Ярина ВИННИЦЬКА

 

Розказуєш, бувало, нашій Явдошці казку на ніч, а вона, розморена і напівсонна, бубонить собі під ніс “та-та-та”: “жили-були дід та баба і була в них курочка ряба” – “та-та-та”, себто “я знаю, саме так і було, ти все вірно кажеш”. Я тоді вибухала сміхом, чим будила бідну сонну дитину, а тепер читаю Сковороду і сама бубоню собі під ніс “та-та-та” – “ти все вірно пишеш, саме так воно і є”.

 

Сковорода:

Цілком мертва душа людська, яка не вдалася до свого природного діла, подібна до каламутної й смердючої води, закритої у тіснині… Звідси­ бо й буває, що військову роту веде той, хто повинен би сидіти в оркестрі… і в сто разів блаженніший пастух, який за природою пасе овець чи свиней, ніж священик, який має злобу проти Бога…

 

Та-та-та-та-та. І я так думаю! Цілком мертва. Люди без великої мрії, без справи життя схожі мені на птахів з перебитими крилами чи на китів, що з розпачу викидаються на берег. Саме “сродний труд”, вважає Сковорода, є прототипом раю на землі, тому рекомендує, в першу чергу, шукати сродності. Це вона (а зовсім не міфічна “друга половинка”) робить нас цілісними, щасливими й успішними. Тому, як на мене, успіху не досягають хіба що тупі, ліниві або ж ті, хто займається не своїм “природнім ділом” – вони поки не віднайшли його, або віднайшли, але вважають неприбутковим, непрестижним, а тому зрікаються найціннішого.

 

Втім, лінощі якраз і є ознакою того, що ви займаєтесь не “своїм”. Це як мити начиня, бо так сказала мама, – і мити посуд з “Ікеї” на власній ідеальній кухні, бо маєш природню потребу Хаос перетворювати на Космос (відчуйте різницю!). Так само з успіхом – не все тут однозначно. Я категорично відмовляюсь виміряти успіх лише в грошових одиницях. Критерієм успішності для мене є кількість радості, що виробляється індивідом в результаті виконання тієї чи іншої роботи. Людина, що горить своєю справою – вже успішна. Ще й дуже приваблива (бо сродність – це сексі). А “все інше приложиться”.

 

Сковорода:

І це­ бо є з Богом щасливо вступити на посаду, коли людина не за своїми примхами й не за чужими пора­дами, а вникнувши в саму себе й послухавши Свято­го Духа, що живе всередині й кличе її, йдучи за Його таємним покликом, приступає й дотримується тієї по­сади, для якої вона у світі народилась, призначена для того самим Всевишнім.

 

Та-та-та. Саме так: “вникнути в саму себе, слухати Святого Духа, що живе всередині і кличе, і йти за Його таємним покликом”. Тому для мене робити лише те, що хочеш – найефективніша духовна практика. І я не розумію, як можна “шукати роботу” чи працювати на когось, а не йти “за Його таємним покликом”. Відповідно, найбільшим гріхом є не робити те, що хочеш, бо… страшно, невигідно, соромно (потрібне підкреслити). Ми чомусь вважаємо кари гідним зраду батьківщини чи коханої людини, а от зрадити самого себе – це дрібничка, яка чомусь не карається в межах чинного законодавства.

 

Сковорода:

Численні, знехтувавши природу, вибирають собі ре­месло вельми модне й прибуткове, та цілком ошуку­ються. Прибуток не є насолодою, а задоволенням тілесної потреби, а коли він насолода, то не внутрішня; справжня ж сердечна насолода міститься у спорідне­ній праці.

 

Та-та-та. Як на мене, то всі біди на світі від людей, які живуть не своє життя: вступають у престижні вузи на престижні факультети (тільки тому, що вони престижні), потім працюють на роботі, яку ненавидять, одружуються, народжують чи вчиняють будь-які інші леґітимні дії не тому, що щиро цього прагнуть, а винятково із бажання відповідати суспільним очікуванням.

 

Можливо, ми стаємо по-справжньому дорослими (щасливими?) лише тоді, коли долаємо страх перед суспільними очікуваннями? Тому інфантильність для мене – це не про вік, а про кількість свободи (сміливості?) бути собою всупереч тому, “що скажуть люди”.

