(Исторично-язикова студія.)
І. Вступні уваги.
В статьї "Галичина і Поділє в 2-ім віцї по Христї" описав я подрібнїйше бої, які Римляне під проводом цїсаря Траяна вели з Ґетами (Галичанами) і зъ их побратимцями, Даками. Ґети утратили тогдї так тепер звану Волощину і полудневі части Бес Арабії і Молдави; Даків, що жили в нинїшній Румунії і в Семигородї, виперли Римляне з краю цїлком — часть вигнанцїв переселилась на нові жилища до нашого краю.
До 2-ого віку по Христї відносять ся майже всї важнїйші топоґрафічні і етноґрафічні назви нашого краю. Маю ту на гадцї не нинїшну Галичину, але ті простори, що входили в склад давного галицкого княжества, коли ще наше племя і наша держава сягали на полудне до зелїзних ворот Дунаю і займали краї, що з поконвіку — (о скілько памятає писана исторія, вже від часів короля перского Дарія) — находились в посїданю Ґетів. Про топоґрафічні назви тих країв говорив я обширнїйше в згаданій вже статьї "Галичина і Поділє"; ту лиш для лучшого зрозуміня теперішної розправи пригадаю коротко важнїйші дати, додаючи до них деякі доповненя. І так:
1) Назва Бес-Арабія. — Давнїйше говорили також Бісова Арапія1). Полуднева часть того краю звалась в 2-ім віцї по Христї "Арпіа"; тамошні жителї, Арпи2) підлягали Римлянам.
Перша часть назви Бес-Арабія вказує на Бессів, тых всемогучих славяньских жерцїв, що вже від часів Геродота славились незвичайною повагою посеред народу і почитались ним майже на рівні з богами.
2) Назва Берлад. — За руских часів подибуємо в полудневій Молдаві так зване Берладске княжество, котре підлягало верховній власти Галича. З удїльних тамошних князїв знаний нам близше Иванко Ростиславич; єго звичайно звали Берладником. Город Беглад зовуть тепер Румуни "Berlat" або "Birlat"; так зовесь також і ріка, при котрій той город збудований.
В 2-ім віцї по Христї жили в полудневій Молдаві Брітоляґи3), племя спроваджене Римлянами на місце Галичан-Ґетів, що перед римскою навалою висилались були дальше на північ. Нинї трудно рішити, котра назва правильнїйша: чи Птолемеєва Брітоляґ, чи староруска Берлад; въ подібних спірних справах я завсїгди даю первеньство Птолемеєви, у него топоґрафічні і етноґрафічні назви нашого краю записані з як найбільшою докладностею.
3) Назва Галич. — В просторах, котрі нинї належать до станиславскої дієцезії, мешкали в 2-ім віцї по Христї Бастерни4). Назва, здає ся, взята від тих численних рік, потоків і гір, які в тамошних сторонах подибують ся під назвами: Бистриця, Бистра, Бистрий5).
Бастерни осїли в нашім краю ще на початку III. віку перед Хр. Они первістно не були Славянами — майже всї передхристові историки зачисляють их до народу Ґалїв або Ґалятів (Кельтів). Ґалятами зове их також одна понтійска надпись, котру найдено на руїнах Ольбії, старинної кольонії грецкої при устю подільского Бoгу6).
Що від тих Ґалятів або Ґaлїв могла пійти назва Галича і Галичини, здаєсь бути piчею певною. Найдайнїйша згадка про Галич відносить ся до III. вікy по Xpиcтї. Після Іорданіса відбулась тогдї велика війна межи Ґепідами а Ґотами коло Mістa Galtis7). Ґепіди вирушили були з Семигороду і впали до нашого краю, однак були побиті Ґотами. Місто Galtis, після поданих Іорданісом дат, находилось без сумнїву в тім місци, де і теперішній Галич8).
(Війну Ґепідів з Ґотами так описав Іорданіс: "Фастіда, король Ґепідів, вислав посольство до Остроґоти з жалобами на те, що єго край зі всїх сторін окружений стрімкими горами і густими лїсами; він жадає тепер або війни або визначеня єму лїпшої землї. На те відпoвiв Остроґота, Ґотів король, чоловік твердої волї, що він не рад війнї; для него буде ту тяжка справа, бо він уважає то чином безбожним, воювати з побратимцями, але землї нїякої він не дасть. От і вирушили Ґепіди проти Ґотів. Остроґота пійшов им на стрічу. При городї Ґальтіс, побіч котрого пливе Auha, ударили війска на себе і з великим мужеством боролись обі сторони, бо однакове узброєнє і однаковий спосіб войованя був у них. Але добра справа і видержалість допомогли Ґотам; они змусили часть Ґепідів до відвороту, а западаюча ніч поклала конець борбі. Тогдї Фастіда, король Ґепідів, оставивши свої трупи на боєвищи, поспішно подав ся назад до свого краю, пригноблений великим соромом, неменшим, як була перед тим єго напушиста гордість. Тай Ґоти, раді з відходу Ґепідів, вернули до дому, де тїшились благодатним миром, як довго Остроґота був их начальним паном.")
4) Назва Звенигород. — На північ від Бастернів мешкали в 2-ім віцї по Хр. Ґівіни і Карпи9) Ґівіни на пізнїйшу бесїду дає Звини — до нинї між Днїстром а Гологорами подибуємо топоґрафічні назви: Звиняч (село), Звинячка (село і потік) і пять Звенигородів.
Карпів обчисляють старинні писателї всего на 5.000 душ. Слїд по них лишив ся в назві ріки Коропець, що впадає до Днїстра.
5) Назва Бужане. — Повисше Звинів мешкали в 2-ім віцї по Хр. Бодини10). Рід той за часів Геродота був ще фіньским, але вже тогдї в краю Будинів осїдати стали і инші племена (Неври, Гелони). Фіньскою була початково і назва ріки (Буд, а не Буг).
6) Бори, Meдобори. — На північ від Дакії вичислені у Птолемея Певкини11). Є то грецке толкованє славяньского виразу. Грецке "Невке" значить по нашому "бір", отже Пeвкини=Боране. Пізнїйші писателї пишуть правильно "Боране" і доносять о частих их походах на римскі посїлости за Дунаєм. Ріка Бог, що випливала з землї Боран і при котрій находилась грецка кольонія Ольбія, зовесь у Птолемея Борістен12). За староруских часів земля Боран становила довгій час окрему цїлість, однак від нової своєї столицї звалась вже землею Теребовельскою.
Назву Боране Греки хибно виводили від слова "бір" — в Медоборах нема чатинних лїсів. Назва стоїть в звязи з словами "бороти ся, борець". В україньских лїтописях місто Медобори пише ся правильнїйше Недобори (значить "непоборний"), бож і дїйстно давні Боране зачислялись до найлучших бopцїв нашого краю.
7) Назви Пенїни і Бескиди. — В горах Карпатских, недалеко Бастернів, жили в 2-ім віцї по Христї13) Пієнґіти і Бесси(властиво Бесґіти). По них лишились до нинї назви Пенїни (Pieniny) і Бескити або Бескиди. Друга часть гopiшниx слів: Ґіти — вказує на Ґетів, тоту одвічну, вже від VI. віку перед Христом знану назву нашого народу.
8) Назва Бойки. — Побіч Пієнґітів і Бессів вычисляє Птолемей племя Σαβώκοί14). В своїй землеписи посуваєсь Птолемей з півночи на полудне, длятого дуже бистроумною є догадка Шафарика, що тут бесїда о жителях з над Сяну, проте стояти повинно Σανβώκοί15).
