Андрій Качор

 

Репортаж

 

Львів щойно прокидався з просоння, коли ми покидали його мури. Сонце тількищо вилізло зза обрію сірої землі на синю блакить неба і лоскотало наш погляд своїми ранніми променями. Наше службове авто набирало розгону на лінії Львів—Перемишль. Директор К., господар авта, їхав до Криниці, а ми, тобто директор М. і я, скористали з його ввічливости та присілись до нього. Директор М. їхав тільки до свого родинного села Павлокоми, а я з дир. К. їхали таки до самої Криниці.

 

Колись давніше, за часів версальської Польщі, наш брат не міг навіть думати про те, щоб поїхати до такого "панського" живця, як Криниця. Ми вдоволялись нашим Черчем. Та часи змінились, а з ними змінився і людським смак...

 

В Перемишлі переїздимо новозбудований міст на Сяні, що його поляки у вересні 1939 р. знищили, а німці в 1941 р. відбудували. Коло моста видно ще сліди останньої большевицької війни — ціла ця частина міста — одна руїна. Частину терміття вже прибрано, решту робітники вивозять. Перемишль набирає нового виду. На місті не видно жидів — вони мають вже окрему дільницю.

 

З Перемишля їдемо далі здовж срібнолентого Сяну вгору, в напрямі Динова. Тут, зараз за містом, зміняється цілком краєвид. Щезає зперед очей рівнина. Зникають рівні колосисті лани збіжжя. А зате виринають чудові хребти гір, покриті тут і там шпильковим та листяним лісом, або ховають соромливо свої лисини під зеленою габою трави, жовтого лубіну і червоної конюшини. На схилах горбів хвилюють лани вівса, ячменю, жита та, навіть пшениці, прибрані у сині колоски її рожево-сині головки кукілю. Де-не-де гордовито кланяються криваві маки. Поміж ланами збіжжя розкинені темно-зелені смуги картопель і трохи ясніші й менші смуги буряків.

 

Серед цієї зелені, попри узбіччя гір вужем в'ється річка Сян і бита дорога. Задивлені в приманливу далечінь краєвиду і заслухані в пошум лісів та шепіт ланів збіжжя, їдемо повні щирої радости і вдовілля, забуваючи про злобуденні сірі дні життя.

 

— Цією дорогою — перериває мовчанку дир. М. — ходив я колись, ще молодим хлопцем, з Перемишля із школи до хати на свята або ферії... Гей! гей! це були гарні часи і безтурботні! Не такі, як нині...

 

А он там, під горою, на цьому скруті — продовжує дир. М. — повісився давно, ще за пам'яті мого діда, якийсь чоловік. Три дні шаліла тут страшна буря, три дні гуляв нечистий та радів душею. А згодом щось почало тут страшити. Вертаючись одного року пізним вечором зі школи на Різдвяні свята, зустрів я тут якогось заблуканого великого собаку, якого так перелякався, що опісля три тижні пролежав у гарячці...

 

А тут на гopбі, під Кривчею, — оповідає далі дир. М. — є цікавий загін поля. Он, дивіться! Серед зелених ланів збіжжя лежить цей шматок пустаря. Власних цього куска землі, самітній господар, коли умирав — так оповідав мені дідо — не хотів робити ніякого завіщання. Одначе добрі сусіди були дуже ласі на цей кусень поля і тому почали наставати на хворого, щоб він таки комусь поле записав. І так його раз розлютили своїми намовами, що він закляв: "Хай дідько собі це поле забере!" І по смерті цього чоловіка, чорт те поле справді собі забрав. Бо від того часу, що вже не робили люди, як не управляли його, скільки не гноїли і що не сіяли чи садили, так, нічого з того не виходило. Поле, крім будяків і хопти, нічого не хоче родити. Навіть трави на ньому нема! А пів метра за межею хвилюється метрове жито...

 

Ще не закінчив дир. М. своїх оповідань, як авто увігналося в ринок містечка Динова. Колись Динів належав до наших лемківських містечок. Сьогодні на 3.000 мешканців, живе тут українців коло дві сотні.

 

Тут дир. М. висідає, а ми їдемо далі. Попри Березів, крізь Грабовець прямуємо до Сянока.

