Президія Союза визволення України на своїм плєнарнім засїданню з дня 2 мая 1917, обговоривши витворене російською революцією положеннє, прийняла такі ухвали, згідно з опінїєю загалу членів орґанїзації:
І. В справі відношення до війни.
З огляду на те, що воєнні невдачі царської Росії, довівши, як того ми сподївали ся і бажали, до внутрішньої революції і повалення самого царизму, утворили в Росії умови, в яких всї народи та всї національні области Росії дістають змогу національного й політичного самоозначення;
що обидві ґрупи держав провадять війну під гаслом охорони прав народів на самостійне істнуваннє;
що держави центрально-европейського союза, як видко з їх освідчень, ведуть оборонну війну, а австро-угорська монархія крім того виразно зазначила, що не має намірів поширювати своєї території коштом Росії;
що тимчасове революційне правительство Росії так само відкинуло завойовницькі цїли царизму й запевнило, що не має жадних анексійних воєнних плянів;
з огляду на се все Союз визволення України уважає, що дальше веденнє війни було-б лише нїчим неоправданим проливаннєм людської крови та наражуваннєм здобутої народами Росії свободи на небезпеку її втрати.
Длятого Союз визволення України уважає задачею дня пропаґанду необхідности загальної лїквідації війни з забезпеченнєм усїм народам культурного світа, в тім числї й українському, повної, нїчим необмеженої свободи самим становити про свою долю й по власній волї улаштовувати сусїдські — полїтичні й господарські — відносини з иншими народами.
Сим відношеннєм до війни само собою визначаєть ся становище невтральности супроти воюючих держав, а твореннє українського національного війська потрібне для охорони здобутих уже й завоювання дальших національних свобід аж до здїйснення нашого національного ідеалу.
II. До тимчасового правительства Росії.
Вітаючи в особі Тимчасового Правительства й Ради робітничих і салдатських депутатів полїтичний переворот в Росії, Союз визволення України висловлює надїю, що Україна не зустріне жадних перешкод у творенню свого національного життя після власної вподоби, противно Тимчасове Правительство та зорґанїзована в Радї робітничих і салдатських депутатів московська демократія за вихідну точку у відношенню до національних змагань України прийме основи переяславського договору з тим, що про внутрішній лад України в її національних межах і про її відносини до сусїдніх народів рішать Українські Установчі Збори в Київі.
III. До Української Центральної Ради в Київі.
Президія Союза визволення України шле найсердечнїйший привіт з чужини Рідному Краєви, що виборює собі побіч инших народів Росії право на самостійне істнуваннє, зосібна вітає Центральну Українську Раду й Український Національний Конґрес яко виразників зорґанїзованої свобідної волї українського народу.
Стоячи далї на ґрунтї повної державної самостійности українського народу, Союз визволення України дальшу свою дїяльність буде координувати з дїяльністю покликаних волею революційного українського народу національних репрезентацій на Укранї.
Зорієнтована до себе й для себе Україна буде відтепер визначати й для Союза орієнтаційну лїнїю його полїтичного поведення.
IV. Про практичні задачі Союза.
З огляду на змінені обставини полїтичного життя в Росії, які дають змогу свобідної орґанїзації українських національних сил в їх змаганню до здобуття Українї самостійного життя, Союз визволення України обмежує відтепер свою дїяльність до оборони прав українського населення в зайнятих центральними державами українських областях, до лїтературної популяризації серед полїтичного світу західної Европи визвольних змагань українського народу й до дальшого ведення національно-освідомлюючої роботи серед полонених Українцїв у межах держав центрального европейського союза.
Що-ж торкаєть ся репрезентаційної сторони цїлости української справи в її теперішній стадії за границею, то поширеннє сеї дїяльности й означеннє її форм та напрямку буде старати ся переводити в порозумінню з компетентними полїтичними чинниками на Українї.
V. В справі українських зайнятих областей.
Навязуючи до кількаразових представлень у компетентних чинників середньо-европейських союзних держав та згідно з волею населення українських зайнятих областей, Союз визволення України домагаєть ся:
щоб в сих областях положено край насильному накидуванню українському населенню польщини,
щоб адмінїстраційні уряди в тих областях обсаджували ся прихильними до місцевого населення одиницями, по можности споміж австрійських Українцїв,
щоб культурні й релїґійні потреби українського населення сих країв знаходили достаточне заспокоєннє,
щоб пороблено заходи для усунення матеріяльної нужди населення українських зайнятих країв,
щоб те населеннє за свої страти в працї і майнї для потреб окупаційної армії було справедливо винагороджуване та щоб евакуоване з зайнятих українських країв населеннє діставало необхідну опіку й охорону.
