З великим патосом президент Сербії Томіслав Ніколіч попросив вибачення за масакру в Сребрениці 1995 року. «Вклякаючи на коліна, прошу вибачення для Сербії за злочини, скоєні в Сребрениці», — промовив сербський очільник. Але в цьому випадку вартують уваги не так самі перепросини і навіть не їхній стиль, як особа, від котрої це перепрошення звучить.
Пригадаймо собі, чим саме була «сребреницька трагедія». А була вона в нещадній югославській громадянській війні 1991–1996 років найкривавішим епізодом. Хоча, здавалося б, будь-які небезпечні інциденти мали б обминути Сребреницю, адже це місто у Боснії і Герцеговині й цілий анклав навколо нього Рада Безпеки ООН у квітні 1993 року оголосила «зоною безпеки». Там були розташовані підрозділи «блакитних шоломів», що мали ґарантувати мир і безпеку місцевим мешканцям.
На початку липня 1995 року, попри недоторканий статус анклаву, армія боснійських сербів почала наступ на нього. Його охороняли миротворці з Нідерландів. Шість сотень «блакитних шоломів» з легким озброєнням мали небагато шансів у протистоянні з добре озброєним Дрінській корпусом Війська Республіки Сербської. Голландці спробували спершу стріляти понад сербськими головами, але ті лише потішалися з безпорадного миротворчого війська. Тож миротворці вирішили врятувати принаймні свої життя, склавши зброю. І вийшло так, що «блакитні шоломи» лише допомогли сербським порушникам «зони безпеки», голландців-бо використовували як «живі щити» під час нальотів натовської авіації.
Повністю оволодівши територією анклаву, Військо Республіки Сербської під керівництвом сумнозвісного генерала Ратко Младіча разом з поліцією та іншими сербськими збройними загонами почали масове винищення тамтешніх мусульманських мешканців. Розстрілювали все чоловіче населення від хлопчиків віком 10 років до 65-річих дідів. Масакра в околицях Сребрениці тривала кілька днів. Від рук сербських вояків загинули близько восьми тисяч мирних мешканців, тіла яких закопували у величезні спільні могили.
До речі, поховання з тих часів виявляють і досі. Так, восени 2007 р. знайдено братську могилу з тілами 616 боснійських мусульман.
Сербія неохоче згадує цю історію. Це й зрозуміло, адже саме Белград активно підтримував боснійських сербів, реґулярно постачаючи їм зброю амуніцію, харчі. Тодішнє югославське керівництво сприяло відправленню на боснійських фронт місцевих добровольців. ..
Аж через десять років після масакри в Сребрениці сербське керівництво вперше прибуло в це боснійське місто, щоб разом з тамтешніми мусульманами вшанувати пам'ять невинно полеглих.
Ще п'ять років знадобилося парламентові у Белграді, аби після шквалу бурхливих дебатів ухвалити резолюцію, що засудила масові вбивства 1995 року. І щойно 2011 року, тобто через 16 років після кривавого злочину, затримано колишнього командувача армії боснійських сербів, головного відповідального за «сребреницьку трагедію» — генерала Ратко Младіча.
І ось тепер ми почули вибачення сербського президента Томіслава Ніколіча. Як вже було сказано, знаковим є не саме вибачення, адже по-своєму вибачився ще його попередник Боріс Тадіч. Можливо, Тадічеві перепросини не були такими пафосними, але, як не є, вони відбулися ще в липні 2010 року.
Знаковою є особа Ніколіча, який ще зовсім недавно виступав проти будь-яких вибачень, який, вибухаючи патріотичними філіппіками, обзивав міжнародний трибунал в Гаазі «інквізицією».
Якщо вже той самий Ніколіч тепер, «вклякаючи на коліна», смиренно просить вибачити Сербію за Сребреницю, то це яскраво засвідчує, що уряд у Белграді дозрів до того, аби сплатити борги минулого і вийти на рівень цивілізованого діалогу з найближчими сусідами — вчорашніми ворогами. На це вказує і досягнута, врешті-решт, домовленість між Белградом і Приштиною щодо визначення статусу краю Косово.
Хай там як, а примирення — це не просто слова. Це передовсім чин, який має засвідчити на практиці добрі наміри Сербії. І треба сподіватися, що найближчим часом Белград це продемонструє, оскільки він вже чітко обрав шлях на повноцінне членство в Європейській Унії.
26.04.2013