Київські арабески.

 

І.

 

Шалений рух. —

Крикливі гасла. —

Бунтарні співи. —

Загальна руїна. —

Це Червона Революція...

 

Патетичні вигуки. —

Засідання. —

Наради. —

Постанови. —

Це "пролєтарська творчість"...

 

Чекання. —

Зітхання. —

Запобігання. —

Нарікання. —

Це "сучасне мистецтво"...

 

Місто конає в безконечних чергах за хлібом, а село — гине в безпросвітній темряві. І в місті і на селі панує дух руїни, поширюється страшна зненависть друг до друга, неймовірно зростає бандитизм, поближається царство дикунства. Ще трохи такого руху і ми досягнемо останнього щабля, — того щабля, за яким починається безмежність первісного життя.

 

Але, — вибачайте мені за наївне питання, — чи потрібно нам це все? Мені, наприклад, невимовлю боляче говорити про це, але очевидні факти занепаду людського духа настирливо спонукують до цього. Цікавить мене становище нашої творчости — взагалі, а мистецтва — особливо. Наскільки я помітив, — обминаючи цілком самостійного Тичину, — наші препрославлені "сучасні поети" довели розвиток поезії до звичайнісенького ремесла:

 

"Хай оболещує (?!) її,

Брехає (?) суд над нами —

Були ми з роду палії

І будем паліями". —

 

Автор цих "поез" сміливий хлопчик. Він ходить в універсальнім френчі, носить анґлійський проділ, співчуває одній, модно-революційній партії, а тому вважає зайвим учитися якоїсь там "рідної мови" і притьмом преться на Парнас. Самоупевнивши себе в своїй "ґеніяльности", він гордо повчає: — "Поезія теж ремесло"...

 

Тільки біда в тому, що його наука ні до чого — надто мало в "оболещуванню" науки, але багато незнання. Отже, нехай вибачить мені самовпевнений поет і нехай трошки подумає над тим, що вирікає:

 

"Плакаймо, плакаймо, плакаймо,

Небо запалося трунами"...

 

Мушу признатися, що це мене зовсім не лякає й не зворушує, а тому я спокійно кидаю подібні "поези" в "пещь огненную" і нехай вона там собі "сплакаються", хоч би їх писав "музаґетський" п. Володимир Ярошенко...

 

II.

 

"Страха ради юдейського". —

 

Ви розумієте, що це значить?...

 

Була видрукована така маленька й чепурненька книжечка п. н. "Мара" (пам'ятка червоного року), і коштувала вона всього 12 гривень.

 

Як бачите, ціна невеличка, а книжечка досить цікавенька.

 

Автор її безперечно справжній громадянин. Громадські мотиви створили музичний звук, болючий протест проти суворої дійсности. Цілком щиро виливалися рядки сердечної скорботи:

 

"Дзвонить гомін стоголосим стогоном

Від Чорного Моря до Прип'яти...

Давнішнім ворогам, північним вороном,

Серце встосотнє розіпнуто"...

 

І ростинався зойк:

 

"...Насунули з півночі гості.

Села в огні...

Спаси нас, помилуй нас, Господи,

В ці божевільні дні!"...

 

Так виявлялися настрої торік, инакше виявляються вони зараз. Що робив автор в часи комісарського "самодержавія" невідомо. Але відомо, що:

 

1. Книжка його в "часи Петлюри" продавалося з під поли на Хрещатику, як бібліоґрафічна цінність, як пам'ятка червоного року.

 

2. Автора книжки "жовтоблокатники" славили, а червоні загрожували йому "чекою"...

 

Скоро зникли "часи Петлюри", як на Терещенківській вулиці, в будинку "Червоної преси", з'явилася якась людина, яка нагадувала собою автора "Мари" і яка співала:

 

"Коли в кешені ні шага, —

Куди піду? Де дінуся?

Як тяжко йти до ворога

З "прийдіте, поклонімося"...

 

Де-хто йому співчував, а инші завидували: — Криця, а не чоловік! — казали. Зігнута постать якоїсь людини ніяково ухилялася в бік, не бажаючи користуватись заслуженою словою. І все це робиться "страха ради"... Раз співав торік, так співай і зараз, бо на де-ж ти й Дмитром Загулою називаєшся...

 

III.

 

Чуб їжаком. —

Очі веселкою. —

Голос сурмою. —

Рухи — експресія. —

Словом модна людина...

 

Модна, бо легко сполучає в собі революціонера, поета-хутуриста і кидається на всі боки "сумой переметной". —

 

Колись у Франції говорили:

 

"Фіґаро тут, Фіґаро там?..

 

Зараз на Вкраїні шепчуться:

 

"Семенко в комуністів, Семенко в боротьбістів"...

 

А про те й забули, що він-же і у "Відродженню".

 

Властиво, для наших ганебних часів усе підійде. Тим більше, коли людина "хутуристичної віри"...

 

Добре жиється такій "рогатій" людині: гроші тут, гроші там... А взагалі це робиться за для "мистецтва". — Цілком шляхетна справа. — Що можна мати проти цього?.."

 

Хай жиє "Михайль Семенко!" — Хай жиє "Мистецтво!" — Хай жиє, заким не "обнародообразиться!.."

 

Але, чогож мені так сумно?.. —

 

Ах, чи знаєте ви те, що цеї зіми на Вкраїні стало пусто, як у домовині?..

 

1920. 20. XII.

 

[Воля, 29.01.1921]

02.02.1921