Як відомо, Холмщина і більша частина Волині знаходяться тепер в межах польської держави і, згідно мировим переговорам у Ризі, ці землі мабуть і на далі залишаться під Польщею.*)
Якось мало уваги звертають часописи на ці землі, між тим українське громадянство повинне чи не найбільшу увагу звернути саме на цю частину українських земель.
Досить назвати такі місцевости, як Ковель, Володимир-Волинський, Луцьк, Дубно, Рівно, Кремінець, щоби читач згадав собі, що саме через ці міста перекотилася найстрашнійша хуртовина російсько-австрійської війни 1914–1915 р.р.
Знищені міста, містечка, села і лани є одинокими краєвидами цеї нещасної країни, яка зазнала таку саму долю, як і де-які місцевости у Франції, але не однакову славу і тим більше поміч. Там у Франції всю увагу звернено на відбудову знищених місцевостей. З цілого світу з'їзжаються люде, що-би подивиться на ці руїни сучасної війни. Міліони людей збирають жертви на відбудування знищенних осель... А тут все залишилося "без змін": руїна, холод, голод...
Про те зявляється питання — хто скорше почав обробляти свою землю: чи французький чи український селянин?
І здається, що першенство в цьому смислі належиться Українцеві. Читачеві може буде здаватися таке вирішення занадто сміливим. Перейду до своїх спостережень.
Зимою 1919 року доводилось мені переїзжати через спустошені місцевости у Франції. Картина страшна — руїна повна. Але найбільш вражає відсутність в тих місцевостях людських мешкань і взагалі людей. Вздовж яких-нибудь 50 кілометрів не видко рішучо ніяких ознак людського життя, а залізниця йде ніби серед пустелі... А все населення, як мійське так і сільське чи фармерське забралося з цеї пустелі. І не приходиться вже казати, що всі лани були не оброблені. Селяне чи фармери, очевидно, повернуться сюди лише тоді, коли їм відбудують будинки і дадуть сільсько-господарські знараддя та машини!
Між тим, кому не відомо, що на Україні селянин ніколи не покидає своєї землі, а як що йому зруйнують хату — жиє по землянках, бувш. окопах, лісах і хоч погано, але все таки обробляє свою землю. В цьому смислі селянство пристосувалося до такого життя особливо в останні часи швидко переходячих ріжноманітних військових подій. Не рідко траплялося і так, що селянин йшов на поле працювати тоді, коли лише бачив, що військо забирає гармати з його поля!
Вертаємо до теми:
В той час, коли укр. часописи майже і не згадували про життя Волині, остання почала нагадувати про себе сама і то, в послідні часи, досить часто.
Приборкане зруйноване і завмерле життя українського громадянства починає прокидатися. Першими з укр. громадських орґанізацій відроджуються, звичайно, "Просвіти". Відновили свою працю "Просвіти" в Кременці, Луцьку, Ковелю, Володимир-Волинську.
Серед непереможно тяжких умов приходиться працювати просвітянам...
У відозві Ради Кремінецького повітового т-ва "Просвіта" читаємо:
"Вже минає рік, як на терені кремінецького повіту на Волині тріває війна. Крім економічної руїни, вона принесла з собою цілковитий занепад культурного життя" і далі:
"Замість хліба, доля-мачуха дала камінь, замість плянової сітки нових шкіл, зруйновані будівлі старих без вікон і без дверей, замість чепурних осель і хат "Просвіти" — осередків освітньої праці — брудні і вогкі землянки, наспіх перероблені з шанців і блиндажів".
"Обіймає жах — що буде далі?"
"Були надії на те, що місцева шкільна влада допоможе відбудували рідну нашу школу, але мусіли переконатися, що ці надії даремні. Були тільки слова, обіцянки, запевнення, а на ділі перешкоди на кожному кроці. Школи заводяться, але чужі, не наші рідні українські!"
