До правопису НТШ 1922 року

Звіт язикової Комісії Наук. Тов. ім. Шевченка з обрад над зміною української правописи.

Проєкт для дискусії*).

Вже на засіданню язикової Комісії 30 мая 1918 р. заявилися всі учасники за конечною потребою утворення правописної Комісії для реформи правописи і очищення мови.

По півторарічній перерві, спричиненій воєнними подіями, піднесено ту саму справу на засіданню язикової комісії дня 29. падолиста 1919, на яке крім дійсних членів комісії запрошені були письменники і публіцисти. На тімто засіданню згодженося по довшій дискусії на те, щоби передусім вибрано правописну комісію для реформи правописи і видання її приписів із словарцем, а що йно опісля занятися справою очищення мови, укладу наукових термінольоґій, видання переробленої професором Макарушкою Граматики Омеляна Огоновського і видавання орґану язикової комісії на взір Пасендорфера "Blędy językowe".

Тимиж самими справами займалася язикова комісія на засіданню дня 3 грудня 1919 і на ній то вибрано остаточно правописну комісію з панів: Гординcького, Щурата, Студинського, Брика і Макарушки, яка вела би всі праці під проводом язикової комісії, радника Олександра Барвінського.

Реферати поділили члени правописної комісії між себе ось так:

Щурат: ріжниці між правописним і язиковим питанням і найчастійші язикові похибки.

Гординський: фонетика і приіменники.

Брик: деклінація.

Макарушка: конюґація і писання чужих слів.

Правописна комісія відбула 7 засідань; послідне 20. марта 1920, на котрий згадані панове виголосили свої реферати, а члени комісії переводили над кождим питаннєм основну дискусію. Відпав тільки реферат д-ра Щурата ізза його недуги, й то без шкоди для правописної справи; бож його реферат сягає в область управильнення чистоти мови. Зате на послідному засіданню зреферував радник Олександер Барвінський справу невластивого уживання слова зараз в значінню тепер, викидання слова котрий в значінню відносного заіменника, викидання слова яко в значінню німецького als: Шевченко яко поет= Schevtschenko als Dichter, вкінці викидання слова якраз, попираючи свої виводи множеством примірів, виписаних з незвичайною старанністю з самих же закордонних українських письменників.

На посліднім засіданню (20. марта 1920) порішила правописна комісія подати до відома висліди своєї праці ширшому кругови знавців — україністів, публіцистів і педаґоґів на нараді, яку за для тої ціли постановлено скликати до салі засідань „Просвіти" дня 25. марта. На тій нараді, що тревала понад 3 години, удалося однак обговорити тільки два правописні питання, іменно уживання ї по співзвуках і писання заіменника ся і то без осягнення загальної згоди. На обговорення инших питань не стало вже часу, а другої наради вже не спрошувано. Та супроти сього, що справа зміни правописи є пильною справою не тільки з огляду на потребу уодностайнення її на цілій території України, але й з огляду на школу, де тепер у низших клясах учать правописи по методичній граматиці д-ра В. Коцовського, а в гімназії по третьому виданню граматики д-ра Ст. Стоцького, вирішила правописна комісія предложити висліди своєї праці Виділові Наукового Товариства імени Шевченка з просьбою, щоби по заапробованню правописних змін, прекладаних комісією, подав їх до відома Раді шкільній краєвій, яка повинна би їх узгляднити в видаваних нових учебниках, іменно для народньої школи.

Правописна комісія зазначує з притиском заздалегідь, що у своїй праці мала на увазі отсі 2 засади: 1) придержуватись вимогів природнього розвою мови, яко живого організму, по фізіольоґічним законам; 2) узгляднювати вимоги послідовности, бо тільки строга послідовність є в силі усунути найуспіснійше суперечности й самоволю.

1. Перша справа се справа писання ї по співзвуках.

З огляду на те, що наддніпрянські Українці не відчувають ріжниці у мягченню співзвуків перед ї, опісля з огляду на те, що й у нас, в Галичині, процес мягчення співзвуків перед звуком і поширюється по вимогам фізіольоґії звуків (ніс [читай: ньіс] —носа, ніздрі, стіл, сіль, красні, дійти, дістати, волічи) і вводить замішання у писанню ї і і по співзвуках, тож для заведення одностайности у тій дуже важній, правописній справі, як рівнож для улекшення вивчення нашої мови і правопису чужинцям та улекшення вивчення правопису в школі, правописна комісія заявилася за уживанням тільки одного знаку і, по всіх співзвуках на відданнє звуку і.

Знаку ї будемо уживати тільки у назвуку і по самозвуках де чути звук јі (= ї), прим. їхати, мої, твої, український.

Замітка. В чужих словах треба уживати тільки знаку і: Каін, Енеіда, руіна.

