Я вже писав про те, як люди уявляють ризик. Вони використовують підходи, що сильно відрізняються від тих, котрі покладені в основу моделей фінансової математики та теорії прийняття рішень. На них впливає радше те, що є помітним, а не те, що є ймовірним. Ступень впливу на мислення людей малоймовірних подій – як-от виграш великого призу в лотереї або викрадення дитини педофілом – є непропорційно високим, бо вони привертають увагу. Мало хто думає про невизначеність з точки зору статистичних розподілів і здатен скласти ймовірності, що додаються одна до одної, у чітко визначену сукупність нерівноправних результатів. Натомість вони розповідають історії про майбутнє.
Робимо це не тому, що ми – ірраціональні істоти у звичайному розумінні цього слова, чи тому, що ми математично неграмотні (хоча багато людей, що ухвалюють рішення, великі та малі, дійсно є ірраціональними і не знають основ математики). Ми це робимо, бо неможливо в інший спосіб дати раду зі складним світом та надлишком інформації про нього, з якими маємо справу.
Кожен знає ідеї Джона Мейнарда Кейнса щодо макроекономічної політики, але значно менше людей знають про його внесок у теорію ймовірності. Це було предметом його дисертації у Королівському коледжі Кембриджа перед І Світовою війною. Кейнс отримав посаду в університеті і швидко став публічною особою. Після того, як на знак протесту він залишив Версальську конференцію, яка на якийсь час закінчила війну, то перетворив свою працю на книжку. Його біограф Роберт Скіделскі вважає, що розуміння підходу Кейнса до теорії ймовірності є ключем до розуміння більшої частини решти його праць – і, на мою думку, він має рацію.
Кейнс вважав, що фінансовому та діловому середовищу властива "радикальна невизначеність". Єдиною розумною відповіддю на питання "що буде з відсотковими ставками через 20 років?" є "ми просто не знаємо". І це було пророчим коментарем: через 20 років після публікації "Трактату про ймовірність" Кейнса у 1941 році Британія боролася за продовження свого існування на вирішальному етапі ІІ Світової війни. Для Кейнса майбутнє було зрозумілішим, ніж для більшості, але коли поставало питання, як розгортатимуться конкретні події, він просто цього не знав. Як і всі інші.
Для Кейнса ймовірність стосувалася правдоподібності, а не частоти. Він заперечував, що наше мислення можна було б описати розподілом ймовірності щодо всіх можливих майбутніх подій, статистичним розподілом, який можна було б розв’язати за допомогою допитливого інтерв’ювання чи виявити, запропонувавши набір варіантів для обміну. У 1920-х роках він брав участь в інтелектуальній битві з цієї проблеми, у якій основними учасниками з одного боку були Кейнс та економіст Чиказької школи Френк Найт, їм опонував кембриджський філософ Френк Ремзі, а згодом Джиммі Севідж, ще один економіст Чиказької школи.
Кейнс та Найт програли в цій дискусії, а Ремзі та Севідж перемогли, тож ймовірнісний підхід утримує свою першість у науці і досі. Головною причиною було те, що Ремзі продемонстрував – кожен, хто не дотримується його настанов (кожен, хто не діє на підставі суб’єктивної оцінки ймовірностей майбутніх подій), зробить так звану "голландську ставку".
Деякі вчені з Нідерландів безуспішно намагалися з’ясувати походження цього неприємного для них виразу. Голландська ставка – це набір позірно привабливих варіантів, але насправді кожен з яких гарантовано є невигідним для людини, яка обере один із них.
Я розповідав студентам, котрі піддали сумніву передумови "раціональної" поведінки на фінансових ринках (де раціональний спосіб ґрунтується на баєсівських суб’єктивних ймовірностях), що люди мусіли поводитись у такий спосіб, бо якби вони цього не робили, то інші вигадували б схеми збагачення за їхній рахунок. Я й зараз вважаю це спостереження правильним, але воно не має того наслідку, який мені був потрібен. Люди все одно не поводяться відповідно до цієї теорії, внаслідок чого інші особи на фінансових ринках розробляють схеми збагачення їхнім коштом.
Насправді у цьому й полягає негативна роль діяльності на фінансових ринках. Найбільшою та найвідомішою голландською ставкою могла б бути колекція геніальних структурованих продуктів, які придбав Royal Bank of Scotland разом з амстердамським банком ABN Amro. Ми знаємо, що сталося потім [Royal Bank of Scotland довелося рятувати британському уряду – Z].
John Kay
The other multiplier effect, or Keynes’s view of probability
The Financial Times, 15.08.2012
Зреферував Омелян Радимський
26.09.2017