"Галицко-русскіе" дурисвіти.

 

І.

 

"Галицкая Русь" принесла в остатних своїх нумерах статью п. заг. "Розединительныи махинаціи", в котрій говорить о справі реформи правописи рускої для шкіл в Австрії, — статью зовсїм не наукову, повну абсурдів, але за те напастуючу і оклеветуючу всїх тих Русинів, котрі стоять на становищи самостійности руского язика і природного права єго розвою. Позаяк тая статья ще і з иншого боку цїкава, — а именно, що редакція "Галицкои Руси" взиває Русинів австрійских, щоби приймали язик россійскій, — ми приглянемось їй близше.

 

Читателї наші знають, що наша часопис в справі реформи правописи рускої в школах займала і займає становище зовсїм обєктивне, а коли часом забрала слово в тій справі, то лише, аби скорреґувати, та до властивої міри звести дивовижні та злобні елюкубрації тих, котрі не тілько, що не держать ся шкільної правописи, — за котрою нїби то роспинають ся, — але відцурали ся самого язика нашого, узнавши єго за panią matką — за правительством россійским — неспосібним до розвою і призначеним на вигибіль в користь язика россійского [велико-руского] — в основі pічи повтаряють теорію небіщика Лєшка Борковского, виголошену в 1860-их роках в соймі.

 

Справа реформи рускої правописи в школах австрійских стоїть на порядку дневнім не від нинї. Не д-р Стоцкій першій підняв єї. В 1868 роцї було вже точ-в-точ те саме, що бачимо нинї. Педаґоґи наші піднесли і домагались реформи правописи,— москвофіли же в тогдїйшнім "Слові", котре вже від двох лїт проголосило було єдність руского народу з велико-руским [московским], противилось тому всїма способами, уживаючи більше-менше тих самих арґументів, що нинї. Справи тогдї не полагоджено, лишив ся status quo, але з ходом часу все таки не лише усунено зі шкіл підручники писані мовою більше россійскою нїж рускою [т. зв. "цибиківщиною"], але й зроблено в правописи всякі полекші для молодежи шкільної. Однакож се факт, над котрим всї патріоти рускі сожалїли, що уживана в школах руска правопись клала молодежи, особливо в школах народних, непоборимі перешкоди до поступу в рускім язицї. Навчити дитину, де правильно уживати на один звук "і" шість знаків ["і", "и", "ѣ", "ô", "ê", "û"] а на звукъ "и" три знаки ["и", "ы", "і"] — то справдї Сизифова робота! Не диво-ж, що при такім станї річей поступу в науцї руского язика — мимо найревнїйших усилій учителївъ — не могло бути. Щоби навчити дитину, де писати "ы" а де "и", треба було єї вперед учити, як кожде слово звучить по польски [!], бо й люде, що покінчили студії університетскі, лише в той спосіб орієнтують ся. З того виходило дальше, що ми Русини — одинокій мабуть нарід на світї, котрий не уміє ортоґрафічно писати в cвoїм язицї. У других народів люде, що покінчили народну школу, пишуть уже досить ортоґрафічно, — у нас такій чоловік був би білим круком. Письма наших селян і міщан що-до ортоґрафії — правдивый "ужасъ"! що слово то похибка. Не диво, що наші підучені селяне і міщане, бачучи, що не одолїють противностей тяженької правописи, радше пишуть польскими літерами по руски, або й переходять до язика польского. У других народів чoлoвiк, що скінчив низшу ґімназію, уже зoвcїм правильно пише по свому, у нас люде покінчивші цїлу ґімназію, ба й університет, пишуть з тяжкими ортоґрафічними похибками. У других народів професорови, судьї, священикови, инжінєрови і т. д. — великій сором був би промахнути ся въ ортоґрафії, — у нас се на порядку дневнім і нїхто того не соромить ся, противно не один уважає хаос ортоґрафічний за признаку якогось нїбиаристократичного доброго тону. А вороги нашої народности кпять собі з нас, язик наш називають необразованим, і т. д. А з другої сторони учителї в школах з болем серця видять, що тяжкій труд их пропадає марно, — ортоґрафії рускої они не гідні молодїж навчити!

