Товариство політичне "Народна Рада"

виготовило і вислало до ц. к. міністерства справ внутрішних у Відни таке представленє в справі виданя розпорядженя що-до уживаня мови рускої яко мови краєвої в урядах Галичини:

"Високе Міністерство!

Артикулом XIX-тим основного закону з 21 грудня 1867 В. з. д. 142 признано кождому народови ненарушнме право береженя і плеканя своєї народности і мови, як також рівноправність всїх язиків краєвих в школї, урядї і житю публичнім взагалї. Тота постанова закона відносить ся беэперечно і до язика руского, котрого уживає триміліоновий нарід рускій в Галичинї.

Покликаний закон основний висказав засаду, котру належало примінити в поодиноких законах і розпорядженях властей. На жаль однакож в тім напрямі до тої степени призабуто на береженє прав народности рускої, що видаючи розпорядженє з 5 червня 1869 В. з. д. ч. 2354 о мові польскій, яко мові урядовій в Галичинї — до сего часу не видано розпорядженя що-до управненя мови рускої, яко мови краєвої в Галичинї. Безпосередним наслїдком того невідрадного стану єсть, що до сего часу мова руска не дійшла до ширшого уживаня в урядах і житю публичнім в Галичинї. Дальшим наслїдом бpaкy розпорядженя що-до уживаня мови рускої в урядах Галичини єсть отсе, що з нарушенєм декрету надворної канцелярії з 26 лютого 1868 (3б. з. п. 46 ч. 14) і письма надворної канцелярії з 7 лютого 1827 (3б. з. п. 55 ч. 16) — публичні урядники у всхідній части Галичини, де населенє майже виключно уживає мови рускої, не виказують ся знанєм язика руского яко язика краєвого, а навіть особи не розуміючі того язика суть поставлені урядниками у всхідній части краю. — Найвисша же постанова цїсаря Фердинанда I., з 9 мая 1848 р., приказуюча, щоби всї в рускій части краю именовані урядники виказали ся повним знанєм мови рускої — стала ся мертвою буквою права.

Видані давними часами різнородні розпорядженя міністерскі що-до уживаня мови рускої у всхідній Галичинї не відповідають духови наведеного висше закону основного, а самі собою суть недостаточні в цїли всесторонного порішеня самої справи і усуненя суперечностей, які з кождим днем подибуємо в рішенях самих властей нашого краю.

Розпорядженями міністерства судівництва з 23 жовтня 1852 ч. 16571, з 9 липня 1860 ч. 10340, з 7 серпня 1860 ч. 11947, з 26 серпня 1860 ч. 12299 і 12589, з 26 жовтня 1860 ч. 14186, з 12 грудня 1860 ч. 16419, з 23 падолиста 1861 ч. 1124, з 19 червня 1862 ч. 6067, з 11 серпня 1869 ч. 9973 і з 4 марта 1873 ч. 2520 намагано в різних часах і після різних поглядів пояснити справу уживаня мови рускої у всхідній части краю. Найновійшій однакож рескрипт міністерства судівництва з 9 червня 1890 ч. 6033 наглядно свідчить о тім, що самої річи навіть дотично уживаня мови рускої в судах всхідної Галичини не прояснено і що заходить не лиш неясність, але що більше суперечність між поодинокими розпорядженями міністерскими, а се головно з уваги на розпорядженє міністерства з дня 5 червня 1869 В. з. д. 2354 взглядом мови урядової в Галичинї.

Ще гірше представляє ся справа дотично властей адміністраційних, для котрих до сего часу не оголошено нїякого резпорядженя що до уживаня мови рускої, позаяк найвисшою постановою з 10 цвітня 1861 р., оголошеного розпорядженєм Міністерства державного з 10 цвітня 1861 ч. 2325 — призволено лиш властям і сторонами уживати руского письма. З того виходить такій дїйстний стан справи, що уряди і власти в Галичинї лиш в дуже незначній части супротив Русинів уживають мови рускої з письма руского, а в переважній части уживають мови польскої або письма польского.

Виразом того безправного поступованя най послужить ореченє Трибуналу державного з 25 цвітня 1882 ч. 54, в котрім сказано:

"Рішенєм ц. к. галицкого намістництва з 5 вересня 1881 ч. 38340, котрим відкинено просьбу о виготовленє письма урядового рускими буквами (письмом) з тою увагою, що галицке намістництво у всїх своїх письмах руских для сторін уживає все лиш латиньских букв, як і рескрипт міністерства справ внутрішних з 13 лютого 1882 ч. 17683, котрим відкинено відклик против того-ж рішеня намістництва, — нарушено право політичне: береженя і плеканя рускої народности і мови, — запоручене артикулом XIX-тим основного закону о загальних правах горожаньских.

В мотивах того ореченя трибуналу державного піднесено передо всїм, що понятє народности і мови містить в собі також і письмо питоме кождій мові і тому запорука конституційна відносить ся не лиш до рускої народности і мови, але і до письма, якого уживають Русини — уважаючи тото письмо (букви) питоменним знаменем своєї народности і мови. Дальше зазначуючи мотиви того ореченя, що вже з самого розпорядженя міністерства державного з 10 цвітня 1861 ч. 2325, котрим приказано властям Галичини і Буковини приймати рускі письма як також поспішитись з присвоєнєм собі знаня руского письма — ясно виходить цїль, щоби запевнити сторонам вношенє і залагоджуванє руских письм, а напрям той проголошенєм конституції піднесено до висказу законного. Ореченєм сим висказав трибунал державний яко найвисша власть покликана до видаваня осуду в справах політичних: а) що поступованє властей в Галичинї взглядом мови рускої противить ся законови конституційному, і б) що той закон змінив або знїс давні розпорядженя видані в справі уживаня мови рускої яко мови краєвої в Галичинї.

