Український гумор

Наперед оправдання, чому пишемо про український гумор у теперішній воєнний час. Тимчасом усім нам треба кріпитися сміхом-веселістю! Адже німецьке радіо скоротило тепер до мінімум поважні передачі, бо вояки домагаються першусього веселої музики, веселої розваги. Це повинно бути і для нас вказівкою. І друге оправдання: ця статейка не має претенсій на літературознавство, а хотіла б бути лише спробою схопити психологічно, що таке український гумор і заразом заохотити наших письменників, щоб більше вам про це писали і плекали цю ділянку творчости.

Що ж таке український гумор, які його питоменні риси? Коли дефініція гумору каже, що він у тому, що представляє велике малим, а мале великим, інакше, що гумор це в дійсності переборщення, то ми, українці, переборщуємо особливо тоді, коли жартуємо самі зі себе. Візьмім для прикладу двох типових представників українського гумору — Ст. Руданського і Вол. Самійленка. Ось Ст. Руданський у загально відомім віршику висміває мужика, що поклався спати в чоботях, а прокинувся без чобіт і "не мої це — каже — ноги" і ми сміємося, бо знаємо, що є в нас чимало простодушних і легковірних мужичків, яких лeгкo обдурюють всякі пройдисвіти, але заразом знаємо, що це пересада, бо аж таких дурнів в нас нема. Коли ж Самійленко висміває таких типів, що "за Україну полягти готові — на перині пуховій", то ми теж сміємося, але й кажемо: Чому ні, бувають і такі, але цілком так зле ще з нами не є... Знову ж Остап Вишня представляє такий тип пустомельної української комуністки, що креше таку промову: "Товариші! Наш нарід темний, віками гноблений, по польських вязницях, забитий, несвідомий... Промовте до нього зрозумілою українською, пролетарською інтернаціональною мовою... Він нещасний, катований, віками гноблений український селянин, забитий, несвідомий, він не розуміє, бо йому забороняли, його катували, його в темряві держали, а коли до нього промовити зрозумілою, українською мовою, то він нещасний, катований, віками гноблений, по польських тортурах, скільки лиха він, нещасний, зазнав, бо йому забороняли, його катували, з його знущалися... я кінчила"... Ми знаємо, що дійсно й тепер нам не бракує таких демагогів, що захлистуються власними пустими фразами про "нещасний народ", або для відміни про "велику націю", але й знаємо, що не всі ми такі, що є в нас люди діла і ці — дасть Бог — візьмуть верх над пустомельними демагогами...

Жартувати з других не дуже безпечно, бо не знаєш, з ким маєш до діла. Мало є інтеліґентннх людей, що з усмішкою приймають жарти на себе, є такі, що ображуються. Найкраще жартувати зі самого себе. І в цьому, що ми найчастіше жартуємо зі себе самих, виявляється культурна риса української вдачі, делікатність почувань. Але в однім наш гумор не любить обмежуватися: у висміюванні наших ворогів. Але й тут український сміх дуже далекий від старечої злоби та їдкости, він смішні сторони наших ворогів схоплює з глибокою, влучною іронією, вдаряє в саму суть міцно і сильно, немов сильний удар пястуком.

І тому ми найсердечніше сміємося, коли читаємо такі всім відомі віршики Руданського, де він висміює жидів, циганів, поляків, москалів, а відомий віршик, де москаль полякові, що показує йому мапу Польщі, відповідає: "Та у нашой Катеріни таво будєт больша",— як не можна краще відзеркалює польську задиркувату чванькуватість і московську простакувату дурноту.