 

І отcе то були мотивы, за-для яких наші педаґоґи підносили і горячо домагали ся реформи правописи в школах. А хто-ж стояв на перешкодї реформі? З одної сторони москвофіли, котрим иде о те, щоби рускій язик не розвивав ся і з кождого погляду був унікатом що-до хаосу посеред вcїx язиків европейских, — а з другої сторони Поляки, котрі в такій реформі правописи, де не вводить ся анї одної латиньскої літери, а тілько упрощуєсь письмо буквами кирильскими, не видїли для себе нїякого интересу. Наші педаґоґи, члени всяких анкет правописних могли би о такім становищи Поляків розказати богато займаючого. Навіть ще віцепрезідент краєвої ради шкільної п. М. Бобжиньскій, отворюючи послїдну анкету, котра рішала справу правописну, уважав за відповідне в промові своїй застерегти Поляків, хотяй уже мав перед собою опінії професорів-Русинів, з між котрих лиш одна четвертина заявила ся за status quo, а три четвертини професорів і катихитів заявили ся за реформою — з погляду чисто педаґоґічного, з огляду на успіхи науки руского язика в школах і якійсь поступ в єго розвою, бо се-ж річ ясна, що годї язикови розвиватись, коли не то мало-письминні, але й високо-образовані люде не вміють навіть ортоґрафії, а не вміють, бо трудно им навчитись. Нехай хто що говорить о рівній трудности також других язиків — польского та нїмецкого — а все-таки Русин, котрий скінчив навіть руску ґімназію, по польски і по нїмецки пише зовсїм ортоґрафічно, а по руски — не годен! О чім се свідчить? Хиба лиш о тім, що руска правопис труднїйша від польскої і від нїмецкої. І оно так єсть справдї.

 

Дотеперішна правопись в школах єсть россійска. Для Россіян она легка, для нас трудна. Н. пр. у Россіян буква "и" всюда вимавляєсь однаково якъ "і", — у насъ же як "і" як "и". [Н. пр. въ слові "ити" маємо знак "и" на два звуки на "і" тай на "и" = "іти". Дитина в школї читає "уty", так само як н. пр. слово "доброи" не читає "dobroji" але "dobroy"]. Россіяне не можуть собі дати ради, коли им прийде читати нашу дотеперішну шкільну правопись, — слова виходять у них покалїчені, длятого Россіяне все говорять і пишуть про нас, що галицко-рускій язик — то якійсь зовсїм иншій нїж україньско-рускій, хоч се абсурд бо чорно жовті стовни від сотки лїт не змінили язика нашого. В Россії Русини від пятьдесятьох лїт уже не пишуть такою правописію, як наша шкільна [вигадана Українцем Максимовичем], але вживають правописи фонетичної — в приватних письмах і в виданях друкованих за границями Россії т. зв. "кулїшівки", а в выданях друкованих в Россії т. зв. "александрівки", заведеної офіціяльно правительством царя Александра [відти і єї назва "александрівка"]. Наказана в Россії для "малороссійскихъ изданій" правопись т. зв. "александрівка" єсть на скрізь фонетична. На звуки "і" та "и" єсть там лиш по одному знакови, а не як у нас. Правительство россійске в своїй "александрівцї" не тілько усунуло знаки "ô", "ê", "û", але й зовсїм викинуло дві кирильскі буквы "і" і "ѣ", яко "излишныя, портящія выговоръ малороссійского языка". І в Россії не так, як у нас в конституційній Австрії, що кождий може собі писати правописію, яка єму люба, — нї, там цензор, коли побачить в друкованій "малороссійской" книжчинї якусь недозволену букву — "ѣ" або "і" — може автора секувати, як єму подобаєсь. Торік в Одесї напечаталась україньска книжочка п. зaг. "Колоски", а цензор не хотїв дозволити єї розпродажи, бо автор слово "уѣздь" писав черезъ "і" [уіздь] а не черезъ "и" [уиздъ]. Доперва треба було торгуватись і справу полагоджено дипльоматично в такій спосіб, що автор додрукував листок з поправкою "уізда" на "уиздъ" и цензор тогдї пустив книжочку межи люде.

