Лев Ґец та його «Лемківщина»: 1939–1944

Ірина Гах

Колись був в мене музей в Сяноці в якому відзеркалювався широкий світ. Була археологія, етнографія, звичаї, будівництво, строї, архітектура церков, іконогрфіка, нумізматика, тканини, рукописні книги, пергаменти, бібліотека, мова, пісні, пейзажі, хатний виряд, малювання хат, печі, гончарство, весілля і похорони, наука, школа, антропологія і велика краса лемків на тлі природи, лісів, рік і гори з полонинами. Скільки то було цікавих річей, скільки своїх людей. Які хори і театри, скільки талановитих дітей…. Було моє мистецтво, моє співання і були танці. Були мрії і своя поезія. Було що любити…

Зі спогадів Лева Ґеца, архіви польського Інституту національної пам’яті (Instytut Pamięci Narodowej)

У міжвоєнний період Лев Ґец багато працював творчо, брав участь у виставках, які відбувалися у Львові, Празі, Римі, Варшаві, Кракові та інших європейських містах. Постійно проживаючи у Сяноку, він цілковито присвятився справі музею «Лемківщина», віддавав цій установі весь час, сили, талант.

Лев Ґец

Суттєві зміни в повномасштабній та перспективній праці сяноцького музею «Лемківщина» принесли події 1939 року.

До початку війни та окупації Польщі гітлерівськими військами у квітні 1934 року в Сяноку було зареєстровано польське культурологічне Товариство, стараннями якого в муніципальному приміщенні містечка закладено Музей Землі Сяноцької (Muzeum Ziemi Sanockiej), керувати яким запропонували Левові Ґецу. Він відмовився від цієї посади, бо розумів, що працювали на два музеї було б неетично та й важко, тому Музей Землі Сяноцької очолив доктор Болеслав Скварчинський. Таким чином аж до початку трагічних подій 1939 року в місті функціонувало два музеї: «Лемківщина» та Музей Землі Сяноцької, вартісні мистецько-історичні експонати якого були розміщені у приміщеннях сяноцького замку.

Замок в Сяноці. Знимка 1930-х років

Із приходом до Сяноку окупаційних військ музейні установи міста потрапили в коло інтересів створеного нацистами Інституту німецької творчості. Відповідно, музеї стали однією з ділянок, щодо яких окупаційна влада мала свої наміри.

… Німецькі окупанти об’єднали ці два музеї в один, віддаючи управу в мої руки... Музей той остався без опіки, а його залишки було передано нам…

Спогади Ґеца

Якщо польський музей був практично розграбованим, то участь «Лемківщини» була іншою: нацистська влада дозволила працювала українському музеєві у звичному режимі, а співробітникам виконувати свою звичну щоденну роботу. Зміни відбулися 1940-го року, коли всю збірку експонатів «Лемківщини», яка протягом десятиліття зберігалася у пресвітерії греко-католицької церкви св. Трійці, об’єднали із залишками розграбованої гітлерівцями збірки Музею Землі Сяноцької.

Леву Ґецу доручили очолювати новостворений музей в Сяноку, який складався зі збірки «Лемківщини» та експонатів польського музею.

Експозиція музею "Лемківщина". 1930–40 рр.

За наказом окупаційної влади сяноцький об’єднаний музей, розміщений у приміщеннях замку, підпорядковувався німецькому відділу освіти (Kriesschulamt), який очолював Віллі Губер, із котрим у Ґеца як керівника єдиного музею у місті з першого дня співпраці робочі стосунки не складалися:

Інсп. шк. Віллі Губер… був наставлений раз на українців, то знов на поляків, аж перейшов до противників супроти українців. У відповідь перейшов я до противників німецьких. Було дуже небезпечно. В такий час Губер прислав мені понад 100 колірових портретів Гітлера до роздачі по лемківських селах. Використовування музею до такої роботи вважав я невідповідним і разом із помічною силою С. Стефанським, при зачинених дверях музею спалив я 100 портретів Гітлера в печі музею. Дуже боявся Стефанський – але разом зі мною виконали ми сей смілий крок. Портрети Гітлера на наших землях вважав я невільничою образою…

Спогади Ґеца

У тій складній атмосфері жорстокої диктатури гітлерівської влади, жахливих подій воєнного часу, повсякденної загрози життю Ґец мав своє особисте бачення ситуації, що складалася, і діяв згідно з власною людською та громадянською позицією.

