(Митрополит Андрій і Гетьман Павло).

Провідна верства має лиш тоді рацію існування, якщо вона сильна, здібна і чується на силах свою волю накинути масам.

  Наперед оправдання, чому пишемо про український гумор у теперішній воєнний час. Тимчасом усім нам треба кріпитися сміхом-веселістю! Адже німецьке радіо скоротило тепер до мінімум поважні передачі, бо вояки домагаються першусього веселої музики, веселої розваги. Це повинно бути і для нас вказівкою. І друге оправдання: ця статейка не має претенсій на літературознавство, а хотіла б бути лише спробою схопити психологічно, що таке український гумор і заразом заохотити наших письменників, щоб більше вам про це писали і плекали цю ділянку творчости.  

Славний дідусь був старий Гуцул Іван. Хоть у звичайній гуцульській одежі — зовсім скидався на старого запорожського козака.

  Вихром летіла між народом вість: Петлюра в Галичину прийшов. Кілько надій, кілько сподівань збудилося у змучених, столочених душах так інтеліґенції, як і простолюддя.   Тільки й бесіди між народом:   — Бачили? Це ж наші прийшли! Наші з золотим тризубом на шапках, як у наших стрільців! Ось вже й нашому горю й поневірці конець.   Й що жило, бігло дивитися на цих наших, на своїх.   І майстер-сточник Ілак, той з гір, аж десь з під Ігреця із своїми писаними топірцями й вибиваними коробочками зійшов.