Правописна нарада 26 квітня 1943 року. Стенограма

С Т Е Н О Г Р А М А

наради в справі обговорення проекту нового українського правопису, що відбулася 26 квітня 1943 року.

 

ПРИСУТНІ: Заступник Голови Ради Народних Комісарів УРСР тов. М.П.БАЖАН, Нарком освіти УРСР, академік П.Г.Тичина, академіки Л.А.Булаховський, Б.І. Чернишев, члени-коресп. П.М.Попов, С.І.Маслов, письменники І.А.Кочерга, Є.П.Кирилюк, Ю.І. Яновський, О.Кундзич, Л.І. Смілянський, М.Т.Рильський, Н.С. Рибак, композитори П.О.Козицький, М.І. Вериківський, наук. співробітники і-ту мови і літератури т.т. А.Й.Ряппо, М.С.Грудницька, Н.Є.Крутікова, Г.О.Лазаревський, Лисенко, Ільїн, Борщ, Майданський, Лойцкер, С.М.Шаховський, О.З.Міньківський, чл.-кор. І.Г.Співак, т.т. Ф.Ф.Єневич, К.Г.Гуслистий, Зданевич, К.Д.Трохименко, І.Г.Ямпольський, Ф.Бурлака¹.

 

Г о л о в у є - Нарком освіти УРСР, академік П.Г.Тичина

=========================

 

 

Акад. П.Г.ТИЧИНА. Товариші! Сьогодні ми зібралась в дуже важливій справі - в справі перегляду українського правопису.

 

Поміж тими відповідальними важливими завданнями, що їх поклав ЦК КП/б/У на науковців Академії Наук - на мовознавців, літературознавців, письменників, /як-от: складання російсько-українського словника, складання підручника з історії України, підручника з історії української літератури/, удосконалення правопису, приведення його до остаточного вигляду, є - в буквальному розуміння цього слова - першочерговим завданням, бо без нього саме ж сьогодні не можна посуватися вперед на нашому фронті освіти, коли момент вимагає від нас не затримуватись в друкуванні книг, особливо підручників. тощо.

               [2]

Український правопис, як відомо, давно вже не переглядався², а тому в багатьох моментах його може бути деяка застарілість абож і невідповідність вимогам нашого часу. Питання, що покладено зараз на Народній Комісаріат Освіти, питання перегляду українського правопису, ще в Києві³ почалось розв'язатись⁴ і зараз підходить до кінця свого. Багато разів розглядався правопис, багато було внесено до нього виправлень, змін і уточнень. Обмірковували український правопис не один раз: і на засіданнях інституту мови й літератури АН УРСР, і на засіданнях членів Державної комісії, а також окремо було надіслано до інституту зауваження товаришів, що добре знаються на цій справі, але які живуть далеко від Уфи, - їх побажання щодо внесення відповідних змін до Правопису теж було нами ураховано. Вся ця робота концентрувалася у редактора проекту правописа, академіка Л.А.Булаховського.⁵

 

При внесенні змін керувались трьома найголовнішими моментами - ось вони: 1/ щоб правопис був простий і приступний для народу і 2/ щоб правопис відбивав ті зміни в житті мови народа, які відбувались і відбуваються зараз і щоб правопис віддавав запах, аромат, красу народної мови і особливо в наш час, час вітчизняної війни, коли нових багато слів і термінів появилися, і 3/ щоб український правопис в основному далеко не відходив від правопису російського.

               [3]

Про всю, так би мовити, історію набування змін українського правопису - не буду тут говорити. Про це скаже нам редактор проекта правопису, академік Л.А.Булаховський. Скажу тільки, що сьогодні було б дуже бажано для нас заслухати думку кожного, хто хотів би своє щось внести до українського правопису, щоб потім можна було вже, все це сконденсувати і зробити щось одне ціле.

 

Даю слово редактору проекта, академіку Л.А.Булаховському.

 

Академік БУЛАХОВСЬКИЙ. Президія Академії Наук УРСР, за пропозицією ЦК КП/б/У доручила мені урегулювати український правопис на підставі тих пропозицій, які я виклав на її засіданні, присвяченому цьому питанню в минулому році⁶.

 

В основу проекту, який сьогодні лежить перед вами, покладено, з погляду, сказати б, кодифікаційного, проект Державної Комісії, вироблений ще в Києві. Проект регулює не тільки правопис, а і певні факти самої мови, без яких правопис урегулювати дуже важко. Через це і назву книзі дається "Український правопис /з основами граматики/".

 

Перед тим, як приступити до роботи, я мав нагоду, крім апробації викладених мною принципів регулювання Президією Академії, спертися на ті або інші думки і поради, що були висловлені на широких зборах Інституту мови і літератури товаришами фахівцями-мовознавцями та письменниками. На цих зборах серед інших був присутній і тодішній Народний Комісар Освіти тов. С.М.БУХАЛО.⁷

               [4]

Теперішній проект був готовий у грудні.⁸ Після попереднього його розгляду представниками ЦК, він був переглянутий знову кілька днів тому в Уфі по приїзді сюда як представника Уряду Заст. Голови Ради Народних Комісарі М.П.БАЖАНА Комісією в складі його, Народного Комісара Освіти УРСР П.Г.Тичини, М.Т.Рильського, Ю.І.Яновського і мене. Після досить жвавого обговорення ми дійшли в усіх питаннях повної згоди, і сьогодні я маю доповідати не від свого імені, а від імені Комісії, склад якої назвав.

 

Охарактеризую лише найважливіші зміни, внесені в проект, який має остаточно затвердити Нарком Освіти УРСР П.Г.ТИЧИНА.

 

Не буду зупинятись на питаннях, що стосуються пунктуації, вживання малої або великої літери, писання слів вкупі або окремо, - все це має бути врегульовано в загальносоюзному масштабі, для всіх правописів СРСР більш-менш однаково.

 

Звичайно, при остаточному обробленні проекту доведеться максимально взяти на увагу відповідні розділи проекту нового російського правопису 1941 року,⁹ переданого мені М.П.БАЖАНОМ. З фонетичних моментів, відбитих у новому правописі, слід зазначити насамперед поновлення в алфавіті літери г.¹⁰ В діючому правописі її, як відомо, нема. Усунута вона була, як нам здається, без серйозних підстав, але застосування її в обсягу такому, як це було за правописом 1938 року,¹¹ ми визнали небажаним, зважаючи насамперед на те, що нове покоління вчилося вже без цієї літери, та на інші [5] мотиви, які я розгортати зараз не буду. Наведу тільки один мотив, який примусив нас повернутися до старої практики — вживання літери ґ. Факти показали, що відсутність окремої літери призводить до занепадання самого звука, і це відбилось негативно на певних моментах культурного процесу на Україні. Російська літературна вимова вимагає звука ґ. При засвоєнні європейських мов теж доводиться користатися цим звуком. Отже, ми вирішили підтримати його, але в основному — в давніх українських словах. Відповідне правило сформульовано в двох-трьох рядках: «Літера ґ пишеться відповідно до вимови в таких загальновимовних словах, як: ґава, ґедзь, ґудзик, дзиґа, ремиґати, сновиґати тощо».¹²

 

Ми цілком уявляємо собі всі труднощі заведення літери ґ для власних імен, зокрема – для імен географічних.¹³ Про невласні імена у нас питання серйозно навіть і не порушувалось.

 

В якому напрямку йдуть пропоновані нами інші зміни правопису.

 

Насамперед, нам довелося, критикуючи діючий правопис, критикувати і його варіанти, що фактично ввійшли в ужиток преси хоча з юридичного боку ніхто не скасовував правопису, заведеного в 1933 році і всі шкільні підручники, порадники для шкіл, довідник і т.інш. друкуються весь час за цим правописом. Можуть бути різні думки, що краще - европейський європейський, але написання європейський ніхто офіціально -[6]відповідним законом не заводив.¹⁴ Преса діяла від себе, вносячи в правопис і такі написання, як Парижський, чешський¹⁵ тощо. Офіціально і цього жодний орган, якому могло належати таке право, не дозволяв. В наслідок неофіціального заведення в практику нових написань, і обгрунтованих, і необгрунтованих, в більшості спірних, утворився неприпустимий розрив між практикою преси, видавництв тощо з одного боку і середньою та вищою школою - з другого.

 

Мені самому доводилось, редагувати київські видання, - підкорятись прийнятій там орфографії, а в харківських - іншій.

 

Реформуючи нині правопис, ми намагались виходити з основ, зазначених сьогодні у вступному слові Народного Комісара Освіти УРСР П.Г.Тичини. За провідний момент правило бажання відбити, скільки можна було, властивості саме української літературної мови в її зв'язках з мовою народною.

 

Ми додержуємось тієї думки, що в основі українського правопису, що склався на широких демократичних засадах, має й надалі лежати виразний демократичний принцип. Український правопис - це одна з найдемократичніших правописів Европи, з усіма позитивними наслідками цієї демократичності - легкістю засвоєння, приступністю його широким масам тощо.

               [8]

Хто користується російським правописом, який склався раніше і більше має в собі суто-традиційних моментів, той легко відчуває переваги українського хоча-б, приміром, в такій особливості, як відсутність подвоєння приголосних в іншомовних словах.

 

Ми не могли обійтися, звичайно, і без певної кількості написань, що відбивають факти сутолітературного вжитку традиційного характеру, але раз у раз зважували їх, сказати б, спеціальні права фігурувати серед винятків. В цілому ми ставили своїм завданням створити правопис максимально послідовний, з чіткими правилами, тією мірою, якою це припускають властивості самої мови, що її природу ні в якому разі ми не вважали себе в праві ні міняти, ні вганяти в заздалегідь намічені рамки.

 

Проілюструю наш підхід на небагатьох прикладах з ділянки питань про написання іншомовних слів, які становлять в правописах взагалі найбільші труднощі.

