Космополітизм несумісний з організацією нашої політики в автономних територіальних юрисдикціях
Я є сином емігрантів. Мої батьки приїхали у Велику Британію, рятуючись від Гітлера. Їхній приїзд врятував їм життя. Більш полум’яних патріотів важко собі уявити. Тому не дивно, що я вважаю, що Європа має моральне зобов’язання захищати біженців. Та якими мали би бути ширші міркування про імміграцію?
Глобалізація стосується не лише товарів, послуг і капіталу. Вона стосується також людей. Країни з високим рівнем доходів є не лише багатшими, вони є менш корумпованими і стабільнішими, ніж інші. Тому немає нічого дивного в бажанні емігрувати на Захід.
Проте мало що викликає більше суперечок. Міграція є пробним каменем правого популізму. Згадайте Найджела Фараджа, Марін Ле Пен чи Дональда Трампа.
Мало хто сперечається, що розриви між реальною платнею у різних країнах світу є найбільшим з усіх економічних перекосів. Мовляв, на переміщення людей треба дивитися так само як на обмін товарами; людство отримає вигоду від ліквідації бар’єрів. Переміщення людей могло би бути велетенським, і відповідно вплив на економіку країн з високим рівнем доходів, де живе лише сьома частина населення світу, колосальним. Та це би максимально збільшило світовий добробут.
Проте такий космополітизм несумісний з організацією нашої політики в автономних територіальних юрисдикціях. Він також несумісний з правом громадян вирішувати, хто може поділяти вигоду від проживання поруч з ними.
Якщо країни уповноважені контролювати імміграцію, то критерії для імміграції стають привілеями нинішніх громадян та їхніх нащадків. Привілеї самозваних іммігрантів, які становлять основну масу міграції, значать менше.
Тож якою є вигода від імміграції для громадян та їхніх нащадків? Аргументи поділяються на ті, які пов’язані з цифрами, і ті – що більш важливо, – які стосуються відмінних характерних рис.
Чи потрібно збільшувати населення? Відповідь: безперечно, ні. Просте збільшення населення такої процвітаючої невеликої країни, як Данія, не підвищить стандарти життя її громадян. Але воно вимагатиме значних капіталовкладень і видатків, пов’язаних із перенаселеністю. Аргументом на користь чисельності може бути лише те, що це зробить дешевшою оборону.
Аргументом може бути не кількість, а лише характерні особливості іммігрантів. Поборники вигоди від широкомасштабної імміграції стверджують, що іммігранти є молодшими, дешевшими, краще мотивованими і корисно відмінними. Опоненти заперечують, що молоді також старіють, тоді як відмінності приносять як користь, так і невигоди.
Іммігранти і справді є відносно молодими. Імміграція скоро стане єдиним джерелом збільшення населення в ЄУ. За даними Організації економічного співробітництва і розвитку за останні 10 років іммігранти становили 47% зростання трудових ресурсів у США і 70% в Європі.
І це не дивно, оскільки коефіцієнт природного приросту населення в країнах з високим рівнем доходів впродовж десятиліть знижувався (див. схему).
Таким чином іммігранти зменшують відношення між пенсіонерами і тими, хто перебуває в працездатному віці (відсоток непрацюючих категорій населення похилого віку). Проте вплив на процент утриманців – принаймні при існуючих рівнях імміграції – є незначним. Істотне його зменшення вимагає велетенського напливу.
У 2014 р. на 100 осіб працюючого віку припадало 29 утриманців у віці 65 та більше років. За даними ООН утримання цього співвідношення нижчим, ніж один до трьох, вимагало би імміграції 154 млн. осіб за період 1995-2050 рр., і значно більшої в подальші періоди: адже не треба забувати, що іммігранти також старіють.
Тож велике зменшення проценту утриманців вимагає велетенського напливу. Хтось може аргументувати, що континент з такою малою кількістю дітей мусить прийняти таку трансформацію свого населення.
Розгляньмо інші можливі економічні впливи. ОЕСР розглянула фінансовий вплив сумарних хвиль міграції за останні 50 років в країнах-членах цієї організації і дійшла висновку, що згрубша він є приблизно нульовим. Точний вплив залежить від кваліфікації та інших особливостей іммігрантів та еластичності ринку праці. Майже те саме можна сказати про інші впливи імміграції: є вони доповненням до нинішніх працівників чи заміною? А якщо заміною, то для кого?
Тож що можна сказати про економічний вплив? По-перше, імміграція, яка повинна справити помітну дію – особливо на «тягар утриманців», – повинна бути велетенською. По-друге, імміграція суттєво впливає на потребу капіталовкладень (в житлове будівництво та іншу інфраструктуру) та перенаселеність, особливо в уже густо населених країнах – хоча вони є такими самими, як і ті, які спричинені природним приростом населення.
І нарешті, основну вигоду отримують самі іммігранти.
Однак міграція – це не лише економіка. Іммігранти – це люди. Наприклад, вони привозять свої родини. За якийсь час широкомасштабна імміграція в складний спосіб трансформує культури країн-реципієнтів.
Іммігранти привносять розмаїття і культурний динамізм. У той самий час, як зауважив Нобелівський лауреат Томас Шеллінг, природно може виникнути реальна сегрегація. Люди можуть тоді жити цілком відокремлено, не відчуваючи прихильності одне до одного.
Імміграція дає економічні ефекти. Але також вона впливає на нинішні та майбутні цінності країни, включно з її відношенням до іноземців. Люди можуть обґрунтовано розходитися в думках на те, яка політика є правильною.
Наші країни не стануть ані закритими, ані цілком відкритими. Знайти баланс є важко. Роблячи це, цілком обґрунтовано для країн аргументувати, що їхні власні громадяни завжди є на першому місці.
Martin Wolf
The benefits of migration are questionable
Financial Times, 29.09.2015
Зреферувала Галина Грабовська