То бруківка чи асфальт?

 

Звістка про наміри замінити асфальтом бруківку на вулиці Бандери, реконструкцію якої планують на наступний рік, викликала протилежні реакції львів’ян. Учасники фокус-груп, що їх опитували ініціатори проекту, висловилися за асфальтове покриття з огляду на збільшення швидкості руху автомобілів та зменшення рівня шуму і вібрацій, які згубно впливають на навколишні кам’яниці. Однак оприлюднення інформації про наміри зняти з вулиці брук та постелити асфальт спричинило гостру реакцію тих городян, які трепетно ставляться до збереження автентичного історичного середовища Львова.  Асфальт на Бандери справді кардинально змінить вулицю –​ і вона однозначно втратить свою теперішню атмосферу. Та робити щось із дорожнім покриттям там таки треба, бо чи не кожен водій, що проїздить по Бандери, проклинає усю дорожню інфраструктуру міста на чому світ стоїть…

 

Брук і трамвайна колія на вул. Бандери. Знимка Павла Паламарчука

 

Асфальт для транзитних вулиць

 

Директор комунального підприємства «Інститут просторового розвитку» Олег Шмід у розмові із Z пояснив, що вибір дорожнього покриття продиктований низкою чинників. Він наголосив, що проект реконструкції вулиці Бандери називається «Вулиця для всіх», відтак він має максимально враховувати бачення та побажання всіх учасників процесу: від жителів вулиці, представників компаній, які мають тут офіси, освітніх закладів – до водіїв, велосипедистів і пішоходів.

 

«Саме після детальних консультацій із представниками всіх цих груп було ухвалено рішення покласти асфальт на проїжджу частину вулиці», – каже Олег Шмід. За його словами, велика необроблена бруківка не завжди є цінною для історичного середовища, бо вона псує фасади будинків. Як приклад він вказує ситуацію з вулицею Куліша у Львові, де не було бруківки, а кілька років тому її настелили під час ремонту.

 

Брук на Куліша за "українською технологією", коли між кісточками шпари у два пальці залиті бетоном.

Знимка Павла Паламарчука

 

«Якщо ви пам’ятаєте, до реконструкції вона була асфальтована, а після реконструкції там поклали грубу бруківку – і зараз міська рада завалена листами, в яких навіть є вимоги повернути асфальт чи бодай щось зробити з вібрацією», – розповідає Олег Шмід.

На його думку, відновлення брукованого покриття на ділянці проспекту Свободи теж було великою помилкою.

«Від Опери поставлена «мозаїка» (різновид бруківки, – Z), тож там вібрація і шум не так сильно відчутні. А щойно проїжджаєш вулицю Дорошенка, то не чуєш співрозмовника, якщо музика грає у салоні – можна її вимикати. Те ж саме відбувається й на вулиці – шум, вібрація, шкода для будинків», – каже директор Інституту просторового розвитку.

 

Брук на проспекті Свободи. Технологія та сама  українська.

Знимка Павла Паламарчука

 

Олег Шмід зауважує, що бруківки типу «мозаїка» у Львові залишилося дуже мало, а купувати нову занадто дорого.

Також він посилається на досвід багатьох європейських міст – там брук залишають у їхніх історичних центрах, а на магістральних вулицях укладають асфальт.

 

«Різні міста по-різному цю проблему вирішують. У німецьких містах не використовують асфальту в історичних центрах, а лише на магістралях. Але все одно намагаються не стелити такої грубої бруківки, як у нас – цих брил, якими вимощено частину проспекту Свободи, чи отут, де ми сидимо, на Вірменській», – каже пан Шмід.

 

Два роки тому львівський блогер-урбаніст Alex Shutyuk звертався до цієї теми. Як випливає з його особистих спостережень, у містах різних країн Європи спостерігають тенденцію до того, що бруківку залишають або ж повертають в історичних частинах міст, які є привабливими для туристів і здебільшого пішохідними. Власне бруковане покриття використовують як перешкоду для комфортного руху автотранспорту.

