Загадковий пам’ятник біля Комарного

 

Пам’ятник біля Комарна

 

 

Є в Галичині кілька кам’яних пам’ятників, що походять з XVII століття і присвячені подіям того давнього століття.

 

Зокрема, при дорозі Львів–Буськ біля Нового Милятина височіє стовп-каплиця, встановлений за наказом Яна III Собєського на згадку перемоги над турками під Хотином. Нині офіційно вважається, що на честь тієї першої, з 1621 року, але є підстави вважати, що насправді на честь другої, з 1673-го.

 

Пам’ятник біля Нового Милятина

 

Таблиця на милятинському пам’ятнику

 

 

Ще один пам’ятник XVII ст. у вигляді колони, увінчаної кулею та хрестом, стоїть на узліссі біля Крехівського монастиря на Жовківщині. На його підніжжі написано, що пам’ятник встановлено на честь перемоги жителів довколишніх сіл над турецько-татарськими загонами біля Крехова у вересні 1672 році.

 

Пам’ятник біля Крехова

 

 

Раніше підпис під пам’ятником був дещо іншим: «Під час татарської облоги Львова розпустили татари спільно з Петром Дорошенком свої загони по прилеглій околиці. Після пограбування Магерова орда, що поверталася, розклала табір поблизу монастиря оо. Василіян, в стінах якого схоронилися люди різних станів зі своїм майном. Вистрілена монахом куля з фальконету [szmigownicy], що зберігся донині, вбила на цьому місці 22 вересня 1672 р. в наметі татарського хана. Внаслідок цього неприятелі розбіглися. На згадку про це встановлено пам’ятник» ¹.

 

Колона з околиць Журавна

 

 

Колона з хрестом з околиць Журавна не була збудована в XVII столітті, але повстала завдяки тодішнім подіям. На монументі напис польською мовою: "На пам'ять перемоги на полях Журавенських, яка відбулася з 26 вересня по 16 листопада 1676 року. Перемогу здобув Ян III Собеський на чолі 16-тисячної армії над стотисячною турецькою армією під керівництвом Ібрагіма Шайтана". Щодо часу побудови колони в літературі одностайності нема. Дехто відносить його до 1772 року. Безсумнівною є участь у побудові (чи перебудові) тодішньої власниці Журавна Евеліни Хаєцької (1848). Відтак пам’ятник двічі ремонтували (у 1921 і 2004 рр.).

 

На Горбі біля Комарна

 

 

Подібний (але набагато більший) пам’ятник зберігся на східній околиці міста Комарна. Встановили його у XVII столітті на вершині 309 м над рівнем моря на колишньому Верхньому передмісті біля розгалуження вул. Діброва та дороги, що веде до колишньої МТС (машинно-тракторної станції). Його координати: 49,62 о північної широти; 23,72 о східної довготи. Включений як «Придорожній пам’ятник (мур.) 1663 р.» під охоронним №420 до Державного реєстру пам’яток архітектури.

 

Пам’ятник на сателітарній мапі

 

Австрійська мапа 1879 р. (висота 309 – на схід від Львівського передмістя)

 

Радянська мапа 1989 р. (на місці пам'ятника, розташованого біля дороги на МТМ, стоїть особлива позначка)

 

 

В «Географічному словнику Польського королівства» написано: «На схід від Комарна, неподалік села Кліцько, височіє на узгір’ї гарний і високий постамент з кам’яних плит. На кількох кам’яних ступенях стоїть чотиригранна, вирізьблена з каменю, основа, заввишки у 4 стопи, а на ній піраміда, заввишки до 3 сажнів, завершена хрестом. Між основою і пірамідою читається напис: “Mea mors tua vita”, вміщений таким чином, що з кожної сторони стоїть одне слово, з якого можна починати читання. З боку міста на камені вирізьблені роки 1641 та 1663. За переказами має бути цей стовп пам’ятником бою з татарами двох братів, який вцілілий із них поставив полеглому. Інші вважають, що це пам’ятка про дідича Комарного, вбитого татарами. Експерти стверджують, що пам’ятник збудований з такого самого каменю, що й костел. Також і згадані вище дати це ніби підтверджують» ².

 

Костел Різдва Пресвятої Богородиці в Комарному датується 1656–1658 роками, тепер він належить УГКЦ. А найвідоміша битва біля Комарна сталася 9 жовтня 1672 року, коли великий коронний гетьман Ян Собеський розгромив татарське військо нуреддина-султана (другого спадкоємця кримського хана).

 

Латинський напис «Mea mors tua vita» в перекладі означає: «Моя смерть – твоє життя». Можливо, йшлося не лише про загибель у битвах і воєнних походах. Адже смерть від епідемій також забирала поважну кількість мешканців Галичини. Дослідниця Лукія Харевич підрахувала, що у XIII–XVIII ст. Львів охоплювали понад 50 смертельних епідемій. Найчастіше це траплялося в середині XVIII століття: у 1642, 1648, 1650, 1651, 1652, 1653, 1660, 1661, 1662, 1663 роках. Не оминали епідемії й інші міста і села Галичини.

