вітражних пам`яток. Приміщення майстерні виглядало зовсім непривабливо (авторка цих рядків там бувала ще студенткою): велика темна кімната без вікон (точніше, вікна були щільно закладені картонами чи старими дошками) і з постійним їдким запахом свинцю, розчинників і фарб. Скрізь стояли великі стелажі, закладені склом, фрагментами старих вітражів, різними баночками тощо, а посередині кімнати – великі столи з розібраними фрагментами давніх кольорових вікон. Маленькі саморобні (зроблені на замовлення) машинки для «катання» спайки, що кріпилися до тих самих столів, багато різних інструментів, здебільшого також виготовлених руками самих вітражистів, зараз виглядали б екзотикою, і в сучасних молодих вітражистів викликали би подивування. Між собою майстри-вітражисти називали своє робоче місце «катівнею», та й справді, картина була мало привабливою. Але авторка цих рядків як свідок процесів, що там відбувалися, мусить констатувати – на вигляд це була «катівня», але вона достовірно символізувала відношення тодішньої соц. системи до мистецтва вітражу, що повільними, але впевненими кроками розпочинало своє відродження.      

 

 

У цій творчій (зовсім не соцреалістичній) атмосфері я вперше побачила Олега Янковського, який сидів біля великого столу з битими фрагментами старого вітражу та щось пробував робити. Чому пробував? Бо в ті часи про вітражі у Львові було мало відомо (особливо це стосувалося технологій виготовлення старих вікон, специфіки розписів фрагментів тощо), всі знання майстри здобували «методом проб і помилок». Але саме завдяки роботі майстерні у радянський період реставрувалися великі вітражні комплекси у львівських храмах, титанічною працею майстрів було відновлено основні техніки та технології обробки поверхні скла, а головне – звернено увагу до збереження та реставрації кольорових вікон у нашому місті, а згодом і  у регіоні. У роки праці в реставраційній майстерні Янковський сформувався як художник-вітражист із різностороннім і багатоплановим баченням і розумінням природи вітражу, адже мав можливість багато років ретельно вивчати й досліджувати старий галицький вітраж.

 

Перша українська професійна асоціація художників-вітражистів «ВІКНО», 2005.

 

 

Здобуті  в «катівні» досвід, знання та майстерність Олег Янковський вміло впровадив у навчальний процес Львівської академії мистецтв, куди був запрошений на роботу 1994 року. З того часу багато і невтомно працював на педагогічній ниві та присвячував увесь час реалізації творчих проектів. Одним із його творчих здобутків було багатолітнє керівництво першою українською професійною асоціацією художників-вітражистів «ВІКНО», створеної влітку 1999 року. До Асоціації увійшли випускники кафедри художнього скла Львівської академії мистецтв: Винту Анатолій,  Гах  Ірина,  Курило Андрій,  Личко Олександр, Павельчук Юрій, Тарнавський Ігор, Рижанков Володимир, Шевченко Олександр. На сьогоднішній день на території України не зафіксовано подібної чи альтернативної організації, яка б на високому професійному рівні всесторонньо займалася мистецтвом сучасного вітражу. «ВІКНО» було організоване з метою розвитку та збереження професійного українського вітражу, вивченню та реставрації старих пам`яток, практичній реалізації найрізноманітніших творчих ідей учасників об`єднання. Олег Янковський був незмінним багатолітнім головою Асоціації, брав активну участь у всіх заходах і виставках. 

 

 

Першою серйозною заявкою Асоціації була тритижнева виставка під назвою «Вітражні імпровізації» у львівській галереї «Дзига» в травні 2000 року. Кожна почергова виставка: «Вітражні імпровізації ІІ» (Київ, 2001), «Вітражі» (Одеса, 2002), «Грані духовності» (Одеса, 2002), «Декоративне мистецтво України кінця ХХ століття. 200 імен» (Київ, 2003), «L`art dekoratif contemporain de l`Ukraine» (Париж, 2004)., «Вікна» (Київ, 2005), «Сучасний львівський вітраж» (Київ, 2017) та ін.  підтверджували високий рівень творчих надбань усіх членів Асоціації, а головне – з захопленням сприймалися глядачами.

 

На відкритті виставки

 

 

Олег Янковський був фаховим вітражистом-майстром. В арсеналі його творчих надбань кольорові вікна для церковних і адміністративних споруд, вітражні панно, об`ємно-просторові композиції та б. ін. Для нього будь-яка тема була близькою; для вирішення творчої ідеї він знаходив не тільки авторсько-мистецьке вираження, але й абсолютно індивідуальне техніко-технологічне рішення. Янковський був вітражистом-практиком із багатолітнім досвідом роботи: він володів цілим арсеналом тільки йому відомих секретів роботи з листовим склом і фарбами, майстерним використанням протрав, декоративних вставок та ін. За довгі роки копіткої праці Янковський глибоко пройнявся зображальним началом кольорових вікон, віднайшов свої оригінальні композиційні рішення; досконало умів втілити у вітраж м`які, добре підібрані співвідношення кольорів,  використання металевих перетинок.

 

Попри роботу в Академії й інтенсивну творчу працю, Олег Янковський не відцурався від реставраційних робіт. Надзвичайно велике задоволення дала йому праця з унікальним вітражем, наявним у будинку на вулиці Герцена. До реалізації цього проекту була прикута особлива увага, адже роботу оплачувало місто, і ЗМІ особливо пильно стежили за проведенням усіх робіт. Янковський блискуче зробив свою справу: вітраж було реставровано за всіма правилами послідовності та технологічної якості  проведення таких заходів щодо давньої пам`ятки і нині один із найцікавіших вітражів першого десятиліття ХХ століття тішить і мешканців будинку, і туристів.

         

 Янковський О. Богородиця. 2017

 

 

Мабуть, останньою реставраційною роботою Олега Янковського був вітраж над центральним входом до Преображенської церкви у на вулиці Краківській, 21. І результат – як завжди, відмінно зроблена робота.

 

Янковський О. Мої ієрогліфи.

 

 

Якось не віриться, що Олега більше немає. Із сумом згадуються часи, коли ми багато говори про вітражі. Та я переконана, що один із висококласних професійних вітражистів ще далеко не все розповів про унікальність цього виду мистецтва, а головне – багато не встиг зробити, показати, витлумачити. А плани були і великі…

 

07.10.2017