Лібералізм буде жити, але потребує оновлення

Це незавершена робота, а не утопічний проєкт.

"Так звана ліберальна ідея, вона, по-моєму, себе просто зжила остаточно. Наші західні партнери визнали, що деякі елементи ліберальної ідеї, такі як мультикультуралізм, вже не витримують критики". Так, у своєму вражаючому інтерв'ю Financial Times Владімір Путін заявив, що перебуває на правильному боці історії. Але, як би міг сказати Марк Твен, чутки про смерть лібералізму є дещо перебільшені. Суспільства, що базуються на ключових ліберальних ідеях, є найуспішнішими в історії. І потребують захисту від ворогів.

Що таке "лібералізм"? Щоб відповісти на це питання, я би спочатку попросив американських читачів забути, що для них лібералізм означає протилежність консерватизму. Це унікальне американське значення, яке має сенс в унікальному американському контексті: іммігранти, які заснували свою нову державу на наборі ліберальних ідей — ліберальних у європейському сенсі, в противагу авторитарним. Коли Томас Джефферсон писав в Декларації незалежності про "життя, свободу і прагнення до щастя", він посилався на одного з великих ліберальних мислителів Джона Локка, замінивши слово "власність" на "щастя".

Корінь слова "ліберальний" – liber – латинський прикметник, що означає вільну людину як протилежність раба. Лібералізм – не є точно визначеною філософією, це позиція. Всі ліберали поділяють віру в індивідуальний людський чинник. Вони вірять у здатність людей самим вирішувати за себе. І ця віра призводить до радикальних наслідків. Вона означає право людини самій планувати своє життя, висловлювати особисту думку і брати участь у суспільному житті. Ця позиція була реалізована в системі, яку ми називаємо "ліберальною демократією".

Ліберали поділяють переконання, що цей людський чинник залежить від володіння економічними і політичними правами. Для захисту цих прав необхідні інститути – насамперед незалежні правові системи. Але цей чинник залежить також і від ринків – для координації незалежних економічних суб'єктів, від вільних медіа – для поширення думок, і від політичних партій – для організації політик. За цими інститутами стоять цінності і практики: розмежування приватної вигоди та публічних потреб, необхідного для приборкання корупції; почуття громадянськості; і переконана толерантність.

Лібералізм вимагає і балансу між конфліктуючими благами. Деякі ліберали більше вірять в економічну свободу і тому виступають проти активної держави. Інші більше вірять в рівність громадян і бояться плутократії. В широкому сенсі обидві ці сторони можуть бути ліберальними. Однак Путін – ворог лібералізму. Традиція, з якої він прийшов, – царське самодержавство. Як стверджує Андерс Аслунд в книзі “Російський клановий капіталізм", Путін "методично нищив паростки інститутів капіталізму, демократії та верховенства права, які з'явилися в Росії в 1990-х роках. На їхньому місці він сформував сильну вертикаль влади, контрольовану його корєшами, які виступають проти верховенства права, фаворизуючи його власну необмежену владу над державою.”

Щоб оцінити успішність лібералізму, ми поєднали показник "вплив і відповідальність" (voice and accountability) Світового банку та "індекс економічної свободи" (index of economic Freedom) Heritage Foundation. Економічні та політичні свободи, як правило, йдуть поряд, частково і через те, що обидві залежать від верховенства права. Лібералізм, виміряний таким чином, асоціюється з процвітанням: ліберальні суспільства мають схильність бути багатими, а багаті суспільства мають схильність бути ліберальними (див. діаграми.)

При Путіні Росія відвернулася від лібералізму. Значною мірою через це економіка Росії нині в жалюгідному стані. Навіть при тому, що валовий внутрішній продукт на душу населення становить менше як половину рівня США, середнє зростання ВВП на душу населення в період з 2009 по 2018 рік сягнуло лише 1,8 відсотка в рік. Конвергенція сповільнилася до мінімуму. Мало хто очікує, що ситуація покращиться. Позиція Путіна на світовій арені – це лиш спосіб відволікти увагу російського народу від корупції його режиму і його неспроможності режиму дати народові краще життя. Навіть у разі успішнішої китайської економіки можна припустити, що поворот Сі Цзіньпіна до більшого державного контролю і політичних репресій підірве динаміку.

Але в одному Путін правий. Ліберальні демократії зіткнулися з труднощами, зокрема стосовно спроможності абсорбувати іммігрантів і справлятися з нерівністю. Ліберальні суспільства потребують загальних цінностей та ідентичності. Це цілком сумісне і з імміграцією, і зі збереженням культурних відмінностей. Але і те, і інше необхідно регулювати, в іншому випадку суспільне невдоволення призведе до влади лідерів, котрі зневажають норми ліберальної демократії. Крихкий баланс може бути порушений. Багато з того, що говорить і робить президент США Дональд Трамп, вказує на його презирство до цих норм, особливо до вільної преси та незалежної судової системи. Тому є ризик, що ліберальна демократія перетвориться на "неліберальну демократію", яка, чесно кажучи, не є ні ліберальною, ні демократичною.

В рапорті "Свобода у світі 2019" (Freedom in The World 2019) Freedom House, цей незалежний американський сторожовий пес, повідомляє, що загальний стан демократії в світі погіршується вже тринадцять років поспіль. Відзначається, що ослаблення демократії спостерігається і в західних демократіях, і США – найвпливовіший прихильник демократичних цінностей, – очолюють цей процес. Такий розвиток подій дійсно викликає тривогу. Лібералізм може бути значно успішнішим підходом. Але в багатьох ліберальних демократіях люди, особливо еліти, забули про баланс, який необхідно встановити між індивідом і суспільством, глобальним і внутрішнім, свободою і відповідальністю.

Лібералізм – не утопічний проєкт, це безперервна праця. Це спосіб жити разом, який виходить з пріоритету людського чинника. Але це все лише відправна точка. Для того, щоб цей підхід працював, потрібно його постійно адаптувати і коригувати. Путін поняття не має, що це означає: він не може собі уявити суспільного ладу, який не спирається на силу і обман. Ми знаємо краще. Але нам і робити все треба краще – значно краще.