 

Комарнівський пам’ятник у 1930-х

 

 

Свої версії подає й місцевий історик Богдан Мариконь: «Нам невідомо, хто збудував цю фігуру, але за розповідями можна судити, що це пам’ятка початків християнства, мовляв, через Христову смерть наше життя.  Інший переказ передає, що тут орали два брати і побилися на смерть. Той, який залишився живий, поставив цю фігуру... Два брати Іван і Андрій боролися проти турків. Андрій загинув, рятуючи свого брата Івана. Тяжко поранений Андрій ледве промовив брату слова і помер. В честь свого брата Андрія Іван збудував цей пам’ятник і його іменем назвав село Андріянів» ³.

 

Не виключено, що десь в архівах чи старих книгозбірнях віднайдуться ще відомості про цю загадкову споруду.

 

Тим часом на початку Першої світової війни до підніжжя згаданого монументу доля занесла мобілізованого до австро-угорського війська видатного українського письменника Осипа Маковея. Пам’ятник з його написом так вразив літератора-вояка, що той присвятив йому окремий нарис: «Під Комарном на горбі коло лїса стоїть у загородї високий, мурований, білий памятник у видї колюмни з дивним написом під самим верхом; з одного боку написано там: меа mors, а з другого боку: tua vita. Тому що не знати, де початок гадки, можна напис читати: mea mors tua vita і tua vita mea mors. Сяк чи так напис має своє значінє і лякає прохожого своїм зловіщим змістом. Кажуть, що сей памятник поставлений ще зa нападів Турків на Галичину, за короля Собіского, і він, очивидно, мав нагадувати потомкам турецьку небезпеку: коли Туреччина житиме, Польща пропаде, а смерть Польщі дасть Туреччині житє. Давні часи, давні небезпеки і давні думки про них....».

 

Сумні обставини перших днів війни (початок окупації Галичини росіянами) і дивний напис наводять письменника на історіософію: «Кажуть, істория повтаряє ся. Може бути. Ролї лишають ся ті самі, як у траґедиях Шекспіра, тілько актори зміняють ся. Колись були Турки пострахом Европи… Тепер уже Турки Европі не страшні, tua vita не є вже mea mors, магомеданїзм се вже признана і нашою державою віра… Ролею давних Турків периняли ся ті, що їх побідили і підлїзли їм під сам бік – ісповідники Христової віри. Давні грубі релїґійні ріжницї заступлено доґматичними тонкостями між православєм і католицтвом та протестантизмом… Давну фізичну неволю заступлено й без війни в Росиї далеко тяжшою неволею духа, котру тепер підчас війни ще збільшено. Свобода, славянолюбство, борба з ґерманїзмом – пусті звуки, котрим нїхто не повірить. Нїмцї і Славяни з Росиї борють ся з Нїмцями і Славянами з Нїмеччини і Австро-Угорщини. Свободи в Росиї не було нїколи і нема, а боротьба москалїзму з ґерманїзмом в імя якоїсь уроєної висшости супротив "гнилого западу" – се давно вивітрілий московський лїтературний квас. З таким противником справді "mea mors – tua vita", хоч і не бажає ся йому, щоб він також загиб, аби ми жили. Нехай і він жиє, тілько треба навчити його розуму».

 

Міркуючи про росіян, автор не забуває й про давніх ворогів – турків: «Ми шукаємо приязни з Турками в надїї, що їх житє буде й нашим житєм, без того давного страху, що його увіковічнено памятником під Комарном Моя смерть не завсїгди була, є і буде твоїм житєм, твоє житє може придати ся менї, а моє тобі. Ми додумали ся до того, до чого вже і предки давно дїйшли. На памятнику під Комарном треба би дописати: "Се не докір Туркам-бузувірам, тілько Москалям-християнам"...»

 

«Нам, галицьким Українцям, очевидно дуже гірко, що росийське війско тепер розтаборило ся у нашім краю і ми мусимо завсїгди нагадувати собі слова: mea mors tua vita, однак із загального становища подивившись, якими-ж то великими здобутками може у сїй війні Росия похвалити ся? Скілько землї заняла, стілько (менше-більше) втратила – і то яким величезним коштом, по яких страшних зусилях!.. На ріжні лади змінювали ся наші почутя підчас сеї війни, однак завсїгди горою була у нас думка: tua vita – mea mors. Не дамо ся!», згадуючи про дивний пам’ятник під Комарним, Осип Маковей намагався додати надії землякам-галичанам у січні 1915-го.

 

 

* Частину інформації додав Андрій Квятковський.

 

 

ПРИМІТКИ

 

¹ Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Tom IV. – Warszawa. 1883. – S. 656.

 

² Там само. – S. 304.

 

³ Мариконь Б. Історія Комарна. – Ужгород, 2013. – С. 103.

 

 

10.08.2017