На початку липня та серпня околиці Сянока були на передовій. Деякі райони переходили з рук в руки протягом кількох днів. Вперше німецькі війська залишили Сянок 29 липня, а 3 серпня радянські солдати без бою увійшли у місто, щоб вже наступного дня так само без бою відступити і віддати Сянок німцям. Остаточне звільнення Сяноку відбулося 10 серпня, а в багатьох сусідніх містах бої тривали в до осені
Ті кілька днів, коли в місті не було ні німців, ані росіян, були днями хаосу. Багато занедбаних будівель стали легкодоступними для тих, хто шукав легку здобич. Цей час люди використовували для отримання продуктів, необхідних для життя…
Із спогадів Лева Ґеца про Сянок 1944 року
Після приходу у Сянок радянських військ Лев Ґец переїхав до Кракова і поселився у сестри Ольги Рибалтовської. До завершення Другої світової війни практично виживав: підпрацьовував в Кооперативі митців Кракова, де займався виготовленням агітаційних плакатів та транспарантів, склив вікна у будинках, брався за будь-яку роботу, аби мати бодай якісь гроші. Від нової комуністичної влади навіть отримав двомовне (польсько-російське) посвідчення («Удостоверение») із великою червоного кольору печаткою.
З часом дістав офіційний дозвіл на житло та шукав прихисту в українській громаді міста. Після війни в Кракові мешкало багато українців, які гуртувалися довкола греко-католицької парафії костьолу св. Катерини, де в каплиці щонеділі проходили Богослужіння.
У травні 1945 року після офіційного оголошення завершення Другої світової війни, на територію Польщі прийшов суспільно-політичний устрій із новою ідеологією, законами і порядками – це була вже зовсім інша країна.
Втім для Ґеца мало що змінилося. За кілька місяців його ув’язнили, але відразу відпустили, бо підстав до утримування під арештом не знайшли. Тоді художник не надав значення цьому прикрому непорозумінню, адже почувався безпечно і не мав, як йому здавалося, причин бути в полі зору спецслужб комуністичної влади. Але за короткий час – на початку 1946 року – без будь-яких пояснень, просто на вулиці Ґец був знову раз затриманий людьми Служби Безпеки (Uzеnd Вezpieczeństwa) та направлений до Ряшівської вязниці. Незрозумілість та абсурдність ситуації, в якій опинився, гнітила та породжувала недобрі думки. Разом із Ґецом у в’язниці перебували люди різних національностей, соціального статусу, професій; на велике здивування художника, серед арештантів було чимало поляків.
Доволі швидко зорієнтувавшись у парадоксальності перебування в буцигарні, пригадав, як фах доброго рисувальника неодноразово рятував його в скрутних ситуаціях – і знову почав малювати, що привернуло увагу наглядачів та начальників. За короткий час Ґеца перевели до тюремної канцелярії, пізніше звільнили.
"Маляр на сходах". Лев Ґец. 1930-ті роки
І Ґец розпочав абсолютно нове життя: 1950 року отримав роботу в Академії мистецтв, одружився з українкою Марією Грималик, поселився в затишному помешкання на вул. Реторика, 24. У короткій анкеті-автобіографії, яку заповнив при вступі до праці в Академії, так окреслив головні події життя:
«Загалом в мистецтві працюю 35 років, до 1939 року брав участь у 26 виставках, 1945–50 роки виставлявся у виставках крайових. Отримував відзнаки та стипендії від Міністерства культури та Мистецтва. Надалі працюю в малярстві».
Спогади Ґеца
Приступивши до роботи, Ґец потрапив у творчо-педагогічне товариство, у якому швидко здобувся на повагу студентів, мав гарні стосунки з викладацьким складом, цілковито поринув у нове життя, перебував у лавах Товариства приятелів та любителів мистецтва (Towarzystwo Przyjaciół Sztuk Pięknych, TPSP).
Щоправда, за два роки праці в стінах Академії почав помічати деякі зміни у відношенні адміністрації: не зрозумів причини, адже ретельно виконував свої посадові обов’язки, тому без упереджень продовжував працювати і насолоджуватися щасливим сімейним життям.
