Покращена технологія могла би покінчитися із залежністю від спалювання викопного палива
На кожен промінь надії є своя хмарка. Технології, які подарували нам немислимий ще два століття тому рівень комфорту, вимагають багато енергії. Джерелом цієї енергії є вогонь. Але, спалюючи викопне паливо, з чого ми маємо таку користь, ми також продукуємо вуглекислий газ, що загрожує дестабілізацією клімату.
Хтось бачить відповідь на цей виклик у бідності. Але людство не відмовиться — і не варто цього сподіватися — від добробуту, що його одні вже досягли, а інші тільки спрагло прагнуть. Вирішення проблеми в іншому. Пора розірвати зв'язок між процвітанням і кількістю спаленого палива, між кількістю спаленого палива і емісією, між емісією і зміною клімату. Не треба відкидати технології — потрібно їх трансформувати.
Поки нічого подібного не відбувається. Останній Статистичний огляд світової енергетики від компанії BP, показує, що світовий комерційний попит на енергію продовжує — в значній мірі завдяки розвитку країн, що розвиваються — зростати, незважаючи на всі енергозберігаючі технології. Більше того, попит в основному задовольняється за допомогою викопного палива. У 2014 р частка відновлюваних джерел енергії в світовому споживанні склала трохи більше 2% споживання енергії від первинних джерел. А загальна частка атомної, гідро- та відновлювальної — всього 14%.
Огляд авторства висококваліфікованих британських учених і економістів під назвою «Програма "Аполлон" в боротьбі з кліматичними змінами" (A Global Apollo Programme to Combat Climate Change) пропонує сміливу відповідь — домогтися, щоб джерела безвуглецевої енергії могли конкурувати з викопним паливом. «Як тільки це станеться, вугілля, газ і нафта просто залишаться лежати в землі».
Досягнення цієї мети вимагає технологічної революції. Доповідь, названа в честь успішної місії на Місяць в 1960-х, стверджує, що це вимагатиме швидких технологічних досягнень. Щось вже відбувається — наприклад, обвал цін сонячних батарей. Але цього недостатньо. Сонце дає в 5000 раз більше енергії, ніж людство отримує з промислових джерел. Але ми не знаємо, як цю енергію освоїти.
Незважаючи на їх очевидну потрібність, на дослідження в галузі поновлюваних джерел енергії витрачається менше 2% держфінансування НДДКР. У всьому світі на ці цілі виділяється $6 млрд на рік. Тим часом субсидії на виробництво відновлюваної енергії досягають $101 млрд, а гігантська сума в $ 550 млрд — це субсидії на виробництво і споживання пального та електроенергії з викопного палива.
Це абсурдна картина. На ці дослідження має піти значно більше державних грошей. Держсектор довго відігравав життєво важливу роль у фінансуванні наукових і технологічних проривів. В цьому ж випадку його роль особливо важлива, враховуючи узгоджену мету скорочення емісії і факт, що енергетичний сектор тратить на науково-дослідні роботи відносно небагато.
Ця програма мала б мати єдину ціль: «Розвиток відновлюваної енергії, вартість якої є менша від викопної». Автори дослідження вважають, що треба сфокусуватися на генерації електроенергії, на її зберіганні і на створенні «розумних електромереж. Програма може обійтися в $15 млрд на рік, всього 0,02% світового виробництва. Це дійсно мінімальна сума, враховуючи важливість мети.
Будь-яка країна, яка вирішить приєднатися до програми, повинна робити внесок, пропорційний її ВВП. Витрачатися ці гроші можуть на розсуд кожної держави. Але щороку в рамках глобальної програми повинна розроблятися стратегія із зазначенням сфер, де потрібен прорив, щоб поновлювана енергія дешевшала стабільними темпами. Передбачається, що глави держав зможуть узгодити подібну програму до XXI Конференції з питань зміни клімату, яка пройде цього року в Парижі.
Покращена технологія могла б покінчити з нашою залежністю від спалювання викопного палива. А також скоротити викиди вуглекислого газу, що це спалювання супроводжує. Але Climate Shock ["Кліматичний шок"] Джернота Ваґнера і Мартіна Вейцмена, зазначає, що нова технологія могла б також зламати заключну ланку — між емісією та кліматом. Це породжує спокусливу — але небезпечну — можливість гео-розробки: спокусливу, бо може здаватися дешевим, і небезпечним, тому що її наслідки є зовсім неясними.
Пропозиції такого роду припускають, наприклад, можливість вловлювати і зберігати СО₂, щоб зменшити шкоду від ряду виробництв. Інша ідея — «запліднення океану», щоб прискорити природнє поглинання вуглекислого газу.
Імітація атмосферних наслідків вулканічної активності теж могло би компенсувати вплив парникового ефекту. Виверження в 1991 р на Філіппінах Пінатубо призвело до глобального зниження температури на 0,5°C. Двадцять мільйонів тон сірчистого газу знизили в наступні роки рівень сонячної радіації на 2-3%. Якщо ми будемо продовжувати нинішній шлях, то нам доведеться відтворювати подібне рішення штучними засобами.
Неважко усвідомити небезпеку подібного втручання. Воно не буде одноразовим — викинені в атмосферу частинки незабаром випадуть назад і все доведеться повторювати знову, причому в зростаючих масштабах.
Така програма навмисного забруднення цілком можна розглядати як акт війни. Широкомасштабне застосування геоінженерії загрожує непередбачуваними наслідками. Вона повинна застосовуватися як крайній засіб.
Кращий спосіб боротьби зі зміною клімату — змінювати стимули та прискорювати інновації, спрямовані на безвуглецеві технології, конкурентноздатні з викопним паливом. Те й інше вимагає більш активної ролі держави. Програма «Аполлон» була б суттєвим елементом цього. Краще було би пережити невдачу, аніж не попробувати взагалі.
Martin Wolf
A moonshot to save a warming planet
The Financial Times, 23.06.2015
Зреферував О.Д.
06.07.2015