 

Зі всего доси сказаного виходить:

 

а) що справа реформи рускої правописи шкільної вийшла у нас уже від давна з кругів руских педаґоґів в интересї успіхів науки руского язика в школї і взагалї поступу в розвою самого язика, — отже не з оглядів політичних, хотяй не дасть ся заперечити, що, о скілько реформа правописи причинить ся до поступу в розвою язика і літератури нашої, то не буде се для руского народу також без значіня політичного;

 

а) що Поляки реформы правописи рускої нїколи не підносили, анї не підпирали, противно, тій справі були навіть неохітні;

 

в) що в Россії для нашого язика уже від пятьдесятьох лїт зреформовано нинїшну галицку правопись шкільну, а остатним разом само правительство россійске завело для нашого язика правопись фонетичну.

 

Констатуємо сі факти, котрим нїхто свідомий річи не може заперечити, — а констатуємо длятого, бо "Галицкая Русь" в своїй статьї — як се покажемо нашим Вп. читателям — всїх тих фактів не хоче знати, а спекулюючи на легковірність читаючої публики, все то представляє инакше, на виворіт.

 

[Дѣло, 17.08.1892]

 

ІІ.

 

Показавши в попереднім уступі вірний образ справы реформи рускої правописи, переходимо тепер до арґументів "Галицкой Руси".

 

Зараз сам заголовок "Розъединительныи махинаціи" насуває питанє: Хто і кого "розєдинює"? Отже "Галицкая Русь" дає на то відповідь, що реформою рускої правописи в школах галицких і буковиньских розъєдинюєсь народи мало-рускій і велико-pуcкiй.

 

Арґумент той міг би мати якусь вагу, коли б в Галичинї і на Буковинї справдї були побіч Русинів ["малороссовъ"] також Великоросси. Но де-ж ті Великоросси по школах галицких і буковиньских? Нема их, отже й о нїякім "розєдиненію" не може бути бесїди.

 

Але "Галицкая Русь" бере також оба народи в цїлости, отже в границях держави российскої — і каже, що то політичні шовіністи польскі при помочи різних катеґорій "малороссовъ" реформою правописи хотять досягнути "окончателенои цїли — возсозданія Польщи".

 

Арґументъ се недорічний і обчисленый лиш на глупоту людску. Правопись польска не „"возсоздасть" Польщі, а руска мала би сотворити таке чудо? Та й оріґінальна то теорія, що ортоґрафії "возсозидають" держави! Коли-б оно справді так було і коли-б державі российскій грозило від правописи малоруского язика таке для неї лихо, як відбудованє Польщі, то правительство россійске не було би само в дорозї урядовій заводило для "малороссов" правопись фонетичну, т. зв. "александрівку". Нехай же ж господинове зъ "Галицкой Руси" спустять ся уже в тім дїлї на правительство россійске... І коли "Галицкая Русь" говорить своїм читателям, що "малороссы по... тую сторону Збруча отчасти безсознательно, отчасти по неопытности или для матеріяльныхъ розсчетовъ тянутся за головными вожаками, сепаратистами, сторонниками фонетики", — то як назвати тую єї бесїду, як не "сознательнымъ" туманенєм читаючої публики, коли прецїнь відома річ, що "по тую сторону Збруча" правопись фонетична для "малороссовъ" єсть приписана урядово, отже "вожакомъ сепаратистомъ" єсть хиба само правительство россійске?!

