.
Холмщина і Підляшшя — це країни, що досі в градації національної свідомости і активности поруч з Поліссям стояли на самому кінці. Галицький письменник Осип Маковей згадує у одній зі своїх новель, що в часі воєнного походу як старшина австрійської армії бачив підчас постою своєї частини десь осінню 1914 р. в одному галицькому селі — мабуть в рудецькому повіті — чотирогранний камяний стовп, на якого чотирьох стінах були викуті поодиноко такі чотири латинські слова: tua mors — mea vita — себто: твоя смерть — моє життя. Ті слова можна було читати й так: моє життя — твоя смерть, як зачиналося читати напис з другого боку. Цей стовп з таким дивним написом пригадуються мені нераз, коли згадаю теперішню долю Холмщини і Підляшшя і порівняю з недавнім їх минулим. Тільки розвал Польщі дав ново життя для цієї, здавалося, вже на завсіди пропащої частини українських етнографічних земель і навпаки, а національне відродження в останніх трьох роках сцентралізувало затії її дотеперішніх сусідів зі заходу.
Праця від основ.
[…] Тут була загумінковість, назагал куди більша ніж на Закарпатті, що мало періоди сього ренесансу вже від другої половини XVIII. ст., а доволі широкий, хоч коротенький, в половині мин. віку. Словом, сумна холмська дійсність не змогла витворити та й не витворила зовсім своїх провідницьких і організаційних сил й не виховала тамошнього селянства до жертвенности й посвяти.
До того підчас першої світової війни масова евакуація місцевого українського населення, першусього з Холмщини, над Дін, а то й в далекий Туркестан, знищила його матеріяльно й не причинилася до його національного освідомлення. Вона й облекшила опісля полякам їх денаціоналізаційні пляни. Великий український зрив над Дніпром з р. 1917—1920 захопив справді нечисленну холмську інтелігенцію і вона вернувшись до дому, стала класти перші підвалини національної організації в освітній і кооперативній ділянках, що й дало деякі успіхи. Одначе польський наступ після 1980 р. усе те знівечив і розторощив. Польонізація йшла бистро вперед і молодше покоління не знало вже нашого письма та стало забувати й рідну мову. І православна Церква під кермою московської єрархії не могла бути, очевидно, національним захистом перед зростаючою загрозою повного чужого заливу. Навпаки, вона сама щораз більше ставала засобом цілковитого винародовлення, бо й серед нижчого, національно неосвідомленого, духовенства знайшлись люди, які готові були активно співпрацювати над тим, щоб вкоротці з правocлавних українців зробити православних поляків.
Тому то національну роботу серед нової дійсности осінню 1939 р. треба було починати від самих основ. Зробила її в першу чергу численна інтелігенція з Галичини і з Волині, а передовсім сірий галицький сільський учитель. Якіж підсумки з неповних трьох літ цієї нелегкої пpаці, до якої щойно в останньому році станув і гурток українських інтеліґентів з Буковини?
Церковні справи.
Зачнімо від Православної Церкви, для ваги і справ якої горстка місцевої інтеліґенції мала ще найбільше зрозуміння. Вже 5. листопада 1939 р. зорганізовано у Холмі Церковну Раду і Церковну Управу для Холмщини й Підляшшя, що повели систематичну боротьбу за усунення реальних тут досі московських впливів, надання Церкві українського характеру та створення самостійної холмсько-підляської єпархії. Боротьба не була така легка. Остаточно цю боротьбу виграно. Сьогодні існує зорганізована самостійна холмсько-підляська єпархія з українським національним характером із упорядкованими вповні у внутрі відносинами, у проводі якої стоїть відомий український учений і діяч архиєпископ Іларіон (д-р Іван Огієнко).
Народні і фахові школи.
До 1939 р. не було тут ні одної української школи і по українськи ніде не учили, ба, що більше, ніде публично не говорили. Нині понад 600 українських публичних народніх шкіл з близько 700 учителями, з чого біля девятдесять відсотків галичан. Народня школа відроджує національно від самого коріння наше село і місто і то послідовно та якнайповніше. В перше твориться тут тип не дотеперішнього застрашеного холмщанина, а свідомого українця. Торговельні школи в Білій, Володаві і Грубешові і технічна та реміснича школа в Холмі дадуть українського купця і ремісника, що їх тут цілковито не було і причиняться до українізації спольщених міст та містечок. Хліборобські, доповняючі школи вишколять краще молодих селян у їх званні, а господинські школи в Холмі і Грубешові піднесуть не лише фахове звання селянок, але й без сумніву і їхню національну свідомість і активність. Учительська семинарія в Грубешові, що її отворять 1. вересня ц. р., дасть власні кадри учительства, а гімназія в Холмі першу власну інтеліґенцію, національно вповні вишколену і з ясним українським обличчям.
(Далі б.)
[Краківські вісті, 18.07.1942]
(Докінчення)
На території Холмщини і Підляшшя в українських і мішаних селах та волостях солтисами і війтами є українці, — війтами здебільша наддніпрянці, колишні старшини УНР. Одначе волосний апарат залишився майже чисто польський — поза агрономами тому, що не знайшлося відповідно вишколеного українського персоналу. Згодом можуть його дати головно абсольвенти і абесольвентки торговельних шкіл, очевидно після перевишколення. З цієї причини у волостях залишилася всюди й на дальше внутрішня польська урядова мова. До зміцнення національної свідомости і так тут досі відсутної національної самопошани причинився дозвіл німецької влади вживати у судах української мови, з чого скористали в першу чергу адвокати-галичани і судді і завдяки їм в судах появилося українське письмо та загомоніла українська мова. Все це торкається установ публичного характеру.