 

Сянік — історичне місто з замком з українських княжих часів, побудоване над Сяном на т. зв. Болоннях, Замковій і Владичій узгір'ях. Тут приміщена резиденція апостольського адміністратора Лемківщини о. Малиновського. Місто поволі набирає українського характеру. Крім Окружного Союзу, "Районової Молочарні", "Українбанку", "Народної Торгівлі" та інших установ є тут багато наших купців і ремісників. Маємо декілька наших фахових шкіл і добре зорґанізований У. Д. К.

 

Із Сянока через Риманів—Коросно—Ясло—Горлиці, доїздимо до Грибова. А далі бічною дорогою через Флюринку, Поляни, Берест і гарною лісовою серпентиною підносимось на вершок Гути. Ще кілька хвилин і буде Криниця.

 

Сонце вже добре сховалося за високу яворину, коли ми приїхали до серця західної Лемківщини — до Криниці. Криниця — це найкращий мандрівницький осередок і славне на цілу Европу лікувальне місце з усіма вигодами та удогідненнями.

 

(Далі буде)

 

[Львівські вісті, 14.08.1942]

 

Наша лемківська земля, хоч назовні виглядає вияловіла й кам’яниста, то y свойому нутрі криє дуже багато підземних скарбів.

 

Крім нафти, залізної руди, покладів земного воску, ґіпсу, будівельного каміння, дорогового шутру по ріках, найбільшим скарбом є цілющі джерела в Криниці, Щавниці, Жеґестові, Риманові, Івонічу, Висовій, Перегримці та в інших місцевостях.

 

З-поміж усіх названих живців найславніший та найкращий є безсумніву живець у Криниці.

 

Криницькі води вже перед світовою війною були відомі в цілій Европі як найкращі, та успішно конкурували з водами Карльсбаду і Віші.

 

Криниця — це просто найкраща квітка нашої Лемківщини. І про неї треба би нам, українцям, багато дечого сказати, бо ми правду кажучи, про неї дуже мало знаємо. До війни поляки проголосили Криницю своїм живцем, а ми її "відкрили" щойно підчас останньої війни на т. зв. "еміґрації". А шкода! Бо Криниця своїм багатством лікувальних вод і своїм положенням заслугує на те, щоб про неї знав трохи більше широкий загал нашого громадянства.

 

Криниця лежить у східній частині новосандецького Бескиду. Сама місцевість розбудована в гірській кітловині, на висоті 560—620 м. над рівнем моря, в долині річки Кринички і її допливу Палениці. Ця долина заслонена вінком лісистих гір (тепер уже дещо з "лисинами") із півночі, заходу і сходу, з легшим отвертим схилом на південь у сторону Попраду.

 

Найкраща й найвища гора в околиці Криниці — це Яворина, висока на 1116 метрів. Хребет Яворини довгий приблизно на 30 км.; не вижчими 100 м. вершок від вершка; простягається на південний схід від Нового Санча аж до словацького кордону. Ця 30 км. полоса Яворини вкрита лісом з перевагою бука. Дуже цікавим явищем на цій горі є велика скеля т. зв. "Діявольський Камінь" що стоїть на невеликій підставі. 170 метрів нижче самого верха, на поляні Перегибі. Недалеко "Діявольського Каменя" є печера в скелі, яка згідно з народним переказом має підземний перехід до Старого Санча. Кожний, хто приїздить до Криниці, повинен піти на гору Яворину, щоб налюбуватися чудовим лемківським краєвидом. З гори Яворини видно на сході Висову і гори в сторону Горлиць, на південь Бардіївські гори, а на заході Високі Татри з сніжними верхами. З Яворини недалеко до Пєнін — у воздушній лінії усього 30 км., а до Татр 55 км. У підніжжю Яворини маємо багато наших сіл, як: Криниця-село, Поворозник, Ястрабик, Злоцьке, Щавник, Верхомля Велика, Солотвини, Крижівка. Ростока Велика, Лом і т. д. Найкращий шлях на гору веде крізь Криницю-село і долиною Чорного Потока. У половині цієї долини потічок творить невеликий, 2-метровий, гарний водопад, якого підложжя творить подібна скеля до "Діявольського Каменя". Всі шляхи, що провадять на Яворину є позначені мандрівницькими знаками.