Мимо того однакож власти краєві в Галичинї поступають по давному, то єсть в переважній части не уживають рускої мови і письма супротив Русинів, а коли сторони интересовані покликують ся на ореченє трибуналу державного з 25 цвітня 1882 ч. 54 — стрічають ся з закидом, що по мисли §.39. закона з 18 цвітня 1869 В. з. д. і 44 таке ореченє може бути виконане лиш в тім случаю, в котрім було видане. Значить се иншими словами, що нарід рускій мусить кожде руске слово і письмо від властей краєвих в Галичинї виборювати довготреваючим і коштовним процесом політичним перед трибуналом державним. І чи-ж при такім поступованю можна дивувати ся, що власти краєві не допустили до ширшого уживаня мови рускої в урядах Галичини, — або підносити закиди против народу руского? Поминаючи отже обставину, що в здоровім орґанізмі державнім взаїмне пошанованє власти через власть повинно бути основою правительства, констатуємо незаперечимий та сумний факт, що дотично уживаня мови рускої в Галичинї власти поступають довільно і різнородно. А хотяй в послїдних часах наступив частинний зворот в хосен народности рускої, то однакож рускі письма періодичні майже кождого дня приносять нові вісти про нарушенє мови рускої краєвими властями в Галичинї.

З того положеня вельми прикрого і обиджаючого чувства національні народу руского, а то головно з уваги на постанови розпорядженя міністерств з 5 червня 1869 В. з. д. 2354 о мові урядовій в Галичинї, можливий єсть лиш той одинокій вихід, наколи Високе міністерство в порозуміню з другими міністерствами як найскорше приступить до виданя спільного розпорядженя що-до уживаня мови рускої яко мови краєвої у всїх урядах Галичини, на взір розпоряджень з 20 цвітня 1872 для Дальматії і з 19 цвітня 1880 для Чехії і Морави. Таким розпорядженєм належало би усунути всї попередні розпорядженя видані дотично мови рускої в Галичинї і полагодити річ всесторонно, ясно і згідно з духом конституції, так щоби на будуче тота дражлива справа політична в Галичинї могла зійти раз з дневного порядку.

З тих причин Товариство політичне "Народна Рада" у Львові, заступаючи интереси національні народу руского в Галичинї — упрашає сим о виданє дотичного розпорядженя в слідуючій основі:

I. Всї державні власти судові і адміністраційні, як також прокураторії державні і скарбові суть обовязані на устні або письменні просьби сторін видавати свої рішеня в тій мові краєвій, в котрій внесено просьбу.

II. Під понятєм мови краєвої розуміє ся в кождім случаю і письмо питоме мові краєвій (Schrifftzeichen).

III. Протоколярні зізнаня сторін, свідків і знатоків мають списувати ся в тій мові краєвій, в котрій сторона зізнавала.

IV. Урядові письма, котрі виходять без жаданя сторін, мають видавати ся в тій мові краєвій, котра єсть матерною бесїдою особи, для котрої дотичне письмо єсть призначене. Наколи-ж невідомо, якої мови уживає сторона, або дотична мова не єсть одною з бесїд краєвих, то належить уживати тої мови краєвої, котрої зрозумінє було би найприступнїйше для сторони.

V. В спорах цивільних належить видавати всякі рішеня разом з мотивами в тій мові краєвій, в котрій був ведений спір. В тій мові належить виготовляти потрібні витяги з актів і провадити наради над справою. Наколи би сторони не уживали тої самої мови краєвої, то рішенє має бути видано в обох мовах краєвих.

VI. В справах карних має відбувати ся цїла розправа, обжалованє і оборона, оголошенє і виготовленє всїх рішень в тій мові краєвій, котра єсть матерною бесїдою обжалованого. Наколи виступає більше обжалованих різних народностей, то належить провадити розправу в тій мові краєвій, котра для всїх обжалованих єсть найбільше зрозумілою. В кождім случаю належить зізнаня обжалованих, свідків і знатоків вписувати до протоколу в их мові краєвій а рішеня виготовити для кождого з обжалованих в єго мові краєвій.

VII. Впис до публичних книг: гіпотечних, гірничих, водних, до реєстрів торговельних і инших має наступити в тій мові краєвій, в якій внесено просьбу о впис і в тій самій мові належить умістити посвідченє на грамотї.

VIII. Всї урядові оголошеня, призначені до прилюдної відомости в краю, мають виходити в обох мовах краєвих. Лиш для поодиноких повітів або громад призначені урядові оголошеня мають наступити в тій мові краєвій, котрої уживає дотичний повіт або громада.

IX. Написи на всїх будинках урядових і на поодиноких віддїлах в самім урядї мають бути уміщені в обох мовах краєвих.

X. Власти автономічні, громади і всї духовні власти що-до уживаня мови перед державними урядами — стоять на рівни з сторонами.

XI. Сим розпорядженєм зносять ся всї попередно видані розпорядженя взглядом уживаня мови рускої яко мови краєвої в Галичинї, в нїчім однакож не зміняє ся розпорядженя міністерского для Галичини і Володимирії з вел. кн. Краківским з 5 червня 1869 В. з. д. 2354 о мові урядовій у внутрішній службі і відносинах урядових з иншими урядами і властями.

XII. Всї державні урядники у всхідній части Галичини обовязані виказати ся докладним знанєм мови рускої в слові і письмі.

У Львові дня 30 н. ст. липня 1892 р.

За Видїл Товариства політичного "Народна Рада".

[Дѣло]