Юрій СКОЛОЗДРА

До кінця цього року принаймні три райони Львівщини можуть перейти на забезпечення «зеленою», екологічно чистою електроенергією. У ІІ півріччі в області повинні запрацювати три нові вітроелектростанції. Одна з них, «Старий Самбір–2», стане найбільшою ВЕС на Західній Україні.

 

 

За інформацією ТОВ «Еко-Оптіма», яка будує вже другу свою станцію, на Старосамбірщині встановлюють шість турбін V-112 Vestas данського виробництва. Завдяки вітру вони вироблятимуть до 46 млн кВт⋅год електроенергії на рік.

 

Екологічно чиста — з іншого боку означає дорога: вироблену на вітроелектростанціях електрику закуповує оптовий ринок електроенергії за ціною, в 2.4 рази вищою за "брудну" енергію з ТЕС та всемеро вищою за атомну електрику; далі ціна усереднюється, й ми платимо середньозважену по всій системі. Поки атомні електростанції виробляють 60% електроенергії, а "зеленотарифні" — 1.6%, ми дотуємо перспективну вітрову енергетику лиш у розмірі однієї копійки на 1 кВт⋅годину (і ще плюс 5 копійок на розвиток сонячної енергетики) і з надією разом зі всім прогресивним людством дивимося в світле майбутнє: без диму і парникового ефекту, але з вітряками і сонячними батареями.

 

 

«Зелена» енергія для районів

 

Серед відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) вітер — найпопулярніший. У країнах ЄС вітроелектростанції в загальному енергобалансі вже забезпечують 16,7% (вугільні ТЕС — лише 16,5%) виробництва електроенергії.

 

ДЛЯ ДОВІДКИ

Українська вітроенергетика фактично з’явилася у 1996 році, коли була запроектована Новоазовська ВЕС. А вже наступного року запрацювала пілотна Трускавецька ВЕС (іноді її називають Східницькою) — її сім вітроагрегатів, виготовлених в Україні за американською ліцензією, використовували насамперед для вивчення ефективності вітроелектростанцій у Карпатах.

 

До об’єднаної енергосистеми країни підключено 12 вітрових електростанцій, які виробили у 2016 році 923 млн кВт⋅год. За рахунок заміщення теплової генерації це дозволило скоротити викиди СО₂ в атмосферу десь на 150 тис. т — ціною, щоправда, 2 млрд грн дотацій.

 

Вітер в Україні наразі забезпечує лише близько 0.48% електрогенерації. Однак сьогодні альтернативна енергетика може стати панацеєю від нашої хронічної енергозалежності від Росії. Адже на відміну від назавше спаленого вугілля чи газу (який ми забираємо у внуків-правнуків), ВДЕ — це дарований Сонцем постійний потік енергії. Щоправда, спершу потрібно вкласти серйозні гроші, щоби з нього користати.

 

 

«Головний недолік "зеленої" енергетики — великі початкові інвестиції, — пояснює директор ТОВ "Еко-Оптіма" Максим Козицький. — Зате після запуску одну вітрову станцію обслуговують лише два–три електрики».

 

Основні витрати очікують власників вітроенергетичних станцій на початках: проекти, ліцензії та дозволи, відведення землі (зазвичай це довгострокова оренда) і, звісно, обладнання. А ще, як засвідчила практика, варто мати у запасі деякий часовий люфт – адже у нашій повній сюрпризів країні форс-мажор може раптово виникнути на будь-якому етапі.

 

 

Від моменту одержання кредиту (2012 року 13,3 млн євро надали ЄБРР та Фонд чистих технологій Світового банку) і до запуску станції «Старий Самбір–1» на повну потужність минуло… чотири роки. За цей час відбулися: банкрутство німецького виробника турбін і пошуки іншого; захоплення бойовиками на сході України унікального крана для монтажу вітроустановок і кілька місяців безрезультатних переговорів про його розблокування; пошуки і замовлення такого крана в Європі; облаштування маршруту для транспортування гігантського вантажу. Адже йшлося про перевезення лопатей вітряка завдовжки 56 метрів, а також генераторів вагою 70 тон. Тож подекуди довелося зрізати дерева (зелені жертви зеленої енергетики), переносити паркани і дорожні знаки, домовлятися з енергетиками про збільшення висоти ЛЕП на маршруті.

 

Далі – місяць на облаштування фундаменту кожного вітроагрегату, потім ще місяць там застигає 800 кубометрів бетону. І два тижні триває встановлення самого вітряка. У підсумку перші дві вітроустановки потужністю 3,3 МВт кожна запрацювали 2015 року, ще два аналогічних вітрових генератори підключили вже у листопаді 2016-го. 