І в найновішу добу український гумор кріпив нас в боротьбі, висміваючи ворогів, казав нам вірити у свою вартість і свою вищість. Хто зі старших громадян не пригадує собі знаменитих фейлєтонів О. Маковея, Тиберія Горобця і Галактіона Чіпки у "Ділі" за часів б. Польщі. Ось зразок гумору Чіпки:

На гробах священик говорить промову: "Ляг стрілець і хай йому земля буде пером". Поліційний аґент зрозумів ці слова так: "Лях вже в могилі і хай його земля лусне пером". Бідного священика арештували за "льженє паньствовосці польскєй і народу польскєґо" і за "антипаньствови вистемп"... Чи можна краще зобразити дурноту поліційних аґентів?... Або такий "моцарствовий" проєкт гумориста з "Діла":

"Бялорусінуф одрущиць

і запшонц до праци,

пржемєнівши ix назвен

на бялополяци.

Розшежиць ґраніце

по Кіюф на всходзє,

по Берлін на заходзє.

І зажиць — з сонсядамі в зґодзє!"

А якого успіху мав славний "Вертеп наших днів" Чіпки і Леле. І не тільки в Галичині, але й в Америці, де обїздили з ним наші еміґраційні центри п. Гірняк і Лісевич.

Східна Україна мала свого найвидатнішого гумориста Остапа Вишню з його знаменитими "Вишневими усмішками літературними" і "Вишневими усмішками театральними". Про стихійно український гумор Вишні може свідчити такий, уривок з фейлєтону "Понеділок", в якому Вишня немилосердно глузує собі з большевицької критики:

"У неділю мати встала"... Невиразно це в його якось... "Мати"... Різні матері бувають..: Коли вона мати пролетарська, або незаможницька, хай би й устала... A коли це типова індивідуалістка — власниця, можна б було їй і не вставати... Поет не зазначив, чого вона встала! Яскраво це в його не видко... "Курей з хліву виганяла"... Це так... Але для чого? Коли для цього, щоб засмажити собі курку та любенько зі своїм чоловіком-куркуликом попоїсти, то нам такої поезії не треба... А коли вона їх вигнала для того, щоби потім ще з більшим запалом узятися за клясову боротьбу, то це інша справа... А поет цього не виявив... Він ховається чогось... Значить, тут щось непевне... Нема диференціяції селянства... Знову ж і сонце... В чиє воно віконце засяло?... Чи у віконце здеклясованого пролетаря, чи в глитаєве?... Бо коли в глитаєве — то нам такого сонця не треба... Такий вірш, по-мойому, ні до мого..."

Або фейлєтон "Синя трясовина". "Москаль, чи московський жид говорить до своєї Хаії: "Дєтошька! Мі сєвєрні люді, мі хальодні люді... Я січас не маху!... Мі сєверні люді... Ми люпім, сільно люпім, но зразу ми нє магім!..." Тут ми можемо лиш додати: Але ж бо, досадив їм, досолив, допік їм до живого! Жиди й москалі, читаючи це, мусіли біситися з люті. Не диво, що за свою сміливість Остап Вишня заплатив життям.

І сьогодні маємо добрих гумористів: Галактіон Чіпка, Федь Триндик, карикатурист Eко та інші.

Коротко збираючи скажемо: український гумор є випливом характеру нашої раси. Геніяльний Гоголь також українець. Наш сміх — це сміх народу, що стоїть на краї Европи на сторожі культури, все готовий до бою, це сміх вояка, що вміє і радуватися радістю життя, але і смерти не боїться, це сміх міцний і здоровий! І тому як найбільше нам треба цього сміху, цього гумору! І тому ми кличемо: Дайте нам найскоріше український гумористичний журнал, покищо бодай як одну додаткову сторінку до "Наших Днів"! А до українських письменників і "Українського Видавництва" прохання: Давайте нам "Антологію українського гумору" — Збір творів Руданського, Caмійленка, Вишні, Чіпки, Триндика і як ще вони звуться, з карикатурами Еко! Бо коли ми тепер відбудовуємо нашу культуру, стрясаємо зі себе чужий пил і відшукуємо у всьому нашу українськість, то й сміятися хочемо — по українськи!

[Краківські вісті]