Сучасне мистецтво у Нагуєвичах

Поки мегаполіси перенасичені виставками і презентаціями, найвіддаленіші селища та невеликі містечка лише починають прагнути сучасних мистецьких акцій. Для місцевих глядачів ці практики – справжній феномен, щось досі незрозуміле, часом дуже провокативне. У селі Івана Франка – Нагуєвичах – вперше відбувся симпозіум сучасного мистецтва, куди з’їхались художники та перформери зі Львова, Любіна та Дрогобича. Організувати цю подію взялась мистецька платформа DroArt: Олександр Максимов та Ігор Стахнів з Дрогобича. День актуального мистецтва у Дрогобичі (DroArtDay) стартував ще минулого року і зібрав навколо себе чималу кількість глядачів, запропонувавши їм замість звиклого народної творчості у локальних музеях та галереях поглянути на сучасне мистецтво у стінах занедбаної вечірньої школи, розташованої у самому центрі міста. Така андеграундна тусівка стала чудовою нагодою для вільного зібрання абсолютно різних людей, де більшість, мабуть, чи не вперше зустрілися з перформансом чи інтасталяцією.

Цього року організатори вирішили провести симпозіум у селі Нагуєвичі – розширити його географію та дати учасникам більше свободи і простору для їхніх мистецьких дійств. Таким чином село, де народився Іван Якович Франко, отримало нове дихання і стало ідеальною платформою для реалізації перформативного мистецтва. Олександр Максимов, один з організаторів симпозіуму, тісно пов’язав свою перформативну акцію із Іваном Яковичем. За словами артиста, Франка сміливо можна також називати перформером – одним з найпотужніших та прогресивних митців свого часу. Директор державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдан Лазорак також каже, що Франко нині актуальний як ніколи, і нова генерація повинна розуміти Франка сьогоднішнього, а не Франка минулого. Саме тому Нагуєвичі повинні стати потужною мистецькою платформою для молодих митців, допомагати їм відкривати себе. Щоправда, інші учасники симпозіуму не обов’язково пов’язували свої перфоманси та інсталяції з Франковими концепціями; радше, сам простір став для них чудовим майданчиком для виплеску внутрішніх емоцій.

«Свої роботи я не прив’язував до Франка, та й серед інших художників мало хто це робив. Нас поєднувало лише новаторство у творчості та важкий час: у Франка тоді, у нас – сьогодні. Щодо Нагуєвичів, то перфоманс міг відбутись і у іншому місці, а от ідея ленд-арту з’явилася саме на місці», – розповідає один з учасників, художник Максим Заверика, відомий як Micro Cuts. Власне, Максим і розпочав серію перфомансів серед ночі десятого вересня (і загалом тривали до вечора наступного дня).

Micro Cuts, ленд-арт «Separate»

«За два дні симпозіуму я встиг реалізувати дві свої ідеї. Першим, власне, був нічний перфоманс «Чуже місце», де інші учасники брали безпосередню участь – освітлювали поле ліхтариками, переслідували мене, вихоплювали мене з темряви, не давали втекти, і при цьому в моїх очах залишалися безликими тінями з крапками світла, що засліплювало очі. Сам перфоманс є першим в моєму новому проекті, де акцент ставитиму на дію, а не на візуальну частину, як раніше. Спробую себе в ролі художника-документаліста: братиму інтерв’ю у мігрантів та заробітчан в інших країнах, слухатиму їх історії, документуватиму, розмовлятиму з ними, а потім перетворю все це у велику серію перформансів-рефлексій на тему втечі людей з країни. Перфоманс, показаний мною у Нагуєвичах – це моє власне інтерв’ю самому собі, моє власне одкровення перед собою, моя особиста рана і моя реакція на те, що близькі мені люди покидають цю країну. Другою роботою, котру я встиг реалізувати, був ленд-арт об’єкт під назвою «Separate». Це дуже товсте зламане дерево, котре місцеві мешканці намагалися випалити всередині, щоб викорчувати, але при всьому цьому на дереві лишилося кілька живих гілок. Я виліз на нього й просидів там якийсь час. Дивився на ліс, на машини, що проїжджали повз, на корів в полі. Життя навколо йшло своїм звичним ритмом, а дерево, на котрому я сидів, потроху помирало, і лише кілька маленьких зелених гілочок давали надію на продовження життя. Я дивився на гілочки, дивився на обгорілий стовбур, і подумав про нашу країну. Я зліз, сходив за інструментом і повернув дереву його втрачену частину. Ця підвішена мною гілка складалася з п’яти окремих шматків і виглядала як протез. Дерево вже ніколи не буде таким як колись. Воно змінилося назавжди. І чи виживе воно?»

Єдина учасниця з міста Любін – Наталія Віслоцька – присвятила свій мистецький акт жінкам-письменницям, жінкам-переселенкам, жінкам, що, на жаль, дуже часто залишаються поза увагою суспільства. Ось як про свій проект говорить сама ж мисткиня: «Натхненням для мене був пам'ятник Франкові у Нагуєвичах, а точніше – напис на постаменті «представники світової літератури». Я з радістю відкрила для себе, що окрім великої кількості відомих письменників-чоловіків, були також письменниці, а саме легендарна Леся Українка. Я вирішила запросити глядачів, щоб вони разом зі мною поклали квіти біля частини пам'ятника Франкові, яка певною мірою присвячена також і жінці. Це був жест, пов’язаний із проектом "Її країна", над яким я працювала останній рік разом з Адою Молендою».

