Не лише люди, а й гомініди дражняться, доводять спостереження. Шимпанзе та інші людиноподібні нагадують людей не тільки тим, як поводяться, вони ще й вдаються до грайливого піддражнювання та свідомих провокацій. Це когнітивна навичка, що розвинулася з чистої радості до спільних ігор та соціальних зв’язків, припускають науковці.
Зображення: Editorial12/ iStock.
Безліч досліджень демонструють, що гомініди не лише генетично, а й поведінково дуже подібні на людей. Вони діляться їжею з друзями, допомагають одне одному і навіть незнайомцям. Крім того, вчені помітили й емпатичну поведінку з боку самки горили, коли вона врятувала людського хлопчика від падіння. Гомініди можуть поставити себе на місце іншого, винагороджують за послуги та карають за несоціальну поведінку.
А як щодо інших типів людської поведінки? Чи дражнять гомініди одне одного? Дослідження доводять, що навіть немовлята в перший рік свого життя вдаються до трьох форм невербального піддражнювання: діти пропонують батькам речі, а потім їх не віддають; вони ігнорують певні заборони або заважають дорослим займатися своїми справами – і тішаться результатами непослуху. У цьому випадку вчені говорять про перші форми гумору.
Але чи наші найближчі родичі серед тварин знають такі форми гумору? Питання дослідили вчені на чолі з Йоганою Екерт (Johanna Eckert) з Каліфорнійського університету та Інституту еволюційної антропології імені Макса Планка в Лейпцигу. Вони вивчали, чи людиноподібні можуть використовувати три форми грайливого піддражнювання: гра «пропоную-забираю», провокативне ігнорування та перебивання.
Спочатку вчені пошукали приклади гри «пропоную-забираю». Для цього спостерігали за шимпанзе та орангутангами, що бавилися. В обох випадках науковці помітили, що тварини показували своїм партнерам м’яч, кусень хліба або частину тіла, а потім забирали – грайливо.
«Експеримент з бонобо перевірив, чи тварини візьмуть палицю і потім подадуть її на допомогу людині-керівникові дослідження», – сказала Екерт. Результат: бонобо хоч брали палицю, але спокійно тримали її в себе.
Також науковці з’ясували, що молоді мавпенята навмисне заважали старшим мавпам. Наприклад, біологи помітили, що в зоопарку Твікрос в Лестері малюк шимпанзе постійно зачіпав маму і старшу сестру, які спокійно відпочивали або милися. Малюк стрибав на них, кусався, тягнув за волосся, бив їх або гойдався над ними, щоб зачіпати старших ногами. «Цю поведінку всі толерували: дорослі або починали бавитися з малям, або витягали руку і перекочували його туди-сюди, поки він гойдався», – повідомила команда. Науковці зібрали ще деякі записи про таку поведінку.
Складніше було з’ясувати, чи гомініди свідомо вдавалися до провокації. Адже, якщо мавпа не хоче віддавати предмет своєму партнерові, грайливо дражнячи його, складно сказати, чи вона не розуміє прохання і тому реагує в такий спосіб, чи може виконати наказ, але ігнорує реакцію керівника і виражає свою волю, залишаючи предмет собі.
Прояви такої провокативної поведінки можна вбачати в поведінці горили Коко, яку навчили мови жестів. «Вона постійно неправильно відповідає або зовсім не відповідає на питання, хоч, як відомо наглядачам, тварина знає правильну відповідь, – сказала Екерт. – Так, наприклад, на питання “чим Пенні чистить зуби?” Коко показувала на стопу. Потім вона піднімала ногу до носа і вишкірювала зуби».
І тут теж неясно, чи людиноподібні використовують форми провокації, подібні на ті, до яких вдаються людські немовлята. «Перші свідчення потрібно ще підтвердити експериментально, – наголосила вчена. – Тим не менше, всі дослідження засвідчують: мавпи, як і людські діти, демонструють подібні форми свідомого, грайливого подражнювання».
Чи гомініди розуміють очікування інших й просто заради розваги бавляться цими очікуваннями? Всі види людиноподібних спілкуються цілком свідомо. Наприклад, підклуючись одне про одного за їжею, вони можуть ставити себе на місце інших, кажуть науковці. «Дражнитися у випадку «пропоную-забираю» може означати, що мавпи не лише розуміють переконання інших, а й можуть створювати хибні очікування», – додала Екерт.
Це породжує питання, які переваги для виживання має грайливе піддражнювання. «Ймовірне пояснення: воно творити безпечну сферу, в якій можна досліджувати соціальні правила та межі», – припускають науковці. Так біологи пояснюють і грайливі бійки мавп. «Інше ймовірне пояснення: коли дражняться, виникає позитивний емоційний стан як в ініціатора, так і в реципієнта».
Команда вчених пояснює свої спостереження як спробу молодих тварин зініціювати соціальну взаємодію. Соціальний зв’язок, що виникає при цьому між учасниками – і визначальний для приматів, – міг би виправдати такі забави. Хоч підходи дослідження ще не надають остаточних відповідей, але пропонують першу вказівку на еволюцію гумору: розваги на кшталт піддражнювання навіть у людей не залежать від символічної мови. Тож, можливо, звичка дражнити в еволюції приматів виникла рано, кажуть науковці. Вона може корінитися в грайливих бійках. Наступні дослідження дражніння мали б пояснити розвиток цієї складної соціо-когнітиної поведінки й серед інших тварин.
Anna Bolten
Auch Menschenaffen necken sich
Royal Society, 29/09/2020
Зреферувала С.К.
04.10.2020