 

Alex Shutyuk разом зі своїми колегами уклав карту змін дорожнього полотна під час ремонтів. Як випливає з цих даних, зафіксовано лише кілька випадків заміни бруківки асфальтом. Набагато більше протилежних випадків. Також на карті зафіксовані десятки прикладів, коли бруковане покриття залишалося після ремонту.

 

Що ж стосується випарів асфальту під час спеки (аргумент, який стосують на користь бруківки), то Олег Шмід переконує, що сучасний асфальт із верхнім шаром ШМА практично не випаровує, якщо його укласти згідно із технологією. Він потребуватиме ремонту за кілька років, однак не просідатиме через зміни температури.

 

Куди зникає львівська бруківка?

 

Натомість голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури Андрій Салюк наголошує Z, що з точки зору охорони пам’яток на вулиці Бандери однозначно слід зберегти бруківку.

«Чи мала би бути збережена бруківка? Я в цьому абсолютно переконаний, тому що бруківка є елементом історичного Львова. Питання технології – це справа фахівців, які мають запропонувати ту технологію мощення бруківки, якою викладені магістральні дороги, а таких море у багатьох великих містах, в тім числі й у сусідній Польщі та в Німеччині», – наголосив він.

 

Знимки зі сторінки у Facebook львівського митця Влодка Костирка, який розгорнув у соцмережі саркастичну кампанію проти намірів міської влади постелити на Бандери асфальт.

 

Андрій Салюк, до речі, зауважує, що на брукованих вулицях значно легше проводити ремонтні роботи інфраструктурних об’єктів, бо достатньо вийняти кілька каменів у потрібному місці і потім так само укласти їх на місце.

 

Що ж до вібрації від зчеплення коліс із бруком, то, покликаючись на дані СЕС, Андрій Салюк відзначає: «Динамічного навантаження від бруківки на будівлі немає, натомість є навантаження від погано укладених трамвайних колій». Зокрема це стосується бетонних плит, укладених для так званої «безшумної колії».

 

Також, за словами Салюка, вібрація виникає внаслідок «специфічно львівського» способу мощення бруківки, коли між каменями є шпарини на два пальці, які заливають цементом. Перепади температури призводять до того, що цемент дає тріщини, вищерблюється, а наслідком стає згадана вище вібрація та негативний вплив на пам’ятки архітектури.

 

На переконання Андрія Салюка, така «технологія» зумовлена тим, що бруківку крадуть і продають тим, хто хоче замостити собі подвір’я у Львові, біля Львова чи навіть по інших містах.

 

Вдаримо асфальтом по... oh wait a minute

 

Із твердженням про крадіжки бруківки згодна й викладач Академії мистецтв та активістка громадської ініціативи «Народна дія» Олеся Дацко. За її словами, замінами бруківки на асфальт у Львові вже «вкрали половину історичної бруківки», бо вона дуже дорого коштує.

 

«На Богдана Хмельницького в історичному заповіднику зняли середньовічну бруківку, яка лежала під асфальтом і дуже добре збереглася. Юрій Голець виступав і розказував, що вона вся була сколена, тож вони вивезли її на звалище. Це просто цинізм. Моя особиста думка – що ту бруківку потім або продають, бо навіть на ОLX виставляли, або розвозять по потрібних дворах. На колишній Офіцерській без встиду і совісті закладений цілий двір особняка історичною бруківкою», – розповідає Олеся Дацко.

 

Доцент кафедри реставрації «Львівської політехніки» Василь Петрик у розмові із Z також пригадав, як зникла невідомо куди бруківка, яку зняли під час останнього ремонту на проспекті Свободи.

«На проспекті Свободи, коли проводили заміну дорожнього покриття під виглядом реконструкції вулиці, на глибині півметра була виявлена вулиця, повністю встелена дрібною бруківкою. Де вона поділася – ніхто не знає… Дрібна бруківка дуже високо ціниться, й очевидно, що вона десь іде на продаж», – вважає він.

 

Теперішній брук на проспекті Свободи. Шпарини на два пальці є і тут.