 

Підсоння у Криниці гірське, але досить лагідне. Теплота середня. Спеки, питомої подільській плиті, в Криниці не знають. Середня теплота повітря літом около +15 оЦ, а зимою около —10 оЦ. Повітря чисте і здорове. Сонця найбільше на весну і осінню, але часом і літо буває соняшне. Довготривалих слот у Криниці немає.

 

Лікувальні води Криниці — це в більшості вапново-маґнезово-содово-залізисті щави. Їх п'ють, а також уживають до мінеральних (газових і чинних) купелів. Тих дерел є декілька, а саме: головне на "доптаку", яке стало зародком живця, джерело Карла — проста вап’яна щава, джерело Солотвинка багате в угляну кислину, джерело Йосифа та Івана — перше багате в залізо, друге замітне малою концентрацією солі. Але найславніше із усіх джерел — це джерело Зубера, виверчене 1914 р. по вказівках проф. ґеольоґії Рудольфа Зубера зі Львова, глибиною в 810 м. Воно є просто унікатом серед карпатських, а то й серед европейських вод. Це найсильніша в Европі щава — щава це лічнича вода, що має в собі розчин двоокису вугля, трохи содового вугляну та примішку брому, йоду, вапу і маґнезію. Зубер має на 1000 частин води — 18.77 содового вугляну, 2.91 маґнезію, 1.89 двоокису вугля, 0.63 вапу, 1.01 содового хльорку і т. д. Теплота води в джерелі 15 оЦ.

 

Криницькі води лікують анемію, неврастенію, нервове ослаблення, істерію, недуги серця і кровоносних посудин, рахітіс, цукрицю, злу переміну матерії, статтеве ослаблення (особливо помагає "боцянівка") недокровність дітей, жіночі недуги, недуги кормового проводу і т. д.

 

Криниця має ще й купелі з природним і дуже сильним двоокисом (СО2) вугілля, а для лікування гостця (ревматизму) прегарну боровину, що дорівнює славній черчанській боровині. Криниця відома також із сухих ґазових купелів.

 

Отже не диво, що до Криниці з'їздило колись і з'їжджає тепер тисячі хворих і літників. Уже 1914 року було їх 9820, а перед останньою війною число лікуванців зросло на 60.000.

 

Сюди стягалися немічні та літники, чимало із заграниці, з усіх усюдів. Польський уряд старався надати Криниці, тій чисто українській місцевості (як пізніше побачимо в історії Криниці), польське обличчя. Праця польського уряду не пішла на марне, бо Криниця до війни вже майже була для нас пропаща. Української мови не можна було уживати в Криниці під ніякою умовою, хоч довкільні села, а є їх 40, всі чисто українські. Та часи змінилися і тепер Криниця знову приймає нові форми і нове обличчя.

 

(Дальше буде)

 

[Львівські вісті, 15.08.1942]

 

Про початки Криниці-живця є різні лєґенди й перекази. Перша історична згадка про Криницю є в привілею краківського єпископа Мацєйовського з 1547 р., який дістав Криницю із частиною мушинських дібр від польського короля на власність. Були це непрохідні ліси й бори разом із містом Мушиною, положеним над рікою Поградом. До 1340 р. ці землі належали до українських князів, про що находимо потвердження в нашій історії.

 

Основником Криниці був, на основі переказів, якийсь Данко, що мав право вибудувати собі млин, тримати 200 овець, був "капітаном" (громадським старшиною) села і не платив ніяких оплат.

 

Назва Криниця походить від першого цілющого джерела, яке випливало з малої кринички з-під великої лісистої гори, де тепер живцевий город-парк.

 

Першу писану вістку про криницькі цілющі джерела находимо в записках з 1721 р. По розборі Польщі 1772 р. Криницю забирає австрійський уряд, який конфіскує всі добра польських єпископів, манастирів і костелів, a в тому і мушинські землі, і створює з них т. зв. "реліґійний фонд".

