Володимир СЕМКІВ

Була неділя, майже північ. Міхеїл Саакашвілі крокував львівським Ринком. Довкола нього колами оберталися охоронці й посіпаки, немов планети довкола Сонця – стараючись бути поближче до зірки, прагнучи бути не лише дієвими, а й поміченими. Міхеїлова свита десь перед перехрестям Шевської і Краківської перевернула чиюсь пляшку з алкоголем, таким вчинком сильно засмутивши групку футбольних ультрасів. Скривджені хлопці почали кричати навздогін Міхеїлові: «А ну ж бо, давай-но, пендзлюй ізвідтіля» – ориґінально російське гасло, котре 1 грудня 2013 року вигукували Петрові Порошенку на Банковій, – не зауваживши, що «кортеж» Саакашвілі іще їх не минув. Буквально за мить імпульсивний і роздратований натовп оточив ультрасів. Втім, їм пощастило більше, ніж прикордонникам у Шегинях – вони уникли стусанів. По завершенні катавасії подумалося: чи в той день був іще хтось, крім тих хлопців, хто припустився подібного глупства? Так, були. Були і будуть.

 

Садовий зустрів Саакашвілі, сказавши, що той перейшов кордон «з честю і гідністю»

 

Історія з «паспортним скандалом» досить скоро почала вилазити боком ініціаторам безглуздої авантюри. Що найгірше – вона зачіпає державу, котра вже понад три роки не може усталити власних інституцій і зазнає постійних струсів через критично низький рівень довіри суспільства до посадовців. Під замахом опинився болючий для нас атрибут держави, держави у стані війни, – цілісність її кордону. Держава не в силі ані захистити власного кордону, ані – в особі правителів – освоїти такої категорії як законність.

 

Втім, маховик ескалації продовжує розкручуватися – в обшуках, у затриманнях, – не віщуючи спокою.

 

Ані Петро Порошенко, ані Арсен Аваков, ані жодна «стратегічна сімка» не втямили міри сумнівно правового рішення з позбавленням громадянства, не прорахували можливих наслідків свого волюнтаризму. З технологічного боку вони ще й недооцінили постать Міхеїла як українського опозиціонера. Не оцінили ані тоді, коли готували указ про скасування паспорта в час виїзду Саакашвілі з держави, ані вже тепер, коли шикувалися зупинити його на кордоні.

 

Прорив у Шегинях...

 

...і народна «екстрадиція»

 

Помста приїхала, не спитавши дозволу в українського прикордонника. Саакашвілі був у неділю затятим, він не бачив перепон й пробивався до своєї мети через голови, буквально. Той, хто не мав відповіді, чому грузини недолюблюють Саакашвілі – політика, що привів у Сакартвело нові правила й новий устрій, – могли в неділю все зрозуміти.

 

Влада, якщо вона готувалася приймати бій (а готувалася: хтось вигадав запросити «тітушків», зупинити потяг на залізничній станції, мінувати прикордонну «будку»…) – то бій програла. На щастя, ніхто не стріляв.

 

Акція Міхеїла була продуманою до дрібниць: багаторівневі ходи, ретельне врахування транспортної логістики й інфраструктури при кордоні, конспірація. І загальний цинізм, без котрого того всього би не втілили. Хіба ж не бракувало цинізму в тому, щоб упродовж кількох тижнів скликати своїх прихильників у Краковець – а багато людей їхало туди власним коштом, – чудово знаючи, що натовп стоятиме там лише для відволікання уваги? Або в тому, щоб перекладати відповідальність за прорив кордону на «самодіяльність» прибічників?

 

У Краковці збирався континґент всілякий

 

Місто-плацдарм – Перемишль. Потяг Інтерсіті+ з першою зупинкою аж у Львові. Кипучий пункт перетину Корчова/Краковець – до нього 40 кілометрів. Медика/Шегині – взагалі 14 км, які промчиш за 10 хвилин, якщо нема черг. Журналістів збирають у Перемишлі, але потім усвідомлюють, що то приверне зайві підозри, й кличуть їх у Ряшів. Нитка Аріадни кілька разів заломлювалася і кидалася в протилежні боки вздовж кордону. Народні депутати, котрі супроводжували Міхеїла, дізнавалися про зміну сценарію під час самої погоні.

 

Частина свити була здивована силовим проривом: вони не вірили в те, що Саакашвілі піде тараном. Найпоказовішим є приклад Мустафи Найєма, котрий, коментуючи події в Шегинях, написав на своїй сторінці у Facebook: «Місію виконано: Міхеїл Саакашвілі в Україні». Згодом Мустафа побачив відеозйомку заворушень на кордоні і уточнив свою позицію: «Це – пекельно». Хоч це «пекло», з його слів, і зумовлене Президентом.

 

Щось подібне написав і Віктор Чумак: йому соромно не лише за прикордонників, залізничників і Президента, який «став заручником своїх фобій і мстивості», а й за відхід від закону. «Я не тішуся, бо сила – це не право і не закон. Тому мені соромно», – коментував нардеп.