2. Друга справа — се справа писання зворотного заіменника ся: чи лучити його з дієсловом на взір московський і наддніпрянських Українців, чи писати окремо? Прослідження староруських памятників не дало нам ніякої основи до вчинення певного висновку. Правописна комісія заявилася більшістю голосів за відлучуванням ся від дієслова, мотивуючи своє вирішення осьтак: 1) Слово ся є окремим словом, іменно четвертим відмінком зворотного заімєнника себе, собі, себе, ся і те почуттє є у мові так сильне, що в деяких, традицією і уживанням освячених зворотах і народних пословицях по обох боках Збруча уживається заіменник ся перед дієсловом: гей, як ся маєш, як живеш? (Котл. Енеіда), як си постелиш, так ся виспиш (нар. посл.) і т. д. 2) Якби приняти правило, щоб заіменник ся писати нероздільно з дієсловом, то послідовно треба би для способу можливого творити такі форми, як: являвся би, звалася би, розтягалося би замість природнійших, лекших до вимови і звучнійших форм : являв би ся, звала би ся, розтягало би ся.

Наддніпрянські Українці не знаходять для умотивовання потреби лучення ся з дієсловом ніякого наукового доказу; у лученню ся з дієсловом йдуть вони сліпо виключно за російською правописю!

3. Третя справа — се справа двоєння співзвуків перед окінченнєм є середніх іменниках.

З огляду на се, що те двоєннє має за собою традицію літературних памятників, дальше: з огляду на се, що воно є тепер загально поширене і, треба признати, причиняється до милозвучности мови, порішено двоїти перед є співзвуки л, н, т, д, але не двоїти співзвука: р, сичачих і шипячих. В першому відмінку писати по співзвуках л, н, т, д, р і сичачих окінченнє -є (але не -я), отже: весіллє, писаннє, життє, обіддє але пірє, колосє, желізє.²)

По шипячих (ж, ч, ш, щ) писати -е замість є, а се тому, що шипячий співзвук є витвором процесу мягчення, палаталізації, тож ставленнє по нім прейотованого самозвуку є було би тільки спокусою до злишнього і шкідного насилування вимови, отже: збіже, побереже, клоче, піддаше, а ні: збіжжя, поберіжжя, кліччя, піддашшя.

В 2. відмінку множини пишемо у визвуку всіх тих іменників тільки оден співзвук. отже: весіль, писань, почувань.

4. Шестий відмінок однини женських іменників, окінчених мягким співзвуком, як кість, скорість, осінь, одіж, зберігає правильне окінченнє —ию, отже костию, скоростию, осению, одежию, а в дозволених скорочених формах, окінчених тільки на —ю, не треба уживати перезвуку—іканя, отже костю, скоростю, осеню, одежю, але не: кістю, скорістю, осіню, одіжю

5. Третій відмінок однини мужеських іменників має правильне окінченнє —ови, —еви (побіч —у, —ю), як панови, хлопцеви, товаришови і товаришеви, але попри ті форми треба зносити й форми з окінченнєм —ові, —еві, як: панові, хлопцеві, дощеві і т. д.

6. В женській співзвуковій відміні уживати до мягких співзвуках окінчення —и, а по шипячих —і, отже: осінь — осени, ожеледь — ожеледи, пліснь — плісни, мідь — міди, але: річ — речі, піч — печі, подорож — подорожі, одіж — одежі, молодіж — молодежі.

7. В другім відмінку множини всіх тих іменників, що приймають окінченнє —ий замість —ів, уживати правильного окінчення —ий, а не —ей, отже: коний, людий, речий, печий, але не: коней, людей, речей, печей. Се тільки в російській мові звук і переходить перед й на е, в українській мові ні.

8. В степенованих прикметниках уживаємо на першому місці —ійший, —ший, на другому —іщий, —ший: пильнійший, ліпший — хоробріщий, кращий.

9. В заіменниках уживати мемо форм: його, йому, її, їй, нього, ньому, мого і мойого, сього, сьому і всього, всьому і сей, а слова цей тільки в значінню отсей.

10. Числівник оден пишеться згідно з вимовою через е, (але одинайцять, одинак, одиниця). Так само пишемо: жаден, кожен. В числівниках : пядесять, шісдесять, девядесят пропускаємо в середині ть згідно з вимовою та задля уникнення накопичення співзвуків.

Рядовий числівник третій, —я, —є вчисляємо до мягкої відміни.

11. У сприставкованих дієсловах задля оминення накопичення співзвуків писати мемо: передплачувати, передвиджувати, відігравати, відіймати, здіймати, підійти, розігнати, надігнати, відірвати, відітхнути і сотворити, що є вправді старшим словом, церковного походження але зате повнозвучним і лекшим до вимовлення, ніж нововпроваджуване: створити.

