Кожна пара обирає свій особливий «танець стосунків», в якому кружляє у щоденному ритмі. Оце тонке вміння відчувати і розуміти один одного подружжя Пастернаків змогло пронести крізь усе життя. Яскравим свідченням цього є те, що свою головну працю – монографію «Старий Галич» – відомий археолог присвятив коханій Марії. Цій дивовижній жінці вдавалося бути вірною дружиною та порадницею знаному науковцю і водночас залишатися собою, займатися улюбленою справою – робити важливі кроки у царині дошкільної педагогіки й дослідженні танкового мистецтва.
Марія Пастернак
Цьогоріч минає 120 років від дня народження Марії Пастернак, і саме сьогодні, 26 серпня, у день її відходу у вічність, хочеться пригадати призабуте ім’я цієї непересічної особистості.
Народилася у Львові в сім’ї працівника видавничої спілки «Діло» Івана Стецика, який походив із села Вільшаниці Яворівського повіту на Львівщині (нині цього села офіційно вже немає). Батько Марії був членом низки українських організацій і співорганізатором товариства українських робітників «Сила» у Львові. Окрім Марічки, в родині зростало ще троє дітей – двоє братів і молодша сестричка.
Освіту дівчинка здобула у першій жіночій школі ім. Т.Шевченка під егідою Руського педагогічного товариства у Львові, де вперше ознайомилась із хореографічним мистецтвом, зокрема, захопилася шведською ритмічною пластикою. Після закінчення школи продовжила студії у Музичному інституті ім. М.Лисенка.
Під час Першої світової війни за розпорядженням командування Українських Січових Стрільців Марія Стецик займалася налагодженням культурно-освітньої праці на Волині – упродовж двох років пропрацювала у містечку Устилуг, навчала вивезених туди поліських дітей.
Школа в Устилугу, 1917 рік
Після закінчення воєнних дій повернулася до Львова, де почала вчителювати у «Рідній Школі» (пропрацювала там до 1939 року) і займалася питаннями оновлення та реформування українського дошкілля. Освоївши в приватних балетних студіях модерні методики Мері Віґман, Ґертруди Боденвізер, Еміля Жак-Далькроза, молода вчителька намагалася застосовувати їх у педагогічній праці, готуючи дітям хореографічні композиції до різних свят. Зокрема, саме вона була авторкою рухової інтерпретації молитви «Боже великий, єдиний» на Святі Молоді у Львові (у виконанні Оксани Суховерської). Окрім цього, організувала для учнів «Рідної Школи» безкоштовні курси ритміки за далькрозівською методикою. Марія навіть мріяла створити власну школу мистецького танцю, але задум не вдалося зреалізувати.
Дитяче свято «Рідної Школи» на площi «Сокола-Батька» у Львові, 1930-ті роки
У листопаді 1926 року у родині Стециків сталася біда – помер батько. Іван Стецик пропрацював у «Ділі» 34 роки, тому після його смерті на шпальтах щоденника опубліковано низку некрологів, у яких ветерана видавничої спілки характеризували як погідного, вірного і самовідданого чоловіка.
Шпальта газети «Діло» з посмертною згадкою про Івана Стецика
1930 року Марія Стецик взяла шлюб із відомим археологом Ярославом Пастернаком, з яким була знайома ще зі студентських передвоєнних років. Упродовж 1934–1939 років була референтом дошкільного виховання у товаристві «Українська Захоронка».
Ярослав Пастернак
У 1938–1939 роках очолювала редакцію журналу «Українське Дошкілля» та вміщувала на його сторінках статті з дошкільного виховання. У численних публікаціях на шпальтах часопису обстоювала потребу належної організації фізичного виховання у дошкільних закладах, зокрема, вважала доцільним використовувати на таких заняттях елементи ритміки та ритмічної руханки за системою Е.Жак-Далькроза (подавала зразки власних ритмічних танців з описом рухів).
Обкладинка першого числа журналу «Українське Дошкілля»
Водночас на 1930-ті роки припадає й активна публіцистична діяльність Марії Пастернак – вона співпрацювала зі львівськими часописами «Діло», «Назустріч» і «Нова Хата», публікуючи статті з історії розвитку мистецтва танцю; рецензії на різноманітні музичні імпрези, гастрольні виступи, танцювальні вечори; репортажі з цікавих мандрівок.
Шпальта ч. 10 двотижневика «Назустріч» за 1935 рік
Шпальта ч. 10 двотижневика «Назустріч» за 1936 рік
Наукові відкриття чоловіка пробудили у жінці письменницький хист, і вона взялася за написання оповідань для дітей про археологічні дива, які публікувала на шпальтах журналу «Українське дошкілля» – «Синцьо в Крилосі» (під псевдонімом Тета Міка) і «Золотий Тік».
