Вітражі Галичини: історія становлення

Ми настільки звикли вважати мистецтво вітражу одним із важливих елементів східнохристиянського обряду, що навіть не задумуємося, що цей вишуканий вид монументально-декоративного мистецтва має надзвичайно цікаву історію в національній образотворчій культурі.

Мистецтво класичного вітражу, звичного для нашого сьогодення, прийшло до нас із сакральної європейської культури періоду Середньовіччя. Сюжетний класичний вітраж пройшов тривалий та складний час становлення, розвитку та адаптації до традиційної української монументальної образотворчості.  

В історії образотворчої культури добре відомо про існування вітражного скла ще з давніх часів, а неперевершені у своїй красі вікна давніх храмів, прикрашені кольоровими заскленнями, і у сьогоденні викликають почуття захоплення.

Вітражне мистецтво періоду Середньовіччя, незважаючи на “недосконалість” скловиробництва, демонструють тогочасні зразки високої художньої майстерності та якісні техніко-технологічні здобутки у цій галузі. Готичний вітраж був цілком сформованим видом монументально–декоративного мистецтва зі своїми чітко регламентованими “законами”, композиційними рішеннями, колористичною гамою та особливими засобами художнього-образного виразу, що й надавало цьому виду мистецтва виокремленості та підкресленої неповторності. Кольорові віконні сюжетні зображення займають особливе місце в європейському монументальному мистецтві. У період “палаючої готики” (ХII–XV ст.) сформувалися основні засади композиційного, колористичного та образно–змістовного виразів цього виду мистецтва, що разом із досконалим технологічним виконанням, набирає надзвичайної емоційної напруги та богословського змісту Це, насамперед, стосується великих кольорових вікон готичних храмів, які справляли враження повної відсутності стіни, адже замість звичних віконних отворів знаходилася кольорова прозора скляна конструкція, вмонтована у металевий чи дерев'яний каркас зі свинцевими протяжками, виповнена кольоровим, яскраво освітленим, склом.

Сюжетні вітражі Середньовіччя вражають величною естетикою містицизму, де в органічній єдності з архітектонікою храму, чіткою організацією внутрішнього простору, виступають стрільчасті віконні отвори чи ідеально круглі, великі за розміром готичні “рожі”, максимально заповнені сонячним світлом. Ритмічне розміщення віконних отворів стає в інтер'єрі споруди могутнім художнім засобом дії на спостерігача. На вітражах, що вимальовуються у видовжених по формі вікнах, перед глядачем постає чітко сформована система християнської символіки, церковних канонів, історичних подій, складних літургійних сцен, що розташовані у відповідній почерговості, відтворені за допомогою специфічного і єдиного у своєму роді поєднання двох матеріалів: металу та листового кольорового скла.

Вітраж Середньовіччя сприймався по-різному: для теолога він був, найперше ілюстрацією «святого розпису», божественне світло якого символізувало свого роду «духовний блиск», а для простої людини, велика за розміром, яскрава у кольоровому сяйві стіна мала б означати народження “чуда” – чогось позаземного, божественного.

Вітражні стіни готичних храмів Середньовіччя

Упродовж століть вітраж успішно розвивався паралельно з іншими видами мистецтв. Найвідоміші періоди розвитку  припадають не тільки на період Середньовіччя та на другу половину ХIХ початок ХХ ст. Другорядне, менш значиме місце в архітектурі  мистецтво вітражу займало у період Відродження та XVII–XVIII ст.

Давній класичний вітраж – особливий вид мистецтва,  із специфічними,  притаманними тільки йому, характерними особливостями образно-змістовної виразу та технікою виконання. Високий рівень естетики готичного вітража  мав  великий  вплив  на розвиток  цього  виду  мистецтва  у наступних  століттях,  а  технологія засади виготовлення та обробки лягли в основу його відродження у середині ХIХ ст., коли сюжетні вітражі повернулись в інтер'єри храмових та житлових приміщень.

