90 років потому в січні-лютому 1931 року в Сяноку (тепер Польща) у пресвітерії церкви св. Трійці було закладено музей «Лемківщина» – унікальну культурологічну установу, яка протягом 1931–1944 років була осередком накопичення, наукового опрацювання, збереження виняткової збірки пам’яток лемків. До цієї події та подальшої долі музею був причетний Лев Ґец – відомий художник, випускник Краківської академії мистецтв, який був активно задіяний у становленні, розвитку та плідній роботі цієї єдиної у міжвоєнний період часу установи, яка ретельно досліджувала лемківську культуру на території Польщі. Цього року в Ґеца також ювілей – 125 років від дня народження.
Мабуть, збіг цих ювілеїв не є випадковим, адже йдеться про долі єдиного лемківського музею та художника, який присвятив своє життя становленню та розвитку музею «Лемківщина», а велику та вартісну творчу спадщину – українській та польській образотворчій культурі.
Лев Ґец – Leon Getz (1896–1971) – художник ХХ ст., який добре відомий в історії образотворчої культури України та Польщі. Він народився у Львові в багатодітній українсько-польській родині друкаря, закінчив загальноосвітню школу та курс декоративного малярства Львівської промислової школи, працював на будівництві. Після зустрічі з архітектором Іваном Левинським познайомився з Олексою Новаківським, з яким займався недовго – почалася Перша світова війна. Зовсім юним вступив до УСС, пройшов бойове хрещення, був поранений, побував у таборі інтернованих у Дом’є…
Але доля посміхнулася Ґецові, і він вступив у Краківську академію мистецтв, по завершенні якої 1925 року отримав роботу в гімназії ім. королеви Софії в маленькому, провінційному, але надзвичайно мальовничому Сяноку. Переїхавши до цього міста, маючи вільний час та інтерес до народної культури, молодий чоловік із запалом поринув у вивчення матеріалів, пов’язаних з історією, побутом та традиціями лемків. Вчителюючи і займаючись образотворчістю, Ґец проводив власні етнографічні розвідки лемківськими селами – він цікавився абсолютно всім, що стосувалося унікального народу, який мав виокремлену надзвичайно колоритну культуру.
Лемко у своїй яугані і шапці… виглядає як справжній князь. Вінець весільній на голові, що сягає аж до стін, має незлічиме багатство квітів, чісничку, срібла тощо. Саме весілля у лемків триває 2–3 тижні. Їх слово "крисаня" – це наш капелюх, а "кривулька" – це гурдан з коралів довкола шиї широкий на 20 см. Вишивка на один сантиметр на рамені, а писанка – це проміння сонця/
Зі спогадів Лева Ґеца, що зберігаються у архівах IPN
Досліджуючи життя та побут лемків, художник багато подоружує сяноцькими околицями і спілкується з мешканцями, досліджує іконопис, із великим зацікавленням спостерігає за веденням господарства, вивчає особливості одягу, аксесуарів, прикладного мистецтва: «У селі Вільки коло Риманова я відкрив сільського різьбаря Олексу Стецяка і всі його різьби купив до Сяніцького музею».
З мандрів навколишніми поселеннями привозив давні ікони, фрагменти церковної різьби, знаряддя праці, побутові речі та інші історичні пам’ятки, робив численні світлини. За короткий час у невеликому помешканні Ґеца гостро постало питання приміщення, яке б уможливлювало опрацювання та дослідження зібраних матеріалів.
Доволі швидко громада Сянока, особливо етнічні українці, зауважила інтерес молодого енергійного вчителя саноцької гімназії, який по приїзді до містечка позиціонувався українцем, не лише до образотворчої та педагогічної діяльності, а й до колекціонування й дослідження лемківської старовини: священники та свідомі мешканці довколишніх сіл радо допомагали поповнювати збірку, належним чином оцінювали його старання.
Ще до приїзду Лева Ґеца до Сянока на плебанії греко-католицької церкви св. Трійці функціонувала невелика кімната, яку вважали маленьким місцевим музеєм, де зберігалося кілька давніх лемківських предметів. Без сумніву, Ґец був ознайомлений із цим «скарбом», розумів, що для розвитку справи дослідження та популяризації культури лемків йому необхідні не лише відповідне приміщення, а й додаткові знання, досвід колекціонера, співпраця з вже діючими тематично схожими музеями, підтримка авторитетних впливових людей, які б посприяли його ініціативі створення культурної організації – місцевого музею.
