Т. зв. харківський або академічний правопис прийняло в Галичині без змін тільки Наукове Товариство ім. Шевченка та деякі видання молоді, одначе в практиці не все придержувалися послідовно всіх його правил.
У школах, урядах, у пресі, у книжкових і інших галицьких виданнях уживали або "Правописних правил", прийнятих Н. Т. Ш. в 1922 р., або правопису, що його вживала редакція "Діла", або вкінці ще інших правописів, що всі разом різнилися від академічного правопису (якому закидано різні недостачі) головно браком апострофа і відмінним правописом чужих слів.
Найбільше терпіли від браку одностайности правопису школи, бо бувало так, що нпр. з одній українській середній школі кожний з чотирьох україністів уживав свого правопису. Наслідок цього був такій, що в різних клясах обовязував учнів інший правопис. Таке правописне безладдя тривало аж до вибуху останньої війни і перенеслося на терен первісної Генеральної Губернії.
Зараз по заснуванні Українського Видавництва в Кракові виринуло питання, яким з вищеназваних правописів треба друкувати шкільні книжки, часописи, журнали та інші його видання.
Вирішення цього питання доручено мені, як тодішньому культурно-освітньому керманичеві при УЦК. та одночасно генеральному редакторові Українського Видавництва.
Працьований мною проєкт на підставі академічного правопису прийняв одноголосно перший Культурно-Освітній Зїзд, що відбувся в Кракові 16. і 17. березня 1940 р. при участі представників гр-кат. і. прав. духовенства, дійсних членів Н. Т. Ш., письменників, журналістів, шкільних інспекторів; повітових культурно-освітніх керманичів із Лемківщини, Надсяння, Холмщини і багатьох інших визначних представників галицької та східно-української інтелігенції, що опинилася на еміґрації.
Ухвалений Культурно-Освітнім Зїздом правописний проєкт — це вислід компромісу, що опирався на обопільних уступках: противників академічного правопису і його прихильників. Ці останні домагалися за обмежений "апостроф" — головно уступок у писанні деяких чужих слів згідно з академічним правописом.
При остаточній редакції правописних правил першого видання помагали мені: пп. д-р Н. Гірняк, д-р Є. Ю. Пеленський д-р І. Раковський, м-р Б. Романенчук і д-р І. Федів.
Перше видання прийнятого правопису затвердили для загального вжитку: провідник УЦК. д-р В. Кубійович (див. Вісник УЦК. ч. 12 (19) з дня 15. VI. 1941 р.) і Головні Відділи Пропаганди, Науки та Навчання при Уряді Генерального Губернаторства для шкільного, вжитку.
Майже цілорічна практика цього правопису виказала його доцільність і життєздатність.
Вдоволені були з нього автори, редактори, а передусім учителі за визволення шкільних дітей від мороки з "апострофом". Правописні спори втихли були цілком і правописне питання перестало існувати на захід від Сяну та Буга.
По прилученні Галичини до Генеральної Губернії затвердила шкільна влада цей правопис також і в галицьких школах, як одинокий обовязковий.
Тому, що перший, розмірно малий наклад не міг заспокоїти великого попиту галицьких учителів за цим правописом, доручено мені виготовити друге видання. Через нечинність Н. Т. Ш. та В. У. А. Н. звернувся я з проханням до поодиноких наших мовознавців у Галичині та поза нею прислати мені свої завваги до першого видання цього правопису для використання їх у другому його виданні.
Такі критичні завваги одержав я м. ін. від пп. д-ра В. Безушка, д-ра Є. Грицака, д-ра І. Панькевича, д-ра Яр. Рудницького, д-ра В. Сімовича і ін., взяв їх під увагу в другому поправленому виданні, що саме появилося, і сподіваюся, що проведені мною корективи причиняться до закінчення цілком непотрібних правописних спорів і непорозумінь.
Заповіджений у першому виданні правописний словник, а саме перевидання "Правописного Словника" Г. Голоскевича за редакцією Б. Романенчука, що вже давно був готовий до друку, не міг появитися через брак потрібної скількости черенок з наголосами в краківських друкарнях.
Зате Українське Видавництво у Львові, ще перед його злукою з краківським, видало друге доповнене видання "Правописного Словника" О. Ізюмова за редакцією Олександра Панейка з передмовою Василя Сімовича, Львів 1941, ст. 784.
Добре сталося, що ми не передрукували слівника Голоскевича, бо він уже застарілий у порівнянні з Ізюмовим, якого ми не могли тут роздобути.
(Далі буде)
[Краківські вісті, 05.04.1942]
05.04.1942