У другій половині ХІХ ст. філософи, дослідники, письменники, науковці звернулися до найцікавіших досягнень епохи Середньовіччя: англійські, французькі, німецькі архітектори звертаються до «феномену» готичної архітектури, до унікальності та універсальності її головних конструктивних та образних чинників, переосмислення побудови знаменитого стрільчастого склепіння, неймовірно-містичних багатометрових вікон із неперевершеними складними кольоровими вікнами. У країнах Європи ця цікавість супроводжувалася масовим відновленням середньовічних архітектурних споруд. Чи не найбільший інтерес у тому часі було звернено саме на вітражну образотворчу культуру.

Фрагмент готичного вітражу. Зішестя св. Духа на апостолів. Франція.

Саме цей період часу стає передумовою до творення західноукраїнської вітражної культури.

Наприкінці ХІХ ст. на території західних областей України взаємовпливи західної та східної християнських традицій спричинили появу сюжетних кольорових вікон у церквах. Із середини ХIХ ст. у широкомасштабне будівництво великих мегаполісів увійшла індустрія «нового світу» – технічні   прогрес та соціальні феномени, що призвело до значних змін у суспільному житті.

Галицька ощадна каса (сер. ХІХ ст). Приклад заповнення інтер'єру класичними вітражами

Витончений мистецький стиль  «Модерну» у перших роках ХХ ст. відродив та культивував класичний вітраж, ввівши його у ранг видовищного, вишуканого і  яскравого. Вітраж став обов'язковим в будь-якому інтер'єрі: храмовому, адміністративному, жилому. Перші десятиліття ХХ ст. були періодом всеохоплюючого панування мистецтва вітражу: людство дивилося на світ виключно через кольорове скло, купалось в його яскравому світлі, милувалося неперевершеними витворами у вигляді прозорих картин, створених із листового скла та металу (дерева).

Паралельно із сакральним, розвивався і світський вітраж, що поступово, але активно входив в інтер'єри громадських установ і житлових приміщень. Тріумфальному розвитку кольорових вікон першої половини ХХ ст. сприяло і вдосконалення техніко-технологічних можливостей в галузі скловиробництва, урізноманітнення та складності щодо обробки поверхні листового скла, появі нових якісних з'єднуючих матеріалів.

Наприкінці ХIХ – поч. ХХ ст. в архітектурі Західної християнської традиції вітраж дістає масштабного розповсюдження: спочатку у храмових інтер'єрах, із характерним введенням у сюжет релігійної та історичної тематики, які представляли багатовікові істини теологічного поняття «духовного світла» в християнському віросповіданні.

Вітражні вікна костелу францисканок у Львові (кінець ХІХ ст.)

Листове скло на території Галичини було добре відоме здавна. Наявність уламків такого скла, віднайдені археологами свідчить, що наші предки вміли його виготовляти і використовувати для своїх потреб . Найбільш вживаними у ХI ст. були скла, виготовлені одним з найстаріших методів – литим. Маємо беззаперечні археологічні дані про існування майстерень, які виготовляли доволі великий асортимент скловиробів не тільки «литим», але й видувним способом.

Історики та археологи стверджують, що у ХV ст. готичні вітражі були встановлені у Львівському кафедральному соборі.  Фрагменти подібного скла, але із залишками металевої арматури були знайдені при розкопках львівського Арсеналу; літописні джерела Холма, Галича, Теребовлі, Буська та інших міст України–Русі підтверджують існування скляних вікон в давній архітектурі.

ХVI–ХVIII ст. на території Галичини у скловиробництві розпочалося інтенсивне виготовлення саме віконного скла, про що свідчать літературні джерела, де, зокрема, згадується жвава торгівля “болонами” для вікон.  На підтвердження цього маємо конкретні історичні факти. 1602 року одному з склярів Стрия міська влада дала дозвіл на торгівлю, поклавши на нього обов'язок вставити шиби у вікна Кафедрального костьолу. В описах промислів та торгівлі Жовкви згадується «жвава торгівля болонами» для вікон.

Зразки засклень вікон княжих часів

Важливу інформацію щодо існування вікон із класичними вітражами в церковних спорудах надають іконописні пам'ятки, що характеризуються широким впровадженням в сюжет архітектурних або архітектурно–пейзажних мотивів, які використовуються як тло для канонічних сюжетів: “Введення в  храм” (І пол. ХVIII), “Різдво Богородиці” (ХVII), “Усікновення глави Івана Предтечі”, (ХVII) та “Різдво Богородиці” (І пол. ХVIII) та б. ін.