В III. и IV. віцї по Христї стали з нашої Галичини деякі племена виселяти ся, здаєсь перед гнетом ґерманьских Ґотів. Часть Бастернів і Карпіві перейшла на полудне за Дунай, за ними двигнулись і Бесси. Опорожнені по Бессах околицї заняти мусїли племена сусїдні, а до таких належали також Сабоки. На нових жилищах задержали они давну назву, лиш приставне слово Сан мусїло вже по конечности відпасти.
(Виразного свідоцтва историчного про переселенє Сабоків в місця, де перед тым жили Бесси, не маємо, проте і вивід горішній про повстанє назви Бойків подаю тут лиш яко догадку під осуд читателя.)
1) Гл. въ словари Желехівского під словом "бісовий".
2) Ґеоґрафія Птоломея кн. ІІІ. гл. 10 §.13.
3) Там-же.
4) Там-же гл. 5 §.19 і 24.
5) Миклошич (Altslovenische Lautlehre, 1878, ст. 149 і 152) повідає, що в старославяньскім язицї ы і ъ вимовлялись однаково, лиш мало ы звук сильнїйшій. Єслиж зважимо, що ъ у Русинів переходить в о, а у Сербів въ а, тогдї звязь межи праславяньским "Бастерни" а нинїшним "Бистерни" булаби очевидною. В полабскім язицї виговорювалось ы якъ а або аі: daim (дим), sar (сир), raibo (риба), tal (тил), slaisat (старосл. слишати), vait (вити), rait (рити), mais (миш), maitu (мито), mait (мити), baistr (бистрий) і т. д. У старинних писателїв Бастерни часом зовуть ся Βαιδτέρναι (гл. Stephanus Byzantinus cum annotationibus L. Нolstenii, Vоl. II. Lipsiae 1825, ст. 137).
6) Надпись тота подана в цїлости в Forschungen im Gebiete der alten Volksrkunde von Ioh. Gust. Cuno, Berlin 1871, ст. 350—353.
7) Jordanis de Gothorum origine et rebus gestis, cap. 17.
8) Єсли Іорданіс пoвідaє, що город Galtis находив ся при ріцї Auha, то се буде лиш помішанє понятій. Hїмцї слово Auha уважають нїмецким; здаєсь, що за панованя Ґотів одна місцевість коло Галича звалась подібно до Auha, з чого пізнїйшe Русини утворили на свій лад слово "угол, углова, угльницї". Галицко-волиньскій лїтописець про той угол так пише під р. 1299: "Данил не хотї стати в города Галича, иде на ину страну Днїстра... Стояще въ Угльницїх на березї Днїстра". Місцевість Угельницї знана і доси в народї, находить ся проти Галича по лївім березї ріки. "Се місце зовесь На Углові" кажуть селяне, коли их спитати про назву тамошної околицї. (Гл. Петрушевича "О предградї Галича за рікою Днїстром" в Вістнику Нар. Дому 1888, ч. 61.)
9) Ґеоґрафія Птолемея кн. ІІІ гл. 5 §.24.
10) Там же. Птолемей пише Βωδινοί, у Геродота читаємо правильнїйше Βουδινοί.
11) Там-же §.19 і 24.
12) Там-же §.28.
13) Там же §.20.
14) Там-же. Звертаю увагу, що слово βώκο пише Птолемей через довге о, що по части виясняє пізнїйшу вимову "Бойки".
15) Славяньскі старинности, т. I гл. 10 §.10.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 04.07.1892]
II. Наїзд Ґотів в край Вятичів і Радимичів.
Коли Птолемей писав свою ґеоґрафію (в половинї 2-го віку по Хр.), ґерманьских Ґотів ще не було в нашім краю. Вичисляючи народи, що жили на всходї Висли, Птолемей так каже1): "При Вислї (з півночи) мешкають Венеди, під Венедами Ґоти, а дальше жиють Фіни". Венедами або Вендами називають Нїмцї і доси Славян; по гадцї учених старе те слово ґерманьске означувало тілько, що "номади, пacтиpi", відповідало нинїшному нїмецкому слову "die Weidenden". Як далеко здовж Висли простирались селитьби Венедів, Птолемей не каже, він лиш замітив, що Венеди є одним з найчисленнїйших народів Сарматії2). Був отже их край просторонний, сягати мусїв що-найменше від устя Висли аж десь до устя Буга (повисше Варшави). На Ґотів припадають місця на всходї Висли в лінії Варшава-Люблин. "Фіни", сусїди Ґотів, були-би жителями з над Сяну і горішного Буга.
Подані ту Птолемеєм дати мають для старинної исторії нашого краю перворядне значінє, однак супроти них стоять всї учені безрадно. А предсї ті дати зовсїм не є так баламутні і замотані, щоб вже не мож найти з них виходу.
Що-ж бо означають Птоломея назви: Венеди і "Фіни"? Слово Венеди своєю формою нїмецке, але оно повстало з славяньского виразу і звучало дещо инакше. Такої поваги писатель, як Тацит, зове жителїв на всxoдї Висли Венетами3), ба й Іорданіс, спеціяльний историк Ґотів, сам Нїмець з роду, знaє при Вислї також тілько Венетів4).
Назва Венети (Вети) схлїбляла національному чувству Славян, — прастаре, поважне слово славяньске5) "вент" мало значенє "великій, велій". До нинї одна часть краю старинних Венетів задержала давну назву, змінивши тілько старе, вимерле вже слово на новійше — єсть то край Велинь, нинї хибно перехрещений на Волинь6).
Таким чином упадає теорія учених, мовби назва "Венди" була в своїм єстві ґерманьскою. Се навіть зовсїм неможливе. Ґермани вели номадне житє далеко довше як Славяне, отже до них, до Ґерман, скорше надавалась би назва Венеди з значеню "номади".
__________
Розгляньмось тепер хто були Птолемеєві Фіни.
Що край від Днїстра (в Галичинї) аж по Балтицке море був в давній давнинї замешканий Фінами, річ давно доказана, але знов і то певна річ, що вже в V. віцї перед Христом Фіни виселювати ся стали з нашого краю; в часах похристових Фінів вже у нас не було. Тацит знає "Фенів" лиш в Скандинавії, а вся просторонь від Днїстра аж по Балтик заселена у него Венетами. "Скілько між Бастернами а Фенами лїсів і гір, все то заняли Венети7)".
Назви країв в старину були сталі, не змінялиcь при змінї мешканцїв. Єсли Славяне запали в посїданє край Фінів або Фенів, они мусїли і давнїйшу назву сего краю задержати. Заходить лиш та загально звістна обставина, що Славяне звука ф не мали в своїй бесїдї; слово Фіни, Фени замінитись мусїло в их язицї на Віни, Вени. Оно-ж так і дїйстно було. Іорданіс, описуючи переселеня Ґотів в 2-ім віцї по Христї, так повідає8): "Ґоти за короля Філімера постановили опустити свій край при Балтицкім мори і переселити ся до иншого краю, враз з жінками і дїтьми і з цїлим війском. Причиною такої постанови було надто велике число людности. Шукаючи догідних місць, Філімер зайшов до краю, що тамошні жителї називала краєм Він9). Богата земля сего краю подобала ся войску."
От і рішаєсь цїла загадка. Птолемеєві Фіни або Фени то славяньскій край Він, Вен. Самі Фінчики зовуть Россію ще нинї Wenne, Wennema, а славяньских жителїв Россії Wenelanen, Wenemees10).
Від краєвої назви Він або Вен пійшла опісля народна назва Венти, Венети. Слушність отже мав Тацит, коли Венетів бачив не лиш при устю Висли, але на цїлій просторони межи Днїстром а Балтицким морем, отже навіть там, де пізнїйшій від него Птолемей хотїв добачити Фінів.