Українські організації.
Вже в перших тижнях приходу німецької влади зачалася організація українських комітетів в поодиноких повітових осередках. Повставали вони самочинно, не мали одної назви і однакової точно означеної програми діяльности та організаційно не були зі собою звязані. Особовий їх склад змінявся часто, при чому змінялися пляни і напруження роботи. Першою й найважнішою була допомога в організації українських народнix шкіл і українських кооператив, для яких негайно творено союзи, що перебрали на себе дальше ведення кооперації. Комітети повели теж віднову освітного життя, а в останньому етапі й національний вишкіл молоді в курінях молоді. Остаточно прийнято організаційні форми національної праці, що їх виробив Український Центральний Комітет.
Під цю пору діє 8 Українських Допомогових Комітетів, а саме: Біла — ґолова нотар Мандичевський, Холм — голова капітан лєйтнант Шрамченко, Грубешів — голова адв. д-р Струтинський, Замістя — голова нотар д-р Роман Перфецький, Тарногород (білгорайський повіт) голова директор Союзу, інж Кулиняк, Краснистав — голова нотар Скібінський, Люблин — голова місцевий православний парох о. Яків Костецький і Радим — покищо без постійного проводу. Провідниками 6 галичан, у Холмі і Люблині наддніпрянці. Деякі УДК мають свої делеґатури, a саме: Грубешів — в Белзі, Замістю в Томашеві, Тишівцях і Чесанові, Холм у Володаві і Люблин в Пулавах, Янові і в селі Дратові. Повну розбудову референтур мають УДК в Холмі, Грубешові й частинно в Замістю. Вони найкраще працюють; в першу чергу Грубешів, де найкраще з усіх УДК поставлено організаційну справу і справу оподаткування на засадах повної самовистарчальности, допомоги студіюючій молоді, а передовсім найважнішу тут річ — національний вишкіл молоді в куренях молоді, яким кермує сотн. Романченко. УДК в Красниставі і Радимі обслуговують невеличні смужки наших земель, тому їх апарат і обсяг діяльности маленькі. УДК в Тарногороді щойно твориться і має дані до розвитку. Врешті УДК в Люблині має й матиме здебільша еміграційний характер. Завдяки невідрадним персональним місцевим відносинам найслабше представлялося і представляється робота УДК в Білій, хоч цей головний терен "калакутів" був завсіди і є ще нині найбільше загрожений і потребує великих організаційних зусиль.
Освітною роботою на місцях кермують Українські Освітні Товариства (УОТ), яких число сягає тепер 528 (в цілій люблинській області). Задля браку відповідної скількости вишколених керманичів не усі УОТ сповнюють якслід свої завдання. Спинює працю і брак власних домів, бо на цілій Холмщині і Підляшші нема ніодного власного народнього дому, а єдиний народній дім у Холмі вже давно до війни продано на ліцитації. На селі замало поширені українська преса і українська книжка і до масового поширення читальництва треба ще вложити чимало зусиль. Культурна робота УОТ на селі проявляється в театральних аматорських гуртках, рідше у хорах. Національна організація і вишкіл молоді в куренях молоді в первопочинах і тут доцільна праця зможе вже вкоротці дати найтривкіші національні успіхи, до чого причиняються найбільше — як виказує практика — публичні виступи і свята молоді, як це було недавно в Холмі.
Кооперація.
Значні висліди осягнула кооперація. Число українських кооператив сягає 553, в тому 7 Союзів (Біла, Володава, Холм, Грубешів, Томашів і Тарногород — окремо Белз), 490 низових кооператив загального закупу і збуту, 15 молочарських, кредитових і 9 міських та інших. Число обєднаних в кооперації членів 44.000. Найсильніший є Союз в Тарногороді, дальше в Белзі і Грубешові, наслабший в Білій. Як на початок, кооперація фінансово поставлена добре, на жаль, в окружних кооперативних централях (т. зв. "крайеґеносеншафтах") рішальний голос мають поляки. Українською кооперацією кермує окремий Український Ревізийний Відділ у Люблині під проводом дир. Мельничука.
Відчувається відсутність культурного орґанізаційного центру. Проєктується утворення у Холмі філії львівського Інституту Народної Творчости і коли це станеться, тоді й праця в культурній ділянці піде скоро і значно вперед і Холм щойно тоді стане справді культурним осередком для цілої Холмсько-Підляської Землі.
Досі Холмщина і Підляшшя не мали власного загально-організаційпого керівництва і проводу. В останніх часах це усунено і УЦК створив недавно в Люблині таке керівництво і провід для цілої люблинської области, покликуючи на провідника молодого галичанина нотаря з Люблина д-ра Льонгина Голейка й творячи при ньому окремі референтури з обсягом діяльности на цілу область. Всі справи, що торкаються Холмщини і Підляшшя буде полагоджувати ся безпосередньо у люблинському представництві УЦК за винятком тих, що вимагають інтервенції в уряді Ген. Губернатора в Кракові.
Новій організаційній схемі Холмщини і Підляшшя присвячено два дні нарад (23 і 24 червня ц. р.) в Люблині в яких взяли участь, крім місцевих людей і делеґатів УДК з области, ще й провідник УЦК проф. д-р Вол. Кубійович, його заступник д-р Кость Паньківський та референт УЦК м-р Ценко, м-р Кушнір і д-р Котик.
Ось так докінчено дотеперішні організаційні спроби наданням нашій національній праці на Холмщині і Підляшші завершеної одноцільної організаційної форми під одним проводом та створено основи до наших дальших тривких національних успіхів.
[Краківські вісті, 19.07.1942]
19.07.1942