Приклад зображення інтер'єру церкви із вітражем, де представлено традиційне орнаментальне наповнення віконного отвору

Пам'ятки іконопису не лише засвідчують широке використання орнаментальних вітражів у церковній та світській архітектурі того часу, але й професійну обізнаність майстрів-виробників з технологіями виготовлення скляних полотен, складених з фрагментів листового скла, металу чи дерева, вправність їх встановлення у віконні отвори. Отже, орнаментальні рапортні композиції, створені із різних за конфігурацією елементів широко застосовувалися у церковних інтер'єрах, виступали як засоби для максимально допустимого проникнення у приміщення денного освітлення. Без сумніву, орнаментальні вікна не належали до числа обов'язкових, часто вживаних, чи значимих декоративних елементів в церковному інтер'єрі, але вони існували і вносили своєрідні художньо-виражальні акценти в загальний вигляд інтер` єрів.

На це існують логічні пояснення: ощадне оздоблення віконних отворів в українських храмах полягає у строгому дотриманні настанов та приписів Східної церкви. Правилами східного християнського обряду щодо джерела світла у храмі, зовнішньому – сонячному освітленні надається підрядна  функціональна роль, як у вирішенні архітектоніки простору, так і у його образному значенні. Залишаючи відкритою ідею підпорядкованості зовнішнього денного світла світлу внутрішньому та світловим акцентам в приміщенні церкви, будівничі використовували вікна, заповнені орнаментальними композиціями із листового скла та металу (дерева), які найперше виступали декоративним елементом інтер'єру. Поряд з цим, вітражне вікно, заповнене орнаментальним склом, давало змогу розпорошувати та пом'якшувати потоки сонячного проміння у ясні дні й оживляти денне світло у похмуру погоду.

Приклад наповнення вітражами віконних отворів церковних інтер'єрів

Отже, художники–іконописці ХVIІ - ХVIII ст., вводячи в ікону архітектурно–пейзажні елементи із зображенням орнаментальних вікон, достовірно зображали все те, що вони бачили в інтер'єрах церков: виконані в техніці класичного вітража засклення, що складалися із різних за конфігурацією фрагментів, огорнених металевими та дерев`яними перетинками.

До нашого часу не збереглися відомості про цехи, які виконували роботи що стосувалися виготовлення та встановлення вітражних вікон. Це, однак, не дає підстави вважати, що подібні майстерні не існували, а виробники не займалися цією справою. Часте застосування кольорових вітражних композицій у храмових спорудах, професійне володіння матеріалами та технологічними прийомами свідчить про те, що цим складним виробництвом займалися відповідно навчені працівники, опираючись на власне виробництво скла. Листове скло і метали завжди були дорогими матеріалами, ціну яких визначали монопольні виробники. Саме з цієї причини виготовлення вітражних  вікон для українських церков було справою вартісною і доволі дорого коштувало. Ймовірно, такі «склярні» були об'єднані у спільні майстерні з живописцями, столярами, золотарями, але незалежно від цього, скляне ремесло високо цінувалося, а ремісники–склярі займали важливе місце у суспільному житті багатьох галицьких міст.

Зважаючи на історичні та іконографічні матеріали, археологічні знахідки, маємо підстави стверджувати: наявність  орнаментальних композицій у склі, виконаних у техніці вітража на основі металу чи дерева, були звичними у формуванні інтер'єру української храмової архітектури. Виконані з шматків скла, огорнуті металевими чи дерев'яними перетинками, ажурні вікна із орнаментальними рапортними наповненнями були окрасою церковної та палацової архітектури. Проходячи крізь делікатне, злегка відтінене кольором скла, сонячне світло веселковими зайчиками відбивалося на предметах інтер`єрів у приміщеннях храмів чи замків, створюючи особливу атмосферу, наповнюючи повітря чимось нереально-містичним. Вікна, виповнені орнаментами із листового скла були співзвучними із художньо–декоративним оздоблення храму - стінописом, іконописом, тканиною та ін.

Віконні отвори церковної споруди кінця ХІХ - поч. ХХ ст.

