27 серпня 1882 року народився архітектор, громадський діяч Вавжинець (Лаврентій) Дайчак (Wawrzyniec Dayczak; 1882–1968) – один із творців архітектури конструктивізму в Галичині.
Походив В.Дайчак зі селянської родини. Як згадував він у своїх споминах, його дід Франц (Franciszek) був одружений з русинкою і ще відробляв панщину. Вавжинець народився в селі Ренів поблизу Залізців (тепер Зборівський район Тернопілля).
Про свого батька Мартина Дайчака він писав у спогаді «Pamięci mojego ojcа», що того, хоч не був освічений, обирали кілька разів війтом. Мартин Дайчак складав вірші, заснував у селі читальню, кооператив, позичкову касу Райфайзена, послав свого сина до Бродівської гімназії, яку той закінчив 1903 року.
Відтак В.Дайчак студіював архітектуру на Львівській політехніці. Однією з перших будівель, запроектованих у студентські роки, став костел Матері Божої Королеви Польщі в рідному селі, який спорудили з ініціативи батька Мартина у 1905–1908 роках. На той час мешканцями села Ренів були римо-католики та греко-католики. У селі була вже церква Преображення Господнього, збудована 1900 року за проектом Василя Нагірного. І русини допомагали латинникам будувати костел.
Під час студій В.Дайчак спроектував ще кілька костелів. Але заангажувався також до громадсько-політичної діяльності. На початку ХХ століття польські селяни в Галичині (або, як їх називали, «мазури») не були активними у громадському житті. Та й не мали вони таких традицій. Порівняно з польською шляхтою чи міщанством, польська сільська молодь не мала в минулому своїх яскравих героїв, таких, як козаки, гайдамаки, опришки…
Тому Дайчак звернувся до образу Бартоша Ґловацького (1756–1794) – учасника повстання під проводом Тадеуша Костюшка, який прославився у битві з російським військом під Рацлавицями. В.Дайчак став 1908 року організатором «Бартошових дружин», які на взір українських «Січей» організовували польську сільську молодь для проведення спортивних і протипожежних занять, патріотичних маніфестацій.
Через кілька років рух цих дружин охопили багато польських сіл Галичини, а також поширили свою діяльність на Буковину та Сілезію. Як і «Січові Стрільці», 1912 року розпочали вони військовий вишкіл. В.Дайчак був не лише головним начальником «Бартошових дружин», а й редактором їх видання «Dzwon». Через це затягнулись його архітектурні студії, які він закінчив щойно 1915 року.
Того ж року Дайчака мобілізували до австрійської армії, а 1918 року він брав участь в українсько-польській війні за Галичину. Наприкінці 1919 року він став працювати як архітектор для відбудови воєнних руйнувань і реконструкції пам’яток, зокрема, при монастирі у Підкамені.
У 1926 році почав свої роботи у Львові при реставрації «Чорної кам’яниці» на Ринку, 4. Відтак заснував своє архітектурно-будівельне бюро. У 1928-му одружився з Софією з Тихановичів, з якою мав двох дочок – Кристіну та Марію.
Подвір’я на Ринку, 6 до реконструкції
Перейдемося деякими будівлями, спорудженими за проектами В.Дайчака у Львові. Нагадаємо, що у 1931 р. В.Дайчак займався реконструкцією знаменитої галереї (Італійського дворика) на Ринку, 6.
У 1932–1934 рр. на монастирському ґрунті, південніше від Францисканського костелу (тепер вул. Короленка, 1а) за проектом В.Дайчака спорудили будинок громадського центру ордену Францисканців. Великий зал будинку вміщав 324 глядачів (240 – у партері та 84 – на балконі). Окрім релігійних зібрань і театральних вистав, зал використовували як кінотеатр “РАХ” (“Мир”) – для демонстрації фільмів на релігійну тематику. За радянських часів кінотеатр став називатись “імені Фелікса Дзержинського”, а потім – імені В.Короленка. У 1991 році приміщення передали Російському культурному товариству ім. А.Пушкіна, а 2017-го воно повернулось у власність міста.
Нижче, на вулиці Короленка, 7, стоїть будинок колишньої приватної Торгівельної школи ім. Е.Адама, який збудували 1930 року за проектом Вавжинця Дайчака у стилі раннього функціоналізму. Фасад дещо оживляє портал головного входу з необароковими волютами, характерними для споруд цього архітектора.
У 1938 році на вершині пагорба, на високій терасі був споруджений костел Матері Божої Остробрамської (вул. Личаківська, 175) з ініціативи львівського римсько-католицького архієпископа Болеслава Твардовського як подяка за порятунок Львова від більшовицького наступу у серпні 1920 року. Костел збудували у формі романської базиліки за проектом Тадеуша Обмінського (1874–1932), який виграв конкурс на спорудження цього храму, що став домінантою Личаківського передмістя.