Вкінцї Союз домагаєть ся, щоб зайняті українські области адмінїстрували ся окремо від польських етноґрафічних областей і щоб за підставу уладнання місцевих національних відносин брало ся статистику населення зперед війни, а не переведену тепер, по евакуації в обидві сторони переважної части людности.
VI. З приводу заборчих виступів польської Ради Стану.
У відповідь на проклямацію російського Тимчасового Правительства, з узнаннєм національно-державних прав польського народу в його етноґрафічних межах, польська Рада Стану виступила з анексійними претенсіями до українських земель колишньої польської Річи посполитої.
Союз визволення України згідно з думкою цїлого українського народу та згідно з голосами українського населення зайнятих центральними державами українських областей і на підставі доручення сього населення таврує сей виступ польської Ради Стану як нїчим неоправданий замах на чуже національне добро.
Український народ нїколи не погодить ся з тим, щоб хоч маленький шмат його національної території зоставав під польським володїннєм, а всякі замахи на його національне добро відіпре найрішучійшим способом.
Рівночасно Союз визволення України поновно підносить голос протесту проти всяких проб вербунку українського населення в зайнятих українських областях до польського національного війська та звертаєть ся до компетентних чинників Австро-Угорщини й Нїмеччини з апелем, щоб зайняту українську територію виключено з сфери вербунку.
VII. В справі роботи серед полонених.
Президія Союза визволення України висловлює найбільшу подяку правительствам Австро-Угорщини й Нїмеччини за уможливленнє полоненим Українцям зорґанїзувати ся в таборах в ріжні товариства в цїли піднесення свого культурного рівня і національної свідомости. Таборові українські школи, курси для неграмотних, ріжні спеціяльні курси, театри, біблїотеки, музеї, ґімнастичні товариства, церковні братства, полїтичні віча, видавані самими полоненими таборові часописи й инші форми культурно-національної дїяльности охопили своїм впливом десятки тисяч полонених. Виховало ся для України цїлі шереги національно свідомих горожан в часї, коли в Ріднім Краю полонених було заборонене українське слово й коли всї прояви українського національного життя з найбільшою жорстокістю переслїдували ся дореволюційним правительством Росії. Отсю прихильність правительств Австро-Угорщини й Нїмеччини до національного самоозначення і культурного піднесення полонених Українцїв український народ назавше збереже в своїй вдячній памяти.
Одночасно Президія Союза визволення України висловлює надїю, що Тимчасове революційне Правительство Росії, скасувавши всї національні обмеження, нетільки не ставитиметь ся ворожо до національного самоозначення і культурного піднесення полонених Українцїв, але також з своєї сторони прийде в поміч полоненим всїх національностей в їх культурних змаганнях та в більшій мірі нїж дореволюційне правительство загалом подбає про облекшеннє незавидної долї полонених.
VIII. Про відношеннє до українських полїтичних репрезентацій в Австрії.
Тимчасове виступленнє Союза визволення України, по актах з 5 падолиста 1916 р. зі складу Загальної Української Ради, яка обєднювала всї полїтичні партії й парляментарні репрезентації австрійських Українцїв, треба уважати дефінїтивним виступленнєм з причини, що від падолиста місяця 1916 р. Загальна Українська Рада фактично не істнує, а функції Ради ухвалою її на засїданню з дня 6 падолиста 1916 р. перейшли на територіяльно й річево компетентні полїтичні орґанїзації, що входили в склад Ради. При такім станї річей Союз визволення України від випадку до випадку входив і буде входити в порозуміннє в справах загального значіння з окремими або зо всїма полїтичними чинниками австрійських Українцїв без ріжницї та висловлює найщирійше бажаннє, щоб в сю таку важну історичну хвилю всї полїтичні сили австрійських Українцїв сконсолїдували ся для успішної оборони національних прав українського народу.
__________
Отсї резолюції постановила Президія Союза оголосити в пресї, а деякі з них закомунїкувати відповідним правительственним чинникам.
За Президію Союза Визволення України: Б. Дорошенко, А. Жук, М. Меленевський, А. Скоропис-Йолтуховський.
[Вістник Союза визволення України]
06.05.1917