 

З доручення австрійського уряду, який досліджував багатства забраних земель, в роках 1788—1795 професор львівського університету Балтазар Гаквет переводить першу урядову аналізу лікувальних вод. Сам живець (головне джерело) і решта довколичного ґрунту був власністю наших криницьких селян. Одначе селяни не вміли використати цього великого багатства. Щойно коли окружний комісар з Нового Санча, Франц Штікс фон Завненберґер, купив це джерело та около 3 морґи сусіднього ґрунту дня 24 квітня 1793 р. від 14-ти селян за ціну 204 злп., криницькі води набирають розголосу. Та вже у 1800 р. Штікс відпродав все те управі камеральних мушинських дібр, яка розглянувши справу 1803 р. приступила до будови живця.

 

Перша будівля в живці мала всього шість кімнат і дев’ять купелевих кабін. У першому році існування живця фреквенція гостей була досить слаба, бо занотовано всього 70 осіб, але вже 1805 р. число лікуванців зросло до 180 осіб.

 

У 1806 році, на основі звіту окремої державної комісії, яка оглянула Криницю, почалася розбудова живця. Перш усього рішено побудувати кілька доріг, щоб комунікаційно получити Криницю із світом — ці дороги мали вести до Нового Санча і Дуклі, тодішніх гірських осередків торгівлі. Тоді теж вибудовано нові домівки для хворих літників, нову купальню, заложено новий окремий парк і назначено вперше постійного лікаря. Це спричинило помітний зріст фреквенції лікуванців, яких в 1810 р. нараховано вже 532 особи.

 

Наполеонські війни доводять Криницю до повного занепаду. Доходить до того, що 1852 р. вирішено розібрати всі будинки і живець зліквідувати. Проте, зі зміною управи живця, 1856 р. австрійський уряд робить останню спробу вдержати живець, висилаючи до Криниці окрему комісію під проводом проф. д-ра Йосифа Дітля, яка започаткувала нову добу в розбудові цього живця.

 

Ця комісія поставила до австрійського уряду низку вимог, а між іншим, щоб побільшити число мешкальних кімнат і купелевих кабін, щоб довести мінеральні води проводами до кабін, наладнати експорт води в край і заграницю, огородити цілий живець; урядити окрему палатку для пиття вод, завести ґазові й боровинні купелі та створити живцеву комісію і завести окрему оплату т. зв. лікувальну таксу за побут лікуванців у живці, а ці такси призначити на розбудову Криниці-живця.

 

Постуляти комісії адміністраційна влада досить скоро виконала. Вибудовано три нові доми для гостей — "Під Тополями", "Швайцаром" і "Трубкою"; крім цього зремонтовано і добудовано один поверх дому під "Замком". Вкінці 1866 р. закінчено будову нової купальні. Відтоді розбудова живця поступає скоро вперед. Вже 1873 р. занотовано закінчення будови 66 нових домів з 630 кімнатами для гостей. А експорт води зріс до 50.000 пляшок річно.

 

1868 р. заведено в Криниці телєґрафічну станицю, опісля 1871 р. вибудовано критий павільон для проходів гостей, де водночас можна було дістати всі мінеральні води — цей павільон то знаний сьогодня т. зв. "доптак".

 

Вкінці допровадження залізниці до Мушини (1876 р.) і вибудування битої дороги з Мушини до Криниці (1878 р.) мало теж своє значення в розбудові живця.

 

Черговим етапом розбудови живця було вибудування 1884 р. кабіни для боровинних купелів і водолікувального заведення. Вкінці для вигоди лікуванців вибудовано гарний живцевий дім (1889 р.) зв. тепер "старим" для відрізнений від другого просто люксусового дому, званого "новим", що його вибудували коштом кількох міліонів золотих щойно 1938 р., а віддано до вжитку лікуванців 1940 р.

 

Перед самою світовою війною. 1911 р., закінчено будову льокального залізничого получення між Криницею і Мушиною, заведено елєктричне освітлення, що причинилося до справжньої европеїзації Криниці.