Давня традиція заповнення віконних отворів орнаментальними композиціями є незаперечним фактом, який підтверджений пам'ятками іконопису, і є чи не найбільш достовірнішим наглядним документом існування вітражу в давній українській архітектурі.

На відміну від Західної християнської традиції, в церковному мистецтві не існувало вітражів, які б представляли фігуративні чи сюжетні зображення. Вікна української церкви були заповнені виключно вітражами, із орнаментальними композиціями. Українське церковне мистецтво, будучи спадкоємцем візантійської традиції, не визнавало можливості використання віконних отворів для фігуративних зображень. Саме тим пояснюється відносно пасивний, у порівнянні із Західною християнською традицією, розвиток сюжетного вітража в церквах. Місцеві майстри–вітражисти заповнювали вікна орнаментальними мотивами, враховуючи в першу чергу необхідність якнайпродуктивнішого освітлення храму. Цей факт і був причиною певної аморфності у виготовленні та обробці окремих фрагментів кольорового листового скла, з яких складалися  орнаментальні композиції, що зустрічаються у церковній архітектурі ХVІ-ХVІІ ст. У тому часі для засклення вікон використовувалося скло гутного виробництва, напівпрозоре, без допоміжних термічних обробок.

Маємо ще одне, надзвичайно важливе обґрунтування відсутності сюжетно-фігуративних вітражів в церковній архітектурі на західноукраїнських землях –специфічний погляд Східної церкви на поняття “світла” . В традиції Східного обряду особливу увагу зосереджено на розумінні поняття «світла» як внутрішнього емоційного стану душі, у бажанні пізнання  «недосягненого», адже Світло – це сам Господь: «Я Світло для світу». Це потаємне та надзвичайне дійство, що супроводжується тихою молитвою до Бога, спогляданням палаючих вогнів свічок, їх живого відблиску на предметах церковного інтер'єру: образах, мозаїках, фрагментах золочених іконостасів, бажанням усвідомлення містичної гри напівпрозорих відблисків “легкого” розсіяного але не насиченого кольорового віконного освітлення. Українська ікона з її колористикою, позолоченими німбами над головами святих, залишалася головним «предметом» українського храму, до якого зверталася у молитві людина,  її “світло” – внутрішнє, самозаглиблене, приглушене щирістю віри та бажанням до “блиску” духовного, надземного. Для глибоко віруючої людини, заглибленої  у молитовній бесіді із Господом, денне світло, що проходить крізь церковні вікна не повинно «конкурувати» із іконописом, воно має підкреслювати значимість зображень на іконі чи стінописі, виконати роль освітлювальну, другорядну.

Таким чином, кольорові вікна церковної архітектури ХVІ-ХVІІ ст. за канонами східної християнської традиції виконували подвійну, але все ж таки – другорядну роль. Орнаментальні зображення, їх композиційні та колористичні схеми, форми та розміри в першу чергу мали функціональне призначення - освітлення інтер`єру церкви.  Окрім цього, вітражні вікна у церкві були ще й декоративною прикрасою інтер`єру. Саме ці фактори зумовлювали естетичне та функціональне призначення вітражів давньої української храмової архітектури  ХVІ-ХVІІ ст.

Протягом століть в архітектурі Східної традиції класичний вітраж існував: він мав цілком іншу художньо-образну структуру, а ніж костьольні вікна, але виконував основну освітлювальну функцію, був декоративним елементом інтер'єру.

Орнаметальні вікна центрального куполу церкви в с. Новий Витків (Радехівщина, Львівська обл)

Представлені археологічні знахідки та літературні дані дають підстави говорити про існування вітражного мистецтва у нашій церковній культурі з княжих часів та впродовж ХVІ–ХVІІІ ст. і про паралельний із західноєвропейською віражною культурою його розвиток. Зображення церковних орнаментальних вітражів, представлені на іконописних пам'ятках, свідчать про його розвиток поруч з іншими видами мистецтва: стінописом, іконописом, гравюрою та ін.

Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. в церковній архітектурі кольорові вітражі виконувались добре відомими західно– та центральноєвропейськими майстрами.  Саме цей час вважаємо початком захоплюючої історії становлення національного сюжетного вітражу.