__________
Остає до рішеня питанє, що сталось з тими Вентами, котрих землю на всходї Висли заняли Ґоти? З исторії знаємо, що Ґоти не любили мішати ся з краєвою людностею. Де они осїдали більшою масою, з жінками і дїтьми, они автохтонну людність просто виганяли з краю. Записав се ж Іорданіс, пишучи про Ґотів, коли ті ще сидїли при Балтицкім мори11): "Ґоти вирушали проти Руґів, що жили тогдї на морских побережах, видали им війну і прогнали их з вітчини." Не инакше стало ся і з тими Венетами (Вентами), котрих землю заняли Ґоти. Досвідчає то наш лїтописець Нестор, коли говорить о переселеню двох "лядских" племен в сторони, де живуть нинї Россіяне. Нестор каже: "Радимичи і Вятичи от Ляхов. Бяста два братя в Ласіх, Радим, а другий Вятко, і пришдша сдоста Радим на Сожю і прозваша ся Радимичи, а Вятко сде с родом своим по Оц, от негоже прозваша ся Вятича."
Вятичі (по старославяньски Вęтичи) значить: потомки Вентів. Додаток "от Ляхов" вказує на сторони привисляньскі, отже там, де ми найшли велику державу колишних Венетів.
__________
Нїмецкі учені годять ся в тім, що Птолемея Ґоти були тілько частиною сего великого народу; друга часть Ґотів жила на захід Висли. Нарід Ґотів обчисляють Нїмцї на 1½ міліона душ; єсли-б він мешкав на всходї Висли, був би Птолемей безперечно і єго нaвiв побіч чотирох великих народів Сарматії.
З Іорданіса видно, що лиш половина Ґотів дісталась була в край Венетів. Він каже так12): "Коли половина Ґотів перейшла була міст, що провадив через ріку, міст заломав ся і не мож було єго направити; вже нї сюди нї туди не можна було дістати ся."
Єсли всхідні Ґоти занимали, як вже передже сказано, просторонь в лінії Варшава-Люблин, то друга часть Ґотів (на захід Висли) займати мусїла ті землї, що належать нинї до Радомскої ґубернії і по части до Варшавскої. Несторові Радимичі (потомки Радимів) були би отже дїйстно з роду "Ляхів"; міста Радом і Радомск на захід Висли є лиш відгомоном часів, коли ще в тих сторонах перебувало племя Радимів.
III. Навала Ґотів на наш край. — Повстанє назв: Червеньскі городи, Гуцули.
Ґоти не перебували довго в краю привисляньских Радимичів і Вятичів. Они двигнулись на полудне і воюючи щасливо дійшли аж до Чорного моря. Головний опір в тім своїм походї стрітили Ґоти, як пише Іорданіс, в народї Спалів13). Здаєсь були то жителї межи Днїcтpoм а Днїпром, котрих в инших місцях зове Іорданіс з ґерманьска Антами, величаючи их найхоробрійшим племенем межи Славянами14).
Іорданіс не повідає, яке було в початках відношенє Ґотів до мешканцїв нашого краю. О Карпатах, Боранах і Бастернах в Галичинї, а о Антах межи Днїстром а Днїпром знаємо рішучо, що Ґотам не підлягали. Вичислені ту племена предприймали численні виправи на римскі посїлости — будь разом з Ґотами будь на власну руку. Карпи висилали навіть посольство до Римлян, домагаючись "грошевих дарунків" і мотивуючи просьбу тим, що они хоробрійші від Ґотів, про-те їм, а не Ґотами, належить ся річна данина15).
Коли так всхідні Ґоти кочували на побережю Чорноморскім і з відтам предприймали грабежні походи на римскі области за Дунаєм, заняли західні Ґоти в посїданє знаний нам з Іорданіса край Віз. Від сего краю прозвали они себе Віаґами, а після місцевости, де була их головна сила, Тервінґами. Під впливом Славян, над котрими панували західні Ґоти, підлягав і язик тих Ґотів деяким змінам, а се відбилось і на самій назві народу. Амміян Марцелін (з IV. віку) зове західних Ґотів не Tervingi, але Thervingi — різниця в вимові дуже велика, бо th вимовлялось в старину як ц (отже Цервінґи). Легко вже догадатись, що головна сила Therving-ів находилась там, де за Нестора часів були Червеньскі городи16). Червень мусїв бути і столицею тих Therving-ів.
Жаль, що не знаємо докладно місця, де лежав давний Червень. Звичайно місцевість Чермно, недалеко Холма і близько границї Галичини, уважають за позістанок колишнього города. Около Чермна замітні і доси слїди земних укріплень тай лїтописні дати про города Червень як найлучше дають ся до Чермна віднести.
Особливож важна ще обстанова, що Чермно положене над рікою Гучвою. Тота назва, або як давнїйше виговорювали: Гочев, вказує на пробуванє в тих сторонах Ґотів. Майже всї писателї старини пишуть Gothi через th, значить те слово виговорювалось правильно Ґоци, з чого в рускім язицї — також зовсїм правильно — витворилась назва ріки Гочев.
О. Петрушевич виводить і назву "Гуцул" від слова Goth. Вивід дуже удачний, проте і повторю єго в цїлости17). Слово Гоцул (Гуцул) складає ся з двох частей: из слова Гоц і з румуньского родівника ул. В румуньскім слові хоцу або хоцул (бандита, розбійник) і в утвореній з того рускій назві Гоцул скриває ся старонїмецке названє Goth, котре виговорювалось Goz18). З того видно, що останки Ґотів, скриваючись в карпатских горах, займались розбоями, длятого у Румунів слово Goth стало означати бандита.
1) Ґеоґрафія Птолемея кн. ІІІ. гл. 5 §.20.
2) Там-же §.19.
3) Cornelii Taсiti "De origine, situ, moribus aс populis Grermaniae" cap. 46.
4) Da Gothorum origine сap. 5: "Ab ortu Vistulae fluminis per immensa spatia Venetarum natio populosa consedit." Cap. 23: "Hermanaricus in Venetos arma commovit." (Лиш в двох pyкописях исторії Іорданіса, і то тілько в гл. 5, переписовачі поставили Vinidi; в гл. 23 всї рукописи мають "Veneti". Гл. Jordanis, edidit Carol. Aug. Closs, editio tertia, Reutlingen 1888, ст. 26 і 92).
Назва Венети (в старославяньскій вимові Вęти, у Нїмцїв Wenden) утворена правильно в дусї славяньского язика за помочею наростка т (не д), подібно як творились у Славян инші народні назви: Ґети, Вельти (Велети), Вяти (Вятичі), Хорвати і т. д.
5) Миклошич (Etymologisches Worterbuсh der slavischen Sprachen) при слові вeнт наводить утворені з него вираженя: старосл. вęштій (більшій), польске więtszy (перекручене в письменнім язицї на większy), церковне і россійске вящій, у лужицких Сербів vjentszy, у Сербів і Чехів vecze і т. д. Здаєсь, що до того-ж кореня відносить ся і староруске имя Вячеслав.
6) Покійний о. Ив. Наумович виводив назву Волини від великого числа тамошних "волів". Що тота "етимольоґія на хлопскій розум" не має змислу, для историка кождого річ певна. Край той звав ся давнїйше Велинь; під тим именем навіть вся земля колишних Венетів знана була в исторії.
Цїсар грецкій Константин Багрянородний згадує про "велику" Хорватію і "велику" Сербію, що находились на північ від Карпатів в сторонах Висли; з відтам в VII. віцї по Христї виселилась часть народу і осїла на полудне Дунаю в нинїшній Сербії і Хорватії (De administrando imperio сap. 31 і 32). О Сербах повідає Константин, що они на північ від Карпатских гір замешкували край, званий Βόικι. Буде то, здає ся, земля над Сяном, де після Птолемея мешкали знані вже нам Σαχβώκοι.