Знимка Павла Паламарчука

 

Андрій Салюк каже, що у багатьох містах кладуть не асфальт, а бруківку з натурального каменю, попри високу вартість цього матеріалу.

«Це дорого і це можуть робити тільки багаті країни, але вони це роблять! Хоча їм також легше постелити асфальт. Чому ми повинні нищити через те, що хтось так вирішив, бо комусь так захотілося?» – ставить риторичне питання голова львівського осередку Українського товариства охорони пам'яток історії та культури.

 

Він нагадує, що бруківка є своєрідною візитівкою Львова, тому її треба берегти.

«Історичні будинки на тлі бруківки сприймаються зовсім по-іншому, аніж на тлі асфальту, який не притаманний для конкретних міст історичної забудови», – каже пан Салюк.

 

За його ж словами, у Львові немає системного підхіду до того, як проводити такого штибу роботи в історичному центрі міста.

«Ми робимо якісь рухи, хаотичні та незрозумілі. Незрозумілі мотиви, але все це декорується транспарантами, прапорами та гаслами – «Ось тепер ми заживемо!» А не треба! Потрібно просто якісно робити свою роботу. Треба якісно класти бруківку – і тоді не буде такої дискусії», – нервується він.

 

Олеся Дацко вказує на те, що вулиця Бандери належить до історичного ареалу Львова, тому будь-які містобудівні перетворення слід проводити з урахуванням критеріїв максимального збереження історичного ареалу. Вона наголошує, що бруківка є невід’ємною частиною міста, її не можна забирати без оцінки, позаяк це позначиться на його просторі.

 

Брук на Бандери. Знимка Євгена Булавіна.

 

Василь Петрик запевнив, що є технічні можливості зберегти бруківку на Бандери і залишити її комфортною для транспорту. Водночас він наголосив, що для цього потрібна висока якість робіт. Реставратор вважає, що повної дискусії з цього приводу не відбулося, а відтак варто було би провести обговорення у «Львівській політехніці» за участю відповідних фахівців.

«Очевидно, що це питання до дискусії, але з точки зору історичного середовища, я думаю, можна зберегти ту бруківку. На проспекті Свободи ніхто не шкодував, що поставили бруківку. Чим вулиця Бандери гірша за проспект Свободи? Вважаю, що це питання треба відкрито обговорити», – сказав він.

 

Водночас реставратор нагадує, що у Львові немає розробленого і затвердженого історико-архітектурного опорного плану міста. За словами пана Петрика, в такому документі позначають не тільки пам’ятки архітектури, а й пам’ятки містобудування та цінні елементи – включно з озелененням, мощенням і т. д. Такі ділянки вказують на плані і зазначають із перспективою збереження, охорони та певними рекомендаціями.

 

«Оскільки такого документа немає, то я вважаю, що некоректно, недоречно і, щиро кажучи, протизаконно виділяти кошти на такі роботи, обговорювати ці проблеми, не знаючи цінності того, з чим працюєш, не оцінивши, властиво, того середовища, з яким працюєш, – наголосив Василь Петрик. – Вони не оцінювали цього середовища і не мають підстав вважати його нецінним. Тому я вважаю, що будь-які роботи, які проводять зараз на території міста – котрі призводять до втрати історичного середовища – без погодження з державними органами охорони культурної спадщини, є незаконними. І це буде кінець тої дискусії, вправі чи не вправі ми говорити про асфальт. Я вважаю, що з точки зору українського пам’яткоохоронного законодавства та законів про охорону культурної спадщини Львівська міська рада не має жодної правової підстави для зняття бруківки на вулиці Бандери та покриття її асфальтом».

 

Міськрада сприйняла сигнал

 

Головний архітектор Львова Юліан Чаплінський у коментарі Z розповів, що дискусія в соцмережах щодо дорожнього покриття на вулиці Бандери не залишилася непоміченою у коридорах львівської Ратуші, тож мерія буде проводити детальнішу роз’яснювальну роботу.

«Ми почули незгоду певних кіл із цим, ми будемо готувати приклади і діаграми з поясненнями, чому в містах Європи дійшли до того, щоби на магістральних вулицях міст міняти бруківку на асфальт. І в кінцевому результаті будемо ухвалювати рішення, аж до голосування», – сказав головний архітектор.