 

Дальше "Галицкая Русь" розводить ся о самій правописи і плете такі небилицї, що справдї, аж жаль стає тих читателїв єї, як она трактує их мов крайних неуків, анальфабетів. Між иншим пише на примір: "Фонетика не нуждается въ ніякой граматицї", отже по реформі нашої правописи не буде граматики нашого язика. Таке можна говорити хиба лиш до анальфабета, а не до чoловікa бодай троха освіченого, бо той буде знати, що всї народи, уживаючі майже цїлком або й цїлком правописи фонетичної [Серби, Хорвати, Чехи, Словаки і т. д.] мають і ґраматики своїх язиківъ. "На основаніи фонетичного правила пиши, як говоришь, — каже дальше "Галицкая Русь" — лемко и бойко иміють право писати што вмісто що, подоляки же що вмісто литературного что" — і на тих примірах указує хаос, якій запанує по pефopмі правописи. То також арґумент для анальфабетів, бо кождий троха освічений чоловік відрізнить два окремі понятя: язик а правопись. Слово що, што і что пишуть ся прецїнь однаково, як етімольоґічною, так і фонетичною правописію! Впрочім не треба аж Подоляка, щоби замість літературного [sic!] что писав що, бо сама "Галицкая Русь" в благорозумію своїм ще не пише по "літературному" что, але що... Таких аргументів наводить "Галицкая Русь" для своїх анальфабетів більше, але нам шкода часу і паперу звертати увагу на таки дурницї. От хиба ще лише згадаємо про відкритє фільософів "Галицкої Руси", що "фонетика исключаетъ правильное мышленіе", з чого би виходило, що св. Кирил і Методій, котрі писали фонетикою, мислили не правильно?!

 

Опісля "Галицкая Русь" переходить на наш ["малорусскій"] нарід і очевидно, по свому звичаю, кпить собі з "самостійности" єго язика, — каже, що проф. д-р О. Огоновскій, пишучи Исторію рускої литератури, "путемъ дикой теоріи и извращенія фактовъ старался создати новый руско-украиньскій народъ" и т. д. Се для Русинів не новина: кпини з святощей рідного народу читателї мають в кождім числї сего орґану старої партії. Але на одно звернемо тут увагу. "Галицкая Русь", кпячи собі з "самостійности" руского народу та єго язика і закидуючи д-ру Ом. Огоновскому "дику теорію" та "извращеніє фактовъ", рівночасно покликуєсь на звістне нашим читателям письмо "Галицко-русской Матицї" до міністерства просвіти. А в тім же письмі пп. Богдан Дїдицкій, Мих. Малиновскій, Ант. Петрушевич, Ив. Гушалевич et consorfces, стовпи партії, котрої орґаном єсть "Галицкая Русь" говорять виразно:

 

"Grammatikalisch nаhern sich die grosrussischen und polnischen Sprachformen weit mehr zu einander, als die ruthenischen. Sowohl grossrussische als auch kleinrussische (ruthenische) Gelehrten geben zu, und laugnen es nicht, das die beiden Mundarten, die grossrussische und die kleinrussische, ihre besonderen Eigenheiten haben, und daher von einander zu unterscheiden sind...

 

Die Eigenheiten der ruthenischen Sprache beweisen zur Genuge ihre selbstandige Stellung unter anderen slavisсhen Sprachen". Отже стовпи старої партії чи не говорять в теорії то само, що проф. д-р Ом. Огоновскій? Чейже "selbsstandig" значать по руски "самостійний"! А коли так, то чому-ж "Галицкая Русь" і стовпам своєї партії не инсинуує "дикой теоріи" і "извращенія фактовъ"?! Хиба длятого, що стовпи єї партії говорять так лише в теорії [в письмі до міністра!], а в практицї поступають инакше, д-р же Огоновскій, яко щирий патріот, не лицeміp, не має инакшої теорії для міністра, а инакшої практики в службі для народу...