 

Ані паркан, ані пси натовпу не стримали

 

Майже опівночі в неділю Віктор Чумак стояв під львівською Ратушею.

 

– Пане Вікторе, ви знаєте, що на вас уже є кримінальне провадження?

– На мене?!

– Словосполучення «на вас» – це збірно: на Саакашвілі, на групу його підтримки…

– Тут така ситуація, що мене «відсікли»: я не був там – я їхав через Краковець, – виправдовувався нардеп.

– Каратимуть?

– Незаконне проходження кордону – це адміністративне порушення, а не кримінальне.

– А незаконне проникнення на режимний об’єкт? Завдання ушкоджень працівникам правоохоронного органу?

– Вони (Саакашвілі з командою, – Z) нікуди не проникали. Це проникали з іншого боку… Я не був там – мені важко казати.

 

Керівництво держави пообіцяло Міхеїлові неприємності. Президент Петро Порошенко сказав, що він не даватиме колишньому голові Одеської ОДА політичних оцінок – бо оцінка буде правова і її даватимуть прокуратура, поліція, суди. У вівторок, 12 вересня, правоохоронці нагодилися до Саакашвілі у львівський готель «Леополіс», а команда заявила про перші затримання.

 

Ви гадаєте, ці затримання когось спинять, вгамують? В Україні визрів цілий прошарок, готовий до протистояння з владою під гаслами, що «Порошенко – то новий Янукович», зокрема готовий до протистояння силового. Є політичні середовища, прихильні до сценаріїв тотальної, безкомпромісної опозиції, котрі задля досягнення мети не гидуватимуть ані делегітимізацією влади, ані плюванням на закон.

 

Перші заголовки з Шегинів: «Саакашвілі занесли на руках» – виявилися занадто м'якими

 

Генеральний прокурор Юрій Луценко каже: якщо ми держава, то треба карати. Він говорить красиві, слушні речі – як і Арсен Аваков – про те, що Україна мусить відстояти державність. Однак оглядачі, з котрими поспілкувався Z, – правозахисник Євген Захаров, філософ Сергій Дацюк, – наголошують: покаравши лише учасників прориву в Шегинях – справедливості не відновиш. І хоч би яке рішення ухвалила влада – чи залишити Міхеїла безкарним, чи притягати до відповідальності, – воно буде поганим. Пожинатимемо всі разом.

 

У спробах «відновити державність» тріщина може розростися ще більша. Та й захист держави – це, пардон, не захист чиїхось сидінь. Хоча дехто бачить це саме так. І в той спосіб і діє.

 

Хтось би, може, тепер пояснив: якого дідька влада взялася так активно до боротьби з Саакашвілі, із Садовим? Навіть з погляду політичної боротьби: хіба вони були великою небезпекою для нинішніх пропрезидентських сил, у чому була (є) мета тих випадок, навіщо було розмінюватися на цю батрахоміомахію?

 

Старий «пєрнік» – старі герої

 

Саакашвілі, до всього, виявився людиною, неперебірливою щодо оточення. З цього приводу були певні застереження ще в час роботи в ОДА, але тут Міхеїлова акція в прикордонні привабила цілий шерег таких діячів, котрих, згідно з влучним висловлюванням Остапа Дроздова, хотілося б залишити по тому боці кордону назавжди: популісти, авантюристи, корупціонери, комбати «без минулого»… Поперед того всього – Юлія Тимошенко, котра, пригадується, в 2008-2009 роках співала про Міхеїла Саакашвілі зовсім інакшої пісні, стараючись порозумітися з Путіним. Як виявилося, Міхеїл щодо таких речей не є злопам’ятним. Юлія Володимирівна з того може хіба зрадіти, бо очікує, що Міхеїл підтримає її кандидатуру на президентських виборах. Тепер уже кумедно згадувати: раніше пророкували, що українська влада використає фігуру Саакашвілі з його імпульсивністю та популізмом для відкушування рейтингу ЮВТ.

 

В нашій державі через глупство відкривається новий фронт протистояння – в тилу. Перед очима калейдоскопом пробігають змарновані 2005-2007 роки, коли Віктор Ющенко з Тимошенко розпочали руйнівне протистояння, котре спричинило до сходження у владу Віктора Януковича й падіння держави під російський гніт. Нас знову чекатиме вибір між тими, хто гучно вміє горланити, і тими, хто якнайдужче хоче ті писки прикрити? Спасибі, піднесіть інше меню.

 

 

КОМЕНТАРІ

 

Сергій ДАЦЮК, філософ:

"Це вибіркове правосуддя"

 

 

 

– Це не та ситуація, котру треба оцінювати за принципом «і вашим, і нашим», тобто через призму порушень з одного боку і з іншого. Бо справедливість – це не тоді, коли ви однаково судите і того, хто є вбивцею, і того, хто перейшов на червоне світло. Справедливість –  це коли ви стаєте на бік слабшого.

Спершу були «тітушки» на кордоні. Потім затримали потяг. Пізніше – було замінування. Триразове порушення закону – прокуратура мовчить. І тільки коли Саакашвілі переходить кордон – одразу реакція прокуратури. Це вибіркове правосуддя. І тут принцип «і вашим, і нашим» – недоречний.

