Володимир СЕМКІВ

Петро Порошенко – той вміє здивувати, хоча ми маємо його за президента вже понад три роки.

Здивувало те, що Порошенко таки підписав указ про припинення українського громадянства колишнього президента Грузії, менш знаного у світі як колишній голова Одеської обласної державної адміністрації, Міхеїла Саакашвілі. Публіка досі чекає появи указу на офіційному сайті голови держави, сподіваючись на те, що для Банкової ще існує спосіб стриматися. Втім, вигнання Саакашвілі в апатриди (особа без громадянства), судячи з заяви Державної міграційної служби, вже є фактом. Власне, оте вичікування указу і є яскравим свідченням несподіваності, безглуздості Порошенкового рішення.

 

Узяв – забрав

 

Чекати указ на офіційному сайті президента даремно: українські служби заявили, що нормативно-правових актів такого штибу не розголошують через наявність персональних даних. До речі, коли позбавляли українського громадянства народного депутата Андрія Артеменка, то указу теж не публікували. Припустімо, що так і треба. Та от парадокс: указу про присвоєння Міхеїлові українського громадянства Адміністрація президента не приховувала. Документ і досі доступний на сторінці АП. Саакашвілі, згідно з документом від 29 травня 2015 року, удостоюють паспорта з тризубом як особу, «прийняття якої до громадянства України становить державний інтерес для України».

 

Авжеж, тоді Міхеїл становив інтерес не лише для держави, а й персонально для Петра Порошенка – як спосіб показати, що президент спрямований на реформи, на викорінення корупції, на оновлення команди. Задля цього й указ можна було розкрити для публіки, ще й із такою претензійною назвою. Всі ці аванси щодо ефективності Саакашвілі – в реформах, антикорупції – звісно, були завищені й перебільшені. Але не перебільшенням буде сказати: Порошенко просто мстить.

 

Згідно з повідомленням Міграційної служби, підставою для припинення громадянства Саакашвілі є стаття 19 закону «Про громадянство України», котра визначає, що отримання паспорта «внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів» не вважається добровільним набуттям іноземного громадянства. Як пише «Українська правда», в оточенні президента звинувачують Саакашвілі в тому, що «під час заповнення документів на отримання українського громадянства написав, що не має судимості, а насправді мав – по ньому кілька тяжких справ у Грузії». При цім українські керівники намагаються переконати суспільство у тому, що на момент алярмової видачі Міхеїлові українського паспорта вони про наявність кримінальних справ не знали. Весь світ, бачте, знав, чому Саакашвілі затримався саме в Україні – а на Банковій тепер кажуть, що не знали.

 

Ще більшою ницістю є те, що президент підписав указ у момент, коли Міхеїл Саакашвілі перебував у Сполучених Штатах Америки. Це означає, що Саакашвілі – особа, котра втратила єдине своє громадянство (що в міжнародній практиці, та й в українському законодавстві трактується як щось виняткове, щось, чого слід уникати у зносинах держави з особою) – тепер не матиме змоги повернутися в Україну і, пардон, навіть зібрати свої речі. Народний депутат Сергій Лещенко, котрий провадить із командою Саакашвілі переговори про можливе об’єднання в одну партію, вважає, що Міхеїла при спробі повернення можуть затримати й екстрадитувати до Грузії. Відтак, припускає Лещенко, Саакашвілі змушують попросити політичного притулку у США.

 

Історію з позбавленням Міхеїла Саакашвілі громадянства для Z коментують філософ і публіцист Сергій Дацюк, юрист-міжнародник Геннадій Друзенко, експерт платформи «Нова країна» Андрій Длігач (брав участь в оргкомітеті Антикорупційного форуму, ініційованого Міхеїлом Саакашвілі) та юрист Олег Березюк, колишній член комісії з питань громадянства при президентові України.

 

Що було більшою помилкою – легковажити законом, коли Саакашвілі винагороджували українським громадянством, чи забирати в нього паспорт, покликаючись на не дотримані в минулому формальності? Чи є вигнання Саакашвілі крапкою в історії з запрошенням іноземців в український уряд?

 

Сергій ДАЦЮК,

філософ:

Думаю, що наша спроба запрошувати іноземців «накрилася»

 

 

Саакашвілі непередбачуваний і некерований. У цьому могли пересвідчитися і президент, і українські громадяни.