 

Отсе навели ми арґументи "Галицкой Руси", по розваженю котрих кождий здорово-мислячій чоловік мусить згодити ся з нами, що ті арґументи вимірені тілько на баламученє та одурюванє публики. І нїчого иншого не можна сподїватись від людей, котрі покинули сам язик, а нїби-то розпинають ся за ортоґрафією, котра их може так обходити, як торічний снїг, бо-ж покинувши язик, не потребують і єго ортоґрафії.

 

Справа правописна може обходити лиш тих Русинів, котрі держать ся в письмі свого рідного язика і старають ся о єго розвій. Они мають право рішати о правописи, а не хто иншій, — анї Поляк, анї Москаль, анї нїякі ренеґати на одну чи на другу сторону.

 

[Дѣло, 19.08.1892]

 

ІІІ.

 

Наконець "Галицкая Русь" завдає питанє: "Якое становище должно все [sic!] русское населеніе Галичины и Буковины заняти въ виду той затѣи?" — але заким відповіла на се питанє, показала заходи старої партії, "дабы предотвратити" реформу правописи.

 

"Предотвратити" реформу правописи мали : а) Протестъ "Русской Рады", котрий підписувано по цїлім краю; б) Меморіял "Галицко-русскои Матицы" до міністра просвіти; в) депутація "русскихъ" обществ до митрополита. Перейдїм же ті міри "предотвращенія".

 

Протестъ "Русской Рады" був пустою демонстрацією партійною. Таку справу, як управильненє правописи для шкіл, рішають всюда люде науки або наукові институції, а не неграмотні селяне або робітники по містах. Рівночасно з квестією реформи правописи рускої для шкіл виринула також квестія поправи правописи польскої, отже тим занялась краківска академія наук, а міністерство рішеня єї приняло і в тім дусї видало потрібні зарядженя. У нас Русинів своєї академії наук нема, тож і не було иншого виходу, як справу віддати під рішенє загалу руских педаґоґів, а опісля анкети. "Русская-ж Рада" на перекір тому казала судити о тій справі селянам, робітникам і взагалї людям некомпетентним. Сама "Русская Рада" знала, що вся тая робота єї єсть без вартости і останесь без наслїдків в самій справі, але їй лучилась добра нагода ужити такого средства до аґітації політичної між народом, — до підбурюваня народу против народовцїв.

 

Що-до меморіялу "Галицко-русской Матицы" до міністра просвіти, — знаного нашим читателям, — то й сей меморіял не міг бути в силї осягнути намірену цїль. Був то елаборат так баламутний і непочесний, що єго навіть "Галицкая Русь" не могла подати своїм читателями, а міністерство мало би з ним числитись! Арґументами против реформи правописи було в меморіялї то, що сторонники реформи пишуть "вкуши" замість "вкупѣ" и "Исусъ" замість "Іисусъ"!

 

Наконець що-до депутації до Є. Е. митрополита послухаймо наперед, як о тім пише "Галицкая Русь".

 

"Съ надеждою на митрополита — пише она — вышло еще печальнЇйше. Депутація, отправившая ся къ митрополиту Сильвестру Сембратовичу въ дѣлѣ фонетики, представила ему, що фонетика отчуждитъ народъ отъ чтенія церковныхъ и релігійныхъ книгъ, напечатаныхъ этимологіею и, повидомому, убѣдила его, ибо онъ заявилъ, що яко князь церкви рѣшительно не допуститъ до введенія фонетики. Между тѣмъ анкета приняла фонетику, министерство подтвердило ея рѣшеніе, а "князь" церкви, занятый постройкою палаты, не имѣлъ времени сдержати владычого слова. На даромъ говоритъ священное писаніе: Не надѣйтеся на князей земских..."