 

В діючому правописі принято писати проти тенденцій живої української фонетики: архаічний, героічний, мозаіка тощо. У пропонованому проекті встановлюються написання в згоді в вимовою: архаїчний, мозаїка і т. ін.¹⁶

 

Кілька /небагато/ слів іншомовного походження писались /і вимовлялись/ досі в літературному вжитку з подвоєнням приголосних. Відповідний список переглянуто, залишено з нього те, що зберігає своє звучання і досі, і правило набуло вигляду такого, який дозволяє, гадаємо, засвоїти¹⁷ його легше, і тому легше, що формулюється воно не механічно, [8] не просто для запам'ятання, а з певною логічною базою.

 

Читаю його /§92/: "...При збігові однакових приголосних префікса і кореня подвоєний приголосний пишеться лише у випадках, коли в мові існує паралельно непрефіксальне слово; отже пишемо: апарат, асиміляція, дисидент, ілортель,¹⁸ іредентизм, але апперцепція /бо є перцепція/, імміграція /бо є міграція/, ірраціональний /бо є раціональний/, коррелятивний /бо є релятивний/, контрреволюція /бо є революція/, сюрреалізм /бо є реалізм/.

 

ПРИМІТКА. У випадках, коли непрефіксальне слово своїм змістом далеко відходить від префіксального, нотація - анотація, подвоєний приголосний не пишеться.¹⁹

 

Із загального правила про передачу іншомовного і в мові існують певні винятки. Їх сформульовано так, щоб ці винятки можна було засвоїти в повній системі. Пор. №-93, прим.3:

 

"З и пишуться такі географічні назви /з закінченням -ика/: Америка, Арктика, Антарктида, Атлантика, Африка, Балтика, а також чотири давно узвичаєні назви із сполученням -ри: Британія, Париж, Рига, Рим і з -ли- Єрусалим".²⁰

 

Великі труднощі становить урегулювання, через частий і близький контакт мов, прізвищ і географічних назв слов'янських взагалі і російських зокрема. Ми стали на шлях почасти транслітерації, почасти там, де це пов'язано з розрізненням властивих відповідним мовам фонем, - відмінних літер.

               [9]

Як приклад наведу загальні правила щодо передавання іншомовних е, ё та и:

 

§-103. Головніші правила щодо правопису інших слов'янських прізвищ такі:

 

1. е передається через е... /приклади/

 

Але інколи е передається через є:

 

а/ на початку слова, напр.: Євтушевський...: так само після голосних і при роздільній вимові після приголосних, напр.. Благоєв...; Аркадьєв, Аляб'єв...²¹

 

2. ё передається:

 

а/ через йо на початку і в середині слова, коли воно означає звукосполучення й+о, напр.: Йолкін... Воробйов...

 

б/ через ьо в середині слова, коли воно означає сполучення м'якого приголосного з о, напр. Журавльов...;

 

в/ через о під наголосом після шиплячого, напр..: Грачов.

 

3. И /і/ передається через и в прізвищах, належних до слов'янських мов, які не розрізняють у своєму правописі и від і /болгарська, сербська/...; але через ї після голосного: Раїч...

 

и /і/ передається через і відповідно до правопису польського, чеського і словацького... крім суфікса ич ...

 

Російське и передається:

 

а/ через і в основі слів, зокрема в суфіксі ин, напр.: Бірюков...; Іванов..., Казін...

               [10]

б/ через и в прізвищах від людських імен, спільних для української і російської мов, напр.: Борисов, але Ніколаєв, Нікітін... /тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській/.

 

д/ Через и в прізвищах, утворених від коренів /разом з суфіксами/, спільних для української російської мов, напр.: Виноградов..."²²

 

Подробиці оминаю.

 

Морфологічні моменти, так само як і фонетичні, в новому проекті і в прийнятих Комісією додатках до нього врегульовано з урахуванням живих фактів літературної мови в її щільному зв'язку з народною. Зазначу найважливіше.

 

Оскільки форма двоїни в певних випадках живе і досі, ми не визнали можливим виключити її зовсім з літературного вжитку, але зазначили при цьому скромні межі її застосування.²³

 

У своїх правах поновлена штучно в діючому правописі обмежена в її ужитку клична форма.²⁴

 

У чоловічій відміні на належне їй місце поставлена форма давального відмінка на -ові. тобто точно визначено, що це основна форма, а форма на -у вимагається лише в певних випадках.²⁵

 

У згоді з народним ужитком повернено право формам знахідного відмінка множини в назвах тварин, у конструкціях типу пасти коні, гнати корови тощо.²⁶

               [11]

І щодо морфологічних явищ звернено увагу на те, щоб формульовані правила, де це тільки можливо, не були лише правилами для пам'яті. Обмежуюся одним прикладом. У §-70, зазначаються прикметники із закінченням -ній, -ня, -нє. Вони подаються не просто за алфавітом, як раніше, а за групами відповідно до значень, що зумовили належність відповідних слів саме до тих, а не інших груп /значення часу, просторові, спорідненості/.²⁷ Без винятків діло не обійшлося, але все, що можна було подати в певній логічній системі, подається саме так.

 

Згадаю й те, що в роботі над "Проектом" прикладено чимало зусиль, щоб в міру можливості правила йшли в супроводі простих і правильних історичних пояснень.

 

На цьому обмежую характеристику пропонованих змін фонетичного і морфологічного типу. Щодо таких розділів, як пунктуація, писання слів укупі або окремо, вживання великої і малої літери, то наша настанова була, як я вже сказав, на погодженні відповідних фактів , що не становлять собою специфічно українського, з іншими правописами Радянського Союзу, насамперед - з російським. Там, де ми маємо справу з українською специфікою, як, напр., - випадках переносу /життя, знання і т. ін./, звичайно, регулювання проведено незалежно від правил російського правопису. У кінці 1939 і на початку 1940 року я, на запрошення Наркома Освіти РСФРР, взяв участь у роботі Державної Комісії в справі перегляду російського правопису, отже, певною мірою був у курсі [12] взятого нею напряму щодо відповідних правописних питань.

 

У щільному контакті з нею був і інститут мовознавства Академії та Державна правописна Комісія, яка виробила той проект, що зараз взято за основу для дорученого мені удосконалення і редагування. Але останню редакцію російського проекту я одержав лише з приїздом до Уфи М.П.Бажана і маю ще погодити його з поданим мною. Цю роботу треба буде виконати перед затвердженням проекту Наркомом Освіти в найближчий час.

 

Хочу сподіватися, що пропонований правопис буде справжнім знаряддям в справі розвитку української культури.

 

Порівнюючи його з іншими європейськими, ми маємо право зарахувати його, як вже сказано, до найдемократичніших. Із слов'янських правописів ближче до народної мови стоїть тільки сербський і це, звичайно, тому, що сербський і хорватський народи часом далеко менші за український і питання об'єднання говіркових фактів в одній спільній літературній мові для сербів становило менші труднощі. Наш правопис і віддалено не має в собі історичного тягара правописів, напр., англійського або французького. Він не страждає від аристократичності, прим. французького, засвоєння якого, поряд із зразковою вимовою, вимагає фахівців. Найвидатніший філолог Франції п. Брюно²⁸ мав певне право цей правопис назвати національним нещастям, а світовий учений А.Мейє²⁹ французькі вимоги до орфоепії і орфографії у Франції - схарактеризувати як чинники, що політичну владу [13] фактично передають в країні в руки обмеженого кола адвокатів, професорів тощо.

 

У час, коли залита кров'ю наша батьківщина бореться з невблаганним ворогом - жорстоким фашизмом, напружуючи всі свої сили для перемоги над ним, ми з особливою увагою маємо поставитися до всього - і великого, і малого - що має приєднатися до розвитку її культури, до тих цінностей, які були їй дорогі і такими для неї залишаться. Підготувати все потрібне для цього світового часу перемоги є наше священне завдання і хочеться думати, що вже виправдали в процесі буйного розвитку української культури радянського часу засади українського правопису нами збережені і з відповідним удосконаленнями ще придадуться об'єднаному українському народові в найближчому його майбутньому.

 

Акад. ТИЧИНА. Які будуть запитання.

 

Тов. СМІЛЯНСЬКИЙ. Чому треба казати "народний", а не "народній"³⁰?

 

Акад. БУЛАХОВСЬКИЙ. 10 років тому б сказав, що у нас в ужитку "народній" - хай так і зберігається, але тепер треба підходити до зміни правопису з підведенням тієї чи іншої аргументації. У нас є "Народний" Комісаріат Освіти, так зветься і решта комісаріатів. Для чого вносити різнобій в це слово, спільне російській і українській мові. Щодо "східний" і "східній" - я наводив підстави на користь "східній".³¹

               [14]

тов. ЛИСЕНКО. А як же буде з словом "европейський"?³²

 

Акад. БУЛАХОВСЬКИЙ. В діючому правопис є "европейський" і не бачу підстав, щоб з цим не погоджуватись.

 

Тов. ГУСЛИСТИЙ. А як писати призвіще "Ільїн"³³?

 

Акад. БУЛАХОВСЬКИЙ. "Ільїн" - це не українське прізвище, а російське. Можна іти за принципом, що коли це українець, то писати "Іллін", а коли росіянин - "Ільїн". Але це питання не принципове.

 

Тов. КОЧЕРГА. А як буде "Пилипів", або "Філіпов"?

 

Акад. БУЛАХОВСЬКИЙ. Не може бути українського прізвища "Філіпов"; по-українському буде "Пилипів", "Пилипчук" тощо.

 

Чл.-кор. СПІВАК. Чому треба змішувати орфографію з морфологією?

 

Акад. БУЛАХОВСЬКИЙ. Я дав пояснення вже на попередній нараді. Відділяти морфологію від орфографічної практики не можна.

 

Акад. ЧЕРНИШЕВ. Для мене залишається непорозумінням з звуком "Ґ"" і "Га". Мені здається, що в географічних назвах "Ґ" немає.

 

Акад.БУЛАХОВСЬКИЙ. Так, однаково писатиметься "Генуя" і "Гамбург".