Я не беруся прогнозувати дії влади. Її дотеперішні дії – нелеґітимні. Так само, як колись у Януковича, це лише посилює революційну ситуацію. В Порошенка хороших ходів немає.

 

 

Євген ЗАХАРОВ, правозахисник:

"Це погано і для Саакашвілі"

 

 

– Те, що сталося у неділю, – поза межами розуміння, поза межами правил, поза межами здорового глузду. Ця ситуація цілком штучно була створена внаслідок помилок держави, яка позбавила Саакашвілі громадянства. Спершу покликали Саакашвілі, видали йому паспорт, не висловлюючи жодних застережень, потім це громадянство забрали, коли було доцільно…

Це типове політичне розслідування. За стилем воно схоже на радянські переслідування: саме так вони позбавляли громадянства, коли люди виїжджали за кордон чи у відрядження, чи на лікування. Але, думаю, влада не очікувала, що він все ж зважиться повертатися.

Все, що відбувалося, – дуже сумна історія. Шкода тих прикордонників, тих поліцейських, яких поставили виконувати дуже невдячне завдання. Одначе те, що влаштували його прихильники, – це просто ганьба. Все дуже погано. Це може закінчитися тим, що на нас дивитимуться як на державу, котра не може дати раду сама собі.

Яке би рішення тепер не ухвалили – воно буде поганим. Будь-яке. І для Саакашвілі воно буде, було поганим. Впускати його – було погано. Не впускали – погано. Так, як він прорвався, – ще гірше. Ну і далі все, що робитиметься, буде зле – і для держави, і для Президента, та і для Саакашвілі. Після цієї історії багато людей, які йому симпатизували, змінять свою думку.

 

Міхеїл у Польщі, в дорозі до Перемишля

 

РЕАКЦІЯ СВІТУ

 

Reuters: «Під крики "Перемога!" і "Слава Україні!" Саакашвілі повернувся в Україну, незважаючи на позбавлення громадянства з боку свого колишнього союзника, українського Президента Петра Порошенка, наражаючись на можливий арешт і депортацію».

 

Deutsche Welle: «То було порушення кордону, буквально. Подія була чудернацькою, навіть для такої країни як Україна, чия недавня історія багата химерними політичними інцидентами. Спочатку 49-річний колишній голова Одеської області спробував в'їхати в країну на поїзді в супроводі натовпу журналістів – український потяг зупинили в Польщі і політику запропонували висісти. Саакашвілі поїхав автобусом до іншого перетину кордону, де добре збиті прихильники буквально переносили його через кордон. Українські прикордонники виявилися безпорадними».

 

Polityka: «І коли видавалося, що Саакашвілі з Перемишля повернеться до Варшави, він заатакував у Медиці, де – як виявилося – мав напоготові загін найманців, котрий вдерся на пункт перетину з українського боку і, як вимагала ця історична мить, на руках заніс облюбованого Мішу на Батьківщину. Як колись "помаранчеву принцесу" Юлію Тимошенко на сцену Майдану, котра в Медиці боронила Мішу від українських прикордонників. Мотив кітчу, не лише в українській політиці, проявляється часто. Але цього разу справа, мабуть, поважніша. Акція Саакашвілі може бути початком чергової спекотної осені в Україні».

 

Wirtualna Polska: «Тимошенко й Саакашвілі, видається, діють на засадах "що гірше, то ліпше". Викликаючи хаос і показуючи неспроможність Президента Порошенка, збільшують свої шанси політичні, не враховуючи інтересів держави. Колишній президент Грузії при тім іде на великий ризик».

 

The New York Times: «Його повернення в Україну може різко загострити політичну температуру в той час, коли Президент Порошенко провадить з проросійськими бойовиками у східній частині країни, але водночас – перебуває під критикою політичних опонентів, які вважають, що він, подібно до свого відстороненого попередника Віктора Януковича, толерує й визискує з корупції в країні».

 

Стівен Пайфер, Голос Америки: «Я ніколи не був прихильником того, що пан Саакашвілі грав певну роль в Україні. Тому що мені було незрозуміло, наскільки його цікавила Україна, а наскільки ним керувало бажання повернутися до Грузії. Але, з іншого боку, я не впевнений, що ситуація навколо нього була врегульована у найрозумніший спосіб. Це одна з ситуацій, коли проблему створено на пустому місці. Я думаю, що позбавлення Саакашвілі громадянства, ймовірно, створило іміджеву проблему, якої Україна не мала».

 

Bloomberg: «Порошенко може звинувачувати хіба себе. То була його ідея запросити іноземців до нереформованої, корумпованої країни з традиціями "кумівщини" (в оригіналі йдеться про кронізм, – Z), не забезпечивши їх в уряді серйозною бюрократичною, фінансовою чи політичною підтримкою. Кажучи чесно, не всі з них хотіли бути використаними в той спосіб. Це також помилка Порошенка спробувати видворити Саакашвілі з країни. Закон на боці грузина».

 

12.09.2017