Цікавим досвідом у Нагуєвичах стала безпосередня зустріч із глядачами, або навіть їхня участь. Для місцевих жителів та жительок така мистецька акція стала незвичайним явищем, рідкісним фактом, який важко збагнути. Для них не існувало жодних кордонів, жодного початку чи закінчення «вистави», усе перемішалось в суцільний згусток незрозумілих жестів та незвичної дії.

Андрій Гелитович, художник та ще один учасник симпозіуму в Нагуєвичах, говорить про власні мотиви свого перебування в мистецькій резиденції Франка: «Симпозіум справив на мене сильне враження завдяки спостереженню за іншими учасниками, а також завдяки власному виступу. Важливим аспектом успіху є умови проведення ДроАрт. Подія у Нагуєвичах відповіла на потребу якісної платформи для комунікації між художниками, їх зустрічі з публікою і контекстом місця. Важливим було те, що ми працювали з власним, українським виміром – батьківщиною Франка. Надзвичайно цінним фактором симпозіуму був глядач. Певною мірою, це були люди з нетиповим для більшості відвідувачів виставок сучасного мистецтва способом життя та індивідуальним досвідом. Позбавлена упереджень і стереотипів, які виникають у палких прихильників різноманітних художніх галерей, публіка симпозіуму в Нагуєвичах набагато більш вимоглива, вона не терпить фальші, проте завоювання її уваги стає справжнім індикатором якості».

Галя Бойко, перформанс «Занурення»

І навіть якщо сам Франко не завжди був відображеним в мистецьких акціях учасників, проте адаптація до його локації відбулась дуже легко та невимушено, і стала чудовою інспірацією до певної дії в умовах відкритої природи. «Простір у селі Нагуєвичі видався мені настільки самодостатнім, що все, що я хотіла робити – це зливатися з ним» – каже перформерка зі Львова Галина Бойко.

Впродовж двох днів сучасного мистецтва у Нагуєвичах не забракло й імпровізацій: вокалістка гурту «Фолькнери», учасниця проекту «Двоколісні Хроніки», Ярина Квітка влаштувала десятихвилинну мистецьку акцію, в якій взяли участь учасники та учасниці, а також єдиний глядач, котрий вистояв до завершення симпозіуму. «Нам дали чималий кредит довіри, відкривши двері музею без жодних втручань; все пройшло дуже гармонійно. Це важливий аспект, коли ти маєш простір та свободу творити. Я не можу всі дії назвати мистецтвом , проте це необхідний живий процес творчого шляху» – додає про своє перебування на симпозіумі художниця Катерина Садовщук.

Два дні інтенсивного занурення в себе та в середовище, що навколо, допомогли по-новому сприйняти побут українського автентичного села, зруйнувати внутрішній та зовнішній бар’єр між собою та своїм глядачем. Як, власне, говорив сам Іван Якович: «Ми мусимо навчитись чути себе українцями, не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів».

Перфоманс Олександра Максимова

Наскільки цей дводенний проект зумів наблизити місцеве населення до актуального мистецтва – хтозна, втім, велика приємність, що і далі відбувається децентралізація культури. Якісні українські мистецькі майданчики можуть створюватись на лише у великих сучасних центрах мистецтвах, але і в регіонах та селищах. «Семінар у Нагуєвичах зібрав митців, які працюють у різних напрямках, цього разу – без конкретної теми. Це було свідомо, щоб не обмежувати ідеї. Правда, згодом перебування у Нагуєвичах і визначило тему. Перформанс як мистецтво дії, акту чи жесту завжди потребує місця, простору і просто тла. Результати мене вразили: дуже різні роботи, які створили одну непередбачувану цілісність. І перформанс у відкритому полі на стерні, перформенс у траві, нічний перформенс, перформенс одного жесту із проходженням через дерево, покладання квітів до Лесі Українки, похід з 25-ти метровою стрічкою по центральній вулиці села, «декламація» віршів Франка із закритим ротом, боротьба зі стихією і з собою при піднятті 6-метрового стягу-хоругви, створення інсталяцій в лісі, на території музею та на центральній вулиці Нагуєвич; багато продуктивних зустрічей і розмов про майбутні проекти... Одним словом, Симпозіуму DroArt бути!» – каже співорганізатор платформи DroArt Ігор Стахнів. 

Симпозіум сучасного мистецтва відбувався 9-10 вересня у селі Нагуєвичі; участь у проекті взяли: Максим Заверика, Наталія Віслоцька, Тарас Пастущук, Катерина Садовщук, Андрій Гелитович, Галина Бойко, Ольга Склярська, Роман Хрущ, Зоряна Савка, Таня Боричок, Ігор Стахнів, Олександр Максимов.