Нерівність і безробіття будуть підживлювати і підтримувати хвилю гніву виборців
Чому в західних країнах зростає привабливість популізму? Чи є це тимчасовим явищем? Після Брекзіту, обрання Дональда Трампа, краху традиційних політичних партій на виборах у Франції, сходження руху «П'ять зірок» в Італії, не згадуючи вже про хвилю авторитарного популізму в Центральній і Східній Європі, ці питання є дуже важливими.
Перш за все, хто такі популісти? Незмінною рисою популізму є поділ світу на доброчесний народ з одного боку — і корумповану еліту та зовнішні загрози з іншого. Популісти не довіряють інститутам, особливо тим, які обмежують «волю народу»: судам, незалежним медіа, бюрократії та фіскальним чи монетарним правилам. Популісти відкидають фахових експертів. Вони також з підозрою ставляться і до вільних ринків та вільної торгівлі.
Популісти з правими поглядами «народом» вважають лиш представників певних етносів, а іноземців ідентифікують як ворогів. Вони є економічними націоналістами і підтримують традиційні суспільні цінності. Часто вони довіряють харизматичним лідерам. Ліві популісти робітників ототожнюють із «народом», а багатих — із ворогами. А ще вони вірять у державну власність.
Чому ці комплекти ідей стають потужнішими? Рональд Інґлегарт із Мічиганського університету і Піппа Норріс із Harvard Kennedy School стверджують, що зростання популізму краще, ніж економічна незахищеність, пояснює реакція старших і менш освічених білих чоловіків на культурні зміни, включаючи імміграцію.
Це частина правди, але не вся правда. Економічні і культурні феномени взаємопов'язані. Це дослідження розглядає імміграцію як культурний зсув. Водночас резонно розглядати її також і як зсув економічний. Що важливіше — дослідження не ставить питання, що саме змінилося останнім часом. Відповіддю на це питання було би: фінансова криза і подальші економічні потрясіння. Вони не тільки страшно коштовні. Вони ще й підірвали довіру, а отже й леґітимність фінансових і політичних еліт. Королі виявилися голими.
Саме тому, я вважаю, Трамп став президентом США, а британці вибрали Брекзіт. Зміни в культурі й економічний спад робітничого класу посилили невдоволення. А фінансова криза відчинила двері популістській хвилі.
Щоб оцінити це, я зібрав індикатори більш довгострокових економічних змін і кризи для провідних країн Великої сімки плюс Іспанія. Довгострокові індикатори включали втрату робочих місць у виробництві, глобалізацію мереж постачання, імміграцію, нерівність, безробіття й економічну активність населення. Посткризові індикатори включають безробіття, жорсткість бюджетної політики, реальні доходи на особу і кредитування приватного сектору (див. діаграми).
Чотири країни, економіки яких найбільше постраждали від кризи (по порядку): Італія, Іспанія, Великобританія, США. Посткризові показники є найбільш негативними для Іспанії, США, Італії та Великобританії. Менше всіх від кризи постраждала економіка Німеччини, нарівні з нею — Канада і Японія.
Тож не дивно, що Канада, Німеччина і Японія перевадно виявилися невразливими до посткризового сплеску популізму, тоді як про США, Великобританію, Італію та Іспанію цього не скажеш, хоча дві останні з них тримаються відносно успішно.
Отож, зростання популізму можна зрозуміти. Що, однак, не робить його менш небезпечним — в тому числі для своїх прихильників. Як наголошується в нещодавній доповіді European Economic Advisory Group, популізм може призвести до надзвичайно безвідповідальної політики. Тут витвережує приклад впливу Уго Чавеса на Венесуелу. В гіршому ж разі популізм може зруйнувати незалежні інститути і громадянський мир, сприяти поширенню ксенофобії та призвести до диктатури. Стабільна демократія несумісна з переконанням про те, що громадяни країни можуть бути «ворогами народу». Ми повинні визнати злість як причину популізму і взятися за неї. Але популізм — ворог хорошого уряду і навіть демократії.
Про майбутнє ми можемо заспокоїтися. Політичні негаразди, які тепер переживає ряд найбільших демократій Заходу, почасти є одним із аспектів спадщини фінансової кризи. В міру того, як економіка відновлюється і вичерпується шок, викликані ним лють і відчай також мають спласнути. З часом довіра може повернутися в такі необхідні для функціонування демократій інституції, як законодавчі органи, бюрократію, суди, пресу і навіть політику. Популярними можуть виявитися навіть банкіри.
Однак для такого оптимізму є дві серйозні перешкоди. По-перше, наслідки вже реалізованих політичних глупств ще не проявилися. Розлучення Великобританії з ЄС залишається процесом із непередбачуваними результатами. Як і вибір Трампа президентом. Кінець американського лідерства — потенційно руйнівна подія.
По-друге, залишаються деякі з довготермінових джерел крихкості, культурне й економічне, зокрема високий рівень нерівності і низька економічна активність у працездатному віці в США. Так само зберігається тиск в напрямі стабільно високої імміграції. Ймовірно, зросте податкове навантаження у зв'язку зі старінням населення. З усіх цих причин хвиля популістського гніву може бути надто стійкою.
Якщо так, то ті, хто хоче чинити опір зростаючій хвилі популізму, мусять протистояти, як це зробив Емманюель Макрон у Франції, характерним для популізму спрощенню і брехні. Як і він, їм також треба безпосередньо працювати зі страхами, які спричинюють цей популізм. Культурні тривоги, за винятком імміграції, мало залежать від політики. Однак економічними проблемами можна і треба займатися. Звичайно, політики можуть робити протилежне. Саме це відбувається в США. Це не зупинить хвилю популізму, а буде сприяти її поширенню. Можна не сумніватися, що саме такі їхні наміри.
Martin Wolf
The economic origins of the populist surge
The Financial Times, 27.06.2017
Зреферував О.Д.