Костел Матері Божої Остробрамської у 1941 р.
Дайчак брав участь у конкурсному проекті костелу. Але храм будували вже після смерті архітектора Обмінського, тому будівництво завершував В.Дайчак. З північного сходу до базиліки примикає вежа (висотою 60 м) на зразок флорентійської кампаніли. У 1939 та 1941 роках вежа була пошкоджена артилерійськими снарядами, сліди від яких було видно до 1990-х. У 1946 році костел закрили та перетворили на книжковий склад. У 1992 році храм освятили як церкву Покрови Пресвятої Богородиці. Зараз його використовує згромадження Салезіан східного обряду. У наві, з південно-західної сторони, встановлено скульптуру митрополита Андрея Шептицького (автор І.Попович).
У брамі храму встановлені медальйони з барельєфами Андрея Шептицького, Йосифа Сліпого, Петра Могили, Веляміна Йосифа Рутського. До храму з північного боку прибудовано в останні роки, за проектом Зиновія Підлісного, будівлі Дитячо-юнацького молодіжного центру “Ораторія” Св. Домініка Савіо й управління монастирів Салезіанського згромадження в Україні.
З другого боку вулиці Личаківської височіє пам’ятник Бартошу Ґловацькому, учаснику повстання під проводом Тадеуша Костюшка (1794), який у битві під Рацлавицями здобув російську батарею. Пам’ятник, роботи Юліана Марковського та Григорія Кузневича, встановлено 1906 року в Личаківському парку, заснованому на піщаних узгір’ях у 1884–1892 рр.
Ділянку на вул. Туган-Барановського, 10 використовували на початку ХХ століття під склад дров і вугілля Людвіга Файґля. У 1934–1935 роках на цьому місці звели будівлю Академії міжнародної торгівлі. Проект її (у стилі конструктивізму) розробив Вавжинець (Лаврентій) Дайчак. Її бічний фасад прикрашає великий барельєф вітрильника. За задумом Дайчака, над входом мав бути встановлений ще барельєф Меркурія. Цю ідею у дещо зміненому вигляді реалізували 2005 року.
Торгівельно-економічний університет
За радянських часів у будинку функціонував Торгово-економічний інститут “Укркоопспілки”, перетворений у 1991-му на Львівську комерційну академію. Тепер це Львівський торговельно-економічний університет. Біля головного входу 1990 року встановлено пам’ятну дошку Петрові Франку (1890–1941), синові Івана Франка, який у 1939–1941 рр. працював у цьому навчальному закладі (скульптор Е.Мисько, архітектор В.Каменщик).
Подвір’я школи на вулиці Кониського
У 1930 році Вавжинець Дайчак перебудував будинок №8 на сусідній вул. Охоронок (тепер вул. Кониського) для потреб навчального закладу сестер конгрегації “Нотр Дам”. Тоді ж добудували для цієї школи й будинок при вул. Кониського, 6а. Тепер тут міститься школа №21 (з польською мовою викладання). Колись можна було зайти до подвір’я й побачити потужні іонічні пілястри каплиці та зали школи.
Віллу під №82 на вул. Тарнавського В.Дайчак збудував 1926 року в необароковому стилі для професора Політехніки Бенедикта Фулінського. Тут мешкав також Леон Хвістек (1884–1944), художник і мистецтвознавець, а також професор математики й логіки Львівського університету, учень філософа Казимира Твардовського.
Колишній виставковий павільйон «Рудки»
На території колишніх «Східних торгів», що діяли до 1939 року у Стрийському парку, за проектом Дайчака збудували виставковий павільйон „Рудки” (1928).
Кам’яниці на вул. Вітовського, 37, 39, 41
На вулиці Пелчинській (тепер Д.Вітовського) серед будівель міжвоєнного періоду привертають увагу три власні кам’яниці архітекторів. Під №37 збудував для себе будинок у 1928 р. архітектор Юзеф Авін. Його фасад прикрашають невеликі алегоричні скульптури «Фортуна» й «Архітектура». Поруч постали у 1929–1930 рр. власні кам’яниці архітекторів Вавжинця Дайчака (№39) і Петра Тарнавецького (№41), споруджені за власними проектами.