 

В 1912 р. почалася реґуляція річки Криничанки. Крім того за вказівками проф. Зубера 1914 р. австрійський уряд доручив робити нові верчення, щоб найти нові джерела — у висліді натраплено на сильне джерело алькалічно-солоної щави, в глибині 810 м., яке названо джерелом або живцем Зубера.

 

I так Криниця з кожним роком зростала і розвивалася державним і приватним коштом. І там, де колись витікало маленьке джерельце з маленької кринички, там скоро виверчено багато джерел і виросла велика та модерна Криниця-живець. Вже перед світовою війною число лікуванців доходило до 50.000 осіб.

 

По світовій війні Криниця poзбудовується ще швидше, бо це був єдиний живець у Польщі, з яким можна було показатися перед заграницею.

 

Та тут ці підземні багатства лемківської землі стали і її прокльоном — з розвитком живця почалася насильна польонізація і деморалізація Криниці, Полякам помагали в тому, як звичайно, жиди. Вони захопили щонайкращі віллі в Криниці і робили все, щоб з Криниці зробити не лише живець, але й місце розпусти, бо це давало їм величезні прибутки.

 

Та у вересні 1939 р., з приходом німецьких військ, все змінилося. Криниця відродилася і цей процес відродження поступає дальше. Вона з дня-на-день набирає українського характеру. Не стало вже жидів, не стало вже й тих насильників польонізаторів. Чуєте вже всюди рідне слово й кожний може почуватися свобідним громадянином на своїй предківській землі.

 

[Львівські вісті, 16.08.1942]

 

Криниця в минулому

 

Криницькі землі, як ми вже згадували, належали в давнині до наших князів. Наше населення жило споконвіку тут на Лемківщині, в цій гористій смузі земель по обох боках Низького Бескиду, від Сяну й Ужа по Попрад і ген, аж до Татрів.

 

В давнину були тут, на західній Лемківщині, широкі пустарі-глуші, в яких поселилося багато наших утікачів із засянських, галицьких земель, які втікали перед нападами татарів. Вони поселювалися тут на німецькому праві. І так повстали села Андріївка — 1352 р., Мушинка — 1356 р., містечко Орнава — 1363 р., пізніше переіменоване на Тилич, Мохначка Нижна — 1648 р., і т. д. Мабуть у той самий спосіб повстала й Криниця — перша згадка про Криницю походить з 1517 р. Про початки Криниці не маємо точних записок, але одно певне, що населення Криниці, як і цілої Лемківщини, було чисто українське. Такий стан, як вказують уже громадські документи, перетривав до 1850 р. Щойно 1851 р. приходить до Криниці один поляк на управителя живця, якийсь Казимир Бобель, а за ним очевидно, і перший жид-коршмар М(ошко) Фірер. В 1860 р. було вже в Криниці 60 римо-католиків.

 

У тому ж часі переорганізовано нашу греко-католицьку парохію, розібрано стару дерев’яну церковцю (1865 р.) і започатковано будову нової величавої мурованої церкви, яку викінчено 1872 р. Ця, просто монументальна, церква, що стоїть до сьогодні в Криниці-селі є найкращою в Криниччині та, здається і в цілій Лемківщині.

 

Криницею завідували до 1872 р. т. зв. "капітани"; це були упривілеєні родини з шляхетськими дипльомами, що мали право управляти громадою. Ще до нині родина Криницьких задержала цей титул "капітанів". Щойно 1872 р. під пресією адін. влади, скасовано владу "капітанів" і вибрано громадську раду з 16-ти осіб. У цій раді, за допомогою хитрих штучок, були вже два поляки. З того часу щораз більше напливає поляків до Криниці, які спершу сидять ще тихо, але згодом перебирають поволі цілу громадську і живцеву самоуправу в свої руки.

 

Наплив польського і жидівського елементу найкраще бачимо на такому зіставленні:

 

Рік          українці              поляки                жиди    німці     разом

1860      1.022     60           30           1             1413

1870      1228      196         139         4             1567

1890      1556      387         363         —           2306

1900      1658      392         405         —           2445

1910      1661      604         445         2             2712

 

Отже, як бачимо з табелі, природний приріст українського населення за 50 літ осягнув ледве 62 відсотки, тоді, як штучний приріст польського населення осягнув 1000 відс., жидів збільшилося майже на 1500 відсот. Також і в громадській раді поляки, на підставі різних виборчих "штучок", скоро "здобувають" перевагу, так що навіть 1883 року вибирають поляка начальником громади. Від того часу вже того становища поляки не випускають із своїх рук.