 

Акад. ЧЕРНИШЕВ. Далі російські прізвища на "ев". Це дуже незручно, бо коли ви перекажете гроші на "ов" - "Чернишову", то я їх просто не одержу, бо я по паспорту "Чернишев".³⁴

 

Акад.БУЛАХОВСЬКИЙ. Ми обмірковували - чи не завести літеру "Г" і для географічних назв. Можливо, що пізніше її [15] і буде заведено, але на сьогодні ми визнали, що це буде практично нераціонально.

 

Щодо закінчення на "ев" і "ов", то це залежить від самого прізвища. Є, напр., член-кореспондент Союзної Академії Наук - Вас. Ільїч Чернишев. Він пише своє прізвище по-російську "Чернишов". Взагалі це зауваження має значення, але ми не можемо при укладанні правопису доходити до таких тонкощів.

 

Те ж саме і з іменами. Справа дуже складна. Наприклад: "Никифор", "Ничипір" тощо. Це питання треба врегулювати окремо.

 

Акад. ТИЧИНА. Більше запитань немає. /Немає/. Хто хоче взяти слово.

 

Тов. БУРЛАКА. Перш за все те, що ми заслухали досить ясно показує характер роботи, проведеної комісією і її напрям і цього погляду треба вітати новий правопис. Він справді унормовує українську мову і наближає її до мови народної. Але не можна сказати, що все тут зроблено. Очевидно, що треба зробити все можливе, щоб потім залишилось менше доробляти.

 

Перше, мене вражає, це певний принцип змягшення правопису, тоді як попередній правопис приводив до огрубіння мови. З цього погляду я особисто не бачу підстав, чому треба переходити до "західній"³⁵ і в тойже час не треба переходити до "народній". А коли ці два слова й відрізняти, то треба було б відрізняти за іншими ознаками. Те, що треба змягшити, треба зробити. І з цього погляду треба зважити і ще на деякі [16] такі моменти, як скажімо, апостроф. Цю справу треба уточнити. Наприклад, за кулішівським правописом замість апострофа стоїть м'який знак. І оскільки тепер є деякі уточнення і в російській мові з введенням "ё"³⁶ і т.ін., то це, треба думати, викликано не просто якимись безпідставними міркуваннями, а тим, що дійсно в цій справі повинна бути певна аргументація. В такому слові, як "зв'язати" у класиків ми знаходимо м'який знак, а не апостроф. Такі слова, як "пьєса", "Алябьєв" тощо апостроф непотрібний.

 

По лінії змягшення - чого нам треба вертатися до "Европа". Це не українське слово. Не тільки тому, що воно запозичене, а тому, що у нас немає такої традиції. І я бажаю, що треба казати "Європа", а не "Европа". Я не бачу підстав відрізняти походження слова "Ільїн". Не може бути, щоб один Ільїн писався з м'яким знаком, а другий з двома л. Далі щодо "ґирлидзі" де тут у самому слові отеє друге "Ґ", щоб воно в закінченні могло давати обов'язково "дзе"?

 

Воно дуже огрубляє мову. Для чого вводити таке правило, як сектор-сектора, а коли під цим розуміється апарат, то сектору. Це падеж вимагає обов'язково "а". Треба щоб цю справу було уточнено. Далі слово "Афанасій" як буде українською мовою: чи Афанасій, чи Опанас. Далі таке прізвище як Агрипіна. Чому, коли це жона Цезаря, то це залишається Агрипіна, а коли пишуть про колгоспницю, то буде Горпина. А по суті це ж однакове ім'я. Така аргументація не витримує критики.

               [17]

Далі візьмемо ряд таких прізвищ, як Нікіфоров, Сінцов, Кузьмін і т.ін. Сказати, що це не українські прізвища, ми не можемо. Також треба договоритися щодо закінчення прізвищ на "ов" і "єв". Ми не можемо це питання вирішити поверненням до закінчення на "ів".

 

Ще одно складне питання, що має принципове, але ж дуже велике практичне значення. Ми видаємо наші праці українською, російською і англійською мовами. У нас є співробітник Е.О.Новік /Екатерина Осиповна Новік/. Російською мовою буде Е.Новик, англійською мовою - Е.О.Новик, а українською мовою - Катерина Йосифовна Новік, тобто К.І.Новік. Коли ця сама Новік попала на Геологічний Конгрес, то там їй завдали питання: у вас, здається, іще є один геолог К.І.Новік - а це вона ж, виходить, вона сама і є. Таким чином ми можемо поставити декого в трудне становище. І тут треба додержуватись певного принципу.

 

тов. СМІЛЯНСЬКИЙ. Перегляд існуючого українського правопису - звичайно велика подія в нашому культурному житті як для мовознавців, так і в цілому поперше тому, що виправляються ті помилки, які мали місце протягом останніх 10 років і по-друге можна думати, що будуть встановлені правильні принципи в роботі над правописом. Але, який би не був ідеальний проект, ми знаходимо сотні і навіть більше окремих прикладів, які будуть іти всупереч йому.

 

Я хочу зупинитись на одному випадку, на такому слові, яке так чисто вживаємся з нашій щоденній мові і на ньому отже варто зупинитися. Це слово "народній", "природній" тощо. [18] Треба, нарешті поставити крапку над і. Той принцип, яким керувалася комісія, правильний. Тому цей принцип треба застосувати і до слова "народній", і я не бачу тут ніякої перешкоди, коли казати "Народній Комісаріат Освіти", а не "Народний Комісаріат Освіти". Отже, щодо цих слів "природній" і "народній" треба буде ще провести певне обговорення.

 

Тов. ЛИСЕНКО. Цей проект вже викликав цілу низку думок. Наскільки пам'ятаю, цей проект обговорювався ще й в Києві і був не раз підданий критиці, порівнюючи з тим правописом, що існував. Комісія і головний редактор цього правопису звернула якраз увагу на болючі питання і де не могли дійти згоди, були викликані жваві дебати.

 

В чому різниця між старим проектом, що його розглядалося у Києві, і тим, що ми зараз заслухали? Тут береться ясний принцип, тут робиться наголос на народності мови, на тому, як саме найчастіше говорить український народ. Тут робилися спроби унормувати українську мову щодо морфології тощо. Це тільки полегшило справу деяких питань правопису. Але є окремі моменти, що викликані принципом не народності.

 

В даному правописі не береться до уваги, наприклад, те, як народ говорить "пасти" коней, крім: "пасти коні".³⁹ Не думаю, щоб хто-небудь відмовився від цієї першої форми.

 

Далі слово "европейський ніхто не каже в народі, а кажуть "європейський". І якщо оправдуватися народним принципом, то треба давати слова так, як їх називає народ.

 

Друге - це питання про інфінітив. На 180 сторінці проекта правопису сформульовано /читає/.

 

Далі ми бачимо /зачитує/. Якщо звернутися до народної мови, а це факт дуже серйозний, то ми бачимо, що як раз в українській мові поруч з формою повного закінчення на ти /співати, ходити/, є і форма коротка /наводить приклади: співать, ходить/. Отже, треба це взяти на увагу.

 

Щодо слів "народні", "природній", то мені здається, що це такі питання, що не потрібують особливого теоретичного обгрунтування. В народі говорять "народній", "природній", і треба і "народній і "природній" піддати під одну рубрику.

 

Теж щодо слова "Ільїн" російського і "Іллін" українського походження.

 

Тов. ІЛЬЇН. Сьогодні багато внесено ясного у те, що колись було заплутано. Тепер ці питання розв'язані. Було дуже багато штучних форм, які тепер усунуто. Але я не погоджуюсь з академіком Булаховським щодо закінчення на "а" - "у", що нібито зараз це буде краще, ніж це було раніше. Це питання таке складне, що остаточно його не можна розв'язати. Так само дуже широко розроблено питання щодо написання імен по-батькові. Краще було б залишити так, як було в старому правописі. Далі низка прислівників /наводить приклади/. За старим правописом писалося не через дефіс, а разом. Тепер частину слів треба писати з дефісом. Чи варто вводити ці зайві труднощі в український правопис.

 

Щодо правила переносу слів. Рекомендуються такі слова, які фонетично подвоєні, переносити таким чином - через одну букву.

               [20]

Щодо правопису прізвищ і географічних назв - про це вже багато говорив тов. БУРЛАКА. Все ж таки краще було б залишити так, як зараз в правопису, що діє на сьогодні. Наприклад, в прізвищі пишуть "Мічурін", а в географічній назві "Мичуринськ". Це треба якось погодити.

 

Тов. РИЛЬСЬКИЙ. Найбільше заперечень ми чули проти нового проекту від тов. БУРЛАКИ. На це в основному буде відповідати Леонід Арсеньєвич. Я тільки хотів сказати щодо принципа, який приводить тов. БУРЛАКА - пом'ягшення і огрубіння мови. Такого завдання не може бути, що, мовляв, коли це буде через апостроф слово "Аляб'єв", то це буде огрубіння, а коли з м'ягким знаком - це пом'ягшення. В українській мові після букв "в", "б" та ін. не може бути м'ягкого знака. І цей метод щодо помягшення і огрубіння мови не витримує ніякої критики.

 

Тов. КУНДЗІЧ. Щодо прізвища "Ільїн" - це питання не принципове. Але щодо нього є спеціальне правило правопису, і треба дотримуватися цього правила. Взагалі закінчення на "ін" - це форма російська.

 

Щодо "Европа", то в самій мові немає такого слова "Европа". І немає підстав міняти це слово.

 

Далі, "народній" і "природній". У нас на Поділлі це має друге значення. І отже, коли мусить існувати "природній", то мусить бути і "народній".

 

тов. КОВАЛЕВСЬКИЙ.⁴⁰ Я хочу відзначити два моменти, що ведуть до тієї чіткості, яка повинна бути в правопису. Перше це тенденція запозичення з російської практики, а друга - [21] це посилання до народності. Отже, виправлення правопису має в цьому разі велике позитивне значення.

