Ціна за шанс убезпечити стабільну демократію на східному фланзі континенту є невеликою
Захід воліє не думати, що це війна з Росією. При цьому російський уряд, схоже, вважає, що це війна із Заходом. Для президента Владіміра Путіна, його найближчого оточення і все більшої частини росіян історія минулих двох з половиною десятиліть є радше жахливою образою, ніж трагічно втраченою потенційною можливістю. Росія – можливо, безповоротно – змарнувала шанс жити під керівництвом чесного уряду, який дотримується верховенства права. Замість того, аби шукати спосіб, як виправити цю невдачу, її правителі тепер хочуть позбавити Україну її потенційної можливості.
Зараз питання в тому, якою буде відповідь Заходу. Ніщо не може потрясти російську клептократію більше, ніж перетворення України на стабільну і процвітаючу демократію. Пан Путін і його спільники бояться цієї можливості. НАТО, незважаючи на його надування щік, їх не лякає. А от поява демократичної і правової України лякає. Звісно, у пошуку такого результату існують ризики, але не треба ігнорувати довгострокові вигоди.
Відправною точкою має бути економіка. Нарешті в Україні, схоже, з’явилася компетентна і рішуча команда реформаторів. Революція, яка рік тому викинула президента Віктора Януковича з його кабінету, і подальший натиск мали очисний ефект. Схоже, уряд зрозумів, що це останній шанс для їхньої країни. Чверть століття корупції і некомпетентності повинні закінчитися, якщо Україна хоче мати не просто добре майбутнє, взагалі якесь майбутнє.
У 1990 р. Польща та Україна мали схожі стандарти життя. Польща піднеслася, Україна скотилася. У 2013 р. реальний валовий внутрішній продукт на душу населення у Польщі (паритет купівельної спроможності) був на 160% вищим, ніж аналогічний показник у її східної сусідки. Росія почувалася значно краще, ніж Україна, хоча частково завдяки своїм багатим природним ресурсам. (Див. рис.)
Багатолітні результати діяльності були незмінно поганими. Від початку війни становище стало критичним. Між четвертим кварталом 2013 р. і третім кварталом минулого року реальний ВВП скоротився на 8% . Війна повинна була спричинитися до такого значного ефекту, оскільки Донецьк та Луганськ – найбільш уражені регіони – раніше створювали 16% ВВП. Війна також підірвала довіру. Валютні резерви впали до 6,6 млрд. дол. у грудні 2014 р., оскільки капітал втікає. Гривня впала. (Див. рис.) Результатом неминуче буде різкий сплеск інфляції і подальше зниження життєвих стандартів.
Такими є несприятливі обставини, в яких Міжнародний валютний фонд намагається домовитися про багатолітнє розширене кредитування. Метою, як заявила його директор-розпорядник Крістін Лаґард, є «підтримати негайні макроекономічні стабілізаційні заходи, а також широкі і глибокі економічні реформи впродовж кількох років».
Тож як має виглядати така програма? Без сумніву, найважливішим елементом має бути всеохоплюючий комплекс реформ, спрямованих на те, аби покласти край корупції і кумівству, які вразили владу, приватний сектор і занадто близькі стосунки між ними. Як зауважив Андерс Ослунд з Інституту Петерсона, відбуваються важливі реформи. Вони включають у себе «приведення усіх цін на енергоносії до ринкового рівня, що ліквідує головні причини корупції на найвищому рівні і потребу у велетенських субсидіях».
Інша реформа – це «ліквідація маси інспекційних органів, дозволів, ліцензій та сертифікацій». Третьою важливою реформою є очищення усе ще існуючих великих державних підприємств від корупції. Також важливою буде реформа банківської діяльності, особливо скасування кредитування банками підрозділів, пов’язаних з великими підприємницькими структурами. Це має на меті обмежити домінування олігархів, більшість з яких заволоділи багатством у перші роки після незалежності. Уряд доклав значних зусиль для стримування бюджетного дефіциту. Проте, як також зауважив пан Ослунд, Україна потребуватиме більше грошей, аби впоратися зі своєю валютною кризою. Він твердить, що цього року вона потребуватиме щонайменше 27 млрд. дол. від МВФ, США і ЄУ. Їй також будуть потрібні суттєві послаблення від приватних кредиторів. Мета цієї підтримки – дозволити Україні здійснити необхідні реформи, навіть переживаючи зовнішню агресію. Ця підтримка матиме таку саму мету і виправдання, яку мала підтримка США західної Європи у перші роки холодної війни. Ціль – показати, що Захід попросту не покине Україну напризволяще, поки вона притримуватиметься своїх новопоставлених завдань.
Україна потребує допомоги не лише для того, аби вижити, а ще й для того, аби здійснити таку амбіційну програму реформ, яка є необхідною умовою для стратегічного успіху. Однак лише її недостатньо. Безумовно, є інші великі питання. Чи потрібно погрожувати Росії більш жорсткими санкціями? Чи потрібно надавати Україні зброю, навіть якщо вона буде лише оборонною? Моя відповідь на обидва запитання – так. Проте зрозуміло, що існують доводи супроти цих заходів, які тягнуть за собою великі ризики і також можуть виявитися неспроможними зупинити страхітливий російський реваншизм.
Що би хто не думав про ці заходи, аргументи за те, аби надати Україні економічну допомогу є морально і політично непереборними. Захід має ресурси для того, аби стабілізувати економіку всупереч майже масивному російському вторгненню. Адже 27 млрд. дол. – це значно менше, ніж 0,1% спільного об’єму виробництва США і ЄУ, невелика ціна, яку треба заплатити за шанс стабільну велику демократію на східному фланзі Європи.
Більш того, якщо цього буде досягнуто, шанси переконати Росію приєднатися до цього клубу, без сумніву, також зростуть – навіть якщо в довгостроковій перспективі. Хто би що не думав про демократію, жорсткіші санкції чи озброєння України, Захід повинен принаймні надати Україні допомогу, якої та потребує, аби успішно провести реформуванні економіки. Цього може виявитися недостатньо. Але очевидно, що це необхідно.
Martin Wolf
Help Ukraine seize this chance
The Financial Times,
Зреферувала Галина Грабовська
18.02.2015