Рік від Грибовицької трагедії: втрат багато, здобутків мінімум

30 травня минає рік від Грибовицької трагедії. Ця подія в буквальному розумінні перевернула життя Львова та всіх його мешканців – від  мера, який акурат намащував лижі на президентську гонку, до найменшого львів’янина, – адже всім довелося зіткнутися з постійними проблемами з вивозом сміття. Рік, що минув, показав дуже багато. З одного боку, величезні пробоїни в управлінні містом в умовах кризи. Та не менші прогалини вигулькнули і на загальнодержавному рівні, бо державці не змогли побороти спокуси скористатися нагодою утопити політика-конкурента, наплювавши на те, що у Львові живуть виборці не лише Садового, а й їхніх політичних сил. Піар замінив реальні дії, тріумфальні приїзди київських чиновників у наслідку перетворювалися на скандальні fuck up-и. І навіть тепер, коли в цій словесній імлі почали вимальовуватися обриси потенційних комплексів із переробки відходів, мимоволі починаєш шукати, а де ж тут підступ.

 

 

Пожежа, що струсонула Львовом

 

У ніч на 29 травня минулого року на міському сміттєзвалищі Львова спалахнула пожежа, що стала початком найбільшої та найдовшої соціально-економічної кризи в найновішій історії Львова. Загибель 4 людей, багатомільйонні збитки від пожежі та зсуву, примусове закриття звалища, Нацгвардія з технікою та зброєю на «охороні» сесії міської ради, низка кримінальних проваджень, перманентна криза в управлінні містом, політичні протистояння та щурі на переповнених смітниках, конкурси на будівництво підприємств із переробки сміття – все це та багато іншого вигулькнуло на світ «завдяки» тій пожежі. Недаремно древні не втомлювалися застерігати, що слід боятися сповнення бажань. Бажання жителів довколишніх сіл, екологів, СЕС та прокуратури про реальне припинення роботи звалища сповнилися, але в один із найгірших способів – ціною людських життів та колосальних проблем майже мільйонного міста, внаслідок яких «львівське сміття» як мем та стале словосполучення уже випереджає умовні «львівське пиво" з "львівською кавою».

 

Перше офіційне повідомлення було доволі скупим: «29 травня о 05:07 до Служби порятунку «101» від директора сміттєзвалища КМП "Збиранка" надійшло повідомлення про пожежу на території сміттєзвалища в с. Збиранка Жовківського району. У зв’язку із відсутністю поблизу сміттєзвалища вододжерел, для гасіння пожежі вогнеборці проклали магістральну лінію завдовжки близько 3 км та організували підвіз води водовозами із відстані 5 км. До ліквідації займання від ДСНС залучено 54 рятувальники та 11 одиниць спецтехніки, від КМП "Збиранка" – 3 бульдозери та 4 водовози львівських комунальних підприємств. Станом на 16:00 ліквідація загоряння продовжується. Причини виникнення займання встановлюють».

 

На звалище вилили величезні об’єми  води, що також зіграло свою фатальну роль. Вода заповнила вигорілі порожнини, розрідила маси відходів – і в певний момент сміттєвий схил обвалився. Він накрив чотирьох осіб, активні пошуки яких тривали, поки не було знайдено тіла трьох пожежників. Поступово пошуки згортали – і на сьогодні тіла еколога «Збиранки» так і не знайшли. Водночас міський голова Львова Андрій Садовий заявив, що звалище загорілося не просто так, а за цим стоять невідомі зловмисники. При цьому він прозоро і недвозначно натякав, що це може бути пов’язане із позицією фракції «Самопомочі», яка незадовго до того вийшла з парламентської більшості і влаштувала невеликий політичний обвал у парламенті, поставивши під сумнів легітимність коаліції.

 

Язик сміттєвої лавини у Грибовичах.

 

Поки всі дотичні героїчно долали пожежу та наслідки обвалу, автоматично виникла інша проблема, якої не вирішили й по сьогоднішній день, – куди возити сміття зі Львова. На певний час удар прийняли звалища Львівської області, однак уже тоді голова ЛОДА Олег Синютка наголошував, що потужностей полігонів області вистачить на два тижні.

