Музика містична

«Світ містики»: французька, литовська та українська музика у програмі піаніста-дослідника Юсуке Ішії

Унікальне поєднання раннього модернізму, символістської містики та акустичного експерименту прозвучить у сольному виступі японського піаніста Юсуке Ішії на львівському фестивалі камерної музики «Дзеркало».

Випускник Паризької консерваторії та стипендіат Міжнародної академії Ensemble Modern у Франкфурті, Ішії працює на перетині виконавства й академічних досліджень. Нині він навчається в докторантурі в Литві, вивчаючи творчість композиторів литовської діаспори.

У програмі вечора 6 серпня — діалог між поколіннями та школами ХХ століття: містичні прелюдії Чюрльоніса, прозорі етюди Дебюссі, експресивна Соната №2 Валентина Сильвестрова. Центральний твір — Соната №1 П’єра Булеза — інтелектуальний приклад післявоєнного авангарду, який кидає виклик як виконавцеві, так і слухачеві.

Про містику в музиці, підходи до виконавства та несподівані зв’язки між французькою, литовською й українською традиціями Юсуке Ішії розповів читачам "Збруча".

— Як виникла ідея цієї програми?

— Я тепер захоплений науковою роботою в Литві, і моя дослідницька тема — творчість Вітаутаса Бацевічуса, литовсько-польського композитора, який навчався у Парижі. У його музиці присутня дуже сильна ідея містицизму. І для мене особисто ця містична ідея взагалі має прямий зв’язок із самою сутністю музики.

Мені дуже цікаво поєднувати його твори з музикою Валентина Сильвестрова. Вона не містична в тому самому сенсі, що й у Бацевічуса, але, на мою думку, в них схожий підхід до розуміння музики як ідеї. Бацевічус дуже любив музику Скрябіна — а це яскравий приклад музичного містицизму. Його кумиром був і Дебюссі.

Отже, моя програма — це спроба дослідити, як ця ідея містики розсіюється в музиці ХХ століття. І простежити, як одні композитори впливали на інших, як передавали ідеї далі — від однієї творчої свідомості до іншої.

— Ця програма також перетинається з вашим творчим шляхом: ви навчались у Парижі, а нині мешкаєте в Литві.

— Так, я навчався у Парижі, але це було дуже давно — майже 20 років тому. Після навчання я повернувся до Японії, де працював. А потім вирішив переїхати до Литви — мені дуже захотілося займатися дослідженням композитора Бацевічуса.

Цікаво, що спочатку я навіть не знав, що він теж навчався в Парижі. Але коли слухаєш його музику, там чітко відчувається французька стилістика — і це мене привабило.

У цій темі є незвичний мікс: польське, литовське, французьке. Я хотів дізнатись більше не лише про Бацевічуса, але й про інших литовських композиторів. Саме тому я вступив до литовської докторантури. Моя тема — музична культура литовської діаспори у США. Адже багато литовських модерністів, як-от Бацевічус чи Єронімас Качінскас, емігрували до Америки після радянської окупації.

Мене цікавить, як ця еміграція вплинула на їхній стиль, як він змінився під впливом нових умов. У той же час, як концертний піаніст, я дуже люблю французьку музику. Більшість мого репертуару — це саме музика ХХ століття.

Литовська музика поки що мало відома у світовому контексті. Тому я відчуваю свою місію як піаніста — репрезентувати цих композиторів у діалозі з відомішими авторами ХХ століття, як-от Дебюссі чи Шенберг.

— Це дуже цікаво, бо допомагає слухачам почути литовських композиторів у ширшому європейському контексті. Ви згадали про естетичний вимір їхньої творчості, а як щодо вашого підходу як виконавця? З чого ви починаєте, коли берете новий твір, на що звертаєте увагу?

—Дебюссі, на мою думку, був тим композитором, який радикально змінив естетику фортепіанної музики ХХ століття. Він досліджував фактуру інструмента, його акустичне багатство, нові способи гри. Після нього багато композиторів намагалися розвивати саме цей потенціал фортепіано — як інструмента, що працює з простором.

Тому моя мета як піаніста — втілити те, що композитор уявляв у своїй акустичній уяві. Адже фортепіано — це інструмент, який творить простір, і саме ця акустична вимірність дуже важлива для такого репертуару.

— Чи вже мали досвід роботи з українськими музикантами?

— Так. Якось до Каунаса приїхав з концертом український флейтист Юрій Шутко. Мій науковий керівник координував цей захід і запитав: «Юсуке, хочеш закомпанувати флейтисту з України?» Я погодився, хоч нічого про нього не знав — ні як він грає, ні що буде в програмі.

Концерт був присвячений французькій музиці. А оскільки я навчався у Франції, мені було це близьке. Юрій грав дуже вільно й емоційно, що відрізняється від мого стилю. Я навчався у французькій традиції, де все дуже точно, структуровано — нас іноді критикують за «холодність».

Фрагмент концерту з Юрієм Шутком у Вільнюсі

Тому перше враження було несподіваним — такий вільний стиль! У нас було дуже мало часу на репетицію, але я спробував адаптуватися до нього. І, думаю, наш концерт вийшов дуже вдалим.

Рекомендації з плейлиста піаніста:

Vytautas Bacevičius — Poeme Mystique
Це, мабуть, найфранцузькіший із творів Бацевічуса — дуже імпресіоністичний. Але водночас він нагадує Скрябіна. Отже, я б сказав: дуже французький і в той же час містичний — справжнє відображення естетики початку ХХ століття.

Toru Takemitsu — Les yeux clos
Японський композитор Такеміцу, який найбільше зазнав впливу Дебюссі й Мессіана.

André Jolivet — Mana
Мої перші два альбоми були присвячені Андре Жоліве — одному з провідних французьких авангардистів минулого часу.