У Львові дня 18 н. ст. липня 1892.
Для нас Русинів припадає сего року 30-лїтний ювілей постанови цїсарскої з дня 23 марта 1862 р., котрою — в часах, коли ще університет львівскій був нїмецким — монарх признав нам право посїдати на тім-же університетї чотири катедри на видїлї правничім. Постанова тая мала на цїли дати рускій молодежи можність образувати себе в матернім язицї на практичних урядників на Руси.
Від ухвали основних законів державних, котрими всїм народам австрійским надано право національного розвою і подано средства до того-ж розвою, минуло 25 лїт. Основні закони державні мали мати для Галичини той наслїдок, що львівскій університет перестав бути нїмецким, а мав стати краєвим, т. є. в повнім значіню сего слова утраквістичним.
Від проголошеня "зміни системи правительственної" супротив Русинів галицких та буковиньских минуло — слава Богу — 20 місяцїв.
Від смерти д-ра Олександра Огоновского яко професора права цивільного з руским язиком викладовим на університетї львівскім минуло 17 місяцїв.
А що зі всего вийшло? Вийшло то, що Русини галицкі по 30 лїтах мимо постанови цїсарскої, мимо основних законів державних, мимо заповідженої зміни системи, і мимо того, що деякі катедри на факультетї правничім були хвилево в их руках, — мимо всего того нинї одна одинока катедра права карного находить ся в руках Русина, д-ра Петра Стебельского, прочі же катедри суть виключно в руках польских професорів, суплєнтів та доцентів, і весь факультет не єсть краєвим, а майже на скрізь польским.
От до чого ми доборолись в трицятьох лїтах!
Не можна сказати, щоб Русини о своє право в тім довгім часї не упоминались.
В часї Шмерлінґа, Байста, Белькредіого, Потоцкого, Гогенварта, Ляссера і др., а від 1879 р. за ґр. Таффого Русини заєдно упоминались о то, щоб університет львівскій був краєвим. Домагались Русини сего в численних пропамятних письмах, як і устами своїх заступників конституційних. Але зі вcїx домагань не вийшло нїчого. І коли Чехи дістали в тім чacї цїлий університет в свої руки, а Полякам дано аж два університети польскі, в Кракові і у Львові, коли навіть для жидів в Буковинї засновано за добрі гроші університет в Чернівцях, — одні Русини були і суть безперестанно неґовані, им виключно йде заєдно з "Петрового дня", для них одних не мають ваги нї найвисші постанови, нї основні закони державні. Університет львівскій не єсть краєвим, а єсть — просто сказавши — польским, і руска молодїж університетска мусить мимохіть учитись по польски, мусить польщитись.
Додаймо до того, що на факультетї фільocoфічнім окрім літератури рускої всї предмети викладають ся лише в язицї польскім, а на факультетї теольоґічнім язиком викладовим єсть знов язик латиньскій — то й будемо мати вірний образ того, що Русинам галицким принесла в дар конституція.
Що так дальше бути не може, се річ ясна. На тім поли интерес Руси галицкої занадто покривджений, а щоби Русини могли дальше мовчати. Русь галицка має право до розвою, а се єсть і ultima ratio, перед котрою мусять уступити всякі противні розумованя і викрути. Ми маємо право жадати осущеня того, що нам признала цїсарска постанова з 1862 р. і що містить ся в понятю: університет львівскій єсть краєвий.
Не можна замітити, мов-би у нас до катедр руских не було спосібних людей. Кандидати зголошувались не раз, не два, фахових правників єсть у нас спора громадка — а не треба й на те забувати, що в 1868 р., коли університет львівскій перестав бути нїмецким, Поляки обсаджували катедри факультету правничого звичайними урядниками, навіть низшої ранґи. Заміт, мов-то нам недостає спосібних людей, єсть apґyментом без стійности. І ми не розминемо ся з правдою, коли скажемо отверто, що ми боремось з крайним шовінізмом, котрий проявив ся так драстично устами ректора університету сего року в соймі, коли йшло о ґімназію руску в Коломиї. Тут має свою руку політика — тенденція: не допустити до того, щоб Русини осягнули то, що им належить ся.
В виду таких фактів не лишаєсь Русинам галицким другої дороги, як висказати упослїдженє прав своїх самому монархови. Правительства центральне і краєве суть, видко, за слабі, щоби зломити опір, якій ставить нам більшість сенату в університетї львівскім. Чи се зроблять наші заступники конституційні враз з "Народною Радою" в серпни, в часї гостини нашого монарха у Львові, чи пізнїйше, вийде на одно, але зробити треба. Нас присилувано до того обставинами і крок наш буде тим самим оправданий.
[Дѣло]
18.07.1892