 

Тов. ГУСЛИСТИЙ. Безперечно треба відзначити, що комісія проробила величезний матеріал в справі удосконалення нашого правопису. В цьому відношенні зараз новий проект правопису дає нам певне задоволення. Але треба переглянути правопис під кутом зору того, що в нашій практиці не треба відриватися від народної мови. Про це вже багато говорили. З цього погляду треба переглянути низку питань щодо власних імен і прізвищ.

 

Щодо літери ґ, то коли взяти історичні слова, то вона зустрічалась у нас частіше, навіть в чималій кількості іноземних слів. Коли ця літера зустрічалася широко, це збагачувало українську мову. Отже, треба переглянути і по цій лінії. Принцип народності треба відбити, оскільки він відбиває багатство української мови. Але треба зважити і на історичність розвитку української мови.

 

Акад. БУЛАХОВСЬКИЙ. Мені не так легко дещо пояснити нашвидку в наших умовах, бо принаймні два моїх критики виходили з підстав зовсім неприятних з погляду мовознавчого. Я не можу погодитися з Федором Миколаєвичем Бурлакою і з Костем Григоровичем Гуслистим. Те, що говорив Кость Григорович - повністю суперечить законам розвитку літературних мов взагалі. Він пропонує давати саму діалектику ізольовано. Ми не можемо цього зробити, тому що ми живемо, як культурна нація, і ніхто не збирається в мові знищити те, що є там живого, але не в діалектиці, а в літературній мові [22] це обусловлює нормальний процес і того ми і регулюємо всі ці питання. Я дозволю собі послатися на історію болгарського правопису. Цей правопис ніяк не може скластися, бо щоразу болгарське міністерство освіти складає новий правопис. На цей шлях не слід ставати, і я певен, що ми не станемо. Щодо історії мови - я скажу, що історичні коментарії у нас є в даному розумінні. Але те, що ми не зважили на розвиток української мови за останню чверть століття - це теж підхід абсолютно не критичний і не життєвий. Я щиро поважаю Костя Григоровича як історика, але його виступ в даному разі був невлучний, бо він як не мовознавець, не зумів правильно підійти до питання. Треба виходити з чогось певного в науці.

 

/Тов. ГУСЛИСТИЙ: З історії літературної мови, а з цього не виходить/.

 

Увесь виступ Костя Григоровича був необгрунтований. Те ж і виступ Федора Миколайовича. Щодо звуків - приємних, чи неприємних, м'яких чи нем'яких - а розумінні Федора Миколаєвича, то це все абсолютно ненаукове. Ми повинні виходити із зовсім інших принципів.

 

Щодо слова "народній" і "природній". 40 міліонів українців говорять не абсолютно однаково, є факти, що вживаються в говірках по-різному. Коли взяти народну пісню, то там можливо не тільки "хожу", а й "ходю" тощо. Так що посилання Федора Миколайовича на народну пісню нічого не дає. [23] Ви кажете, що вживання апострофу некрасиве. Ми до нього звикли. Питання його краси ми не будемо обговорювати. Навіщо заводити проти довгої практики м'який знак.

 

Щодо форми "гирлидзі" - це питання не принципове. - Взагалі, пробачте, у мене серйозне підозріння, що ви не прочитали відповідних сторінок правопису.

 

/Тов. БУРЛАКА: Я не читав/.

 

Тоді з такою критикою і сперечатися не можна. Я не міг Вам переказати всього правопису, а тільки подавав зразки застосованих принципів.

 

Щодо імен і призвіщ - норми ужитку не вироблені, і ми цього не урегулювали. Я би не сказав "Синцов", обов'язково походить від назви риби і інше значення церковно-слов'янське. Далі "Конєв" і "Конів", це все не врегульована справа. І я не зовсім розумію, що власне Ви маєте на увазі в питанні призвіщ, говорячи про правопис. Те ж саме - при чому тут питання з прикладом "К.Новік".

 

/Тов.БУРЛАКА: Треба зберегти географічний принцип/.

 

Щодо виступу тов. СМІЛЯНСЬКОГО про "народній" і "природній" - це питання не принципове. Щодо імен "Панас" і "Опанас" - ми цього не регулювали. Щодо "европейський", то так було раніше, так і залишається. "Європейський" заведено самочинно.

 

Щодо "Сергійович" і "Сергієвич" - ми беремо так, як це поширено в народній мові Наддніпрянщини.

 

Щодо дефіса - хоч і я сам дефіса не люблю, - але слово хто-небудь пропонуємо писати з дефісом, у згоді з російською, бо ми умовились спільні правописні моменти [24] такого роду регулювати спільно.

 

Щодо слів "Бєлий" /прізвище/ і "Бєлая" ріка/ - то географічні назви можуть бути добре локалізовані, а прізвища - ні. Прізвища більш спільні українській і російській і тут треба давати більш волі українській фонетиці. А щодо географічних назв - треба підходити до них як до фактів, належних окремим мовам.

 

Щодо "Бєлая" - у мене самого було вагання. Найкраще було б "Біла", але я не наважився порвати з певними традиціями. Таких слів надто мало. Хай так і залишається.

 

Багато говорили про Ваше прізвище, тов. Ільїн. Я не буду заперечувати, коли ми заведемо тільки "Іллін". Заводячи "Іллін" і для українського призвіща, ми були б послідовніші.

 

Щодо виступу т.Кундзича - я вже дав відповідь, говорячи про інші виступи.

 

Щодо виступу т. Ковалевського, то його принципові настанови з мого боку жодних заперечень не викликають.

 

Нарешті я хочу подякувати всім присутнім за участь в обговоренні і, в міру їх сил, намагання допомогти покращенню правопису. Все, що на думку мою, Комісії і Народного Комісара Освіти з цих тверджень є справедливе, буде звичайно реалізовано.

 

Заступник Голови Ради Народних Комісарів УРСР тов. БАЖАН.

[25]

Я би хотів зробити декілька зауважень до проекту українського правопису, складеного за редакцією акад. Л.А.Булаховського.

 

Треба було б, щоб цей проект який має бути затверджений, був таким, який би на довгий час установив принципи навчання, стало і певно вчив наших дітей письменності.

 

Сумна історія українського правопису останніх 10-15 років показує, яка шарпанина щодо українського правопису була. Ця шарпанина була не випадково. Її робили ворожі нам люди. Вони її робили, виходячи з антинародних, антирадянських націоналістичних тенденцій. В наслідок цієї ворожої діяльності знижувався рівень письменності, гіршала навчання дітей рідною мовою, вносилась плутанина в роботу. Досить розглянути видані останнього часу наші книжки і ви побачите, що у кожного редактора були свої певні норми, що сталості і певності в правописі не було.

 

Отже затвердження проекта українського правопису має велике державне значення. В принципах правопису української мови - державної мови Української Радянської Держави - принципи української радянської державності мусять бути відбиті. І тому, коли в цьому проекті застосовані ті принципи, про які казав і тов. ТИЧИНА, і тов. БУЛАХОВСЬКИЙ, і коли ці принципи з'являються непохитними основами проекту українського правопису, то значить цей проект являється найбільш відповідаючим до потреб нашого життя і нашої держави. Мені здається, що цей проект - можливо, що тут [26] що тут будуть ще зміни і додатки, - але, в усякому разі, він є цінною, продуманою і вірною підвалиною для майбутнього, законно затвердженого українського правопису. Робота , пророблена Академією Наук УРСР і зокрема головним редактором проекту українського правопису академіком Л.А.БУЛАХОВСЬКИМ, - велика і добра.

 

Які принципи мусять бути відбиті в проекті українського правопису. Мені хотілося би зупинитися на деяких.

 

Великий принцип - це принцип єдності українського народу, починаючи від Північного Донця аж до Карпат.

 

Виходячи з цього принципу, ми вирішуємо питання відразу, що поставлено тут, що писання для всього українського народу мусить бути єдине, воно мусить об’єднати і східньо-північні говірки нашої мови, і західні говори, підкоряючи їх всі принципу єдності нашої української мови, мови, яка має свою вікову історію, свою славетну літературу, своїх великих вчених і знавців - поетів, письменників, мовознавців.

 

Тут у виступі тов. ЛИСЕНКА звучали ноти, які фактично заперечували принцип єдності українського народу. Неправильно думати, що західно-українська говірка - випадкова, чужа і не гідна нашої уваги. В цій говірці - велика засміченість германізмами і полонізмами, але треба відрізняти західно-українських націоналістичних неуків від мови західно-української трудящої маси. Перше - варто нашої зневаги, друге - мусить бути нами враховано.

               [27]

Мова народу, народ, як основний критерій мовних і правописних норм - ось принцип, з якого мусить виходити і законний український правопис. В даному проекті панує цей принцип. Значить даний проект складено на вірній, тривалій основі.

 

Український народ в його братніх зв'язках з єдино-кровним російським народом, українська мова в її вікодавніх нерозривних зв'язках з російською мовою, велика східно-слов'янська трійця мов - мови російська, українська, білоруська - ось та велика основа, на якій мусить будуватися український правопис. В даному проекті панує цей принцип. Значить даний проект складено на вірній, тривалій основі.

 

Неможна, бажаючи внести зміни в проект українського правопису, наводити такі аргументи, як от "у мене в селі говорять", або "це мені не до смаку", або "а в Манджури інакше написано". Це аргументи повзучого емпіризму чи серйозного імпресіонізму. Проте такі аргументи часом тут звучали в виступах деяких товаришів.

 

Нам треба виробити сталі, тривалі норми українського правопису. Без таких норм, віддана на призволяще чи на особисті смаки, українська мова не може розвиватись. До цього нас зобов'язує державність української мови.

 

Тут була дискусія, як писати: "Европа" чи "Європа". Я не знаю, звідки це виникло. Завжди писалося і друкувалось до 1938 року "Европа". В 1938 році почали друкувати "Європа", але це було безпідставно.