За його словами, згідно з планами, після реконструкції на Бандери мало залишитися майже 40% бруківки від усієї площі вулиці.

 

Рисунок Влодка Костирка, поширений у Facebook.

 

 

«Якщо взяти площу вулиці Бандери сукупно, то все одно приблизно 40% вулиці залишилося би в бруківці. Не йшла мова про те, щоби її забрати повністю… Це наразі лише проект, він на сьогодні не закінчений, це тільки завдання, яке формувалося протягом майже року і робилося дуже партисипативно… Якщо людям сказати, що бруківку заберуть повністю, як це дехто коментує в соцмережах, то це викличе незгоду. Якщо показати, що 40% бруківки залишається, то я думаю, що люди повинні зрозуміти, що тут є більш системний підхід, ніж злі умисли, як нам там дорікають», – вважає пан Чаплінський.

 

Він каже, що чиновники «почули сигнал» і зараз готують багато прикладів із різних європейських міст, які мали б підтвердити правильність намірів ініціаторів проекту та самих проектантів.

«Будемо показувати, що було так, стане так, що насправді ніхто не має за мету зробити гірше – навпаки, хочемо зробити ліпше, щоби всім так подобалося. Дуже добре, що ми можемо вичерпати цей конфлікт до того, як почали щось проектувати, виготовляти робочі креслення і йти на експертизу», – говорить головний архітектор Львова.

Пояснює, що «Вулиця для всіх» є унікальним проектом для Львова, бо це перший випадок у галузі проектування та планування вулиці разом із німецькими урбаністами, щоби навчити львівських фахівців проектувати інтегровано та за участю всіх зацікавлених сторін. Спочатку до участі були залучені фахівці – архітектори, урбан-планери і транспортники, а потім під час низки варштатів проведено зустрічі з усіма зацікавленими сторонами, зокрема з представниками «Львівської політехніки» та мешканцями вулиці.

 

Рисунок Влодка Костирка, поширений у Facebook.

 

 

Під час цих обговорень питання бруківки виникало неодноразово, з демонстрацією досвіду Німеччини та Австрії. Як твердить Чаплінський, німецькі фахівці наполягали на тому, що на їхній батьківщині магістралей міського значення не вимощують бруківкою, бо це збільшує шумове навантаження. Відтак запропонували поширений у Європі підхід, згідно з яким у кварталах забудови 19 століття на основному полотні стелять асфальт, а бруківку різного ґатунку та матеріалу використовують для мощення хідників та паркувальних місць.

 

За його словами, часта зміна векторів у ставленні представників міської влади щодо бруківки на вулицях Львова пов’язана із тим, що до останнього часу архітекторів, дизайнерів та урбаністів ніколи не залучали до ремонту вулиць. Цим займалися департамент ЖКГ і транспортники. Відтак рішення про мощення бруківки чи її заміну переважно ухвалював інженер якогось проектного інституту самостійно, без обговорення та залучення громадськості.

 

Зараз, продовжує Юліан Чаплінський, триває зміна цієї парадигми – треба йти шляхом широкого залучення до процесу суспільства та фахівців. «Бо одна справа сидіти у ФБ і слухати, що там «Гогі наспівував», а зовсім інша – брати безпосередню участь, слухати плюси та мінуси і різні аргументи», – запевняє головний архітектор.

 

За його словами, у розмові про бруківку варто розділити дизайн вулиці та технологічний бік справи. Останній говорить про асфальт, а от якщо дивитися з точки зору дизайну, пам’яті та харизми, яку дає бруківка, то її також буде багато на вулиці.

«Не можна сказати, що ми змітаємо все і там буде тільки асфальт. Ми просто розуміємо, що раз воно набуло такого розголосу і є певні трактування, не досить правильні, то треба буде ще і ще збирати людей, проводити різні заходи, щоби це тлумачити», – завершує Юліан Чаплінський.

 

Рисунок Влодка Костирка, поширений у Facebook.

 

24.05.2017