З гарячим бажанням, щоб цінні предмети старовини музейної вартости, які для грядущих поколінь стали б виразником розвою і культури нашої Лемківщини, не пропадали по наших дзвіницях і стрихах, рішили ми на взір Товариства «Бойківщина» в Самборі заснувати в столиці Лемківщини в Сяноці Товариство «Лемківщина». Завданням і найпершою ціллю Товариства є отворити в Саноці музей, до якого з часом перейшли б усі вартістові предмети нашої старовини, які мають музейну вартість. За дозволом Високого Воєвудства та під опікою Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові це Товариство вже засновано та відчинено вже музей Товариства. Музей відчинено в одній з найбільших кімнат приходства в Саноці, закуплено потрібні шафи та приступлено до збирання експонатів.
Зі спогадів Лева Ґеца, що зберігаються у архівах IPN
Маючи на меті якнайшвидше зреалізувати свій задум, Ґец листувався із різними установами, звертався за підтримкою до впливових культурологічних організацій, набував досвід ведення відповідної документації, навчався музейної справи.
Для кращого розуміння механізму роботи та специфіки написання статуту майбутньої організації, що першочергово уможливлювало створення музею, надсилав і отримував відповідного змісту кореспонденцію з різних інстанцій, взоруючись на споріднені адміністративні інституції та керівників уже існуючих регіональних музеїв.
З цією ж метою Ґец цільово відвідав музей НТШ та Національний музей у Львові й отримав «певні інформації» для майбутньої праці музейника, колекціонера, дослідника.
За короткий час його наполегливість дала результати: він не лише оволодів знаннями про внутрішню роботу музейної установи, а й практикою реставрації, що в майбутньому уможливлювало порятунок цінних пам’яток давнього іконопису.
Сянок. Лев Ґец. 1930 роки
Офіційний лист старости Санока від 3 січня 1931 року засвідчив заснування Товариства «Лемківщина», яке уможливлювало створення у містечку регіонального музею. На перших зборах Товариства, які відбулися 27 лютого 1931 року, було закладено регіональний музей під назвою «Лемківщина» та обрано управу, до якої ввійшли відомі та шановані мешканці української громади Сянока: Лев Ґец – артист-маляр, професор гімназії, голова та виконавчий секретар Товариства, о. Константинович Омелян – парох Сянока, замісник голови, Іван Флюнт – професор гімназії, скарбник, Блавацький Василь – адвокат виділовий, член Товариства, Коковський Франц – суддя, член Товариства, Томанівна Олена. Окрім цього, на зборах було офіційно проголошено про вже комплектовану збірку експонатів, придбаних Ґецом (1100 пам’яток), які за всіма правилами ведення обліку музейних предметів були одразу внесеними у книгу вступу під відповідними номерами. В протоколі перших зборів «Лемківщини» поіменно перераховано усіх добродіїв, які долучилися до комплектування фондової збірки новоствореного музею та вказано кількість дарованих експонатів.
Сяноцький пейзаж. Лев Ґец. 1930 роки
Отже, на початку 1931 року працю музею «Лемківщина» в Сяноку було розпочато за загально прийнятими правилами ведення музейної документації, дотриманням усіх необхідних формальних тонкощів.
Маємо підстави вважати, що з початком діяльності «Лемківщини» активізація музейної роботи була достатньо продуктивною, бо вже у листопаді того ж 1931 року з Варшави до Товариства прийшов офіційний лист польського краєзнавчого товариства Тоурінг-Клуб (Touring-Klub) із проханням якнайшвидше надати розлогу інформацію про музей: його підпорядкування, умови та напрям роботи, співпрацю з іншими організаціями та ін. і доправити відповідь до Музейної комісії Польського краєзначого товариства у Варшаві.
Практично від початку функціонування «Лемківщина» активно прилучалася до українського регіонального музейного руху, який активно розвивався в суспільстві першої третини ХХ ст. Великі установи з вагомим досвідом ведення музейної діяльності – музей НТШ чи Національний музей у Львові – вели активну науково-дослідницьку діяльність, завдяки чому мали, відповідно, високий рейтинг і авторитет у цій галузі. Вони володіли цінними та фахово впорядкованими збірками давніх пам’яток, колекціями модерного образотворчого мистецтва, були діяльними щодо організації та проведення великих виставкових проєктів, видавали відповідного направлення літературу, проводили конференції. Ці музеї очолювали відомі науковці, а в їхніх стінах працювали професійні художники, науковці, реставратори.