Шпальта ч. 7/8 журналу «Українське Дошкілля» за 1938 рік із оповіданням «Синцьо в Крилосі»
Шпальта ч. 2 журналу «Українське Дошкілля» за 1939 рік із легендою «Золотий Тік»
Упродовж 1941–1944 років Марія Пастернак була референтом дошкільного відділу Українського Центрального Комітету у Львові, разом із помічниками працювала над розширенням мережі дошкільних закладів у Галичині, а також започаткуванням нових садків на Підляшші, Поліссі, Волині і Лемківщині. Також дбала за забезпечення дитячих установ книжками й іграшками. Вона неодноразово обстоювала у пресі (під криптонімом М.П.), зокрема на шпальтах часописів «Краківські Вісті», «Львівські Вісті», «Наша Будуччина», «Українська Школа», потребу розвитку дошкільного виховання в Галичині, називаючи його міцною основою суспільства.
Оскільки в Галичині у той час бракувало кваліфікованих виховниць, Марія Пастернак вирішила написати підручник «Виховання і заняття в дитячому садку», призначений вихователям, які не мали педагогічної освіти. Але бурхливі воєнні події перешкодили сміливим видавничим планам. Щоправда, понад десятиліття по тому невелика частина цієї праці таки побачила світ окремою книгою «Заняття в дитячому садку» (Торонто, 1959), в якій авторка стисло подала методику дошкільного виховання.
Автограф Марії Пастернак
У період німецької окупації відвідувала майже всі театральні і концертні виступи, балетні постановки у Львівському оперному театрі (трупа здебільшого складалася з українських акторів і режисерів), публікуючи згодом на них рецензії у пресі – «Краківських Вістях», «Львівських Вістях», «Наших Днях».
Навесні 1944 року Марія Пастернак разом із чоловіком, аби уникнути ймовірного арешту, вимушено емігрували до Відня, де Ярославові Пастернакові вдалося влаштуватися науковим співробітником Інституту опіки над пам’ятками. Це давало змогу родині зводити кінці з кінцями. Майже рік потому родина переїхала до американської зони окупації Німеччини, де перебувала у таборі переміщених осіб. Це були непрості часи для подружжя Пастернаків – Ярослав намагався потрапити до німецьких університетів, однак ці спроби тривалий час були марними. І лише у березні 1946 року вченому запропонували посаду професора археології Українського Вільного Університету. Весь цей час Марія Пастернак не припиняла мистецтвознавчої діяльності.
Марія Пастернак
У травні 1949 року подружжя оселилося в Канаді, у Торонто. Там невтомна дослідниця танцю продовжувала дописувати до еміграційних часописів «Сучасна Україна», «Новий Шлях» і «Свобода», ознайомлюючи читачів із новими течіями модерного танцювального мистецтва, досягненнями українських митців у цій царині.
Обкладинка монографії Марії Пастернак «Українська жінка в хореографії», оформлена Мироном Левицьким
1963 року у Вінніпезі побачила світ ілюстрована монографія Марії Пастернак «Українська жінка в хореографії», в якій дансолог розкрила особливості виникнення та функціонування фольклорного, класичного та модерного танцю, подала короткі нариси про танцівниць українського походження. Книга була дуже прихильно сприйнята українською інтелігенцією на еміграції й отримала позитивні рецензії в українській пресі.
Померла Марія Пастернак 26 серпня 1983 року у Торонто, де й похована поруч із чоловіком.
Могила подружжя Пастернаків у Торонто
Марія Пастернак належала до тих жінок, які вміли цінувати й підтримувати талант своїх обдарованих чоловіків (не раз бувала в археологічних експедиціях), водночас, вона ніколи не боялася вийти з-під тіні відомого науковця й розвивала власний дослідницький хист і творчий потенціал. Як писала відома мистецтвознавець Лідія Бурачинська, Марії Пастернак «пощастило кинути яркий жмут світла, а то й торувати дорогу у дві важливі ділянки – дошкільне виховання і танкове мистецтво».
ДЖЕРЕЛА:
- Бурачинська Л. Невтоптаними стежками / Л.Бура // Наше Життя. – 1996. – №7. – С. 9–10.
- Вишотравка Л. І. Історичний аспект розвитку ритмопластичного методу Е.Жак-Далькроза в Україні (20–30-ті рр. ХХ ст. / Вишотравка Л.І. // Культура і мистецтво у сучасному світі : Наукові записки КНУКіМ. – Київ, 2010. – Вип. 11. – С. 47–54.
- Коваль І., Духнович Н. Галичанка, яка прославила у світі українську жінку / Ігор Коваль, Наталія Духнович // Галицьке слово. – 2012. – 11 трав.
- Романюк Т. Ярослав Пастернак: родина, особистість, творчість / Тарас Романюк // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. – 2010. – Вип. 14. – С. 454–493.
- Середа О. Пастернак (Пастернакова) Марія Іванівна / О.Середа // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклоп. слов. – Львів, 2013. – Вип. 20. – С. 379–380.
Світлини:
- Книга мистців і діячів української культури учасників Першої Зустрічі українських митців Америки й Канади з громадянством.— Торонто, 1954.
- Коваль І. Дослідник підземного архіву України / Ігор Коваль. – Галич; Львів, 1999. – 176 с.
- Encyclopedia of Ukraine. – Toronto; Buffalo; London, 1993. – Vol. 3.
- slovopravdy.com.ua/pro-100-richchya-sichovoyi-shkoly-v-ustyluzi
- territoryterror.org.ua/uk/projects/exhibitions/shkola-130/istoria
26.08.2017