Montauk

Світлані

якби потягом плентатись у Montauk

де комаха губить свій чобіток

написавши свій комашиний вірш

прочитає тобі – мені  – траві

ось і ми забрели на край землі

де станційні будки такі малі

допровадив Volkswagen – не помиливсь

якщо нори в піску нариває лис

заривається жук в гарячий пісок

і останній потяг пішов на Нью-Йорк

а на яхтах світять сиґнальні вогні

ми з тобою на березі вже одні

п’яні власники яхт та їх моряки

залишили каміння нам і піски

а самі вже пестять своїх жінок

а кити – нагулюють тлущ і жирок

наші кеди з тобою в піску й брудні

але ми сидимо щасливі й одні

і тріпоче чийсь повітряний змій

шурхотить ящірка – на якій

переносить Montauk пісок камінці

з океану на берег – кити-самці

допливають на звук до своїх самиць:

не лишають нікому самих

завтра потяг прибуде: а нам то що?

хоч напнуться вітрила на яхтах щогл

хоч щасливі жінки повиходять з кают

знов на яхтах співають і п’ють

і чаїне яйце розбите – жовток

і якщо вже край – то це Montauk

і якщо у волоссі твоєму будяк

і якщо нам з тобою поїхав дах

щоб на цьому пляжі прожити ніч

щоби я сповзав з живота до ніг

щоб забути про все: про авто й харчі

про чаїні сни й яструбині плачі