Массудій, арабскій историк з кінця IX. віку, говорить про старинних Славян: "Велиняне — то пень, з котрого вийшли різні галузи Славян. Було колись панували они скрізь, а королеви их підлягали инші славяньскі князї; але настала незгода і ослабила могучество тих народів, даючи кождому з них самостійного володаря. О тім говорив я обширнїйше в инших моїх дїлах."
Додаю ще, що після Константина Багрянородного слово "великій" виражалось у Славян також через "більш"; здаєсь, що колись в тім значеню бралась і назва "Біла" Русь. Після Длуґоша навіть Висла звалась давнїйше "Білою."
7) Taciti Germania cap. 46. (Бастерни сягали по Днїстер.)
8) De Gothorum origine cap. 4.
9) Іорданіс идучи за грецким способом писаня назву Ουίν виразив через Оuin. Учені, між ними і Миклошич, читають хибно Оvin.
Про звязь між словами Vin, Veneti, Wenden говорить Миклошич в cвoїм етим. словари під словом vеnd.
10) Шафарик, Славяньскі старинности, т. I. гл. 1 §.7.
11) De Gothorum origine сар. 4.
12) Там же.
13) Там же.
14) Германьске "Анти" означало нарід велитів або великанів. Те саме значенє мало і славяньске Спали. Миклошич в своїм словари повідає: "altsl. сполин, исполин bedeutet RieSe. Man erinnert an das Volk der Spali." І Пліній згадує про Спалів, але надто загально і десь аж в сторонах Дону. "Так деякі кажуть", додає Пліній при згадцї за тих Спалів (Plinii Historia naturalis lib. VІ cap. 7.)
15) Гл. в Corpus scriptorum hist. Byzant. (виданє боньске, т. I. ст. 24).
16) Ширше о тім предметї говорив я в статьї "Галичина і Поділє в 2-ім віцї по Христї", тому обмежаюсь тепер лиш на короткій згадцї.
17) "О городї Галичі за Дуквою" в Вістнику Нар. Дому 1884 ч. 25.
18) З форми Góz могло в славяньскім язицї повстати не Гоц, лиш Гуц, бо довге о ґерманьске вимовлялось Славянами як у. З тої причини о. Петрушевич без потреби пише Гоцул через о.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 07.07.1892]
(Дальше.)
Ґоти зачислялись в старину до найлучших войовників на всходї Европи. Неустанними наїздами на римскі области змусили они Римлян, вже в першій половинї III. віку, до плаченя "річних дарунків", лиш щоби заперестали дальших своїх грабежливих походів. Доконавши цїли, могли вже Ґоти ввернути ся з цїлою силою супроти тих жителїв нашого краю, що зуміли удержати свою самостійність. Найбільше ходило им о поборенє Бастернів, нинїшної гуцульщини, бо тота земля віддїляла всхідних Ґотів від западних, була перепоною до тїснїйшого сполученя ґотского племени в одну державну цїлість. Року 278 був цїсар Пробус в Тракії і до него удались Бастерни і инші племена нашого краю з просьбою о визначенє в Тракії (Болгарії) догідних місць на поселенє. Переговори докінчено в слїдуючім роцї і зараз 100.000 Бастернів переселилось до Тракії1). Напір Ґотів на край Бастернів мусїв бути дуже сильний і мусїли Ґоти в більшій масї в тім краю осїсти, коли по них задержались до нинї ґотскі назви: Гуцул, Гуцулія2).
По відходї Бастернів воюють ще Карпи якійсь час з Римлянами, однак звичайно вже лиш разом з Ґотами. Около р. 295 і они переселились до Тракії3).
Позбувшись Бастернів і Карпів, могли вже Ґоти після волї розпоряджати ся у нас (в Галичинї). Лиш з Антами (межи Днїстром а Днїпром) не могли они довго упоратись. В кінци перемогли і Антів, але звірскість, з якою накинулись на той нарід, була причиною их власного упадку. Іорданіс так описує ті борби4): Германаріх, найславнїйшій король Ґотів, побив богато хоробрих народів, що жили на півночи, і зневолив их жити після ґотских законів. Слушно порівнують єго деякі историки з Александром Великим... Небавком вирушив він проти Венетів (при долїшній Вислї), котрі опираючись на велике число війска, постановили ставити опір. Але що поможе велике число, єсли Бог судив инкше і єсли у неприятеля також сила велика? В такій же спосіб покорив Германаріх і на рід Естів (Прусів), що далеко-широко замешкували вибережа ґерманьского океану. Всего доконав своїм розумом і мужеством, і панував над всїма народами Скитії і Ґерманії, як над своїми підданими. Але не минуло богато часу, коли появились і напали на Ґотів Гуни — нарід несказано дикій. Ґоти налякали ся і стали радити з своїм королем, як би уйти небезпеченьства. Хоч Германаріх над богато народами панував, але несподїваний напад Гунів непокоїв єго. До того ж лучилась ще така пригода. До підданих Германаріха належали між иншими і Розомони (племя аляньске при Азовскім мори). Они зломили віру Ґотам. Тогдї Германаріх велїв Сунільду, женщину з народу Розомонів, привязати до диких коней, котрі так і роздерли єї на части. За те пімстились на короли братя Сунільди, Сар і Аммій, проколовши Германаріха мечем. За для рани тїло короля все більше марнїло, він лиш нужденно доживав свого віку. Отже ж Балямер, король Гунів, схіснував з недуги короля і з війском готовим до бою впав до землї всхідних Ґотів. Германаріх, не могучи нї болю знести, якій рана справляла, нї відперти наїзду Гунів, умер в глубокій старости, нажившись доволї, в 110-ім роцї житя. З єго смертею взяли Гуни перевагу над всхідними Ґотами, та хоч лишила им осібного короля, але сей був Гунам підвластний. Таким був з-разу Вінітар. Якійсь час він годив ся з незавидною своєю долею і зносив ярмо підданьства, але гризло єго дуже, що будучи внуком славного дїда, жиє в так соромнім підданьстві. Він зібрав війско і впав до краю Антів. В першій битві не пощастилось єму, єго побороли Анти. Тілько-ж Вінітар не упадав на духу. Короля Антів Боса5), єго синів і 70 найзнаменитших Антів він приказав розпяти на хрестї, на пострах всїм, щоби висячі трупи викликали подвійний страх у підданих6). Від того часу панував Вінігар близько рік цїлий в повній независлости, доки Балямер знов не двигнув ся на него. Настали довго треваючі борби. В двох війнах побідив Вінітар, але в третій Балямер підкрав ся близько до ріки і щасливим вистрілом в саму голову трупом положив Вінітара. Тепер подружив ся Балямер з сестріницею Вінітара і став панувати над народом ґотским в той спосіб, що собі задержав верховну власть, а Ґотам визначив короля після своєї волї.
Відтак вирушили Гуни супроти західних Ґотів, що панували на захід подільского Днїстра, отже і в Галичинї. То були Ґоти Тервінґи. Они утворили собі були правдиву Ґерманію в нашім краю, осївши цїлими масами в Червеньских городах (пізнїйшім княжестві Перемискім) і в земли, що тепер належить до станиславскої епархії. Совість Тервінґів не була чиста, они причували, що наближає ся час остаточного обрахунку між ними а нашими предками. Тервінґи стратили голову. Здовж Днїстра і Прута заскрипіли непереглядні ряди возів — девятьсот тисячей Тервінґів в крайнім пополоху стали утїкати на полудне, щоби найти спасенє в римскій области за Дунаєм. Исторія передала нам страшні і траґічні сцени з часів тої загальної утечи і того загального пополоху... Цїла подїя — дїйстно одна з найвеличнїйших картин в исторії нашого народу, в исторії колишних "великанів"!