 

Перечитавши сей уступ в "Галицкой Руси", кождий безсторонний чоловік скаже приповідкою: учепив ся, як пяний плота. Насамперед впадає в очи, що партія, котрої орґаном єсть "Галицкая Русь", взагалї удавала ся в тій справі до митрополита. Дивно се — по перше длятого, що она не згодилась на заявленє, проголошене Є. Е. митрополитом в соймі що-до самостійности руского народу та й єго язика, и в тім взглядї займає супротив митрополита становище опозиційне, а по друге длятого, що митрополит не рішає в справах шкільних, отже "не допустити" реформи рускої правописи не міг, так само як польскій архіепископ Моравскій не міг би "не допустити" реформи польскої правописи, ухваленої краківскою академією наук. Є. Е. митрополит міг тілько представити від себе компетентній власти, щоби при реформі був взятий взгляд на церковні і реліґійні книги. Се і стало ся, навіть без инґеренції власти шкільної, бо самі катихити і професори Русини, котрі заявили ся за реформою правописи, поставили услівє, щоби в книжках шкільних міщено також уступи правописію книг церковних, щоби ученики могли читати церковні книги. Отже нарід не "отчуждится отъ чтенія церковныхъ и религійныхъ книгъ", а о то именно ходило депутації і лише в тім напрямі міг интервеніювати митрополит. Коли-ж се стало ся, міг спокійно заниматись "постройкою палаты". "Галицкая Русь" сиґналізувала також депутацію до цїсаря, протести всїх капітул і т. д., однакож до всего того не прийшло, бо правописна анкета постарала ся, щоби нарід не відчужав ся від читаня книг церковних — і найголовнїйша обава духовеньства стала усунена. Впрочім "Галицкая Русь" арґументом про читанє книг церковних за богато спекулює на глупоту людску. Між иншим уживає она арґументу, що нїби-то фонетична правопись у Сербів [де навіть архіерейскі посланія пишуть ся правописію фонетичною] "производитъ такіи [?] ужасныя наслѣдствія въ религійномъ отношеніи", а етімольоґічна в Россії витворила "народъ въ высокой степени религійный". Дурному таке говорити! Насамперед правопись в нїякім народї не має звязи з реліґійностію, а по друге: про нїякі в Сербії "ужасныя послѣдствія" в реліґійних відносинах не чувати, а натомість в Россії при етімольоґічній правописи відносини реліґійні стоять дуже сумно. Нїгде прецїнь тілько сект нема, як в Россії. Сектантів числять там прецінь на міліони! При етімольоґії в Россії бачимо там навіть "скопцїв"... А може у Франції, при єї етімольоґічній правописи, під взглядом реліґійних відносин так дуже гарно? І як же можна говорити о якій звязи правописи з реліґійностію народів?!

 

Тепер пеpeйдїм до становища, яке "Галицкая Русь" радить заняти "всему [?] русскому населенію Галичины и Буковины".

 

Позаякъ — каже "Галицкая Русь" — зреформована правопись для шкіл не може розширятись на личні дїла Русинів, не може вникати в приватні доми, в приватні школи "русского" язика і в видавництва "русскихъ" ґазет, журналів і книг, то стара партія повинна збільшити до можливих границь рух літературний. "Галицко-русская Матица" повинна зараз видати граматику русского язика по первому [sic!] изданію граматики д-ра Осадцы". Дальше повинна Матиця, общество им. Качковского і редакції "русских" ґазет засипати Галичину і Буковину "русскими изданіями". Поодинокі "русскіи" патріоти повинні дома і в переписцї з друзями і знакомими уживати "лишь историческое правописаніе". Священики, учителї і дяки нехай приватно учать сельских дїтей читати етімольоґію. В містах ґiмнaзiяльныx і університетских нехай закладають ся приватні школи для науки "русского" язика. Наконець стара партія повинна покинути "фальшивую утилитарную политику", котра казала нашим патріотам в 1848-ім роцї відхреститись від "русского литературного" [россійского] язика. До "русского простонародія" треба було і треба й нинї говорити і поучати єго "на галицко-русскомъ нарѣчіи". Але популярна література "не въ состояніи удовлетворити требованіямъ людей образованных". Длятого "образованная часть русского населенія Галичины должна считати и признати яко свою общерусскую литературу", бо "полное и всесторонное удовлетвореніе могутъ доставити образованому галицко-русскому обществу лишь провзведенія общерусской литературы".