Особливо активно «Лемківщина» співпрацювала з українськими науковими товариствами та музеями, керівники і працівники яких листувалися, обмінювалися досвідом, обговорювали нагальні проблеми, планували спільні зустрічі. Так, наприклад, Товариство «Верховина» зі Стрия зініціювало перші Загальні збори музейників для «встановлення зв`язків поміж обласними музеями з одної, а центральними з другої..», куди запросили не лише представників великих музеїв – НТШ та Національного із Львова, а й менших: «Бойківщина», «Яворівщина», «Лемківщина» та ін.
Співпраця між українськими установами була настільки активною, що в 1933 році запропоновано створити «Союз українських музеїв», а до обговорення всіх питань запрошено відомих діячів культури і музейництва – д-ра Іларіона Свєнціцького, д-ра Ярослава Пастернака, Михайла Драгана.
Із моменту відкриття музей «Лемківщина» постійно брав участь у діяльності Комітету українських краєзнавчих музеїв (КУОМ), долучався до з’їздів українських музейних працівників. Згідно з рішенням з’їзду представників цієї організації, що відбувся у Львові в квітні 1935 року, була озвучена почергова зустріч науковців-музеєзнавці у Сяноку 1936 року в приміщенні Народного дому. Як відповідальний керівник музею «Лемківщина», Лев Ґец взяв на себе всю організаційну роботу.
"Моя кімната". Лев Ґец. 1939 рік
Запрошення до участі у цьому заході, провести який планували з 31 травня по 1 червня 1936 року, було надіслано до десяти регіональних українських музеїв. Влітку на зустріч науковців-музейників до Сянока з’їхалися працівники зі Самбора, Яворова, Стрия, Перемишля, Коломиї, Рави-Руської, Бережан, Тернополя та Львова. У перший день зустрічі на спільній конференції відбулися звіти про минулий рік усіх вище згаданих установ та обговорення їхньої майбутньої діяльності. Музейники прослухали виступ відомого науковця Ярослава Пастернака. Озвучення попередньо запланованої наукової праці відомого дослідника лемківської культури Франца Коковського «Передісторія лемків» не відбулося у зв’язку з його відсутністю.
Другий день був присвячений ознайомчій поїздці всіх делегатів до села Мімона (неподалік Сянока), де відбулося обговорення археологічних досліджень території під назвою «Замчисько». Товариська атмосфера, змістовні розмови про наболілі та актуальні теми збереження і популяризації давніх українських пам’яток згуртовували колег-музейників, сприяли розвитку музейної галузі, розвивали українську науково-дослідницьку працю.
Через кілька десятиліть, наприкінці 1950-х, Ґец в листі до Олени Кульчицької – представниці Перемиського етнографічного музей «Стривігор» у міжвоєнний період – буде ностальгічно згадувати ті славні часи.
Пригадую собі Ваші цінні слова, коли переходили ми через плитоньку річку у Боську коло Сянока, в час наукової археологічної виправи музейників – сказали Ви – «як чую муки наших людей тоді, терплю за мільйони». Ішли ми тоді у двох водою, босо, ніхто нас не слухав, і я чув, як серця наші били гаряче. Я розумів Вас глибоко, а розуміння це ходить за мною до сьогодні. Це любов Ваша ходить за мною. Вам завдячую відчування творчих сил. То ви навчили мене горіти серцем, навчили любити народ, а слова Ваші товаришать мені в час праці…
З листа до Олени Кульчицької, що зберігається в архівах IPN
То були часи правдивої, щирої та всеохоплюючої праці заради української культури, популяризації та збереження народної творчості, створення та пошанування таких осередків, як регіональні музеї. Це були роки процвітання сяноцького музею «Лемківщина».
Для розвитку та повноцінного функціонування музею було засновано й бібліотеку. Члени Товариства зверталися до різних відповідного напряму організацій із проханням допомогти у її створенні. На звернення секретаря Товариства о. Степана Венгриновича до ректора Греко-католицької богословської академії надіслати до установи наукові видання музей отримав повний комплект праць, які востаннє вийшли друком в цій установі. Друкарня оо. Василіян у Жовкві адресувала до Сянока велику кількість літератури та власно виданої останніми роками періодики. Від Українського наукового інституту в Берліні музей «Лемківщина» також отримав наукові видання. До комплектування бібліотеки долучилися багато українських видавництв: Іларіон Свєнціцький – директор Національного музею у Львові, відомий у Європі науковець та визнаний авторитет музейної справи, надіслав до музею «Лемківщина» авторське багато ілюстроване видання «Ікони Галицької України ХV–ХVІ ст.»
