Корейська криза вже пройшла свою критичну точку. Грізну гримасу не вдасться тримати надто довго, от і в Пхеньяна вже втомилися мімічні м’язи. КНДР відводить свої ракети з бойових позицій.
Президент США Барак Обама і його південнокорейська колега Пак Гін Хе з рішучістю й полегшенням водночас заявили, що вічно провокативній Північній Кореї «знову не вдалося послабити спілку між Сеулом і Вашинґтоном». Завершальними у всій цій історії стали слова зверхника Білого дому: «Час, коли Північна Корея створювала кризи й вимагала поступок, минув».
Чи є в цих словах рація? До певної міри. Лідер Північної Кореї залишається «передбачувано непередбачуваним». Будь-якого слушного моменту юний Кім Чен Ин може відновити ядерний покер, як це було в минулі кілька тижнів. Хоча й сам він не вірить у реальність своїх погроз — вразити ракетним ударом континентальну територію США. Тому йому залишається лише блефувати. Щоправда, від цього блефу відчутно страждає південний сусід. Чого вартують лише матеріальні збитки від закриття спільного промислового комплексу в демілітаризованій зоні між двома Кореями.
Проте всі ці військові ігри м’язами хвилюють не лише Південну Корею. Турбуються також японці, нарощуючи оборонний потенціал південних територій. Та й порівняно дружній до КНДР Китай не відчуває себе цілковито у безпеці, коли при боці відбуваються такі рекетно-ядерні забави. Навіть попри те, що всі експерти, як один, стверджують: жодних намірів провадити реальну війну в Пхеньяна не було.
Прагматичні причини, які змушують північнокорейське керівництво виконувати ці танці війни, ми вже детально аналізували в статті «Страхи Кіма ІІІ». Водночас, дбаючи в такий спосіб за свою внутрішню безпеку, Пхеньян забуває, що вона є неможливою без безпеки зовнішньої, у якій досить суттєву роль відігравав Пекін. Останні ж випади керівництва КНДР змушують китайське керівництво чимраз глибше замислюватися про те, щоб відмовитися від допомоги Пхеньяну й виступити єдиним фронтом зі Сполученими Штатами. Великому Червоному Драконові щораз то більше дошкуляють забавки з вогнем Малого Червоного Дракона та ще й поблизу феєрверкової крамниці. Чи не час Великому Дракону взятися за різку виховним наміром?
Для Пекіна ця гра з Пхеньяном завжди була досить складною. Розвал КНДР поки що не входить в інтереси Піднебесної, яка, з одного боку, не бажала би брати собі на голову турботи з північнокорейськими біженцями, з іншого – вона не є фаном об’єднання півострова у єдиній державі, бо це дуже посилило би позиції Вашинґтона в реґіоні. Тому у своїй корейській політиці Китай з дракона перетворюється на змію, яка звивається, наче потрапила на пательню.
Зрештою, остання корейська криза мала й позитивні наслідки. Зокрема, вона зблизила позиції постійних членів Ради Безпеки ООН у північнокорейському питанні. Адже не лише Китай, а й Росію дістали до кісток аґресивні вправляння Пхеньяна. Нині існує велика надія, що незабаром ця близькість позицій виллється у спільну стратегію боротьби з ґлобальними ядерними загрозами.
Дивись також:
Микола ПОЛІЩУК. КНДР: Аudiatur et altera pars
Петро ГЛАДІЄВСЬКИЙ. Страхи Кіма ІІІ
08.05.2013