 

Отсе ради "Галицкои Руси" для старої партії.

 

Завдяки конституції в Австрії стара партія все то може перевести в дїло. [В Россії Українцї, коли-б хотїли зробити такій страйк против приписаної правительством россійским фонетичної правописи а за етімольоґічною, не могли би нїчого вдїяти, бо там по указу всї виданя мало-рускі мусять виходити лише приписаною правописію фонетичною.] Наша стара партія може друкувати етімольоґією [бо й "Дѣло" и видавництва "Просвіта" друкують ся не инакше], може "Матиця" видати і граматику Осадци в "першім" виданю, може наконець покинути і утілітарну політику з 1848-го року і приняти для интеліґенції язик велико-рускій, а мало-рускій поки-що лишити ще — для хлопа, для черни. І вийде таке, як бувало перед 1848-им роком, що для интеліґенції рускої був язик чужій, а свій рідний був лиш для — хлопа. Різниця хиба тая, що тогдї був для интеліґенції язик польскій, а тепер має бути россійскій. Тим роздїлом интеліґенції від народу має ся, бачите, Русь скріпити!

 

Ми розуміємо, що позиція наших москофілів єсть безвихідна. Свій язик ненавидять, хотїли-б єго стерти з лиця землї, — а мусять числити ся з народом, котрий мають перед собою, отже з конечности творять осібний якійсь язик россійскій котрим нїхто в Россії не пише і не говорить. Русини-народовцї нераз радили москвофілам приняти просто літературний язик велико-рускійв нинїшнім фейлєтонї "Дѣла" подає им один Русин таку раду], але они того до нинї не слухали. Може бути, що від тепер на зазив "Галицкой Руси" покинуть "фалшувою утилитарную политику" і покажуть бодай добру волю писати літературним велико-руским язиком. Кажемо "добру волю", бо нинї нї одного Русина в Галичинї нема, котрий би потрафив правильно писати по россійски, і при нинїшних обставинах такі люде й не виведуть ся, хиба би наші москвофіли спроваджували для своїх дїтей няньки і ґувернантки та ґувернерів з Москви, Калуги, Вятки і т. д., а на се их мабуть не стати. Одним словом: положенє наших москвофілів безвихідне! З цїлої душі раді би они пігнати галицко-рускій нарід на торг до Москви, а тут годї!

 

І маймо в Бозї надїю, що Русь наша не впаде нїкому на жир і що посрамлять cя всї вороги єї. Порукою того нехай нам буде сам нарід наш, а потім патріотична, свідома интеліґенція руска по сей і по той бік Збруча. Противностей має народна руска справа богато, — аґітації дурисвітів з галицкого табору москвофільского се лиш одна і не найбільша противність, — але все те Русь при помочи Божій переборе.

 

Спеціяльно же в справі реформи правописи нарід рускІй зовсїм не потребує непокоїтись. Справу піднесли і переводили наші патріоти, вірні і щирі сини свого народу, та й не в иншій цїли і гадцї як лише, щоби нарід рускій просвітно двигнути. Всяка реформа стрічає в якійсь частинї суспільности опозицію, — без того не обходить ся, — але будучність рішає. Кілько то разів бувало в исторії так, що реформатора сучасні убивали камінєм, а пізнїйші поколїня реформу благословили... Отже виждїм, які покажуть ся результати. Покажуть ся добрі, то дякувати будемо реформаторам, покажуть ся в чім хиби, — то поправимо. Нам здаєсь, що в справі реформи правописи нїякій здорово мислячій патріот инакшого становища займати не може.

 

[Дѣло, 20.08.1892]

20.08.1892