Підтримуючи активну співпрацю з українськими музейними установами, адміністрація «Лемківщини» вважала за обов’язкове бути причетними до польського музейного руху: «…зложуєм оцим бажання вписати свій музей до "Асоціації музеїв Польщі" ("Zwiazdku Muzeow w Polsze") та просить о прийняття його в члени», – із подальшим бажанням не лише брати участь у культурному житті Польщі, а й отримувати відповідного напряму літературу, повідомляти про з’їзди та конференції, які організовувала Асоціація.
За короткий час від польський установ бібліотека «Лемківщини» отримала підбірку літератури мистецького спрямування і запрошення на засідання, конференції, з’їзди, а також офіційне повідомлення від «Асоціації музеїв Польщі» на участь у з’їзді в Познані, на якому мали виступати визначні науковці та музейники, зокрема проф. Володимир Антоновіч.
Весь вільний час Лев Ґец приділяв музею «Лемківщина», був активно задіяним до всіх напрямів діяльності: від керівника установи до виконавця усіляких господарських обов’язків – «…в музею працював касиром, сторожем, прибиральником, будував вистави, забивав цвяхи». Ця робота аж ніяк не була тягарем для нього, адже змалку був навченим відповідального ставлення до будь-якої справи.
Особливе задоволення Ґец отримував від мандрівок лемківськими селами, спілкуванням із людьми, багато фотогафував: «До цієї справи мене покликав вогонь серця, розуму і духа». Виняткову увагу приділяв церковним пам’яткам, ґрунтовно займався реставрацією давніх дарованих чи придбаних до фондової збірки музею ікон. Щоб якомога фаховіше підходити до реставраційної справи, пройшов навчання у Львові в Драгана та Музикової. Невтомно працював та вирозуміло сприймав критичні зауваження у бік організації чи якихось власних недопрацювань, вважав це прогресивним фактором, що сприяв більшому самовдосконаленню, пізнанню чогось нового.
Сянок. Кінець 1930 років
Щороку колекція музею поповнювалась: у 1935 році збірка нараховувала близько 5000 експонатів різних сіл Лемківщини, а вже наступного 1936-го – 6521.
Без сумніву, у великій музейній колекції пам’яток лемківської образотворчості найважливішим вважався підрозділ з експонатами культового призначення: ікони, фрагменти іконостасів, антимінси, датовані ХV–ХVІІІ ст., які представляли найбільш традиційні та розповсюджені іконографічні сюжети із життя Ісуса Христа, Богородиці, св. Миколая. Чисельною була збірка повнооб’ємних (із фігурою Спасителя) хрестів ХVІІІ–ХІХ ст., які вирізнялися характерними ознаками народного мистецтва. До цього підрозділу було долучено й групу пам’яток із виразними рисами польського малярства: ікони на склі, кольорові дереворити, які «…безумовно відіграли свою ролю в усоблюванню естетичних поглядів теперішнього Лемка». До сакральної збірки було також віднесено й церковний інвентар: чаші (дерев’яні, скляні, золочені); книги та стародруки, датовані ХV–ХVІІІ ст.; акти та метрики ХV–ХVІІІ ст. Усі експонати сакрального призначення Ґецові допомагав впорядковувати проф. Флюнт.
Групу прикладного мистецтва формували хрести ХVІІІ–ХІХ ст., окремі зразки вишивок, одяг; печатки (парафіяльні, урідові, шкільні); доволі велика кількість писанок із характерними для лемківської культури геометричними та розлинними орнаментами.
Виокремленою та фахово впорядкованою була підгрупа нумізматики та військових відзнак, що нараховувала 400 одиниць: давні монети (римські періоду Агриппи та Октавіана), польські (ХVІ–ХVІІІ), новітні – російські, українські, австрійські, польські. Усі нагороди, які зберігалися у цій підгрупі, були переважно австрійськими – їх отримували від селян, що служили у цісарському війську.
Розділ УНР, що налічував 88 одиниць, «… складається з документів, які переховувалися на тім терені Лемківщини, який вважав себе приналежним З.У.Н.Р., та з документів, зібраних на Лемківщині, які відносяться до придніпрянської еміграції».
До середини 1930-х відділ давньої літератури поповнився 250 пам’ятками давньої писемності, переважно «староцерковнослов’янськими, українськими, польськими та німецькими», рукописами та книгами, між якими найціннішим експонатом відділу давньої книги було «Учительне Євангеліє» ХVІІІ ст. зі села Радошиць.