 

Щоб позбутися до решти українського впливу в Криниці-живці, поляки за посередництвом адміністраційної влади, в якій за австрійських часів мали перевагу, подбали про вилучення Криниці-живця в окрему громаду. Це їм удалося досить легко, бо галицький сойм без ніякого спротиву. перевів 21 липня 1911 р. таке рішення.

 

На основі рішення відділено частину території Криниці-села та приділено цілий двірський терен і створено нову міську громаду під назвою Криниця-живець. Першим управителем тимчасового управління цієї нової громади назначено поляка Бронислава Дембінського, який управляв живцем до 1914 року. Перед самим вибухом світової війни відбулися вибори до міської ради, яка вибрала першим посадником-бурмістром Криниці-живця поляка, д-ра Франка Кмітовича, місцевого лікаря.

 

Поверхня першої громади Криниці-живця була з політичних тенденцій дуже обмежена, бо обіймала ледве 2,5 кв. км. Створено штучно т. зв. "перевагу" польського населення, а саме: 1921 р. Криниця-живець мала мешканців: українців 393 або 28.66 відсот., поляків 504 або 36.76 відсот., жидів 475 або 34.59 відсот; разом 1372 душі.

 

Для доповнення картки, як поступала польонізація Криниці, треба додати, що поляки в тій ділянці були добрими майстрами, на що вказує їх зрозуміння до будови костелів. Спершу ходили поляки з Криниці до костела в Мушині. Але вже 1862 р. вони мають свою доволі велику капличку в парку, до якої приїздить парох із Мушини щонеділі на богослуження. Ця капличка, до речі — збудована у византійському стилі і, як кажуть місцеві старі люди, що і за наші церковні гроші, стоїть до сьогодні. Вона стоїть тепер замкнена, бо поляки мають у живці свій новий мурований костел, що його вибудували в рр. 1887—92. Ба, ще більше вони, хоч не мали в Криниці ні кусника землі, зуміли уладити навіть "плебанію", яку вибудували при допомозі конкуренційних складок 1909—1910 рр. і таким чином створити в Криниці самостійну польську парохію.

 

Зате українці, хоч мали і мають досхочу церковної землі в Криниці-живці, одначе з вини недбальства і "староруської" звекорузлости криницьких парохів, не зуміли, хоч як дехто каже, таки не хотіли (парохи воліли цю землю продавати за високу ціну, як будівельні парцелі під віллі) збудувати хочби маленької дерев'яної каплички. Також ніхто не робив і не робить ніяких заходів, щоб перебрати до вжитку цю замкнену латинську капличку.

 

А вірні греко-католицької церкви ходять молитися аж до Криниці-села, або тиснуться в їдальні віллі "Сєдліско". що в ній уладжено провізоричну капличку і де відправляються щонеділі наші богослуження.

 

Під кінець опису минулого Криниці слід відмітити, що по розвалі Австро-Угорщини польський уряд, не лякаючися вже української переваги, поширив границі Криниці-живця, скольонізував та насильно польонізував її спішно далі та обмежував при тому вже до решти залишки прав українців.

 

У висліді такої політики поляки скоро "здобувають" більшість у Криниці-живці та на цій основі починають кричати в пресі і закордоном про "рдзенно-польське" походження Криниці. Спис населення з 1931 р. виказує такий стан: українців 708 (15.3%), поляків 2.765 (59.8%), жидів 1.153 (24.9%).

 

В останніх роках поляки вже не вдоволялися польонізуванням самого живця: вони почали цю "роботу" також у Криниці-селі. По розвалі Польщі, коли громада перевела для власного вжитку спис населення, виявилося, що в Криниці-селі, колись чисто українські місцевості, є вже понад 7 відсотків польського населення. В цифрах це виглядало так: українців 4.249 (91.53%), німців 8 (0.17%), поляків 332 (7.16%), циганів 53 (1.14%). Було ще тут 19 жидів, але ці мусіли покинути село і перенестися в околиці Нового Санча. Нема тепер у Криниці-живці ні одного жида.