 

Інфантильна свідомість смертельно боїться іти проти течії і виявитись “неформатом”. Тому часто інфантильна = масова. Це вони першими підписуються на всі популярні флешмоби, постять халявні розіграші, ставлять Савченко на аватарки і віддано стежать за усіма політичними спектаклями, які для них розігрують мас-медіа (Саакашвілі. Шабунін. Next?). Це вони панічно бояться розчарувати маму, водночас перебуваючи з нею у перманентному конфлікті. І це вони (ви не повірите!) бояться зайти в кав’ярню і випити кави на самоті, щоб не здатись диваками-самітниками (так, я теж не могла повірити, що у ХХІ столітті є дорослі індивіди, які бояться!!! зайти!!! в кав’ярню!!!, щоб на самоті випити кави через оце “а що люди скажуть!”). Це було б смішно, якби не було так жалюгідно.

 

Жалюгіднішими за людей, які живуть не своє життя, є хіба що люди, які у свої 30+ не знають, яке воно – їхнє життя. Без краплі пасіонарності, потерпаючи від нудьги і власної бездарності, працюють на підліткових “роботах” і сповідують підліткові “цінності” – потусити (себто ототожнити себе з групою), випити дешевого пивка, подивитись безкоштовне порно. Вони – інфантильні, бо націлені винятково на споживання.

 

Це дітям і підліткам “the world is not enough”, і щоб рости,  вони пожирають їжу, увагу, інформацію, враження – музичні фестивалі, книжкові презентації, всесвітні подорожі. Та згодом баланс “даха-браха” (давати-брати) має зміщуватись у бік “давати”, адже від зміни картинок (людей, країн)  с̶у̶м̶а̶ якість життя не міняється. Вона міняється хіба що в результаті самостійного акту творення (любові?). Тож прийшов час створювати музику, а не тільки її слухати, писати книги, а не тільки їх читати, знімати фільми, а не лише дивитись. Чи створювати не музику, а нові робочі місця, продукти, послуги (бо бізнес, як виявилось, це також творчість). Тож, окрім радості, критерієм успішності для мене є об’єм віддавання. Треба лиш знайти спосіб, у який цей процес буде для вас найсолодшим.

 

Найприродніший спосіб почати віддавати – одружитись і народити дітей (якщо це те, чого ви дійсно прагнете). Життя миттю перетворюється на служіння (мене завжди дивувало, чому монастир вважається великим життєвим випробуванням, якщо найважче – це добровільно приректи себе на щоденну важку працю по догляду за родиною).

 

Віддавати – це також робити (любити?) щось своїми руками. Я просто благоговію перед тими, хто так вміє, бо сама маю “дві ліві” – столярами, вишивальницями, плиточниками-сантехніками.

 

Віддавати – це і керувати іншими. Лиш недавно збагнула, що менеджер – окремий талант, такий самий, як музичний чи поетичний. І менеджером не можна стати – ним треба народитись. Справжній керівник – обов’язково візіонер-провидець, що вміє запалювати і мотивувати, делегувати і контролювати (кар’єристи, що пхаються в політику чи на керівні посади не тому, що природжені менеджери, а тому, це статусно, до цієї категорії не належать).

 

Сковорода:

Найдобріша душа живе тим неспокійніше й неща­сніше, чим важливішу посаду має, якщо для неї нена­роджена.

 

Проте ніщо зі списку того, що люди домовились вважати сенсом свого життя – кар’єра, сім’я, діти, успіх, багатство – не витримує краш-тесту смертю. Абсолютно все є одинаково абсурдним (як і одинаково важливим), адже його можна втратити миттю і безповоротно. Тоді що ж нам залишиться у сухому залишку?

 

Сковорода:

Все ж те зовніш­ність, що перебуває поза людиною: маєтності, родина, чин тощо. Чого хочеш, шукай, та не втрать миру. Все без миру ніщо, а мир без нього є щось, без чого годі бути щасливим навіть у Едемському раї. Хіба сподіваєшся знайти рай поза Богом, а Бога поза твоєю душею? Щастя твоє, і мир твій, і рай твій, і Бог твій є всередині тебе.

 

Та-та-та-та-та-та, дорогий наш святий (просвітлений?) Григорій Савичу.

 

___________________

 

 

 

У видавництві Terra Incognita виходить нове зібрання творів Сковороди у сучасному перекладі (здійснені проф. Марією Кашубою, Назаром Федораком, Галиною Сварник) і сучасному дизайні (художник – Данило Мовчан).

 

 

 

22.08.2017