Плідна внутрішня музейна робота з упорядкування фондової збірки, активна зовнішня діяльність, що складалася з листування, проведення наукових семінарів, участі у з’їздах, зустрічей із колегами-музейниками, проведення реставраційних робіт, археологічних розкопок та ін. надали музею «Лемківщина» високого статусу культурологічної організації. Фахове та жертовне ставлення Лева Ґеца до музейної праці не могло не викликати у мешканців Сянока поваги і до діяльності Товариства та музею «Лемківщина», і до виконавчого директора, дослідника, великого ентузіаста та художника.
Мабуть, саме тому 1934 року до нього звернувся проф. Саноцький із пропозицією долучитися до творення історичного музею в Сяноку. Але Ґец був вимушений відмовитися – адже він працював учителем, приділяв багато часу творчій діяльності, був учасником Товариства «Лемківщина» і вів усю організаційну та господарську роботу музею, все це не дозволяло пристати на пропозицію професора.
Ґец і надалі ініціативно співпрацював із польськими культурними організаціями. До Музею «Лемківщина» надходили пропозиції на участь в адміністративних заходах і з’їздах від «Асоціації музеїв Польщі». Редакція видання «Наука польська» (“Nauka Polzkiej”) пропонувала співучасть у виданні багатотомника «Матеріалів переліку польських наукових товариств та підтримки науки» із максимально розлогою інформацією про діяльність музею «Лемківщина».
Працю музею «Лемківщина» вартісно оцінили і в Європі. Науковий Інститут в Берліні звернувся із проханням «допомоги при влаштуванні виставки української етнографії» у великих експозиційних залах відомого німецького музею «Дойче фолькскунде». Адміністрація берлінської установи просила надіслати якнайбільше експонатів, бо «тяжке завдання лягло на Інститут – гідно запрезентувати таке багате українське народне мистецтво і побут у однім із світових центрів».
Святодухівська церква. Лев Ґец. 1930 роки
До 1939 року «Лемківщина» була осередком активного культурно-просвітницького життя в Сяноку. Завдяки титанічній праці та організаційній діяльності його виконавчого директора Лева Ґеца організація мала позитивну репутацію, а директор – повагу та пошанування усього міста: «Він зумів зібрати на тому, здавалося б, відлюдді такі безцінної вартості речі, які мають для дослідника української старовини прямо ревеляційне значення. І в цілій низці наших обласних музеїв, що постали між двома світовими войнами, сяніцький музей "Лемківщина" зайняв передове місце добором експонатів і їхнім приміщенням».
До початку Другої світової війни фондова збірка «Лемківщини», зібрана з «106 лемківських поселень», була чисельною, фахово впорядкованою, ретельно доглянутою. За кількісним та якісним наповненням експонатами вона могла конкурувати з іншими схожими установами: «…книгозбірня – 654 одиниці; загальна збірка – 438 одн.; ікони – 173 одн.; архів документи – 2820 одн.; докум. з війни – 255 одн.; нумізматика – 444 одн.; медалі – 46 одн.; вишивки – 314 одн.; тканини – 148 одн.; одягів – 58.; писанок – 210 одн.; світлин – 320 одн.; банкнотів – 50 одн.; карток – 100 одн.; дублікатія – 2200 одн. Разом – 8230 експ».
Український музей в Сяноку став єдиним культурним осередком із пам’ятками лемківського народу. Першочергово давня велика, професійно впорядкована фондова збірка викликала науковий інтерес з огляду на те, що лемківська культура була мало дослідженою, невідомою. Її унікальність притягала до себе, а активна та продуктивна праця Ґеца викликала повагу не лише українців, а й інших мешканців Сянока.
У неділю 5 березня 1939 року у Львові в приміщенні Культурно-історичного музею НТШ (Чарнецького, 24) мало відбутися відкриття Лемківської виставки. Експонати відбирав Ґец, попередньо було обговорено всі нюанси побудови експозиції, але довгоочікувана подія не відбулася «з причини заборони владою».
У житті Лева Ґеца 1930–1939 роки відзначені сяноцьким музеєм «Лемківщина». Він цілковито присвятив себе цій установі: впорядковував та щорічно поповнював фондову збірку, був головним охоронцем, діловодом, екскурсоводом, науковцем, реставратором і т.д. До 1939 року Лев Ґец очолював музей, ретельно оберігав збірки пам’яток лемківської культури, був відданий справі популяризації унікальної давньої національної образотворчості.
Лев Ґец
05.02.2021