 

«Тепер станція даватиме майже стільки струму, скільки споживає весь Старосамбірський район за рік. Ми можемо виробляти максимально до 38 млн кВт⋅год, а район споживає 40-42 млн [48 млн — Z]. У перспективі — будівництво вітроелектростанції "Старий Самбір–2". Тоді струму вистачить і для Турківського району», — зазначав під час відкриття ІІ черги станції директор Максим Козицький.

 

«Заберіть свій міст»

 

За логікою, наступний проект мав би піти легше — бетонний завод у Старому Самборі збудовано, партнерство з постачальниками налагоджене, технології вже відомі, і навіть основний маршрут транспортування «обкатаний». Але ж це — Україна, тут розслаблятися не варто. Представники громади райцентру та найближчого села Стрільбичі виступили проти перевезення вітроагрегатів на місця монтажу.

 

Вітроелектростанцію «Старий Самбір–2» вирішили побудувати з іншого боку райцентру, тож і траса перевезення гігантського обладнання дещо змінилася. До речі, і вибір маршруту, і власне перевезення агрегатів здійснюють іноземні фахівці, які зійшлися на думці, що частина машин через особливості і габарити вантажу мусить проїхати через Самбір та Стрільбичі. Керівництво «Еко-Оптіми» пообіцяло, що одразу після проїзду відновить електроопору, дорожнє кільце на перехресті і три дерева, які стали перепонами на шляху. Міському бюджету райцентру ще й гарантували компенсацію у 500 тис. грн.

 

 

Але тут почалися торги. Місцеві мешканці вирішили, що компенсація не покриває завданих збитків. Депутати міськради з ініціативи місцевого представника «Батьківщини» навіть сформували депутатську переговорну групу, яка вирішила запропонувати власникам вітроелектростанції, окрім відновлення всього пошкодженого, також: відремонтувати вулицю Торгову (оцінюють щонайменше у мільйон гривень); облаштувати кілька автостоянок та посприяти у впорядкуванні транспортного руху навколо ринку в місті.

 

Апетити мешканців Стрільбичів теж виявилися чималими. Перекривши дорогу і міст через річку Яблунька, протестувальники заявили, що ці великі вантажівки сильно зруйнували дорожнє покриття (хоча саме для перевезення вітроагрегатів дорогу довелося частково відремонтувати власникам майбутньої електростанції). Тому громадяни вимагали заасфальтувати дорогу в усьому селі.

 

У перекритий міст через Яблуньку організатори перевезень вклали близько 1,5 мільйона гривень. Але позиція селян була непохитною: «Заберіть той міст собі — нам кладкою веселіше було ходити. Краще відремонтуйте дороги». До речі, сільський голова Василь Янів відмовився спілкуватись із журналістами, але також брав участь у перекритті дороги.

 

 

У результаті напружених перемовин, активної участі мера Самбора та голови Старосамбірської РДА шлях для 60-ти вантажівок із вітроустановками таки вдалося розблокувати. У райцентрі власники електростанції роблять зручнішу розв’язку, висадять у рази більше дерев, ніж довелося спиляти. А ремонт дороги у Стрільбичах розпочали одразу після проїзду останньої вантажівки з лопатями — з 30 травня.

 

«Процедура погодження промислового об’єкта вимагає проведення громадських слухань, де представники громади висловлюють побажання, а ми беремо на себе зобов’язання. Часто вже під час будівництва об’єктів виникають нові побажання — якщо вони у межах розумного, то компроміс завжди буде знайдено.

 

Інколи люди і справді розповідають небилиці: що через вітряк у криницях вода пропадає, бо він начебто випаровує всю воду. А коли, до прикладу, 2013 року встановили сонячні панелі на Франківщині, то місцеві мешканці казали, що вони розганяють хмари і притягують сонце, тому й дощу немає… З людьми треба працювати, розмовляти, пояснювати, бо все нове вони сприймають з недовірою», — прокоментував ситуацію Максим Козицький.

 

Вітрові особливості

 

Вітроенергетика насправді має деякі негативні нюанси, на які доводиться зважати. Наприклад, через невисоку потужність вітрові електростанції потребують значних територій. А щоби вони не перехоплювали «чужого» вітру, вітряки повинні розташовуватись не ближче, ніж за три висоти один від одного.