Та тривало таке недовго. У 1952 році Служба безпеки Польської Народної Республіки знову затримала Ґеца – цей арешт кардинально змінив життя художника. Все, що відбувалося у катівнях спецслужб, нагадувало страшний сон…
З управління Ґеца звільнили іншою людиною: після триденних допитів, звинувачень, шантажу його психіка була цілковито надламаною. Художника, який ніколи не мав ніякого відношення до політики, змусили підписувати папери, які знищували його як особистість, зобов’язували стати зрадником, сексотом, агентом СБ. Ґец не міг і не хотів виконувати те, що йому пропонували. Уся ця ситуація за короткий час призвела до спроби суїциду.
Ґеца врятували лікарі, але його дружина, яка не захотіла залишатися у цьому світі без коханого чоловіка, загинула. Психічний стан художника після пережитих подій був настільки важким, що лікар, який щиро перейнявся бідою Ґеца і хотів захистити його від майбутніх неприємностей із владою, організував йому «відповідне» психіатричне обстеження. Коли зболений та обезсилений Ґец отримав медичний висновок цієї комісії та лікарняну виписку із «відповідним діагнозом», то почув і слушну пораду: «… прошу цей документ заховати, а якщо УБ ще чіплятиметься, прошу це показати…»
Після тривалої реабілітації п’ятидесятишестилітній Лев Ґец ще довго приходив до тями – йому знадобилося кілька років, щоб повернутися до повноцінної громадської та творчої діяльності. Але він знайшов в собі силу не лише продовжити повноцінно жити і працювати, а й знову одружитися.
Із середини 1950-х Ґец працював в Академії, брав доволі активну участь у Зборах української спільноти Кракова, які організувало Українське суспільно-культурне товариство у Кракові (УСКТ), займався творчістю. Про нього як відомого українського художника, професора Краківської академії мистецтв багато писали у пресі. Ґец активно співпрацював із газетою «Наше слово», у якій мав можливість оприлюднювати власні думки та переживання.
Прошу дозволити мені місця у нашій пресі на кілька коротких статей. Хочу поінформувати наших читачів темами, які часто чую. Може не вийде на користь читачам. В легких і простих словах хочу дати нагоду до призадумання. Якщо статті візьмуть читачів, можу післати ще кілька. Друкувати треба так, як пишу…
Спогади Ґеца
Безперервно працюючи, Ґец цікавився абсолютно усім, що було дотичним до справи, якій присвятив багато років, особливо у міжвоєнному періоді – лемківській культурі. Підтримуючи зв’язки з окремими мешканцями Сянока, підготував та прочитав лекцію в УСКТ на тему «Гарна і люба Лемківщина», «Етнографія Лемківщини і музей лемків в Сяноку», які були пізніше передрукованими в «Нашому слові». Думками постійно повертався до Сянока, із ностальгією згадував ті гарні часи, що провів у мальовничих Бескидах.
Восени 1957 року отримав новину, що в Сяноку організовуватиметься скансен (музей просто неба), який представлятиме давню архітектуру та побут лемків. Це була перша музейна установа в Польщі, яка пропонувала до огляду господарське життя лемків: церкви, каплички, оліярні; житлові приміщення, предмети побуту, господарські приладдя, меблі, начиння. Для Лева Ґеца ця новина була особливо приємною, адже повоєнний музей у Сяноку назавжди залишився його великою любов’ю, вагомим творчими надбанням, спомином про активну художню, дослідницьку та музейну діяльність.
У Сяноці пам’ятали Ґеца. Влітку 1958 року він отримав офіційне запрошення на святкування 70-ї річниці першого випуску гімназії в Сяноці, де вчителював багато років. На зустріч не поїхав, бо почувався нездоровим, але надіслав привітального листа, якого було зачитано на урочистих зборах. Приємним для Ґеца був і той факт, що у великій книзі «Księgi Pamięci Gimnazjum Miejskiego w Sanoku 1888–1958», згадано його ім'я, а надісланий художникові екземпляр підписано теплими словами: «Левові Ґецу – художнику-маляру і викладачеві Академії мистецтв. Багатолітному вихователю та популяризатору образотворчого мистецтва в сяноцькій гімназії, майстру пейзажів та архітектури Санока, з нагоди 70-ліття гімназії складаємо сердечні привітання і зичимо усього найкращого на наступні 70 років життя».
Книга пам'яті міської гімназії Сянока
В україномовній пресі про Ґеца як знавця лемківської культури навіть писали лемківською говіркою.