12. В протягових і наворотових дієсловах треба послідовно зберігати закон степеновання самозвуків по фізіольоґічнім вимогам, отже: умирати, убирати, розбирати, забирати, помагати, розмавляти, ламати..., а в дієсловах на —увати, —ювати задержувати —у, —ю там, де вони не є наголошені, як купувати, малювати, а навіть оснувати (хотяй осно́ва), але купо́ваний, мальо́ваний, осно́ваний.

13. Зберігати евфонічне л по б, в, п, ф, і м, в формах теперішнього часу дієслів о пнях, окінчених на и, отже — куплю, люблю, ловлю, терплю, трафлю, ломлю, як рівнож: куплять, люблять, терплять і т. д.

14. Скорочені форми дієслова: іму, імеш, іме... в виді —му, —меш, —ме..., що служать до творення будучого часу, пишімо віддільно від дієслова, отже: робити му, робити мемо. Так само слівця би і же, але скорочені, енклітичні б і ж лучимо з попередними словами, і то без чертки: робилиб, менеж, твоїж діла...

15. Прейотовані самозвуки я, є, ю, і (=јі), йо і мягкий знак ь мягчать не тільки оден, але й два попередні співзвуки, отже треба писати: святий, щастє, слюбний, світ, сміх, слід, звізда, цвйок, кість, молодість. Тільки в словах, що мають у пнях співзвук, змягчений знаком ь, як пильний, сильний, або в словах з окінченнєм — альня, мягкий знак у всіх формах зберігаємо, як: пильнійший, сильнійший, а в словах на — альня зберігаємо ь з огляду на шестий відмінок однини: читальнею, (а не читалнею). Так само уживаємо знаку ь в формах мужеських іменників окінчених на — лець, де того вимагає вимова: стрілець — стрільця, стрільцеви, стрільцем, стрільці, стрільців, стрільцям, стрільцями, стрільцях.

16. В словах чужого походження віддаємо по співзвуках д, ж, з, р, с, т, ц звук і, коли він стоїть перед співзвуком нашим звуком и, прим. диктатор, директор, диктат, жирандоля, інжинєр, бандажист, жиро, тузин, музика, принцип, фабрика, критик, сируп, тигр, етимольоґія, симпатичний. Знак і лишаємо, коли по нім слідує і) самозвук, 2) й або 3) прейотований самозвук, отже: Діон, Ріо, Сіон; партійний, азійський, російський; матерія, Етіопія, спеціальний, матеріяльний...

По л, п, ф пишемо и в отсих чужих словах : католик, євангелист, євангелик, публика, католицький, публичний, епископ, акафист.

В грецькій приставці анти пишемо все и: антихрист, антифон.

По всіх инших співзвуках пишемо і: місія, ґімназія, лінія, орґанізація, анонім, інтеліґенція, фізика, біольоґія і т. д. Л мягчимо у тих чужих словах, в котрих воно нині мягко вимовляється, як лінія, льоґіка, фільософія, Льондон, Аристотель, Льоара, Альоброги, Лєманське озеро, Авль, Птольомей, Ролянд, Кльодій.

Виїмок становлять тут тільки ті слова, шо через біблію, літописи і церковно-словянський календар зберігли тверде л, як Соломон, Вифлеем, Александрія, Олекса, Павло, Єрусалим, латина, латинський.

В словах, перенятих з инших мов, не двоїмо співзвуків ні в середині ні на кінці слів, отже: баляда, ілюстрація, Одеса, Одисей, тона, Ахіль.

Двозвуки в грецьких іменах власних звичайно зберігаємо, отже Лякедаймон, Клітаймнестра, Ойдип, Айґіна, Айоль, але Єгипет (Αἴγυπτος), Крез (Κροῖσος).

Грецькі скінчення власних імен —ος і латинських —us відпадають з виїмкою слів Ісус Христос (2. відмінок Христа) і дуже коротеньких назв островів як Дельос, Хіос, Іоc і Родос.

Звук е в чужих словах так межи самозвукамі, як по співзвуках, по можности оставляємо, прим. фільософія, Перси, персонал, консуль, але Азія. Позейдон Крез.

Чужі імена власні, що мають свою питому вимову і вид, треба віддавати нашими буквами згідно з вимовою, подаючи їх в скобках також й латинськими буквами, як Бордó (Bordeaux), Ді Боа - Ремоóн (Du Bois Raymond), Фукó (Foucault), Ніф (Neef), Céльсбері (Salesbury).

Остап Макарушка.

_____________________

*) Евентуальні замітки проситься пересилати Тву ім. Шевчен ка—Львів, Чарнецького 26

¹) Коли замість правильного окінчення -є уживати окінчення -я, то легко затрачується чуттє ріжниці поодиноких відмінків: 1. весілля, 2. весілля, ч. мн. весілля, 6 відм. одн. весіллям 3 відм. множ.: весіллям.

²) Співзвуків р і сичачих тому не двоїмо перед є, бо наша милозвучна мова не зносить лишнього диркання язиком (піррє, ані накопичуваквя сичачих співзвуків (колоссє, желіззє).