У новоствореному музеї Ґец як керівник установи організував нову експозицію, об’єднавши експонати двох музеїв.

Отже в 5-х просторих кімнатах замку на партері розміщені експонати, що дають змогу пізнати питому культуру лемків.

У першій салі, де на стінах видніє напис «Риболовство й хліборобство», приміщене приладдя й предмети, що ними користувалися лемки від прадавних часів при ловлі риб чи управі ріллі. Побіч хати, родів збіжжя, деревляного плуга, січкарні, ступи, бочілок аж до масельнички включно розміщено 80 м самої рибацької сіти, старинний човен, довбаний в дереві, коші на риби та інше рибацьке приладдя. Слід згадати, що всі ці експонати це власні твори рук та ума лемків. Крім того на стінах цієї салі, як теж інших саль, розвішені прегарні, великі світлини, що знаменито ілюструють вживання цих поодиноких приладів чи предметів.

II. саля обіймає витвори рук та ума лемка-ремісника. Від гончарської печі, варстату і посуди починаючи виставлені вироби і приладдя лемків: столярів, ковалів, бляхарів, кошикарів і т. д. Їx доповнюють моделі та світлини, що ілюструють вживання цього приладдя.

III. саля показує нам хатню обстанову з посудою й мисками та з її прикрасами. Річ ясна, вона неповна, бо нема самої деревляної хати, але її плянують збудувати на подвірю замку. Далі приміщений ткацький варстат, коливоротки, жорна і т. д. – зі світлинами на стінах.

IV. саля обіймає найкращі зразки народнього мистецтва лемка від найдавніших до найновіших, мальованки, писанки, прикраси з коралів, різьбарські вироби, дитячі забавки і т. д.

Вкінці в V. салі розміщена ноша та обряди. Ноша мужчин (чуганя) і жінок (чіпці, весільні вінці, коровай), святочні прикраси (Різдвяні, Йорданські та Великодні) і т. д.

Усі експонати перших 5-ох саль переконують незбито, що первісна культура лемків дуже багата, але вони не могли їх розвинути в цілій повні й ширині, бо жили в страшній нужді».

Спогади Ґеца

Поряд з українськими експонатами розміщувалися й польські. Ґец як багатолітній керівник та зберігач музею лемків, художник, реставратор, дослідник знав ціну давнім пам’яткам образотворчої культури, однаково ретельно оберігав музейні експонати і польської, і української збірок.

Під час другої світової війни музей «Лемківщина» був загрожений і Ґец мусів нераз боронити його різними способами проти загарбництва гітлерівських окупантів. Також у пізніших роках він не хотів залишати його у ласку й не ласку долі, а волів залишатися на місці, щоби охороняти отсі пам’ятки перед загладою.

Краківські вісті. 1941 р.

Те, що новоприбулі господарі Сянока доручили доглядати експонати музею Ґецу, оплачуючи його працю у 250 зл., не означало, що керувати закладом було простим завданням. Суспільно-політична ситуація в окупованому Сяноку, як, зрештою, в цілому регіоні, була надзвичайно напруженою, а часом фатальною. Нові порядки, насадження нової ідеології, фізичні розправи над мирним населенням породжували атмосферу страху, недовіри, ненависті. Польське населення сприймало Ґеца далеко не прихильно, адже збірка музею Землі Сяноцької сильно постраждала і практично була розграбованою. Окрім того, залишені польські експонати були об’єднані з українською збіркою музею «Лемківщина» та розміщені в приміщеннях музею Землі Сяноцької – в старому замку.