Чум ем ся барз щесливий, як посмотрив єм ся, які пракрасни ризьби робили наші предки лемки і рівночасно бил емся горди, же то і ми щтоси вартаме. Проф. Ґец показував мі все нови і нови знимки експонатів музею Лемківщина, аж дух мі заперло, аж так дуже того єст і так прекрасно упорядковано, вшитко на своім місци. Трудно ест о вшитким писати, бо не все словом даст ся оповісти, то што видит око, зато раджу любителям лемківського народного мистецтва також одвідіти проф. Ґеца і видіти цілий музей Лемківщина в фотографіях. Для проф. Ґеца виражам глубоку вдячність за посвячення тілько енергій і серця для добра лемківськой культури.
Із щоденників Ґеца
У зв'язку із появою в закордонній пресі публікацій про те, що експонати об’єднаного у період німецької окупації музею «Лемківщина», які зберігалися у Сяноцькому замку після завершення Другої світової війни, були перевезені до містечка Самбір (Львівська обл.), приголомшило не лише Ґеца, а й усіх, хто знав чи бував у цій установі у 1930–1940 рр. Публікація констатувала, що збірка «Лемківщини» розформована і перевезена до міста Самбір, що територіально належав СРСР.
Інформація доволі швидко розповсюдилась і отримала очікувано негативну реакцію від лемків, які проживали поза межами радянської України, для яких музей був і залишався осередком концентрації матеріально-духовних скарбів народу. Юліан Налисник – активний діяч лемківського руху Америки, якого непокоїла доля експонатів унікального музею, активно розшукував людей, які б прояснили ситуацію довкола цієї культурологічної організації.
Налисник написав до Ґеца, просив надати якнайбільше історично достовірних даних про музей, про його діяльність, про повоєнну долю українських пам’яток, бо мав свої задуми та плани щодо експонатів збірки.
Організація Оборони Лемківщини задумує надрукувати книжку про Лемківщину і в тій книжці буде вміщена докладна історія нашого музею.
Спогади Ґеца
Мабуть, саме тому, що у закордонній пресі було гостро піднято питання існування лемківського музею, стурбованості збереження збірки експонатів у післявоєнному Сяноку, з’явилися статті у польській пресі, які розповідали про стан збірки українського давнього мистецтва, яка знаходилась в фондовій збірці Історичного музею міста.
Заходиш у середину. У вітринах барвистий лемківський одяг, старовинне знаряддя, дерев'яна сільська хата, на стівнах старі почорнілі ікони.
Аскетичною повагою 14, 16 і 17 сторіччя дивляться непорушно портрети різних святих… Далі документи, рукописи, книжки терпеливо чекають свого дослідника. Чимало експонатів загарбали німецькі фашисти та вивезли на Захід.
Керівництво музею тільки частково відновило та забезпечило ці скарби стародавньої української культури. Треба, щоб музеєм зацікавились відповідні українські культурні установи».
Наше слово, 1956
Для прояснення всіх суперечних питань Лев Ґец і собі вирішив написав кілька статей і відверто та достовірно представити історію створення та функціонування музею «Лемківщина», розповісти про свою працю в цій організації, про унікальні пам'ятки лемківської культури.
Зокрема, навесні 1960-го на прохання редакції суспільно-культурного тижневика «Наше слово» Лев Ґец підготував та опублікував статтю «Народне мистецтво національних меншостей», в якій представив «…перший науковий показ пам’яток народного мистецтва нац. меншостей в Польщі». Ця публікація була адресована першій виставці національних меншин Польщі, яка була організована в етнографічному музеї Кракова, де в п’ятьох залах музею, поряд із литовськимими, єврейськими, словацькими експонатами була представлена лемківська культура: «..стисло показане як найбільш прозорий образ народного мистецтва нац. меншостей». Без сумніву, найцікавішими експонатами експозиції музею, на думку Ґеца, були ікони ХVІІ–ХVІІІ ст., давня церковна дерев’яна різьба, рукописні Євангелія ХVІ ст. Окрім давніх пам’яток, на виставці експонувалися рисунки лемківських церков авторства українських художників: Лева Ґеца та Никифора Дровняка з Криниці.
Фрагмент експозиції лемківської колекції Історичного музею Сянока. 1950-ті рр.
Виставка «Народне мистецтво національних меншостей» була важливою для Ґеца, адже давні пам’ятки «Лемківщини», комплектовані, реставровані та збережені художником, за багато років вперше представлялися під час святкування Тисячоліття Польщі. У відзначенні цієї важливої події брали участь найвищі посадовці Міністерства культури і мистецтва Польської Народної Республіки. Після офіційного відкриття виставки директор Історичного музею Кракова у присутності високопосадовців та преси «при чарочці вина» урочисто виголосив: «...пан Ґец – знаний український художник, про якого написав багато теплих слів в його книзі». У цих словах йшлося про позитивний відгук директора про виставку графічних робіт Ґеца у вестибюлі відділу культури народної ради в Кракові, яка була організована за місяць до музейної експозиції «Народне мистецтво національних меншостей».
