Strand Book Store

Якби мене запитали, що, окрім мостів, чайок, хмародерів, сабвею чи вуличних продавців хот-догів, ти можеш ще додати про Нью-Йорк, то до тисячі слів, які я б промовив про це місто, я додав би слово «книжки». Але навряд, що у шістьох літерах українською (книжки) чи п’ятьох англійською (books) помістяться усі нью-йоркські книгарні та бібліотеки. Бо Нью-Йорк завалений книжками. І тому в ті дні, коли забирають сміття, на пішохідних доріжках ви можете натрапити на зв’язані скотчем старі книжки або журнали. За ними, звичайно, полюють продавці маленьких букіністичних крамниць або ж власники яток. Але хіба за усіма вполюєш? І хіба знатимеш, на котрій із мангеттенівських вулиць господарі винесли спаковані для сміттярів книжки. Колись мене це дивувало, тепер – уже ні. Ну, тобто те, що виносять на вулицю, і те, що дехто з американців зберігає книжки у гаражі. Ті, у кого існує книжкова совість, підкидає все-таки придбані роками видання до “Salvation Army”. Не будемо нікого судити, може, вони прихильники читання електронних книжок?

Коли я потрапляю на Бродвей, то проминути улюблений Strand Book Store, що на розі Бродвею і дванадцятої вулиці, не випадає. Реклама переконує нас, що у Стренді вісімнадцять миль книжок, що відповідає приблизно двадцяти дев’ятьом кілометрам. Це кажу так, про всяк випадок, щоби уявити, скільки часу потрібно, аби обійти усі стелажі цієї книгарні. Я часто заходжу до Стренду, навіть якщо мені не потрібно що-небудь придбати. Просто так. На відміну від багатьох книгомереж, наприклад Барнс енд Нобл, Стренд – це крамниця, в якій, окрім новинок книгоринку, багато букіністичних видань, бо приймають книжки на комісію. Одного разу я знайшов книжку з автографом брата Ернеста Гемінгвея – Лестера, це була книжка спогадів про Ернеста. Комусь він підписав її, а потім хтось здав її до Стренду.  І Стренд насичений особливим повітрям, і особливим рипанням підлоги на своїх поверхах. Найцікавіше, коли ти підходиш до потрібного тобі стелажа, а книжка, на яку ти хотів би поглянути, – на полиці під стелею. Тоді йдеш шукати драбину. Як завжди, на драбині хтось стоїть, бо вишукує щось там також під стелею. І ти чекаєш.

У крамниці є ліфт, але вище другого поверху я не виїжджаю. Тільки один раз – на четвертий чи  на п’ятий поверх, коли було читання. Другий поверх завалено мистецькими виданнями живопису, скульптури, фотографії, дизайну та архітектури і мап, а підвальне приміщення, в якому влітку розганяють гаряче повітря величезні вітряки, кишить університетськими виданнями, книжками з філософії, літературознавства, історії тощо.

Ти ходиш від стелажа до стелажа, перебуваючи у царстві книжок, і час для тебе уже не тече, він зупинився разом з тобою, разом із сотнями книг на полиці. Ти бачиш на корінцях імена авторів та назви книжок, ти можеш здмухнути навіть пил з якогось видання, якого до тебе майже ніхто не торкався, ти можеш сісти на підлогу або, якщо вдасться, на стільчик і сидіти серед книжок, дивуючись їхній кількості, зібраній в одному місці.

У Стренді ти можеш побачити, як змінювалася поліграфічна філософія видавання книжок в Америці, принаймні від початку двадцятого століття до сучасних днів. Інколи, простоюючи годинами над альбомами різних мистецьких епох чи окремих мистців, ловиш себе на думці, що це – книжковий Метрополітальний музей, або ж  ґалерея Ґуґенгайма. Стільки всього, що навіть якщо приходити сюди щодня і розглядати альбоми бодай годину, все одно не вистачить життя. Так книжки, радше їхнє читання, забирає життя. Я вже не кажу, як вони псують життя тим, хто їх пише. Отже, існує дилема: життя з книжками і життя без книжок, або інакше: життя для писання книжок і життя для читання. Тобто існує вибір.

Коли потрапляєш до великих книгозбірень чи крамниць, не полишає спочатку здивування, що до тебе стільки людей стількома мовами написали сотні тисяч книжок, видали сотні тисяч альбомів, яким потрібно сотні тисяч стелажів і величезні приміщення для зберігання. Потім охоплює страх, що ця книжкова навала щодня ополчується на тебе з проханням: «купи мене» або «прочитай мене». Згодом ти переборюєш солод здивування і гіркоту страху, і тобі робиться затишно від того, що окрім світу, який бачиш, існує світ, який ти можеш прочитати. Можеш, але увесь не прочитаєш, бо його так багато.

Кілька разів я приходив до Стренду і виходив впорожні. Мені мило усміхався охоронець при виході, бажаючи гарного вечора або гарного вікенду, і дивилися услід Гомер, Фріда Кало, Леннон, Боб Дилан, Леонард Коен, Маркес, Аренас, Беллоу, Достоєвський, Нейпол, Пастернак, Булгаков, Іво Андрич, Борхес, Шимборська, Красногоркаї, Арундаті Рой, імперії, війни, актори, художники, співаки – усі, хто написав книжки або ж чиє життя заслужило стати книжкою. І це звучання, цей величезний паперовий орган звучить під склепінням високої стелі у крамниці Стренд  для тих, хто чує оком і бачить, як не дивно, вухом.