Лев Ґец. "Художник за роботою"

Керування великою та цінною колекцією новоствореногої організації доручено людині, до якої ще перед приходом нациських війск відношення було далеко не однозначним: у міжвоєнний перід 1920–1940-х рр. українська громада Сянока з повагою та розумінням ставилася до його педагогічної та творчої праці, хоча з упередженням сприймала доволі активну співпрацю музею «Лемківщина» з польськими культурними товариствами. Поляки ж, вартісно оцінюючи образотворчі напрацювання художника, його участь у виставках польського мистецтва, співпрацю зі «Zwiazdku Muzeow w Polsze», багатолітню роботу в гімназії св. Софії, не приймали того факту, що під час окупації Ґец погодився очолити об’єднані музеї – що, на їхню думку, демонструвало прихильність до окупантів. Єврейське населення, яке у 1930-х роках становило понад 40% населення, безжально та цинічно знищуване нацистами, категорично не сприймало усе, що було пов’язане з діяльністю українських чи польських мешканців Сянока в часі гітлерівського панування.

Уся ця ситуація гнітила та виснажувала Ґеца.

Ніколи не належав до жодної партії. Був артистом і тою мірою сприймав світ та людей.

Спогади Ґеца

Він не хотів бути причетним до будь-яких справ, особливо до політичної чи націоналістичної діяльності. Він лише якісно виконував ту роботу, яку любив, бо вважав своїм обов’язком збереження довірених йому музейних експонатів незалежно від того, якій культурі вони належали.

... не був націоналістом, а ні комуністом, політика мене не цікавила, я її не любив. Був людиною із співаючим серцем…

Спогади Ґеца

Незважаючи на фатальність перебігу подій в окупованому Сяноку, робота музею не переривалася. Німецька влада не зупиняла і не втручалася в експозиційну, виставкову та науково-дослідницьку діяльність.

Справжньою культурною твердинею є Музей, що під кермою свого невтомного директора, відомого артиста-маляра і знаменитого знавця Лемківщини проф. Лева Ґеца – розрісся до розмірів справжньої репрезентаційної установи, якої не оминає ні один чужинець, ані взагалі приїзжий.

Краківські вісті. 1941 рік

Саме під час окупації, у вересні 1940 р., музейні працівники провели масштабні розкопки на кладовищі доби бронзи в Бахорц-Ходорувці поблизу Динова, в яких брали участь співробітники установи: Л. Ґец, І. Добрянська та С. Стефанський. Цю знахідку високо оцінила окупаційна влада.

Лев Ґец. "Руїни". 1939 р.

Незважаючи на складність роботи у військовий період, виставкова діяльність музею також не припинялася: з 23.04. по 02.05 1940-го була влаштована мистецька виставка двох працівників установи.

…образів-картин і графіки двох загально відомих українських митців: проф. Лева Геца і проф. Петра Обаля. Вистава відкрита щоденно від год. 10-ої до 5-ої год. пополудні. Дбайливо зложений каталог і низький вступ (від 50 сот. до 1 зол.) дасть змогу оглянути широким верстам українського громадянства цю дійсно гарну і вартісну Виставка Ґеца і Обаля в Саноку 23.04.–2.05. 1940».

Краківські вісті. 1940 р.

Незважаючи на якісну роботу музею, у Ґеца були проблеми з ґестапо: йому висунули звинувачення щодо довоєнної діяльності «Лемківщини». Виявляється, у 1930-х роках музей відвідав комуніст «Петер» (Peter), через це Ґеца запідозрили у причетності до політичної діяльності. На допиті він, щоправда, навіть не зміг згадати цієї особи – і після кількох викликів та тривалих розмов із офіцерами ґестапо таки пояснив, що в ті роки музей відвідувало дуже багато гостей, яким він проводив екскурсії, що ніколи не мав жодного відношення до політики, а лише виконував свої посадові обов’язки. Тоді Ґеца відпустили. І після закінчення війни ці відвідини таємної державної поліції Третього рейху, керівництво музеєм у період окупації, позитивна оцінка музейної діяльності в українській пресі окупаційного періоду відіграють фатальну роль у житті художника.