1961 року в Національному музеї Кракова відбулася виставка давніх ікон, на якій було експоновано пам’ятки XV–XVII ст. з краєзнавчих музеїв Кракова, Сянока, Перемишля, Нового Сонча. Вперше глядачеві було запропоновано до огляду давні ікони із якраво вираженою східною іконографією, що викликало великий інтерес у науковців та пересічних відвідувачів, адже пам’ятки із Перемиського чи Риботицького осередків кардинально відрізнялися від звичних сакральних творів, які знаходились у костьолах чи музейних збірках Польщі. Експозиція виставки була поділена на три групи, де найбільший інтерес викликали давніші ікони XV та XVI ст. із характерними рисами візантійської образотворчості. Наступні групи, датовані XVI чи XVIІ ст., виразно демонстрували розвиток східного іконопису, художньо-виражальні риси яких належали церковній образотворчій культурі українців.
Виставка ікон стала для Лева Ґеца винятковою подією, адже його багатолітня праця в Сяноку була представлена у тому форматі, про який він мріяв багато років: 15 лемківських ікон, які художник власноручно реставрував, були відібрані з фондів музею «Лемківщина» і експоновані на цій виставці.
З зібраних на Лемківщині ікон тільки частина потрапила до музеїв і була реставрована. Треба тут згадати, що ще перед Другою світовою війною директор Сяноцького музею Лев Ґец збирав і реставрував старі лемківські образи.
Наша культура, 1961
Поряд із лемківськими іконами на виставці експонувався рисунок Ґеца міжвоєнного періоду «Церква з Пантна» та дві світлини з життя лемків.
Наступна виставка, присвячена лемківській іконі, відбулася в червні-вересні 1964 року в Народному музеї Кракова (пл. Щепанська, 9), де експонували 80 ікон XV–XVIII ст. зі збірок сяноцького, перемиського та новосандецького музеїв. Виставка також була популярною у мешканців Кракова й у гостей міста.
Згромадження багатьох ікон завдячуємо праці таких музеологів, як Лев Ґец...
Наше слово, 1964
Східний іконопис, який експонувався у мистецьких галереях, викликав жвавий інтерес у відвідувачів і демонстрував численну присутність прихильників східного обряду на території повоєнної Польщі.
Після завершення Другої світової війни збірка музею «Лемківщина» ввійшла до фондової колекції Історичного музею у Сяноці та зберігалася у приміщеннях замку.
Особливе місце в колекції музею Сянока займає православна церковна художня колекція. Найдавніші його пам’ятки – енколпіони XII століття, виявлені під час археологічних досліджень на кладовищі церкви в сусідній Трепчі. Експерти включають колекцію добре збережених ікон XV–XVI століть (зокрема, Христа Пантократора з другої половини XV століття, Новосельця та Богоматері Одигітрії з Паніщу з XVI століття). Вся виставка, що охоплює кілька сотень предметів і хронологічно сягає початку 20 століття, чудово ілюструє еволюцію мистецтва Східних Церков».
З інформації про колекцію українського церковного мистецтва у сучасних путівниках та на офіційних сайтах музею
Авторка публікацій про лемківський музей у Сяноку бачила сучасну експозицію, спілкувалася з директором – п. Ярославом Серафіном. Як багатолітня музейна працівниця із приємністю констатую, що знаменита збірка давнього лемківської культури вартісно представлена в експозиційних залах замку, мистецькі пам’ятки доглянуті, естетично та зі смаком розміщені в оглядових залах музею.
"Закутки Сянока" (дереворит). Лев Ґец
Історія музею «Лемківщина» та життя і творчі напрацювання українського художника, музейника, дослідника лемківської культури Лева Ґеца є невід’ємною складовою нашого минулого, сучасного, майбутнього. Життєвий та творчий шлях художника і його улюблений мистецький витвір музей «Лемківщина» – це величний і повчальний епізод історії національної культури ХХ ст., що слугує прикладом боротьби та незламності духу, великої любові та самопожертви во ім’я прийдешнього держави Україна.
23.02.2021