 

Теж щодо питання "народній". Є прекрасні джерела, до яких можна вдатися для розв'язання цього питання. Я пам'ятаю що у Куліша було "народній", і в Лесі Українки, і в [28] Нечуя-Левицького. Вони прислухалися до того, як говорить народ. Отже, звертаючись до історії і до літератури української і українських класиків, можна багато спірних питань вирішити.

 

Отже, проект українського правопису є основою для того закону про український правопис, що має бути підписаний. Цю основу треба удосконалити, передивитися ті чи інші моменти.

 

Але загалом я вважаю, що нам треба відзначити, що в трудних важких умовах проведено значну роботу. Не так легко було займатися цими питанням. І я вважаю, що в розумінні політичному і в розумінні української радянської державності ця робота має велике значення. Ця робота іде на благо українському радянському народу.

 

Акад. ТИЧИНА. Товариші! Після того, як будуть обмірковані внесені певні додатки, що були обговорені на засіданні Інституту мови і літератури і що виникли після обговорення цього питання членами урядової комісії, я, як Народний Комісар Освіти, затверджу проект українського правопису до вжитку.

 

На цьому дозвольте нараду вважати закінченою.

 

 

[ЦДАГО, ф.1, оп.23, спр.455, арк.1-28; оп.70, спр. 13, арк.32–59; ЦДАВО, ф.2, оп.7, спр. 787, арк. 31-58]

 

* * * * *

 

Доповідна записка голови Президії Верховної ради М. С. Гречухи голові Ради народних комісарів М. С. Хрущова від 29 липня 1943 р.

 

 

МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ.⁴¹

 

Стенограму наради по обговоренню проекту нового українського правопису прочитав уважно.⁴²

 

Ознайомився в основному і з самим проектом правопису.

 

Всебічно і детально проаналізувати проект правопису за цей час занадто важко. Проте, загальні висновки і деякі основні зауваження, особливо з числа тих, що викликали серед науковців гарячі дебати, я осмілюсь зробити.

 

Аналізуючи проект виправленого правопису, слід відмітити, що головний редактор правопису⁴³ в основному вірно розв'язав поставлене перед ним завдання по унормуванню української мови.

 

Базуючись на принципі народності мови, як основи в її історичному розвитку і в спільному зв'язку з українською літературною мовою, проект правопису відбиває принципи української радянської державності, очищає українську мову від ворожої засміченості і узаконює, як надбання української мови за роки радянської влади, зовсім нові слова і терміни, які особливо зріднились з українською мовою, збагатили її і стали в пошані нашого народу.

 

Але поряд з позитивними сторонами проект правопису має також і деякі істотні хиби.

[2]

Цілком зрозуміло, що редактор не завжди може повнотою і всебічно розв'язати всі питання фонетики і морфології української мови, але ж деякі питання, про які нижче сказано, можна було б опрацювати більш грунтовно і більш сміливіше і чіткіше визначити правила про них.

 

До числа таких питань відносяться питання:

 

1. ПРО ПОНОВЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ АЛФАВІТІ ЛІТЕРИ "ґ".

 

Безперечно вірно, що комісія і головний редактор, хоч і з деяким ваганням, але все ж таки вирішили поновити в українському алфавіті літеру "ґ".

 

При розгляді нового проекту українського правопису комісія дотримувалась одного з принципів, щоб український правопис в основному далеко не відходив від російського правопису. Це вірно. Але мотиви, на які посилались деякі товариші при обгрунтованні потреби в поновленні літери "ґ" в українському правопису, не досить чіткі і зрозумілі.

 

У даному випадкові широке вживання літери "ґ" в європейських мовах і в російській літературній вимові як раз і не може в якій би то не було мірі впливати на вирішення, так би мовити, долі літери "ґ" в українському правописі.

[3]

Посилання на ці мотиви може як раз привести до перебільшення ролі літери "ґ" в українському правописі і, звичайно, може потягти за собою цілий ряд зайвих правил, винятків і приміток, а то і викривлень.

 

Звичайно, ми повинні дбати, щоб культурна, освічена людина з України знала мови і інших народів і особливо уміла добре володіти російською мовою за всіма правилами фонетики та морфології, щоб уміла вимовляти, скажімо: Ґорький, Ґоголь, Новґород, Ґенуя, Ґааґа, але щодо літери "ґ" в українському правописі, то це прямого відношення як раз і не має. Бо як би ми не намагались вплинути на фонетику української мови, такі слова завжди будуть вимовлятись в українській мові як: "Горький", "Гоголь", "Новгород", "Генуя" "Гаага", а не: "Ґорький", "Ґоґоль", "Новґород", "Ґенуя", "Ґааґа".

 

Основним і, можна сказати, лише єдиним мотивом для поновлення літери "ґ", є тільки вимоги української народної мови. Бо насправді, виключення з алфавіту літери "ґ" зовсім позбавить можливості відбивати і на письмі і в літературі такі часто і повсемісно вживані в народній мові слова, як: "ґедзь, ґудзик, ґава, дзиґа, ґерлиґа тощо. Які мимоволі і всупереч всяким іншим правилам фонетики і морфології будуть звучати так, як вони насправді склалися в народній мові.

 

Отже, краще було б, щоб роля літери "ґ" в українському правописі була абсолютно обмежена, тобто призначена виключно для слів: ґедзь, ґава, ґудзик, дзиґа, ґерлиґа, ґринджоли, сновиґати, ремиґати... Цей перелік [4] слід доповнити ще подібними словами, коли вони є, і на цьому поставити крапку.

 

2. ПРО ПОРЯДОК НАПИСАННЯ ІНШОМОВНИХ СЛІВ 3 ПОДВОЄНИМИ ПРИГОЛОСНИМИ.

 

Запроектоване в правописі правило написання іншомовних слів з подвоєними приголосними потребує більш доскональної доробки і більш чіткішого визначення.⁴⁴

 

Насправді, чи може дитина четвертого класу завжди розібратись, де в іншомовному слові префікс, де корінь, а де суфікс. Для того, щоб розібратись де префікс, а де корінь, хоча б в таких іншомовних словах, як скажімо: ірредентизм, або апперцепція, або ж анотація, - треба раніш знати не тільки походження, а і зміст цих і подібних до них слів, а потім вже шукати префікса, кореня чи суфікса.

 

Відверто кажучи, в них не завжди можуть розібратись без іншомовного словника і досить освічені люди, не те, що 10-12-річна дитина.

 

Я не прибічник механічного підходу до формулювання законів правопису, проте і не схильний до тої думки, що відсутність в українському правописі подвоєння приголосних, є великою перевагою українського правопису в порівненні хоча би з російським.

 

Вважаю, що в даному разі було б далеко кращим, [5] щоб порядок написання іншомовних слів був цілком перейнятий з російського правопису.

 

Адже ж для української мови взагалі однаково, чи таке рідко вживане іншомовне слово, як, скажімо, апперцепція буде писатись чи вимовлятись з подвоєнням приголосних, чи без подвоєння і на основі якості української мови - ні в якій мірі не може впливати.

 

А коли розглядати ці іншомовні слова з другого боку, з боку спрощення правил правопису, то нам далеко корисніше буде прийняти порядок написання іншомовних слів такий, який прийнятий в російському правописі.

 

3. ПРО ПОРЯДОК НАПИСАННЯ ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ.

 

В § 107 правопису сказано: "Географічні назви інших республік Радянського Союзу передаються в українській мові відповідно до російського написання їх, при чому: "... і далі вже починаються потуги штучного пристосування географічних назв інших республік Радянського Союзу до законів української мови.⁴⁵

 

Зовсім незрозуміло, на яких підставах треба писати Воронеж, Карачев, Терек, Нева, Онега, Єлець, Єнісей, Кисловодськ, П'ятигорськ, Щигри, Жигалово, Липецьк, Дмитров, Чита, тощо, коли ці назви і пишуться і вимовляються російським народом, як: Воронєж, Карачов, Тєрєк, Нєва, Онєга, Єлець, Єнісей, Кисловодськ, П'ятігорськ, Щігри, Жігалово, Ліпєцьк, Дмітров, Чіта.

[6]

Ще більш незрозумілі підстави для написання таких слів, як Медвєдиця або Рєчиця. Як нівечить зовсім слово, то тоді вже до кінця, а не наполовину і писати Медведиця.

 

Теж саме і відносно слова Кулешовка, Повенець, Негорелоє, Орехово-Зуєво тощо. Якщо тут корінь загальний і для російської і для української мови, то тоді вже писати Кулішівка, бо куліш; Повінець, бо повінь, вінець; Негоріле, бо Горіле; Оріхово-Зуєво, бо оріх і т.д.

 

Навіщо нам вигадувати, як назвати по-українські англійське місто Ліон, китайське місто Хайлунь, литовське місто Багаславішкіс, польське місто Пшібишев, естонське місто Таллін, як назвати річку Бєлая, - коли для всіх зрозуміло, що її треба писати так, як її назвав російський народ, землями якого вона протікає.⁴⁶

 

Так само, як і наші українські слова, приміром, Кишеньки, Гнилиця, Кобиляки, Липитиха, Мижирич, Червоне, Жовтневе, Першотравневе, Червоноармійське тощо, повинні однаково писатись і говоритись на всіх мовах.⁴⁷

 

Ми повинні оберігати свою мову від викривлень та засміченності так, як оберігає свою мову кожен народ.

 

Шануючи і оберігаючи від засміченності свою мову, ми повинні чинно і з глибокою пошаною ставитись і до географічних назв інших національностей.

 

Найкращим зразком боротьби за чистоту мови може бути поновлення справжнього найменування грузинського міста Тбілісі, Батумі, Сухумі.⁴⁸

 

Я вважаю, що краще було б, щоб всі географічні [7] назви братніх народів Радянського Союзу, як і всі географічні назви інших держав передавалися в українській мові, відповідно до їх національного походження, тобто: Бєлгород, Мічурінськ, Єлєць, Мєдвєдіца, Рєчіца, Кулєшовка, Повєнєц, Мадрід, Едінбург, Філіппіни, Ясси, Плоєшти тощо.⁴⁹

 

Теж саме слід би було ще більш грунтовно обміркувати, як краще писати европейський чи європейський, бо ніхто з нашого народу, хто вже зустрічався з цим словом, не говорить Европа, а тільки Європа.