Лев Ґец. Майстерня художника у Сяноку

Боронячи та зберігаючи музейні цінності, не втручаючись у політичні події, Ґец відмовлявся розуміти не лише дії фашистської влади, а й українських організацій, які активно працювали тими роками в Сяноку.

Українці, що вирвалися з неволі, адаптувувалися до почуття свободи як діти, швидко та нервово, не завжди адекватно. Часто мене вражали їх поведінка і навіть впав у немилість біженців, які поєднались з місцевими і дали мені зрозуміти має місце.

Спогади Ґеца

Конфлікт Ґеца із представником підрозділу Українського центрального комітету П. Біланюком призвів до настільки серйозних протистоянь, що для їхнього вирішення довилося залучити високопосадовців окупаційної влади.

Щоденно спостерігаючи страшні сцени з життя мешканців Сянока, Ґец не міг змиритися з тим, що нацисти знищували людей, чинили безправно та нелюдсько, масово вивозили молодих людей на роботи до Німеччини, зокрема і поляків. Йому навіть вдалося врятувати від примусового вивезення двох своїх колишніх учнів – поляків Стефаніського та Баруцького (Stefaniskiego і Baruckiego). Ґец влаштував їх на роботу в музей, рятуючи таким чином від загибелі. Ця ініціатива Ґеца викликала невдоволення у частини мешканців Сянока, що вкотре продемонструвало неоднозначність подій, які відбувалися у містечку в період окупації.

Повсякденна праця, психологічний тиск з боку нацистів, підозри та недовіра мешканців Сянока, постійні нервові потрясіння призвели до погіршення самопочуття Ґеца. Лікар, до якого звернувся втомлений та зболений художник, окрім ліків, призначив пацієнтові спокій та посилене харчування. Він навіть запропонував приходити на обід до свого дому, адже у роки війни бачив, як працює Ґец, спостерігав його складний фізичний та психологічний стан.

1943 року Ґец продовжував займатися копіткою музейною працею.

«Улаштовую третій раз музей у Сяноці наново. Цим разом роботу виконую сам… цілий день, через два тижні, улаштовую музей». Цілковито виснажений подіями Ґец переставав цікавитися подіями у місті – він абстрагувався від довколишнього світу, жив лише музейною працею: «...Нарешті музей знову готовий до життя. Тим разом я цілковито вдоволений. Роботу виконав сам і напрацювався понад міру своїх сил. На Великдень буде музей відчинений, але його оглядати будемо аж по святах.

Спогади Ґеца

Лише перед приходом до Сянока радянських військ Ґец остаточно переконався, що з безцінними музейними скарбами він залишився наодинці.

Лишається самому розпинатися, але це понад мої сили, і у свій час я все лишу на місці. Німці свої речі вивозять організовано, а в нас нема нікого, хто б поцікавився музеєм [...] Буде катастрофа і втрата. Страх панічний охопив людей, і вони мучаться безмірно. Кінець гри надходить, і тут нема чого розпачати...

Спогади Ґеца

Із наближенням бойових дій та приходом до Сянока в серпні 1944 року нових завойовників рятувати потрібно було не лише музейні збірки. Ґец вимушений думати про власну безпеку, бо усвідомлював, яке майбутнє чекало на директора установи, якого на цю посаду призначила гітлерівська окупаційна влада.

Ґец мусів терміново їхати із Сянока, покидати все своє майно, особисті речі, картини, мистецьке знаряддя. Йому необхідно рятуватися. Вся велика збірка творів (близько 100 олійних картин, рисунки, начерки, щоденники) були покинутими у сяноцькому будиночку.

Так закінчилась п’ятирічна музейна праця Лева Ґеца в окупованому Сяноку. Але історія музею «Лемківщина» та доля безцінних експонатів мала своє продовження. Отже, далі буде ще одна частина нашої оповіді...