___________
Про війну "Гунів" з Ґотами находимо неясні якісь ремінісценції в Слові о полку Игоревім, хоч прибрані вже в мітолоґічну одежу. Именно згадують ся в Слові "готскія дїви", що оспівували "Бусово время". Слушно запитують учені, чи се не Бос, король Антів, котрого враз з синами і 70 вельможами розняли була Ґоти на хрестї? В "Слові" згадують ся також "босуві (бусові) врани", а ми знаємо з Іорданіса, що трупи розпятих Антів не були похоронені, лиш висїли на хрестах для більшого постраху народови — висїли на жир воронам та крукам.
За часів Ерманаріка панували Ґоти на всїй півночи від Карпатских гір і Чорного моря, над всею Ґерманією і Славянщиною. Упадок Ґотів був навіть на руку нашим Ґерманам, бо ті любили дїлитись після ґруп на удїльні, самостійні королевства. Витаючи радо упадок Ґотів, они знали, що смерть Буса була головною причиною і их свободи. Так вношу я з того появу, що имя Буса війшло навіть в нїмецку митолоґію і заняло посеред ґерманьсках божеств дуже почестне місце.
В розправі "Темні місця в Слові о полку Игоревім" подав я всї важнїйші дати про ґерманьского бога Bous-а. Він був богом весни і сином самого Одіна, верховного бога Ґерманів. Мати єго, Рінда, була донькою короля, що панував "im kalten Lande der Ruthenen'. Численні заґи нїмецкі зовуть Буса королем мудрим і справедливим, єго слава розійшлась по всїх землях, а далекі королї і народи вибирали єго часто своїм посередником в заходячих спорах7).
1) Flavii Vopisci Syracusii "Probus" в Scriptores Historiae Augustae, Вerоlіnі 1864, т. IІ. ст. 196 і 197: "Probus ad Thracias redit et centum milia Basternarum in solo Romano constituit".
2) Край Ґотів називано в старину Grutia, Grozia (К. Zeuss "Die Deutschenund die Ńachbar stamme" ст. 420). Назва Гуцулія (так свій край називають Гуцули) повстала також з "Гуція", бо "ул" єсть тілько пізнїйшим, від Румунів перенятим додатком.
3) Гл. Wietersheim "Gesсhichte der Volkerwanderung", друге виданє, т. I. ст. 278—279. (Збройних Карпів обчисляють лиш на 5.000 душ. Назву сего народу виводять від слів "кріпити, кріпкій").
4) De Gothorum origine cap. 23, 24, 48.
5) Іорданіс пише Boz (у него всї назви, особливо неґерманьскі, страшно поперекручувані). Буква z у давних писателїв нїмецких служила до означеня всїляких звуків: з, ж, ц, с.
6) В сїм оповіданю держу ся майже невільничо слів Іорданіса. Читателї легко замітять зі всего, що славяньскі Анти були тілько галузею "монгольских" Гунів. Після Іорданіса Вінітар, хотячи освободити ся з під власти Гунів, веде війну — з Антами!!! Тай то не менше дивно, що король "Монголів" котрі нїбито в першій раз прийшли тодї до Европи, носить вже имя з окінченєм ґерманьским на мер! Доси такі имена, як небавком доведу, стрічались у Антів, тих безпосередних сусїдів ґотского народу, що лиш вказує на обопільні впливи сусїдскі. (Пригадую при нагодї, що Греки писали завсїгди Ούννοἰ — (старосл. Уни т. є. Юни, Юнаки, — і що Птолемей вже на початку 2-ого віку по Христї вичисляє між Днїстром а Днїпром не Антів, але Унів. До нинї ще Нїмцї давні гроби славяньскі називають "Нunengraber" і беруть слово Hunen як раз в тім значеню, в якім бралось колись слово "Anten", т. є. в значеню "великани".)
7) На сїм місци справляю похибку, яка зайшла в "Темних місцях" на ст. 40. Вираженє "ґотскія дїви поють время Бусово" не значить "оспівують Буса", а лиш: оспівують час, в котрім Бус жив. З ґотского погляду сі співи відноситись могли лиш до Вінітара, котрий убійством короля Антів хотїв відзискати давнїйшу славу свого народу. В очах Ґотів був то геройскій чин, гідний найвисшої похвали.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 09.07.1892]
(Дальше.)
IV. Головні назви Ґотів (Tervingi, Greutungi) були пepвістно назвами нашого народу.
Західні Ґоти, котрих осередком була земля Червеньска, звались Тервінґами, всхідні (в сторонах Чорного моря) Ґревтунґами. Коли пізнїйше Гуни около р. 375 вигнали чужинцїв з краю, назви Tervingi і Greutungi щезають з исторії, а лишилась лиш властива назва народу — Ґоти. Вже з сего факту догадувати ся можна, що згадані назви були тїсно звязані з нашим краєм і в тім краю повстали.
В старину назви країв, як вже я замітив передже, були постійні, не змінювались при змінї мешканцїв. Лишу на боцї Тракію, Илірію, Дакію, Скитію і т. д., а згадаю про відношеня в Галичинї. Вже знаємо, що межи Днїстром а Балтицких морем жила на 5 віків перед Христом Фіни або Фени. В похристових часах вся тота просторонь була вже власностею Славян, котрі вправдї мали свої областні назви, але від краю Фенів стали на свій лад звати ся Венетами, Вентами. Властиві Фіни, як знаєм з Тацита, жили вже тодї в Скандинавії і в примежних областях нинїшної Россії.
А поучаючі для нас дуже назви тих витиснених з нашого краю Фінів, Скандинавскі Terfinni1) походили очевидно з краю, де по них мешкали славяньскі Тервіни, де відтак осїли ґотскі Тервінґи (звані в 4. віцї також Цервінґами), де Нестор наводить Червеньскі городи, де в кінци повстала перекручена і недорічна назва "Червона" Русь.
Сусїдами скандинавских Terfinni були Квени2), а в нашім краю сусїдами Тервінів були славяньскі Ґівіни (пізнїйші Звини або Звени, Звенигородцї).
Скандинавскі Терфіни займали область обширну, сягали на всхід до фіньского племени Пермів3). Чи не були і ті Перми колись жителями нашого краю? Наш старинний Перемишль находив ся на граници наших Tepвінів і міг взяти назву від того, що був побудований Славянами в земли колишних Пермів. Назва ріки Сан, що пливе коло Перемишля, є без сумнїву також фіньскою, означала пepвістно piкy поважну4).
Сусїдами наших Тервінів були ще жителї з-над рік Вислок, Вислока, Висла. На иншім місци говорив я про фіньскій початок тих назв і про нарід Visi в тих сторонах. В похристових часах подибуємо вже на півночи те фіньске племя Visi, в пізнїйшій старорускій вимові Весь.
Чи-ж той появ може бути тілько припадковий? В Галичинї побіч себе находимо чотири областні назви, одвітно до чотирох колишних княжеств в тих областях, а такі-ж областні назви повторяють ся на півночи у Фінів, і то також побіч себе в сусїдстві!
Але як-би і не було, все позістане незаперечним фактом, що назва західних Ґотів Tervingi не була ґерманьскою, лиш переняли єї Ґоти від давнїйших жителї краю, Славян5). Льоґічно виходило-би з того, що і назва всхідних Ґотів, Greutungi, мусїла бути в своїм єстві також славяньскою, що і она перенята від жителїв, котрі мешкали на всхід від Прута і Днїстра. А яка-ж то була та стара назва?
Птолемей повідає6), що на всхід від Бастернів аж до Азовского моря мешкали Χοΰνοι. Птолемей писав о народах Скитії після информацій римских і ґерманьских7). Для точности вимови він ґерманьске "Гуни" перехрестив на "Хуни", — инакше навіть і не міг написати, бо колишній spiritus аsper вже в вимові Греків затрачував ся. Пізнїйші писателї грецкі пишуть правильно "Уни" (Юни), лиш Тєофілякт, пишучи про пізнїйших Азарів, уживає на переміну двох назв: раз Уни, то знов Хуни8).