 

Як наладнано  життя в Криниці по розвалі Польщі і як воно виглядає сьогодні — про це іншим разом.

 

(Далі буде)

 

[Львівські вісті, 18.08.1942]

 

(Докінчення)

 

Як живе і розвивається Криниця сьогодні?

 

За Польщі не було в Криниці-живці ніякого українського зорганізованого життя. Правда, було тут декілька українських інтеліґентів — урядовців і лікарів, але вони чомусь не спромоглися навіть на зорґанізування свого товариського клюбу. Навпаки, деякі підпали зовсім під польський вплив і поволі стали денаціоналізуватися.

 

Велику руїнницьку роботу в Криниці і Криниччині робили таки свої, "русофіли".

 

Русофільській і польонізаторській роботі протиставився гурт ідейної української інтеліґенції та горстка свідомих молодих лемків, об'єднаних у філії "Просвіти" в Новому Санчі, яка діяла на терені Криниччини і яка зорґанізувала тут 21 читальню "Просвіти", 15 кооператив, кілька гуртків "Сільського Господаря" та бурсу в Новому Санчі. Треба признати, що села Криниччини трималися ввесь час гідно і робили все, що було в їx силі, щоб задержати український характер.

 

З упадком Польщі і з приходом до Криниці нових людей, з інших областей починається тут плянова орґанізована праця.

 

Важне місце у міській самоуправі, а саме: головного секретаря з повновластями вести всі справи міста, включно з наглядом і контролею каси, виживлення, кореспонденції, тощо, зайняв у жовтні 1939 р. ред. Дмитро Паліїв. Тоді теж зорґанізовано українське представництво при окр. старостві в Новому Санчі з о. прал. Кузьмою у проводі. За старанням провідника Українського Центрального Комітету проф. д-ра В. Кубійовича і полковника А. Бізанца викрито в Криниці, у пансіоні "Наш Дім", санаторію для лікування й покріплення здоров'я кол. політичних в’язнів.

 

Для оформлення праці в Криниччині скликано, в порозумінні з німецькою владою, дня 17 листопада 1939 р. велике окружне віче громадян, яке відбулося в просторій залі криницького живцевого театру. На цьому вічу виголосив реферат про положення на Лемківщині ред. Дмитро Паліїв, а про господарські справи говорив д-р Богдан Гнатевич. Це віче прийняло, м. ін., постанову зорґанізувати Союз Українських Кооператив (тепер Українське Рільничо-Торговельна Повітова Кооператива), якого першим директором став д-р Б. Гнатевич.

 

Окремий комітет з д-ром Смолинським у проводі поробив заходи, що вже з початком грудня 1939 р. відкрито у віллі "Уршуля" першу українську школу в Криниці. Першим управителем тієї школи був о. ректор Гаврих. При школі зорґанізовано під опікою СС. Служебниць дитячу захоронку і каплицю для грек.-кат. богослужень. Тепер ця школа має вже чотири кляси і гарне вивінування. Управляє нею п. Ірина Левицька.

 

У половині січня 1940 р. устійнено на повітовій нараді склад першого Українського Допомогового Комітету з головою о. прал. Кузьмою і д-ром Б. Гнатевичем і д-ром L Смолинським як референтами. Тоді теж перенесено філію "Просвіти" з Нового Санча до Криниці, яка почала культурно-освітню працю в терені. Це, здається, був найкращий і найсвітліший момент із нашого суспільно-громадського життя в Криниці. Всі, хто лише почув себе українцем, ставали до праці.

 

Згодом до Криниці стало приїздити щораз більше нових людей. Криниця поволі стала перероджуватися до решти. Кілька українських купців і ремісників відкрило свої крамниці й робітні. Українська деревна спілка "Бескид", наладнала фабрику деревних виробів; у цій фабриці нині працює коло 100 людей. Повстала міська харчова кооператива "Живець", опісля зорґанізовано "Українську Лемківську Касу", а востаннє переорґанізовано молочарський відділ при С. У. К. на окрему "Районову Молочарню".