Вул. Антоновича, 25
При вулиці Антоновича, в глибині ділянки заховався двоповерховий будинок №25, збудований 1931 року за проектом Вавжинця Дайчака у стилі неокласицизму, з іонічними пілястрами. Згодом до кам’яниці добудували третій поверх. Під №31 на цій же вулиці розташоване металообробне підприємство. Його збудували 1925 року для фабрики приладів точної механіки Яна Буяка за проектом Вінцента Равського ІІІ на місці садів родини Волінських. У 1935-му фабрику розширили за проектом того ж В.Дайчака.
Проект костелу на Сигнівці у 1930-х рр.
З 1931 року на Сигнівці почали будувати за проектом Вавжинця Дайчака великий костел Святих Петра і Павла (вул. Городоцька, 319). Недобудовану споруду за радянських часів перетворили на склад, потім на спортивний зал. В останні роки храм ґрунтовно перебудували для потреб церкви Воскресіння Христового (УГКЦ).
Церква Воскресіння Христового на вул. Городоцькій, 319а
За залізничним переїздом, з правої боку вулиці Шевченка, бачимо великі елеватори Львівського комбінату хлібопродуктів. Далі лежали землі приміської громади Рясна Польська (Рясне). Її східна частина ввійшла у 1930-х до Львова. Тоді, за залізничною станцією Клепарів, вздовж вулиці Янівської провадили інтенсивну забудову. Нову приміську дільницю, забудовану індивідуальними будинками, назвали Баторівкою на честь польського короля Стефана Баторія. Поблизу будували також промислові підприємства – великий млин, тартаки та фабрика дикти (фанери) “Ойкос”.
Для відзначення 50-річчя священства тодішнього львівського римсько-католицького архієпископа Болеслава Твардовського та укріплення “польскості” на “кресах” ІІ Речі Посполитої, польська громадськість Львова та “Східної Малопольщі” вирішила збудувати кілька нових костелів, серед них і парафіяльний костел Найсвятішого Серця Ісуса на Баторівці, яка входила до парафії у Рясній Польській. Спочатку планували спорудити храм на території місцевої корчми, що була власністю архієпископської курії. Але згодом під костел призначили ділянку, придбану у виноторгівця Ришарда Штадтмюллера, на перетині нинішніх вулиць Диктової та Фещенка-Чопівського. Величний костел, що став домінантою передмістя, споруджували за проектом Вавжинця Дайчака в рекордні терміни. 25 вересня 1938 року посвятили пам’ятний камінь під будову, а вже 3 вересня 1939-го планували урочисте освячення готового костелу архієпископом Болеславом Твардовським. Через вибух ІІ Світової війни посвячення було скромним. Костел використовувала римо-католицька громада до 1946 року, коли більшість польських мешканців Баторівки виїхало до Польщі. За радянських часів храм використовували як склад, а тепер у ньому – греко-католицька церква Пресвятого Серця Христового.
Церква Пресвятого Серця Христового
Високий фасад храму стилізований під середньовічну оборонну споруду і має ступінчасте завершення. Над порталом входу влаштовано балкон з круглими вежичками з обох боків. Над балконом встановлене велике вікно, перед яким стоїть велика скульптура Найсвятішого Серця Ісуса, авторства М.Шпіндлера. Він також створив скульптури Божої Матері та Христа, встановлені у двох бічних вежах–капличках, що виступають перед фасадом і з’єднані з ним півкруглими аркадами. У 1990-х інтер’єр храму був розписаний братами Залуцькими. За задумом В.Дайчака, праворуч од костелу мала стояти висока дзвіниця з годинником. Але війна завадила реалізувати цей план.
Причинився Дайчак до оздоблення ще одного костелу у Львові. За проектом “найготичнішого” галицького архітектора Теодора Маріана Тальовського 1911 року збудували костел Св. Єлизавети. Головний вівтар костелу виконаний у 1930–1934 роках у стилі ар-деко з мармуру й алебастру. Його завершує багатоярусний балдахін, виконаний у геометричних “кришталикових” формах. Творцями вівтаря були архітектори Людомил Дюркович, Юзеф Шостакевич і Вавжинець Дайчак. Скульптури Св. Єлизавети Угорської, Cв. Станіслава, Блаженного Якуба Стрепи (покровителя Львівської римсько-католицької архієпархії) та янголів виконала для вівтаря львівська мисткиня Яніна Райхерт.
За проектами, подібними до костелу на Баторівці, спорудив В.Дайчак ще кілька храмів у Західній Ґаліції у 1930–1940-х роках.
Після ІІ Світової війни архітектор ненадовго виїхав до Кракова, але врешті-решт оселився у Ярославі, де викладав у державній будівельній школі (1945–1964).
Помер у Ярославі 28 квітня 1968 року, але похований у Варшаві на престижному цвинтарі Повонзки.
28.08.2017