 

Історія про змарнований час

 

На жаль, мантри про те, що все треба вирішувати дуже швидко, аби не допустити сміттєвої кризи, так мантрами і залишилися. Ділянки під новий полігон, що їх пропонували місту, або не пасували з різних причин, або ж не були освоєні через спротив місцевих жителів. Налякані трагедією в Грибовичах, не надто доброю славою керівництва Львова у вирішенні такого штибу проблем та під’юджувані політичними конкурентами Садового, жителі низки населених пунктів Львівщини протестували не тільки проти намірів збудувати полігон чи завод, а й проти вивезення до них відходів зі Львова. Сміттєві барикади та пікети виростали як гриби, а незабаром тема про мандри львівського сміття стала звичною для центральних ЗМІ та низки політиків. А дорогоцінний час сочився крізь пальці.

 

Закриття звалища призвело до різкої зміни у роботі операторів ринку відходів. Адже тепер вигравав той, хто зумів швидко домовитися з контрагентами в інших областях. Влада міста спробувала дистанціюватися від процесу – мовляв, ми підписуємо угоди на вивіз із певними компаніями, а далі нас нічого не цікавить. І це була помилка, яка завдала іміджу Львова передовсім, а вже потім іміджу мера дуже відчутних втрат. Крім того, ця схема призвела до того, що з міської скарбниці на сміття витрачено понад сто мільйонів гривень лише минулого року. Це кошти, за які можна було провести капітальний ремонт немаленької вулиці чи провести заходи з енергозбереження у низці шкіл і дитсадків з огляду на шалено дороге тепло. На 2017 рік також передбачені десятки мільйонів на ці ж видатки, хоча запитань до прозорості та ефективності такого механізму стає все більше.

 

Пропоновані упродовж року механізми, на жаль, не дали сподіваного результату. Коли в січні цього року Львів пережив перше велике засмічення, а Садовий не втомлювався говорити про блокаду з боку центральної влади, кризу вдалося вирішити за рахунок полігонів області.

 

Фінал історії мав бути епічним – до Львова несподівано нагрянув прем’єр Володимир Гройсман, який через усі медіа та соцмережі авансом розтрубів, що вирішить сміттєву проблему Львова, бо колись зробив це у рідній Вінниці.

 

Гройсман сміття не виніс.

 

Ділянка, яку зняли з обласного конкурсу та врочисто передали Садовому, виявилася з ґанджем. Принаймні у цьому нарід запевняв мер Львова, який на той момент ще не був таким виразним прихильником сміттєспалювальних заводів і вірив, що уряд погодить йому кредит на 70 млн євро для нового полігону, рекультивації Грибовичів та будівництва заводу з «глибинної переробки відходів».

 

Робоча група на чолі з академіком Юхновським забракувала ділянку на радість довколишнім жителям, які не хотіли бачити своїм новим сусідом львівського мера, чи то пак наше львівське сміття. Зрештою, низка зауважень мала під собою ґрунт, зокрема невідповідність відстаней щодо заповідних територій та карстові порожнини під ділянкою. Після того Гройсман до Львова вже не приїжджає, а посилає різних пахолків, але вони не годні зрушити проблему з місця.

 

Кримінальне провадження як метод і засіб

 

Одразу ж після трагедії на звалищі поліція відкрила два провадження: одне за «порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою», а друге – за «порушення правил екологічної небезпеки під час експлуатації споруд, що призвело до загибелі людей, і службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки».

 

Друге провадження виявилося набагато «продуктивнішим» – влітку правоохоронці повідомили про підозру трьом посадовцям ЛКП «Збиранка» як безпосередньо відповідальним за стан справ на підприємстві. Усіх трьох узяли під варту, однак за всіх трьох внесли заставу і вони перебувають на волі. Зараз у цій справі триває судовий процес у Жовківському районному суді.

 

 Полігон політичних технологій на полігоні сміття.

 

Зміни у цих провадженнях відбулися після того, як було змінено очільника прокуратури Львівської області. Попри обіцянки Генпрокурора Юрія Луценка не перетворювати розслідування на полювання на відьом, а показати Садовому та його підлеглим, як треба керувати містом, усе сталося як завжди.