Всхідні Ґоти, осїдаючи в краю славяньских Унів, переняли від них зараз і назву для себе. Greut-ungi єсть слово зложене. Відкиньмо улюблений Ґерманами додатковий звук ґ, — так як ми єго відкинули в назві Тервінґи, — а дістанемо в другій части слова знану нам "монґольску" назву Уни; перша часть "greut" єсть ґерманьским перетолкованєм славяньского виразу "пісок, степ". Отже Greut uni значило "степові Уни".
Як далеко сягав на північ край славяньских Унів, з Птолемея не мож дізнатися. Межи чотирма великими народами Сарматії він не вичисляє Унів, лиш их сусїдів, Бастернів і Боpaн. Историки слушно замічають, що ту зайшла неточність у Птолемея. Сарматія сягала від Балтику до жерел Висли і знов від Висли аж по Дон — край Бастернів і Боран никне на тій величезній просторони. Здаєсь, що Бастерни і Боране була тілько поодинокими племенами Унів, але що були більше знані у Римлян (Бастерни безпосередно дотикали до римскої провінції Данії), то областне их имя видвигнено до значеня народної назви в нашім краю.
V. Ґотскі слова в нашій бесїдї.
Про ґотскі топоґрафічні і етноґрафічні назви нашого краю я вже згадував, ту додам лиш, що назва ріки Буг могла тілько від Ґотів вийти. За фіньских часів ріка та зватись мусїла Буд, здовж неї мешканя Будини. Нїмцї, люблячі чужі слова нагинати до своєї бесїди, найприроднїйше замінити могли тую назву на своє Bug (від biegen, по ґотски biugan). Toтo Bug було вже в Нїмеччинї з-відки инде знане. В місци, де Висла творить острий лук, мешкали (на захід від Торуня-Варшави) за часів Птолемея "Буґунти" — назва взята безперечно також від Bug, Bogen (загин, лук).
Перші Ґоти на всходї Висли мешкали в краю Вятичів, им був знаний тілько долїшній Буг, а сей від Берестя аж до свого устя творить справдї як би якій лук.
Наплив Ґотів в землю пізнїйших Бужан мусїв бути дуже сильний, коли головна ріка враз з своєю притокою, Гучвою, змінила давні назви на ґерманьскій лад. Колишні сусїди Бужан, Ятвяги, навіть в своїй назві виказують вплив ґотского язика, бо назва Ятвінґи вимовлялась зовсїм на лад ґотскої назва Тервінґи.
___________
Вплив Ґотів замітний і в власних именах жителїв нашого краю. Передовсїм впадають в очи назви на мер, яких перед приходом Ґотів у нас не було. Такі назви властиві були лиш давним Ґерманам — у нас почуто их в першій раз, коли Ґоти під проводом короля Філімера осїли в нашій земли.
Першій знаний нам король "Гунів" зове ся Балямер. В ґотскім язицї mers9) значить "славний" а перша часть слова "Балямер" дає на пізнїйшу бесїду болій (великій). Балямер значило отже початково те саме, що Болеслав (= великої слави чоловік).
В пізнїйших часах самі Ґермани любили звати ся по имени того Балямера — так то сильний вплив на другі народи мали в тих часах великі та славні войовники. Про ґотского Балямера пише историк Пріск під р. 45610).
Историк Менандер11) згадує під р. 558 про Мезамара, більшого достойника державного з краю Антів (Унів). Мезамер був в посольстві у хана аварского, але задля бутної і гордої бесїди велїв єго хан убити.
За помочею ґерманьского мер творились традиційно і старорускі имена, н. пр. Володимер (значило первістно те саме, що Володислав). Ще Нестор пише такі имена через мер, в пізнїйших часах переславянщувано мер на мир, з чого нераз виходили тілько недорічности.
До имен власних, перенятих від Ґотів, відношу також назву Глїб. Ґотске ga hlaiba12) значило "товариш".
___________
Щоб не розволїкати предмету, наведу без довших пояснень ще деякі ґотскі слова в нашій бесїдї:
Ґердан у Гуцулів — по ґотски gairda;
Фота (спідниця) у Гуцулів — ґот. fotus (нога);
серга (лелїтка, kolczyk) — ґот. ausoring (auso = ухо);
сок ("слїдство" у Желех.) — ґот. sokns (слїдство);
хлїб — ґот. hlaibs;
скот — ґот. skatts (гріш);
шелом — ґот. hilms (в давній славяньскій бесїдї звука h не було; h виговорювалось Славянами як х, котре відтак мягчилось на ш);
думка — ґот. doms (суд);
буква (старосл. буки) — ґот. boka;
мито — ґот. mota;
митар — ґoт. motareis;
Чюдь (у Нестора фіньске племя) — ґот. thiuda (поганин).
Здаєсь, що з ґотского язика переняте і слово "дружина" в війсковім значеню, як те слово бралось в старорускім княжім періодї. Ґотске "dijugan" значило "воювати, повнити війскову службу".
___________
І наш язик не був без впливу на бесїду Ґотів. До славяньских слів в ґотскім зачислити треба:
ґoт. avethi (вимовляло ся авеці) — череда овець;
ґот. biuds (стіл) — руске блюдо;
ґот. lekeis — рус. лїкар;
ґот. meki — рус. меч;
ґот. dulgs — рус. довг (старор. долг);
ґот. mizdo (нагород) — старор. мзда, старосл. мьзда;
ґот. plinsjan — рус. плясати (гуляти);
ґот. plats — рус. плат (у Желех.), платок.
1) Гл. Kaspar Zeuss "Die Deutschen und die Nachbarstamme" ст. 684—686. Старинні писателї пишуть: Terfinni, Terfenni, або також Terefenni.
2) Там-же, ст. 686—687.
3) Так-же, ст. 685.
4) Миклошич слово "сан" виводить з тураньских язиків (до них зачисляє і фіньскій). У нас і доси часом кажуть з фіньска: сан, сановник, сановитий. У инших Славян тих виразів нема.
5) Єсли-би в часї навали Ґотів до нашого краю жили ту ще Фіни, Ґоти були б себе назвали Терфінґи, і то тим радше, що ф був і є улюбленим звуком Ґерманів.
6) Ptolemaei Geograрhia, lib. ІІІ. cap. 5 §.25
7) Нїмцї довгій час називали Гунами навіть Славян північних (гл. Шафарика Славяньскі старинности т. I. гл. 15 §.5, т. ІІ. гл. 43 §. 3).
8) Theophylactus Simocatta в Corpus scriptorum hist, Byzautinae, виданє боньске з р. 1834.
9) Слова ґотскі наводжу після словаря в книжцї Friedrich Ludwig Stamm's "Ulfilas oder die uns erhaltenen Denkmaler der gothischen Sprache" siebente Auflage, Paderborn 1878.
10) Excerpta e Prisei historia в Corpus scriptorum hist. Byz., часть I., виданє боньске з р. 1834 ст. 217—218. Також там-же ст. 237 і 240.
11) Там-же ст. 284—285. Менандер пише Μεζαμηρος; єсли в сїм слові грецке ζ читало ся як наше ч, тогдї вийшлоб Мечамер в значеню пізнїйшого Мечислав.