 

4. ПРО ПОРЯДОК НАПИСАННЯ ПРІЗВИЩ.

 

Варто було б значно спростити правила написання прізвищ і особливо не українського походження. А то вже занадто велике нагромадження правил і непомірне навантаження для вивчаючих український правопис і особливо для дітей.

 

Насправді: за проектом правопису, раніш ніж написати те чи інше прізвище, особливо не українського походження, дитині треба обов'язково прикинути якого походження це слово, російського чи білоруського, словенського чи чешського, польського чи болгарського. Далі розкласти його на такі складові частини, як: префікс, корінь і суфікс, дослідити його корінь і вже в залежності від цього уміти написати - Борісов чи Борисов, Мічурін чи Мичурин, Міцкевіч чи Мицкевич.

[7]

Я вважаю, що таке правило занадто вже важко, а в деяких питаннях навіть і не під силу для вивчаючих правопис. А потім і відносно обраного порядку написання прізвищ.

 

Ми не маємо ніяких підстав, значить і ніякого права, коверкати прізвища не українського походження, лише зза ради того, щоб зручніше пристосувати їх до української мови. Як ми можемо писати Мичурин або Мічурин, коли він Мічурін, писати Мицкевич або Міцкевич, коли він Міцкевіч.

 

Адже Толстой це не Товстий, Кольцов це не Кільцов, так само, як українське прізвище Книш це не Кніш, Діброва це не дєброва, Довбня це не Долбня.

 

А таке правило, за яким пропонується писати Зверев, Лебедев, Пешков, Жилін тощо, це просто глумління з прізвищ не українського походження.

 

§ 103 правопису навчає ніби-то писати слов'янські прізвища відповідно з російською фонетикою, а насправді майже кожне слово та як-небудь понівечене.

 

Наприклад: правопис вимагає писати не Олєксандрів і не Алєксандров, а Александров; не Олексіїв і не Алєксєєв, а Алексеєв; Голубев, Бєлинський, Ягич, Велич, Рощин, Пущин, Борисов, Васильєв, Сидоров, Виноградов, Смирнов, Новиков, Гнедич, Засулич, Белий, Полевой, Тюменев, але ж - Ніколаєв, Філіпов тощо.

 

Для того, щоб повністю унормувати написання прізвищ не українського походження, варто прийняти [9] таке правило, за яким всі прізвища не українського походження: чи то російські, чи білоруські, словацькі чи чешські, болгарські чи польські, - писати так, як вони насправді вимовляються в своєму народі.

 

Борісов	Звєрєв
Ніколаєв	Тургєнєв
Ільїн	Шіршов
Жілін	Васільєв
Філіпов	Алєксєєв
Сідоров	Міцкевіч
Смірнов	Засуліч
Нікітін	Масарік
Новіков	Ягіч
Мічурін	Бєліч
	Гнєдіч
и т.д.

 

 

5. ПРО НАПИСАННЯ ІМЕН.

 

Варто було б заодно остаточно вирішити також питання і про написання імен як українського походження так і російського, оскільки деякі з імен значно, а деякі і зовсім змінюються в перекладі з російської на українську мову. Наприклад:

 

Николай	Микола
Алексей	Олекса, Олексій
Афанасий	Опанас, Панас
Исидор	Сидір [10]
Агриппина	Горпина
Дарья	Одарка
Ксения	Оксана
Ефросиния	Пріська
Фекла	Текля
Агафия	Гапка
Елизавета	Соловета, Лизавета
Анна	Ганна
Ирина	Ярина
Анастасия	Настя

 

Значна частина таких імен, як: Яріш, Харко, Пилина, Кузьма, Милашка, Сиклета, Онопрій, Пуд, Оникій, Тиміш, Устим, Мотря, Горпина, Гапка, Текля, Васька тощо - дедалі більше виходять з вжитку.

 

Раніш існував порядок примусового привласнення імен. Чи подобалося, чи не подобалося потім власнику ім'я, яке йому в дитинстві дав піп на підставі календарного святого в погодженні з кумами, але він повинен був увесь вік носити його як тягар.

 

Зараз, коли існує лише вільний вибір імен, народ почав виправляти наслідки попівського свавілля, відмовлятись від незграбних імен, дарма, що деякі з цих імен потрапили в історію і літературу, а вибирати собі імена такі, які їм більше до вподоби.

 

Тут, звичайно, теж потрібні якісь нормуючі принципи вибору імен, бо може трапитись так, що в гонитві за модними іменами будуть деякий час привласнювати новонародженим тільки такі імена, як, скажімо: Юрко, [11] Шура, Мая, Світлана тощо; поки не знайдуться ще якісь більш модні імена, а справжні коренні слов'янські імена будуть поступово витискуватись. Але це питання варто окремо обміркувати, оскільки воно до правопису прямого відношення не має.

 

Отже я вважаю, що оскільки у нас зараз існує вільний вибір імен, треба встановити такий порядок, за яким всі імена - чи то українського, чи не українського походження повинні писатись так, як вони записані в основних державних документах і не переводити українські імена на російську і інші мови, і навпаки. Наприклад: записано в документах Грицько, а не Григорий, так і писати на всіх мовах Грицько; як записано в метриках Одарка, так вона і повинна на всіх мовах бути записана Одарка, а не Дарья. А коли хто схоче змінити своє ім'я по якій-небудь причині, то нехай це робить відповідно з існуючим законодавством про порядок зміни прізвищ і імен.

 

8. ДЕКІЛЬКА ЗАУВАЖЕНЬ ПО ОКРЕМИМ ПИТАННЯМ ПРАВОПИСУ.

 

а/ Про написання слова народний чи народній.⁵⁰

 

Взагалі це слово вимовляється в народі в більшості як народний: Народний Комісар, народний скарб, народний ватажок, народний гнів. Інших мотивів і підстав тут немає. Отже варто було б це слово узаконити назавжди як "Народний".

[12]

б/ Про написання слова східний чи східній.⁵¹

 

Тут теж немає ніяких законів, крім порядку, встановленого самим народом. В більшості це слово вимовляється як східний, західний і логічно це вірно, коли однаково будуть вимовлятись східний, західний, північний, південний. Так само, як пишеться і вимовляється Західна Україна, а не Західня Україна; Східна, а не Східня Європа; Північна Америка, Південна Африка і т.д.

 

в/ За проектом правопису у чоловічих іменах по-батькові пишеться суфікс - ович при відмінюванні за твердою групою, і - євич /евич/при відмінюванні за м'ягкою чи мішаною групами.

 

Тобто, як Петро - то Петрович, а як Олексій, то Олексієвич, Сергій - Сергієвич, Василь - Василевич і т.д.

 

Найкраще в такому разі буде таке правило, за яким при написанні ми цілком збережемо слово: Петро - Петрович, Василь - Васильович, Сергій - Сергійович.⁵²

 

г/ Чому треба писати по-українськи, по-німецьки, по-французськи і т.д.

 

Ніколи і ніхто так не говорить і ніяких ні підстав, ні потреби немає для того, щоб так нівечить слова. Говорять: то буде по-українські, а то по-російські, а то по-німецькі, по-польські чи по-французькі, або ж на українській землі, в російській літературі..., або інакше: українською мовою, російською і т.д.⁵³

               [13]

д/ Чому в п.17 § 20 проекту правопису написано: "завидна", "замолоду", а в п.20 цього ж параграфа - "ззамолоду".

 

Вірніше, звичайно, буде писати ззамолоду, ззавидна, ззарогу і т.п.⁵⁴

 

Чому § 101 проекту правопису вимагає писати вазелін, але бензин, нікотин.

 

Вірніше, звичайно, буде писати вазелін, бензін, нікотін.⁵⁵

 

Оце такі мої зауваження по окремих основних питаннях українського правопису.

 

Як бачите, вони зводяться не стільки до заперечень, скільки до з'ясування не зовсім зрозумілих питань правопису, які треба розглянути на комісії, раніш ніж затвердити його.⁵⁶

 

Про решту питань, які виникали під час обговорення правопису, не даю своїх зауважень, оскільки більшість з них може бути легко розв'язана на підставі принципів, за якими складався і російський правопис.

 

М.ГРЕЧУХА.

 

29 липня 1943 р.

 

[ЦДАВО, ф.2, оп.7, спр. 787, арк. 18-30]

 

______________________

¹ М.П.Бажан: Микола Платонович Бажан (1904—1983) — визначний поет, перекладач, культуролог, енциклопедист, філософ; на час наради (з 5 березня 1943) — заступник голови Ради народних комісарів УРСР (до  1949); член Державної правописної комісії;

П.Г.Тичина: Павло Григорович Тичина (1891—1967) — визначний поет, перекладач, публіцист, на час наради (з 5 березня 1943) – нарком освіти УРСР; академік АН УРСР (з 1929); член Державної правописної комісії;

Л.А.Булаховський: Леонід Арсенійович Булаховський (1888—1961) —мовознавець, на час наради заступник директора з наукової роботи Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка; академік АН УРСР (з 1939), голова комісії АН УРСР для складання проекту «Українського правопису» (від 31 липня 1942); член Державної правописної комісії;

Б.І. Чернишев: Борис Ісидорович Чернишов (1888—1950) — вчений-геолог, стратиграф, палеонтолог; дійсний член АН УРСР з 1939 року.

П.М.Попов: Павло Миколайович Попов (1890—1971) — літературознавець (твори XVII-XVIII століть), мистецтвознавець (друкарство), фольклорист ("К.Маркс і Ф.Енгельс про фольклор", "Шевченко і російський фольклор"), мовознавець ("Діялектологічні спостереження на північно-східньому кордоні України"); член-кореспондент АН УРСР з 1939.