 

Силовики взялися смикати чиновників міської ради за всі можливі нитки, часом дуже далекі від розслідування трагедії в Грибовичах. Як потім поскаржився Садовий, департамент ЖКГ не може працювати, бо щодня його працівників викликають на розмаїті допити.

 

З іншого боку, «залучення» до справи в.о. директора цього департаменту Юрія Голеця важко назвати випадковим. Щойно надійшли перші результати однієї з численних експертиз, прокурори змогли встановити причетність Голеця до справи і оголосили йому підозру. На перший раз чиновник відбувся переляком, але невдовзі драма стала фарсом – 17 листопада, у день запуску трамвая на Сихів, пана Голеця затримали працівники СБУ та військової прокуратури під час отримання частини хабара від підприємця. Тут йому на якийсь час довелося пожити на казенних харчах, поки не було внесено заставу. А Садовий вкотре опинився біля розбитого корита — йому алярмово довелося шукати заміну нечистому на руку підлеглому.

 

Уже навесні цього року, під час чергового загострення політичних баталій  (акурат тривала епопея з блокадою Донбасу), мер Львова публічно оголосив, що незабаром у Грибовицькій справі візьмуть під варту вже самого його. Це твердження не було безпідставним, зважаючи на активні дописи Юрія Луценка в соцмережах та коментарі ЗМІ. Ширилися навіть чутки, що затримання Садового має збігтися у часі із візитом до Львова Президента Порошенка. Щоби зробити це максимально показово і принизливо для львівського мера. Та буквально за кілька днів усі ці припущення розсмокталися, Порошенко взяв блокаду у свої руки, а Садовий і далі бідкається, що держава йому не допомагає.

 

Варто сказати, що почуття міри часом зраджує мерові Львова і він, як кажуть у народі, «заганяється». Так сталося і з заявою-пропозицією облаштувати сміттєвий полігон на території неподалік Чорнобиля. Спочатку Садовий прилюдно це оголосив, а вже наступного дня мусив уточнювати та поправляти свої слова.

 

Цієї ж весни розтанули надії на кредит ЄІБ, про який згадували раніше, – заявка Львова пролежала майже рік у профільному міністерстві, і нічого так і не сталося. Нещодавно місто поновило цю заявку і знову сподівається отримати відповідь.

 

Хоча уже зараз видно, що Садовий знайшов інше потенційне джерело для кредиту – багатолітнього партнера ЄБРР. Під час весняного ділового форуму керівник українського представництва банку оголосив про можливість надання кредиту в 20 млн євро на будівництво сортувальної станції для початку роздільного збирання відходів та першого етапу будівництва компостного заводу.

 

«Сміттєвий» протест під оселею Садового.

 

Водночас французький уряд виділив грант у 600 тисяч, за який зараз фірма «Ежіс» взялася знайти місце під такий завод і розробити його проект разом із проектом рекультивації звалища у Грибовичах. З останніх новин відомо, що французи пропонують такий завод збудувати на території ТЕЦ-2, а отже, він буде тільки сміттєспалювальним. Там є потенційна можливість не лише утилізувати відходи, а й виробляти з них теплову чи електричну енергію. Французи обіцяють розробити проект до кінця року.

 

Разом із фінішною прямою обласного конкурсу з пошуку інвестора для будівництва комплексів з переробки відходів це чи не єдині позитивні звістки зі сміттєвого фронту.

 

Втрати

 

На відміну від позитивних моментів, негативу в цій «смердючій» історії набагато більше. Один із найнегативніших моментів – іміджеві втрати Львова. Якщо минулого року про проблеми з львівськими відходами писали переважно у викривально-тривожному тоні, то цього року друкували історії про те, як з районів міста тижнями не вивозять відходів і про гризунів, які окупували смітники. Як уже згадувалося, «львівське сміття» набуло ознак сталого словосполучення, і невідомо, скільки часу піде на те, щоби цей негативний шлейф загасити.

 

Під час недавнього обговорення результатів щорічного муніципального огляду, за результатами якого Львів серйозно скотився униз за багатьма позиціями, керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович зазначив, що цим падінням Львів завдячує саме сміттєвій кризі. Якби не ці події, то місто могло би залишитися на лідерських позиціях, як це було в 2016 році.