 

Про копійку на кожній кіловат-годині вже згадувалось, але також зафіксовано і негативний вплив вітрових генераторів на телевізійний сигнал — вони створюють завади. Також є суперечлива інформація, наче вітряки генерують інфразвуковий шум, який негативно — викликає неусвідомлену тривогу — впливає на людей і тварин. Деякі надактивні екологи також заявляють про загрозу гігантських лопатей для птахів — але тут уже присутнє відверте перебільшення, адже швидкість обертання вітроустановок доволі низька, близько 10 обертів на хвилину, що не становить для птахів жодної небезпеки — принаймні не більшої, як рух машин у міському корку.

 

 

Через нерівномірну силу вітру потужність генератора також буде різною, зазвичай нижчою від номіналу.  Найбільш стабільні і сильні вітри в Україні — у Причорномор’ї, саме там розташована найпотужніша Ботієвська ВЕС (65 турбін загальною потужністю 200 МВт; управляє компанія «Вінд Пауер» — «дочка» ахметовського ДТЕКу): при очікуваній річній генерації 660 млн кВт⋅год електроенергії торік станція виробила трохи більше 610 млн кВт⋅год. Станція забезпечує електроенергією південь Запорізької області, а раніше — ще й частину Криму (до анексії).

 

Окрім Ахметова, у секторі ВДЕ встигли непогано заробити й інші «регіонали» — родина Близнюків (екс-голови Донецької ОДА), брати Клюєви (окрім сонячних станцій, вони взяли у концесію й Новоазовську ВЕС). Завдяки запровадженню 2009 року — не без відповідного лобіювання — «зеленого» тарифу для генерації з ВДЕ (на той час у десятки разів вищому, ніж для решти генерації), станції альтернативної енергетики перетворилися на золоту жилу — звісно ж, для «своїх». Сьогодні принаймні 6 ВЕС Криму і Донбасу опинилися на окупованих територіях. Проте, за інформацією волонтерської групи «InformNapalm», цей бізнес був перереєстрований у Києві, водночас бойовики зберігають цілим обладнання захоплених ВЕС.

 

Інша територія з економічно вигідною швидкістю вітру (до 6,5–7,5 м/с) — це саме передгір’я Карпат. А завдяки тому, що Україна гарантувала існування «зеленого» тарифу до 2030 року (а це близько 11 євроцентів за 1 кВт∙год), стає можливим обрахувати відповідний бізнес-план.

 

Співзасновники «Еко-Оптіми» підрахували, що при загальній вартості проекту в 20,5 млн євро (до 13 млн кредиту компанія долучила 7 млн власних коштів), а також витрати на експлуатацію, перша станція повинна окупитися через вісім років роботи.

 

Водночас для побудови ВЕС «Старий Самбір–2» було взято наступний кредит у ЄБРР, NEFCO та IFU — 23,1 млн євро, ще близько 10 млн ТОВ «Карпатський вітер» (має тих же засновників, що й «Еко-Оптіма») залучає з інших джерел. Очікується, що шість вітрогенераторів другої станції продукуватимуть близько 46 млн кВт⋅год на рік.

 

Триває і реалізація ще одного проекту компанії — будівництво ВЕС «Сокальський вітропарк»: цього року запланований запуск І черги потужністю 20 МВт (це 6 вітрогенераторів), ще 13 МВт (4 установки) планують добудувати наступного року. Очікується, що після виходу на повну потужність ВЕС продукуватиме більше 100 млн кВт⋅год на рік. 

 

Третій об’єкт вітроенергетики на цей рік — станція в Радехівському районі у с. Поздимир. Дітище ТОВ «Ферозіт вінд енерджі» матиме потужність лише 5,5 МВт і забезпечуватиме частину потреб місцевих мешканців.

 

На Львівщині триває розробка програми розвитку ВЕС до 2026 року. Область має непогані перспективи розвитку вітроенергетики, адже у гірських районах середньорічна швидкість вітру на висоті 10 м перевищує 5,5 м/с, у низці рівнинних – 4,5 м/с. Йдеться про Турківський і Сколівський, Дрогобицький і Золочівський райони. Загалом, на думку екс-голови депутатської комісії Львівської облради з питань ПЕК та інвестицій Тараса Федака, перспективна потужність вітроелектростанцій у Львівській області може сягати 400–500 МВт, що, до речі, значно більше потужності планованого каскаду ГЕС на Дністрі — і без нищення унікальних чорноземів галицького Поділля і не менш унікальних каньйонів.

 

«Для подальшого розвитку необхідно розвивати власне виробництво на першому етапі окремих вузлів до іноземних ВЕС, а в перспективі — налагодити випуск потужних високоефективних вітчизняних вітротурбін», — вважає Федак.

 

12.07.2017