12) Готске ga відповідає нинїшному нїмецкому ge: Ge-noss, ge-storben і т. д. І як нині Славяне в словах взятих від Нїмцїв з того приставного ge відкидають букву е, так давнїйше з приставного gа відпадало а — з ga-hlaiba в бесїдї Славянина осталось glaiba. Подібно ще нинї в польскім язицї: gwer (Ge-wehr), gmach (Ge-maсh), gbur (Gre-bauer), kształt (Ge-stalt), graty (Ge-rath), gzyms (Ge-simse), gmina (Ge-meine), gwint (Ge-windе). Самі Нїмцї звичайно також не виговорюють того е: Gsсhаft, gstorben, gwesen, gschehen і т. д.
(Конець буде.)
[Дѣло, 12.07.1892]
(Конец.)
Єсли Іорданіс пише, що ґоти, завоювавши цїлу Скитію, змушували різні тамошні народи жити після ґотских законів, то сей примус певно не обмежував ся на самі лиш війскові або судівничі порядки. Реліґійні взгляди мали завсїгди велике значінє в державних орґанізмах, а що в старину і наш край підлягає реліґійним впливам посторонним, посвідчає исторія в згадцї про Даків, як именно они зараз за першим появом своїм на північ від Дунаю, стали скрізь у нас уладжувати реліґійні місії і заводити реліґію своїх Бессів. Тількож, як то вже звичайно буває, реформаторства такі приймають ся переважно лиш в горі, в висших станах суспільности — нарід сам, люд, держить ся консервативно віри предківскої. І у нас люд як вірив від непамятних часів в свого Зальму (Зельмана), так до нинї задержав ще память про него в своїх піснях і играх. Не помогло і те, що жерцї-Бесси построїли собі у нас святинї (в Бубнищи, Ровгірчи, Уричи) — місії их остаточно не повелись, Бесси мусїли опустити "невдячний" край. Про дацкого Дія лишились тілько неясні згадки з староруских письменних памятниках, в народї і слїдів по тім бозї нема. Так звана "беся віра" війшла у нас в загальну погорду, а й доси ще вираженє "беся віра" є улюбленою формулкою для означеня погорди і проклону.
Що були в нашій земли реліґійні впливи і зі сторони Ґотів, можна вносити з дохованих в народї мітольоґічних позістанків, як і з деяких вісток в староруских писаних памятниках. До таких ґотских впливів на нашу мітольоґію зачисляю:
1. Культ Дажбога-Святовита.
Дажбог то Сонце; увіряє нас о тім найвиразнїйше Ипатіївска лїтопись під р. 1114. Два рази там сказано1), що "солнце царь, син Сварогів, єсть Дажбог".
Культ сонця в тій формі, як собі Русини Дажбога представляли, именно що він їздить по небі "на білім кони", у старинних Славян не був знаний. Геродот, наводячи реліґію Траків2), про Сонце яко окремого бога навіть не згадує, а знов в Скитії після тогож Геродота найвисше і на першім місци почитано огонь3).
Що дїйстно культ огню був у нас передовсїм знаний, посвідчають не лиш доховані до нинї народні повірки і обряди, але також і письменні памятники старорускі. Не сонце, а огонь уважав ся в народї сином Сварога, тому і називано огонь Сварожичем. В церковнім уставі, котрий приписують Володимирови Великому, заказуєсь людям молити ся до огню4). В Слові Христолюбця сказано: "І огневи молять cя, зовуще єго Сварожичем»"5). В "Слові о тім, як погане кланяли ся идолам" огонь також названий Сварожичем, в честь єго приношено і різано кури6).
Як собі у нас представлювано Дажбога і єго коня, в писаних памятниках не доховалась нїяка відомість, а тим менше в переказах народу; здаєсь однако, що не було надто великої різницї між культом Дажбога у нас, а у західних Славян балтицких. У сих послїдних Дажбог звав ся Святовитом.
Саксон Граматик (жив при кінци XI. віку) бачив идол Святовита в Арконї і так єго описує: Город Аркона положений на верху високої скелї; з трех сторін місто вже самою природою було укріплене, з заходу висипано на 50 ліктей оборонний вал. Посеред города лежить вільне плоске місце, на нїм побудована була святиня з дерева, дуже красної роботи. Святиня славила ся не лиш самою красотою будови, але більше ще величностею бога, котрому ту поставлено статую. До святинї був лиш оден вхід, а святиня окружена подвійною оградою. В серединї святинї стояв великій кумир, ростом висше чоловіка, з чотирма головами і чотирма шиями; волосє і борода у божка підстрижені коротко, як то є в звичаю у тамошних жителїв. В правій руцї держав божок ріг, в котрий що року жрець наливає вино; лївою рукою божок опирав ся в бік і рука мала подобу лука. Ноги стояли рівно з землею. Недалеко божка видно було узду і сїдло враз з иншими до їзди приборами. При оглядї статуі найбільше падав в око великаньскій меч з красними вирізками і срібною мережкою. Для удержаня статуї кождий житель острова, чи мужчина чи женщина, мусїв давати монету. Божкови віддавали третю часть добичи і грабежи, бо вірили, що єго защита була благодатна людям. Крім того на услуги бога було 800 коней і 300 їздцїв, котрі всяку свою добич доставляли верховному жерцю: одно для украси святинї, друге для перехованя в замкнених скринях. В скринях кромі несчисленного гроша було богато пурпурових одежей, нераз від довголїтного лежаня аж погнилих. Божкови Святовитови давали дань всї Славяне, в єго святини громадилось безлїч дарів, які зносили богомольцї просячи божої помочи в своїх потребах. Навіть сусїдні королї посилали божкови дари, — король датскій Свенон дарував єму чашу дуже штучно видїлану. Святовит мав ще свої боєві знамена. Найважнїйше знамя було у народу в незвичайній почести, єго в походах несено все на передї.
Назви Дажбог і Святовит, хоч язиково так від себе далекі, але понятєм стоять з собою в тїсній звязи. Ипатієвска лїтопись повідає, що Дажбог був "муж силен", — вираженє Святовит (по старосл. Световит) власне означає такого "сильного мужа", героя. Назва утворилась первістно з ґерманьского слова, здаєсь ще в часах ґотского панованя над Славянами. В язицї Ґотів svinth значило "сильний, кріпкій"; а вираженє вит (після нинїшної вимови "витязь") означає у одних Славян войовника, у других героя. Після Міклошича слово "витязь" переняте Славянами також з ґерманьского язика7).
Цїкаве виясненє назви Дажбог подає Фаминцин в своїх мітологічних розслїдах8). Він так каже:
В наших письменних памятниках писалось з-разу Даж бог, пізнїйше перероблювано тоту форму на лад славяньскій і писано вже часто Даждьбог. Для нас міродайною форма старша, передана Нестором.
Лїтописне "Дажьбог" вказує на ґерманьске походженє. Перша часть слова "даж" після засад граматики повстати могла тілько з слова "даг".
Староґерманьске Dag або Dagr Нїмцї вимовляють і пишуть тепер Tag. В мітольогії давних Ґерманів був Dag богом дня; єго всевишній отець (Allvater) посадив на небо, давши єму світло-гривого коня. Dag отже, в мітольоґічнім значеню, був богом сонця. "So wahr und gewiss der Tag am Himmel steht" — клянуть ся Нїмцї ще і доси, розуміючи ту через слово Tag не день, але сонце.
Фаминцин дивує ся, яким способом те ґерманьске слово вкрало ся до рускої мітольоґії, коли на Руси не було ґерманьских впливів. Він очевидно призабув на довгій, майже 200 лїт виносячій період панованя Ґотів в наших сторонах і на впливи тих Ґотів, особливо на верстви висші. В ґотскім язицї говорило ся Dags; в устах Славянина утворилась з того форма Дажь.
Виходить зі всего, що назви Дажбог і Святовит дїйстно переняті були нами від Ґотів; первістно чужі нам були понятя о Сонци яко найвисшім бозї і о якихсь конях того сонця.
2. Культ Хорса.