 

Я думаю, що наша спроба запрошувати іноземців «накрилася». Є дві причини. Перш за все, іноземці дуже погано знайомі з ситуацією в Україні. А друга причина – те, що все-таки вони ніколи не стикалися з таким рівнем корумпованості. Справді, коли вони прибувають сюди – вони не знають [місцевих реалій]. Це їм закидають урядовці чи інші наші чиновники. Хоча завжди забувають другу причину – надзвичайний рівень корупції. Ці два фактори не дають можливості іноземцям працювати в Україні.

 

Вважаю, що президента спонукала до цього кроку особиста загроза з боку Саакашвілі. Він скрізь виступає і скрізь викриває його як головного корупціонера. Який у Саакашвілі рейтинг – байдуже. Він все одно веде системну кампанію проти Порошенка  цього виявилося достатньо.

 

Геннадій ДРУЗЕНКО,

правник:

Якби він був не Порошенком, а Януковичем, то склалось би враження, що його хтось підставляє

 

 

З погляду морально-людського, зараз зроблено більшу помилку [аніж тоді, коли Саакашвілі приймали до громадянства]. Бачили очі, що купували. Сказати, що про Саакашвілі щось було невідомо – дуже важко. Принаймні Порошенко знайомий з ним із часів навчання в Київському інституті міжнародних відносин. Саакашвілі – дуже публічна особа, всі його плюси і мінуси завжди були на людях.

 

Хтось казав: навіть собаку, якого взяли в дім, потім не виганяють. Тут же йдеться не про приватні стосунки: «Ти в мене поживи, бо ти мій друг», – тут ідеться про громадянство, про засадничу річ.

 

Але якщо ми беремо формально-юридичний бік, то перша заувага – ми досі не бачили указу. Втім, навіть якщо побачимо, там буде посилання на статті закону, але не буде конкретного фактажу чи мотивувальної частини (як у судовому рішенні). Стаття скаже нам 2–3 рядки: внесення неправдивих відомостей під час прийняття в громадянство.

 

І тут ми, звичайно, повертаємося до початку: була не просто помилка – було порушення законодавства при прийнятті Саакашвілі до громадянства України. Якщо ми припускаємо, що сьогодні формально-юридично його законно позбавили громадянства на підставі неправдиво внесених відомостей, тоді постає питання: хто відповість за те, що ці відомості пройшли? Сьогодні президент, Державна міграційна служба, прокуратура стверджують, що він підманув. Хто відповість за те, що не перевірили цю анкету? Це є у відкритому доступі в інтернеті. Виходить, що президент дарував громадянство, попри всі приписи і законодавство, а сьогодні, коли він посварився зі своїм колишнім партнером, а тепер опонентом, – забрав громадянство. Я хочу побачити відповідальність президента за кадрову політику, яку він вів у 2015 році, коли тягнув сюди за одну ніч купу «варягів»; я хочу побачити відповідальність осіб, які пропустили цей неправдивий документ, зоча з відкритих джерел можна було дізнатися, що це помилка або неправдиві відомості.

 

Політично і по-людськи, головна помилка – це позбавлення громадянства. Воно ще відгукнеться Порошенкові. А формально-юридично – звичайно, виникає безліч запитань про те, хто відповість за надання українського громадянства на підставі неправдивих відомостей.

 

 Листопад 2016-го. Саакашвілі подає у відставку, звинувачуючи Порошенка в захисті корупціонерів

 

Щодо того, чим керувався Порошенко… Він керувався емоціями. Якби він був не Порошенком, а Януковичем, то склалось би враження, що його хтось підставляє, хоче вивести з гри. Але знаючи Петра Олексійовича і його рису займатися всім – аж до того, якими засобами прибирають Адміністрацію президента, і звичку втручатися в усі процеси на рівні мікроменеджменту, припустити, що йому підсунули указ на підпис із прізвищем Саакашвілі – неможливо.

 

Відповідно, ми бачимо, що в Петра Олексійовича емоції, особиста неприязнь, намагання залякати своїх політичних опонентів перевершили прості раціональні міркування політика. Він сам створює собі проблеми. По-перше, в Саакашвілі підскочить особистий рейтинг. По-друге, він став чи не головною жертвою режиму. По-третє, як би ми не ставилися до Трампа і до його дивацтв, але він має давні особисті стосунки із Саакашвілі. І якщо президент США не так давно писав у twitter про втручання України у виборчий процес у США, то тепер Трамп отримав туза в руки: він гратиме, що ми тут вирощуємо якогось диктатора, який з «барського» плеча роздає, а потім забирає громадянство у своїх підданих. Що, до речі, є сумзвісною практикою ще з часів Радянського Союзу.