 

Крім цього переведено peopґaнізацію У. Д. К. в Криниці. На місце о. Кузьми став головою на короткий час д-р Б. Гнатевич, згодом п. Осип Навроцький, який поставив У. Д. К. на дуже високому рівні так, що криницький У. Д. К. втішається чи не найкращою опінією в цілому ҐҐ. Майже всі важніші вишкільні та інші курси У. Ц. К., а навіть один кооперативний. відбуваються в Криниці при допомозі криницького У. Д. К.

 

У Криниці, при допомозі У.Ц.К. і місцевого У. Д. К. та комісара Навого, відкрито першу в ҐҐ. українську учительську семинарію із однорічним педаґоґічним курсом під кермою дир. О. Цісика. При семинарії є зорґанізований дуже гарний хор, який недавно на конкурсі хорів у Львові виявив свою високу клясу. Хором дириґує проф. Роман Левицький. Для учнів і учениць зорґанізував У. Д. К. дві бурси, в яких минулого року було понад 200 питомців. Крім цього в Криниці маємо школу, яку започаткувала короткими курсами п. Кравчук та яку переорґанізував на новий лад проф. Ю. Мінко. Ця школа має два відділи — окремо дівочий, окремо хлоп'ячий. З новим шкільним роком проєктується відкрити 2-річну ремісничу школу при деревній спілці "Бескид".

 

Для гостей маємо в Криниці свої пансіони, як: "Форис", "Адрія", "Українська Гостинниця", а для лікуванців, що їх висилає суспільна опіка У. Ц. К. є "Наш Дім" і "Білий Дім". Крім цього у віллі "Меран" У. Ц. К. має модерно уладжений дім для української молоді, де відбуваються різні курси і табори.

 

В самому живці замітні великі зміни, головно від весни 1940 р., з приходом до Криниці нового комісара п. Навого, висококваліфікованого фахівця. Це людина виликої енерґії та ініціятиви. в живці наладнано готель в новому "Кургавзі", відкрито першорядну каварню і харчівню в новому і старому живцевому домі та на вершку паркової гори. Є теж у живці кілька ресторанів і цукорень. З приватних крамниць замітніші — "Український Базар" і "Народне Мистецтво" п. І. Руданського.

 

Найбільшою заслугою п. Навого є те, що він зумів у дуже короткому часі наладнати всі джерела й купелі, після того, як поляки — втікаючи з Криниці — вивезли були всі ванни й понищили купелеві уладження. Комісар Наве допоміг також наладнати деякі важніші пансіони. Їх сьогодні є понад 25. У місті завів просто ідеальну чистоту, при чому усунув також усякі труднощі в прохарчуванню гостей. Тепер, з уваги на велику кількість гостей, побут у Криниці є обмежений до 4-ох тижнів.

 

Слід відмітити, що дир. Наве з повним зрозумінням ставиться до всіх українських справ. Це його зрозуміння видно у співпраці з У.Д.К., головно з головою У.Д.К. п. Осипом Навроцьким.

 

Завдяки тим новим умовинам і новим людям Криниця з кожним днем зміняється на краще. І коли ми перед самою війною не чули в Криниці про українців, бо їх було дуже мало, то тепер їх є вже майже тисяча.

 

На 175 викуплених реєстраційних промислових карт на українців припадає 30 відсот. В Управі міста маємо вже 40 відс. українських службовиків, а в місті крім Повітового Кооперативного Союзу, Районової Молочарні, Української Лемківської Каси, деревної спілки "Бескид", кількох приватних крамниць, маємо 45 ремісників, 6 лікарів (у тому 2 зубні) й один вет. лікар.

 

У самих кооперативних установах працює поверх 100 службовців і робітників. Одначе завершенням праці над приверненням Криниці українського обличчя буде — будова греко-католицької церкви.

 

*

 

Перед нами ще осінній сезон. Якщо українці з ҐҐ. хочуть гарно провести відпустку, повинні їхати до Криниці, щоб тут, серед рідних лемківських гір і серед свого  оточення, набрати нових сил до нової праці.

 

[Львівські вісті, 19.08.1942]

19.08.1942