 

Другий момент – жителі Львова до цього часу залишаються заручниками політичних амбіцій кількох осіб. Перший із них – міський голова Андрій Садовий. Він настільки увірував у свою потрібність та незамінність для міста, що цілком серйозно може говорити на публіку про стійкість львів’ян, які не будуть поступатися принципами, незважаючи на неприйнятні вимоги неназваних мешканців високих кабінетів на Печерську. Можливо, хтось таки нагадає панові меру, що за нього голосувала лише частина жителів Львова, а за його політичну силу – ще менше і в процентному співвідношенні, і в абсолютних цифрах. Хто дав право Садовому робити всіх львів’ян заручником своїх політичних ігор, які, як бачимо на прикладі з ймовірним арештом мера, спокійно вирішуються після переговорів тет-а-тет?

 

Щоправда, київські політики тут ні на йоту не ліпші за мера Львова. Для них проблема львівського сміття є черговим кейсом на тему «Як втопити конкурента», і не більше. За цією вовтузнею втрачається широта бачення проблеми, а вилізає наверх синдром «пожежника» – політика, який «гасить» актуальні проблеми чи конфлікти, але зовсім не думає про те, як не допускати їхнього виникнення. Як бачимо, політична доцільність перемагає здоровий глузд, однак до наступних виборів не так уже й багато часу залишилося, і, сподіваюся, більшість львів’ян не постраждає до того часу на тотальну амнезію, щоби голосувати за політиків, які не мають їх за людей. З іншого боку, частково ця технологія досягла успіху – рейтинг Садового у ймовірних президентських виборах зараз нижчий, аніж у популістського Рабіновича, і відчутно менший від показників Порошенка чи Тимошенко.

 

 

Ще один невтішний висновок – попри екстремальні умови та потреби швидких й ефективних рішень, міська влада Львова майже нічого не зробила для того, щоби зменшити кількість відходів. Щойно тепер за  гроші з Європи  місто буде змінювати ставлення своїх жителів до того, як правильно сортувати відходи і як їх менше утворювати. Хоча весь цей час під рукою була низка недорогих і ефективних рішень, зокрема залучити до процесу комунальні підприємства, які можуть приймати від жителів скло, папір та пластик в обмін на різні бонуси – від карток на проїзд в електротранспорті до знижок в оплаті за квартиру, тепло чи воду. Так само можна було би організувати процес збору пластмас, дерев’яних відходів чи різного нехарчового пластику, залучивши приватні компанії. А соціальна реклама з детальними поясненнями, що і як купувати, аби накопичувати менше відходів, зокрема пластикових пакетів і упаковок харчів, мала би лунати у львівських медіях ледь не щогодини. Натомість маємо локальні проекти, здатні зацікавити проактивну молодь і дуже свідомих містян, які не становлять вагомого відсотка населення. Ну і, крім того, не надихає і картинка збору сміття, коли все посортоване небайдужими мешканцями звалюють в один відсік сміттєвоза.

 

Замість цієї реклами ми маємо плюс-мінус 300 переповнених контейнерних майданчиків та цілком справедливе на тлі температури повітря, але від того не менш цинічне рішення про дезінфекцію та дератизацію цих майданчиків. Чомусь мимоволі згадується анекдот про директора борделю і фіранки.

 

Ще один невтішний факт – незважаючи на реальну загрозу якоїсь зарази в місті і сморід біля під’їздів, жителі Львова навіть не думають влаштувати своїм очільникам «темну». До авантур із цього приводу доходило тільки тоді, коли жителі Рясного і Білогорщі протестували проти перевантажувальної станції в тамтешній промзоні. А так ми хіба бачимо соцмережі, де замість котиків-песиків відбувається міське змагання на найкращу знимку найбільшого смітника біля хати чи стрім зі щурами на купах відходів. Якби всі ті, хто витрачає час на пости в соцмережах, скооперувалися та вийшли з реальним протестом під міську раду, то влада би рухалася прудкіше. Але поки що «піпл хаває»…

 

26.05.2017