 

Так, я скептичний до запрошення «варягів» в український уряд. Я не вірю, що існують унікальні методики реформаторства. Насправді скрізь різний ґрунт. Те, що добре виростатиме у Флориді, не проросте десь до Київщині, хоча можна з точністю до літер дотримуватися всіх методик та інструкцій. Люди звикли жити за певними правилами, звичаями, часто неписаними. І в українському контексті ці неписані звичаї набагато впливовіші за формальні процедури, формально-писані процедури.

 

І тому Саакашвілі зіткнувся з кількома проблемами. В Грузії, на відміну від України, він мав повноту влади і міг грати своєю командою. Це були міністри-реформатори, зокрема покійний Каха Бендукідзе, і правоохоронна система, котра, з одного боку, прикривала реформаторів, а з іншого боку – нещадно знищувала будь-які перепони. Ця повнота і тотальність дали результат. Але, з іншого боку, це був інший масштаб. І ця робота накладалася на інший – вибуховий – грузинський менталітет.

 

В Україні ж він натикнувся на те, що на ключових кнопках залишилися люди старої системи: генеральний прокурор із досвідом в політиці 20 років, президент – досвід в політиці 20 років… Тут Саакашвілі був радше ширмою. Це його дратувало. А по-друге, дійсно: те, що спрацювало з Грузією, не спрацювало з Україною. І це ще один доказ, що реформатор може вирости тільки на цій землі. Як це було з Лі Куан Ю, котрий замість західних рецептів знав і відчував Сінгапур з його складністю; так було з Нельсоном Манделою, якого спочатку в тій-таки Америці вважали терористом, а потім він отримав Нобелівську премію миру; так було, врешті, з Пак Чохом, який реформував Корею, хоча й був диктатором. Щоби реформувати країну, її треба знати, і навіть більше – відчувати, тут вирости і бути в резонансі з енергією цього народу. Це апріорі неможливо для іноземців.

 

Андрій ДЛІГАЧ,

«Нова країна»:

Нам треба фактично перезаснувати державу: нинішня модель – неспроможна

 

 

Мені здається, це найгірше, що міг зробити президент – застосувати такі інструменти на політичних супротивників. Це, звичайно, каже про перехід від примарних сподівань на демократичну політичну систему до системи диктатури. Це чергова ознака цього переходу. Незалежно від того, як суспільство ставиться до Міхеїла Саакашвілі, в будь-якому разі, це є неприпустимим – здійснювати тиск таким чином на політичних опонентів.

 

Друге, що можемо сказати напевне: ні президент, ані його оточення не є представниками нової політичної еліти. Я не говоритиму про те, чи Саакашвілі є представником цієї нової формації, бо йдеться про інше. Президентська команда показала себе ретроградною, вона не здатна бути елітою, готовою до запровадження нових політичних стандартів, готовою до політики нових цінностей. Замість цього вона орієнтується на підкорення, контроль, патерналізм. Хоча час вимагає, щоб сучасну політику визначали довіра, розвиток, модернізація, співтворчість, співпраця. Мене це вкотре переконує в тому, що нам треба фактично перезаснувати державу: нинішня модель – неспроможна.

 

Чим керувався президент, підписуючи указ?.. У нас проблема кожного президента – він «бронзовіє». А для такої особистості, як Петро Олексійович, ця тенденція посилюється й іншими якостями. Його поведінку визначає образа, особиста образа, більше, ніж раціональні мотиви.

 

Олег БЕРЕЗЮК,

екс-член комісії з питань громадянства

Мотивація, викладена в указі, абсолютно необґрунтована

 

 

І те, і те було помилкою. Не було підстав, щоб давати громадянство Міхеїлу Саакашвілі. Понад те, з політичної точки зору це був неправильний крок. Я ще тоді говорив: крок, який зробив президент, – помилковий, бо в дружній для нас країні, Грузії, до Саакашвілі були претензії. Там це сприймали як недружній акт.

 

Те, що зробив сьогодні президент, було ще більшою помилкою. Якщо Міхеїлу Саакашвілі було надане громадянство незаконно, то треба ставити питання про притягнення до відповідальності тих, хто робив це, в тому числі й президента.

 

Мотивація, викладена в указі, абсолютно необґрунтована.

 

Президент нашкодив собі більше, ніж комусь іншому.

 

27.07.2017