Ковельська повітова "Просвіта" також в дуже темних фарбах малює сучасне життя Волині. "Просвіта" звертає свою увагу на притулки для бездомних дітей (головним чином з над Стоходу — цього відомого місця боєвищ) кажучи про велику небезпеку для нас від перебування дітей у чужих захоронках. Для ілюстрації подається такий факт:
"За кількамісячне перебування у жидівському притулкові кількох наших дітей, призабувши рідну мову, вивчились жидівської та співу жидівських пісень, засвоїли навіть звичку святкувати шабас... І то тоді, коли жидівство не леліє ніяких аспірацій асімілювания Українців! Щож тоді буває з нашою дітворою, яка хотячи не хотячи міститься по польских притулках!"
Всі "Просвіти" без винятку жалуються на дуже скрутне матеріяльне становище і у відозвах голосом розпуки взивають громадянство, як в межах Волині так і в Галичині і за кордоном, прийти їм на поміч.
Що до діяльности "Просвіт", то можемо зазначити, що приміром Кремінецька "Просвіта" відкрила 15 українських шкіл. Мають також на увазі орґанізувати вечерні куpcи для навчання дорослих, в чому відчувається велика потреба. Але немає коштів!...
Ковельська повітова "Просвіта" має "Ковельський український притулок для дітей", який конче потрібно поширити. "Просвіта" звертається до инших "Просвіт" та їх філій, до аматорських гуртків і поодиноких осіб з проханням посилати свої жертви на дитячий притулок.
Ми повинні особливо цінити працю цих просвітян на Волині, тим більше, що за весь час української влади взагалі мало зверталось уваги (по ріжним причинам) на ці "окраїни".
Над поширенням шкільництва на Волині, як відомо, в свій час багато потрудився невеликий гурток, (яких 10–20 осіб) українських галицьких січових стрільців, які під час австрійської окупації відчинили тут чимало українських шкіл, але тепер, по відомій причині, ті школи в більшости позакривалися.
Тепер Волиняки не можуть рахувати на велику допомогу з боку Галичан. Останні заняті своїми справами і переживають також велику матеріяльну скруту і то найбільше у шкільництві. Досить, приміром, вказати на такий факт, що за браком коштів, приватні українські школи у Львові, що є під зарядом "Українського Педаґоґічного Т-ва", не мають чим виплачувати гроші учителям і учителькам. Місяшна платня учительки виносить 500–700 польск. марок, між тим на прожиття одній особі у Львові потрібно тепер не менше 3.000 п. чарок у місяць!
Не дивлячись на страшну нужду, яка панує на Волині, "Просвіти" все-таки провадять там просвітню діяльність.
До Львова приїзжають з Волині люде, які по дорученню своїх "Просвіт" закупають тут ріжні укр. книжки. Таких просвітян приходилось не раз бачити, прим., в найбільшій українській книгарні у Львові "Наукового Т-ва ім. Шевченка".
Що до української преси — на Холмщині та західній Волині, то в 1920 році виходили: в Луцьку "Громада" і "Голос України", в Холмі "Наше Життя". Останнє, як відомо, було завішано польською владою. Тепер виходить в Луцьку "Наш Голос".
*) Цікаво зазначити, що майже на всіх нових мапах "ziem polskich" ця частина Волині знаходиться по за межами Польщі. Так, приміром, на дуже розповсюдженій тепер мапі: "Мара ziem polskich. Lwów-Warszawa. Nakład i własność Księgarni Polskiej Bernarda Połonieckiego. 1920", вся Волинь знаходиться по за межами польських земель і навіть не зафарбована в фарбу мішаного населення, як скажім Східна Прусія, то що. Впрочім є загально відомою річ'ю, що ріжні польські мапи "ziem polskich" постійно збільшують свої кордони відповідно до числа видання мап. Одже, приміром, на тійже мапі Bernarda Polonieсkego польські землі постійно збільшуються, починаючи від першого до шостого видання!
[Воля, 29.01.1921]
29.01.1921