С.І.Маслов: Сергій Іванович Маслов (1880—1957) — літературознавець (давня українська і російська література), палеограф; член-кореспондент АН УРСР з 1939.

І.А.Кочерга: Іван Антонович Кочерга (1881—1952) — російський і український письменник-драматург, в Уфі редагував газету «Література і мистецтво» і працював в Інституті літератури АН УРСР.

Є.П.Кирилюк: Євген Прохорович Кирилюк (1902—1989) — літературознавець (досліджував творчість П.Куліша, П.Мирного); з 1933 – активний погромник у філології.

Ю.І. Яновський: Юрій Іванович Яновський (1902—1954) — визначний письменник-романтик,  поет; в Уфі був редактором журналу «Українська література», працював  військовим кореспондентом; член Державної правописної комісії;

О.Кундзич: Олексій Леонардович Кундзіч (1904—1964) —прозаїк, колишній член літ. організацї "Молодняк", "бойового загону пролетарського фронту"

Л.І.Смілянський: Леонід Іванович Смілянський (1904—1966) — прозаїк, літературний критик та драматург, член літературних організацій Гарт, ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) і «Молодняк».,

М.Т.Рильський: Максим Тадейович Рильський (1895, Київ —  1964) — визначний поет (до арешту 1931 – неокласик), перекладач, літературознавець; в Уфі з грудня 1942 — директор Інституту народної  творчості і мистецтва АН УРСР; член Державної правописної комісії; через три дні після наради був рекомендований для обрання дійсним членом АН УРСР.

Н.С.Рибак: Натан Самійлович Рибак (1912—1978) — український прозаїк та поет єврейського походження, на час наради військовий кореспондент «Красной звезды»

П.О.Козицький: Пилип Омелянович Козицький (1893—1960) —композитор, музикознавець; з 1938 – художній керівник Української державної філармонії.

М.І. Вериківський: Михайло Іванович Вериківський (1896—1962) —композитор, диригент, фольклорист; з 1940 — керівник Державної капели «Думка».

наук. співробітники і-ту мови і літератури т.т.

А.П.Ряппо: Анфіса Йосипівна Ряппо (1889—1973) – старший наук. співробітник відділу історії української літератури Інституту мови і літератури, перекладачка (естонська література).

М.С.Грудницька:  Марія Семенівна Грудницька (1907—1971) − літературознавець, старший науковий співробітник відділу історії української літератури, вчений секретар, член вченої ради Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка; Василь Горбачук, мовознавець і дисидент, згадував в щоденникових записах, що вона "фабрикувала матеріали [доноси] на колег по Інституту літератури".

Н.Є.Крутікова: Ніна Євгеніївна Крутікова (1912—2008) – літературознавець (русистика); старший науковий співробітник відділу історії української літератури Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Г.О.Лазаревський: Гліб Олександрович Лазаревський (1877—1949) — літературознавець, дослідник творчості Т.Шевченка; в Уфі працював літ.редактором і перекладачем в Інституті історії України АН УРСР

Лисенко: Панас Силович Лисенко (1912—1990) – мовознавець; старший науковий співробітник Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка,  секретар комісії АН УРСР для складання проекту «Українського правопису» (від 31 липня 1942)

Ільїн: Ільїн Василь Семенович (1901—1963) – філолог; старший науковий співробітник відділу словників Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка;

Борщ: Андрій Тимофійович Борщ (1908—?) – мовознавець (романіст); молодший науковий співробітник Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Майданський: Мойсей Нойович Майданський (1899—?) − лінгвіст, старший науковий співробітник Кабінету по вивченню єврейської мови, літератури та фольклору Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Лойцкер: Юхим Борисович Лойцкер (1898—1970) – літературознавець, старший науковий співробітник Кабінету по вивченню єврейської мови,

літератури та фольклору Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка.

С.М.Шаховський: Семен Михайлович (1909—1984) Шаховський – літературознавець, старший науковий співробітник відділу історії української літератури Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка

О.З.Міньківський: Олександр Захарович Міньківський (Міньковський) (1900—1979) – молодший науковий співробітник Інституту народної творчості і мистецтв.

І.Г.Співак: Ель Гершович Співак (1890—1950) − мовознавець, завідувач Кабінету по вивченню єврейської мови, літератури та фольклору, член вченої ради Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка, член-кореспондент АН УРСР з 1939;

Ф.Ф.Єневич: Федір Федорович Єневич (1905—1976) — радянський філософ, комсомольський і партійний функціонер, заввідділом науки та культури та керівник лекторської групи при Башкирському обласному комітеті ВКП(б).

К.Г.Гуслистий: Костянтин Григорович Гуслистий (1902—1973) − історик, етнолог, старший науковий співробітник, керівник групи феодалізму, член вченої ради Інституту історії та археології.

Зданевич: Борис Іванович Зданевич (1886—1966) – тюрколог, виконувач обов’язків директора Бібліотеки АН

К.Д.Трохименко: Карпо Дем’янович Трохименко (Трофименко) (1885—1979) – старший науковий співробітник, член вченої ради Інституту народної творчості і мистецтв.

І.Г.Ямпольський: Ісак Григорович Ямпольський (1903—1991) – літературознавець, старший науковий співробітник відділу історії української літератури Інституту мови і літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Ф.Бурлака: Федір Миколайович Бурлака (Горшковський) (1902—1972) —перекладач та письменник.

 

² остання редакція Українського правопису на той час була від 1933 року (редактор – А.Хвиля), останнє, третє видання якого було підписано до друку 2 червня 1936 року.

 

³ "ще в Києві" вписано замість закресленого "давно вже".

 

⁴ Державну правописну комісію для розгляду проекту змін українського правопису Рада Народних Комісарів УРСР затвердила 14 травня: Ф. Редько (голова), М.К.Грунський (учений секретар), Т.О.Шматлай, М.Ф.Бойко, Ю.С.Пелипас, Ф.С.Гавриш, Г.З.Гринштейн.

 

⁵ Для складання проекту «Українського правопису» 31 липня 1942 року Президія АН УРСР утворили комісію в складі 3-х осіб: академіки – Л. А. Булаховський (голова), М. Я. Калинович, с.н.с. П. С. Лисенко (секретар комісії).

 

⁶ 2 жовтня 1942 року на засіданні Президії АН УРСР відповідальним редактором видання нового «Українського правопису» призначили Л. А. Булаховського.

 

⁷ С.М.Бухало: Сергій Максимович Бухало (1907, Верхівцеве на Катеринославщині — 16 1988) —  нарком освіти УРСР від 28.05.1940 до 5.03.1943, до того (з 1939) та після (до 1944) заступник наркома освіти.

 

⁸ Про закінчення роботи з редагування проекту українського правопису Л. А. Булаховський повідомив на засіданні Президії АН УРСР 4 грудня 1942 р.

 

⁹ останній на той час проект правил російського правопису був 1940 року ("Разрешено Уполномоченным Главлита при Учпедгизе А. И. Блинниковым 24/1 1940 г. Тираж 35+65 экз."): Правила единой орфографии и пунктуации. С приложением краткого словаря. Проект. М., 1940, 152 стр. (Составлено Комиссией по разработке единой орфографии и пунктуации русского языка, учрежденной постановлением Совета Народных Комиссаров Союза ССР от 10 июня 1939 г.); власне про нього і йшлося в рішенні засідання Президії АН УРСР 2 жовтня 1942 р.;

"у частинах, що не вимагають української специфіки (пунктуація, правопис великих літер та ін.), погодити проект з проектом російського правопису 1940 р. Державної комісії РРФСР."

Наступний проект було опубліковано 1947 року.

 

¹⁰ з контексту зрозуміло, що має бути "літери ґ" (далі в тексті при необхідності зазначити цю літеру вручну літері "г" дописано хвостик догори)

 

¹¹ помилка, малося на увазі правопису 1928 року

 

¹² в затвердженій 8 травня 1945 року Радою Народних Комісарів УРСР редакції Українського правопису літера ґ в алфавіті відсутня; її відновлено в третій редакції Українського правопису від 1990 року, при цьому перелік слів з дозволеним вживанням літери ґ збільшено до 29 загальних та 2 власних назв, слів ремиґати та сновиґати серед них немає.

 

¹³ Третьою редакцією Українського правопису від 1990 року дозволено вимовляти літеру г у деяких власних назвах як літеру ґ.

 

¹⁴ Написання європейський було в новацією в проектах Українського правопису 1938–1940 років (останній з них був підписаний до друку 10 серпня 1939 року, до приєднання Західної України), точніше, повернення до правопису за редакцією І.Огієнка (1919) та А.Кримського (1921): у правописах 1928-1936 років видання внормовувалося написання європейський, Европа; нормативними виданнями правопису 1945–2019 років вказується писати європейський.

 

¹⁵ Написання парижський, чешський теж була новація проектів 1938-1940 років,  у правописах від 1928-1936 років видання внормовувалося написання паризький, чеський. Таке ж написання залишилося і у правописі 1945 і пізніших роках видання.

 

¹⁶ Норма "Після голосних в іншомовних словах i передається через і (а не через ї)" була новацією правопису 1933 року і залишалася в проектах правопису 1938-40 рр.; нормативними виданнями правопису 1945–2019 років вказується в таких випадках писати ї.

 

¹⁷ В стенограмі описка: "щасвоїти".

 

¹⁸ помилка, має бути імортель.

 

¹⁹ Процитована примітка 2 до §92 дослівно збережена в затвердженій редакції 1945 року.

 

²⁰ Ця примітка до п.7в §93 у затвердженій редакції 1945 року доповнена ще одним винятком – Єгипет: "З и пишуться такі географічні назви (з кінцевим -ика): Америка, Арктика, Антарктика, Атлантика, Африка, Балтика, чотири давно узвичаєні назви із сполученнями -ри-: Британія, Париж, Рига, Рим, а також Єгипет, Єрусалим"

 

²¹ Ці пункти у затвердженій редакції 1945 року викладені так:

"1) е передається через е: Лермонтов, Бестужев, Веселовський, Державін, Александров, Кемалов, Лебедев, Петров, Тургенєв, Мічатек, Чапек, Белич.