Про коня Святовита маємо звістки у Саксона Граматика і в хроницї Гельмольда. Кінь той був зoвсїм білий і тілько найстаршій і головний жрець міг на нїм їздити і єго кормити. Балтійскі Славяне вірили, що на тім кони Святовит веде війну з своїми ворогами, а міркували се з того, що часто ранком слїдно було на кони піну і болото, немов би він повернув з якої далекої дороги. При помочи того коня відбувались віщованя і гаданя на випадок війни. Перед святинею Святовита втикали в землю копія на-вхрест, з вістром до гори, відтак серед горячих молитов виводив жрець коня за узду і перепроваджував через копія. З ходу коня і з того, як він переступав копія: чи правою ногою наперед, чи лївою, чи спотикав ся о копія чи нї — віщував жрець про вигляди в часї війни. На випадок злої віщби змінювано уложені пляни воєнні.
За руского Хорса мало знаємо; в лїтописи назва Хорс ставить ся побіч назви Дажбога, як-би то були два нерозлучні від себе понятя. В Слові о полку Игоревім Хорс названий "Великим".
Фаминцин і слово Хорс виводить з ґерманьского первістка, він в Хорсї хоче добачити назву Дажбожого коня9). Вивід єго опирає ся головно на тім, що в анґлійскім язицї до нинї кінь зове ся horse. Після Фаминцина нанїшне нїмецке Ross перетворилось з того давного horse.
Догадка Фаманцина була-би лиш тогдї ймовірною, коли б назва Хорс була в уживаню у балтійских Славян; для руского Хорса вивід з анґлійского язика не може мати місця. До того-ж ґерманьске hors, о скілько сягають писані памятники, нїколи не мало значеня "кінь"; в ґотскім язицї слово hors означало навіть щось дуже поганого.
Як назву Святовит, так і назву Хорс поясню при помочи Ипатіївскої лїтописи. В нїй сказано, що Даж-Бог був не тілько "муж силен", але що він стояв також на сторожи чистих обичаїв10) і мечем сїк "любодїйцев". В ґотскім язицї слово hors власне означало не що иншого, лиш любодїйцю11).
Звязь межи словами лїтописи а назвою Хорс є очевидна, тілько-ж що Хорс (подібно як вираженя Даж-бог і Свято-вит) було колись слово зложене і в своїй другій части виражало, що Дажбог мечем "сїк" hors-ів, т. є. любодїйцїв. Пізнїйше друга часть слова відпала і вийшло таке чудо, що нїби-то сам Дажбог є hors-ом. Сталось то очевидно вже в часах, коли первістне значінє сего ґотского слова було вже нашому народови незрозуміле.
3. Навскій Великдень. — Мавки (Русалки).
Великій четвер зовесь в деяких сторонах нашого краю "мертвецким", в инших "навским" великоднем. Чубиньскій12) так той Великдень описує:
Навскій великдень — то пасха покійників. Бог три рази випускав мерцїв з того (другого) світа: раз в великій четвер, другій раз, коли цвите жито, третій раз на Спаса.
В великій четвер випускають ся покійники на землю, щоби відслухали церковної відправи і каяли ся давних гріхів. В той день мерцї не боять ся нї хреста, нї молитви, а коли узрять живого чоловіка, задушують єго на смерть. Як прийде північ, мерцї встають з гробів і приходять в церков. Триразове калатанє — знак, що почне ся відправа. Мерцї стають перед церквою, а з-посеред них виступає священик і молить ся голосно; коли скінчив молитви, двері церковні відчиняють ся самі і мерцї входять до середини. Тогдї священик починає приписану відправу. Перед олтарем стоять дїти і держать в руках крашанки. По відправі всї христосують ся, відтак виходять з церкви і стають перед дверми. Знов священик відчитує молитви, і знов двері зачиняють ся самі — мерцї идуть до своїх гробів.
Слово "навскій", незнане иншим Славянам, переняте нашими предками з ґотского язика. В лїтописи Нестора13) згадують ся "навіє" в значеню "трупи", тай у нас в тім-же значеню і доси декуди в уживаню слово "навк" (згадує про него і Желехівскій в cвoїм словари).
Готове naus (2. падеж navis) значило "мерлець, труп".
Часть Ґотів в IV. віцї приняла була христіяньску віру. Здаєсь, що до того часу віднести треба повірки про Великдень покійників.
___________
О Русалках Мавках говорити буду обширнїйше иншим разом. Ту лиш наведу коротко, що писав про них Ив. Вагилевич14) на підставі повірок, які доховали ся доси у Бойків. Мавки в богато дечім схожі з україньскими Русалками. Они легкі, полохливі, веселі і розпустні, перебувають посеред глубоких гірских печер, де у стіп мерчать хрушталеві потоки. Их світлицї в краснім замку, що весь обвішаний і вистелений коверцями; там они радо перебувають, прядуть крадений лен і шиють одїнє з білого полотна. Мавки ростом стрункі, лице кругле, коси довгі звисають з плечей, а в коси вплетені вінцї з всїлякого цвіту; caмі они складні і красні, одїж их тонка, прозірчаста. Они з весною садять по горах і долинах цвіти та зїля, а на "игровищах" (майданах) виводять свої танцї.
Мавка є вираженє здрібнїле; оно утворилось з ґотского слова mаvі, котре мало значенє "дївчина, дїва". Декуди і у нас зовуть ся Русалки "дївами"; про "ґотскія красная дїви" згадує Слово о полку Игоревім.
1) Полное собраніе русских лѣтописей, том второй, Санктпетербург 1843, ст. 5. "По сем (по Сварозї) царствова син єго, именем Солнце, єгоже наречють Дажьбог, сем тисящь і 400 і сем десять днїй. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог, бі бо муж силен." — Вираженє "Сварог" (в санскритскім svarga) означало небо.
2) Геродот, кн. V гл. 7.
3) Там-же, кн. IV гл. 59.
4) Божества древних Славян, изслѣдованіе Ал. С. Фаминцина, С. Петербург 1884, ст. 30.
5) Там-же.
6) Там-же, ст. 30 і 36.
7) В ґотскім словари Stamm-a при слові sviaths (послїдне S єсть староґерманьским окінченєм 1. падежа) подано поясненє: "stark, kraftig; gesund." Про ґерманьске походженє слова "витязь" гл. Міклошича "Etcymologisches Worterbuch" під словом "vitengu".
8) Божества Славян, ст. 214—216.
9) Там-же, ст. 199—204.
10) "Дажьбог слишавше нї от кого жену нїкую богату сущю і нїкоєму всхотївшю блудити с нею, поєм со собою муж нїколько своїх, разумів годину єгда прелюби дїєть, єм ю і мучи і пусти ю ходити по земли в укоризнї, а того любодїйца всїкну; і бисть чисто житє по всей земли (Дажбога) і хвалити єго начати."
11) В ґотскім словари Stamma'a при слові hors дане поясненє: "Н...., Ehebrecher". В такім-же значеню бралось те слово і у инших Ґерманів. Сам Фаминцин каже (ст. 200), що в Турінґії, недалеко Айзенаху, знана була гора Horselberg (hors), славна тим, що в середних вікax уважано єї місцем пробуваня ґерманьскої Венери. В 14-ім віцї назву Horselberg задля надто поганого єї значеня перемінено на Venusberg.
12) Матеріяли і изслѣдованія собранныя П. П. Чубинским" в "Трудах этнографическо-статистической экспедиціи в западно-русскій край" т. ІІІ, С. Петербург, 1872, ст. 14.
13) Cnronika Nestoris — edidit Fr. Miklosiсh, ст. 134.
14) В Casopis ceskeho Museum, Praga 1840, випуск ІІІ.
[Дѣло, 14.07.1892]
14.07.1892