2). е передається через є в таких випадках:

а) На початку слова, напр.: Євтушевський, Єлізаров, Єршов; так само після голосного і  при роздільній вимові після приголосного, напр.: Благоєв, Раєв, Буєраков, Вересаєв, Достоєвський, Ісаєнков; Аркадьєв, Алаб'єв, В'єльгорський.
б) У суфіксі -єв, у російських прізвищах, якщо цьому суфіксові не передують шиплячі або ц, напр.: Голубєв, Пєвнєв, Мятлєв; але: Нехорошев, Подьячев, Усвятцев; Ботев (болг.), Друмев (болг.).

в) У прізвищах на -еєв: Рилєєв, Свербеєв, Алексєєв, Гордєєв.

г) У кореневій частині російських прізвищ, що за їх етимологічним складом в українській мові російському е мало б відповідати і: Бєлінський, Лєсков, Пєшков, Звєрев, Рєпін.

д) У польських прізвищах з іе: Міцкєвич, Сєнкевич."

Новація полягала, власне, у незгаданих Булаховским в підпунктах б—д пункту 2: в проєкті 1940 року відповідні пункти були викладені так:

"1. е передається через е, напр.: Александров, Алексеєв, Белінський, Бестужев, Ботев, Веселовський, Голубев, Державін, Зверев, Кемалов, Лебедев, Лесков, Лосев, Малчев,

Мальцев, Мічатек, Мятлев, Наседкін, Петров, Пешков, Рилеєв, Тімірязев, Тургенев, Тютчев, Чапек, Честнейший.

Але інколи е передається через є:

а) На початку слова, напр.: Євтушевський, Єлізаров, Єршов; так само після голосного і при роздільній вимові після приголосного, напр.: Благоєв, Буєраков, Вересаєв, Достоєвський, Ісаєнков; Аркадьєв, Аляб'єв, В'єльгорський.

б) Коли воно сполучає в складних прізвищах дві основи, перша з яких є скорочений прикметник м’якої групи, напр.: Синєгорін, Дальнєоков."

Фактично, правопис 1945 року повертався до норм проєкту 1938 року (в правописах 1928 і 1933 про це згадувалось лиш у фразі: "Закінчення слов’янських [російських, болгарських прізвищ  – правопис 1928 р.] прізвищ на -ов (-ёв, -ьов)  та -ев передається — -ов (-ьов, -йов) та - єв, -ев":

"7. е в російських прізвищах звичайно передається буквою е, напр.: Александров, Бердніков, Веновський, Веселовський, Державін, Мельніков, Петров, Станкевич.

Але на початку слова (якщо е не вимовляється, як е), в середині слова після голосного, в закінченні -ев (якщо воно не вимовляється, як -ев), а також у тих випадках, коли російському е основи відповідає в аналогічних українських прізвищах або загальних і власних іменах звук і (тобто на місці колишнього правописного ѣ), пишеться є, напр.: Єршов; Достоєвський, Дунаєвський; Адуєв, Андреєв, Благоєв, Вересаєв, Дмітрієв, Плещеєв, Тімірязєв, Тургенєв; Алексєєв, Рилєєв, Бєдний, Бєлий, Грібоєдов, Дєдіков, Медвєдєв, Насєдкін, Пєшков, Сєров, Честнєйший."

 

²² Ці пункти у затвердженій редакції 1945 року викладені так:

"2. ё передається:

а) Через йо на початку і в середині слова, коли воно означає звукосполучення й+о, напр.: Йолкін, Окойомов, Воробйов, Соловйов.

б) Через ьо в середині слова, коли воно означає сполучення м’якого приголосного з о, напр.: Журавльов, Кочкарьов, Огарьов; Алфьоров, Новосьолов, Подкольосін, Поскрьобишев.

в) Через о під наголосом після шиплячого, напр.: Грачов, Хрущов, Кулешов, Обручов.

3. и (і) передається через и в прізвищах, належних до слов’янських мов, які не розрізняють у своєму правопису и від і (болгарська, сербська): Христов, Величков, Милетич, Ягич, Радич, Белич; але через ї після голосного: Раїч, Стоїч та через і — на початку слова: Ікономов, Ілієв; Івич, Ігнатович.

и (і)  передається через і відповідно до правопису польського, чеського і словацького: Міцкєвич, Красінський, Гавлік, Лінда, Мічатек, крім суфікса -ич (-ович, -евич): Сєнкевич і т. ін.

Російське и передається:

а) Через і в основі слів і в суфіксі -ін, напр.: Бірюков, Вісковатов, Нілов; Іванов, Ісаєв; Ленін, Сталін, Пушкін, Сусанін, Ларін, Казін.;

б) Через ї після голосного і при роздільній вимові після приголосного, напр.: Воїнов, Захар’їн (пор. ще п. 7),

в) Через и після ж, ч, ш, щ перед приголосним, напр.: Жилін, Кожин, Чичиков, Кочин, Ширшов,: Гаршин, Щигров, Рощин, Пущин.

г) Через и у прізвищах від людських імен, спільних для української і російської мов, напр.: Борисов, Васильєв, Григор'єв, Сидоров; але Ніколаєв, Нікітін, Філіппов (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в російській мові).

д) Через и в прізвищах, утворених від коренів (разом із суфіксами),  спільних для української і російської мов, напр.: Виноградов, Кисельов, Одинцов, Пивоваров, Писарєв, Смирнов, Тихомиров; Котельников, Новиков."

Тобто, п. 2 дослівно повторює норми проєкту 1940 року, а п.3 цього проєкту був викладений так (норми попереднього проєкту 1938 року в цих пунктах повторювали правопис 1933 року, що майже не відрізнявся від формулювань 1928 року):

"3. и (і) передається через і в основі слів, зокрема на початку слова, напр.: Балакірев, Бірюков, Веневітінов, Вісковатов, Дімішев, Кавілін, Казін, Малигін, Марлінський, Неледінський, Пушкін, Сусанін; Іванов, Ісаєв;

через ї після голосного і при роздільній вимові після приголосного, напр.: Воїнов, Таїров; Захар’їн, Ільїн.

Але в ряді випадків и (і) передається через и:

а) Після ж, ч, ш, щ перед приголосним, напр.: Жилін, Кожин, Чирков, Кочин, Дучич, Ширшов, Гаршин, Міклошич, Щигров, Рощин, Пущин.

б) Як правило, в прізвищах від людських імен, спільних для української і російської чи інших слав’янських мов, напр.: Борисов, Васильєв, Григор’єв, Сидоров, але Ніколаєв,

Нікітін, Філіппов, Дімітров і ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в інших слав'янських мовах).

Примітка. і зберігається в прізвищах від таких людських імен, які в українській мові пишуться через і, напр.: Вікторов, Леонідов.

в) Як правило, в коренях прізвищ, якщо ці корені спільні для української і російської чи інших слав’янських мов, напр.: Виноградов, Кисельов, Одинцов, Пивоваров, Писарев, Смирнов, Тихомиров.

Примітка. З правил пп. „б“ та „в“ можливі винятки в цілях якнайближчої передачі інших слов'янських прізвищ в українській транскрипції і уникнення перекручень. Зокрема прізвища, утворені від близькозвучних у російській мові коренів з ы і и, передаються відповідно через українські и та і, напр.: Лисін (Лысин), Лісін (Лисин); Мишкін (Мышкин), Мішкін (Мишкин); Пиляєв (Пыляев), Піляєв (Пиляев).

г) В складних прізвищах, де и виступає у функції сполучного звука, напр.: Восьмибратов, Звенигородцев, Тригорін.

д) У префіксі при-, напр.: Привалов, Пришвін.

е) В суфіксах -ик, -ич, -иц, напр.: Ботвінник, Котельников, Кукольник, Масарик, Мельников, Новиков, Решетников, Шафарик; Григорович, Гнедич, Засулич, Міцкевич,

Радич, Станюкович, Трублаєвич, Ягич; Веледицький, Станицин, Хотовицький."

 

²³ У затвердженій редакції 1945 року двоїна згадується тільки в примітці до п.3 §57 "Орудний відмінок": "У словах очима, плечима, ушима зберігається давня форма двоїни на -има." (яка є аналогічна відповідній примітці з проєкту 1940 року, як і – тільки без згадки двоїни  – в правописах 1928 та 1933 років).

 

²⁴ В проекті 1938 року клична форма правописів 1928 та 1933 року отримала статус відмінка, однак в проекті 1940 року та правописі 1945 року їй повернули попередню назву. Однак в проектах 1938 та 1940 років допускалося паралельне вживання у кличному відмінку/формі і закінчення називного відмінку; в правописі 1945 року для I відміни цього паралелізму нема, а для II відміни вказано, що закінчення називного відмінку у кличній формі вживаються рідше; дозволено також (із зазначенням "мало вживана") її вживання в ІІІ відміні, забороненого правописом 1933 року і пізнішими проектами.

 

²⁵ В редакції правопису 1945 року:

"1. Закінчення -ові в твердій групі, -еві (після голосного та після апострофа -єві) в м’якій групі, -еві у мішаній мають іменники чоловічого роду (за винятком указаних у п. 2, б): Петрові, піонерові, робітникові, директорові, майстрові; велетневі, ленінцеві, шахтареві, секретареві; Сергієві, краєві, носієві; солов'єві; товаришеві.

2. -у в твердій і мішаній групах, -ю в м’якій групі мають: [...]

б) Іменники чол. р. на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв) та іменники прізвища на -ин, -ін (-їн) у називному відмінку: острів — острову, рів —рову, Харків — Харкову, Київ — Києву, Воробйов — Воробйову; Гаршину, Нікітіну.

в) Іменники чоловічого роду, коли їх уживають поряд з іншими, що мають закінчення -ові, -еві, -еві. Отже, уникаючи однакових закінчень, слід говорити й писати: товаришеві Петру або товаришу Петрові, Іванові Гавриловичу або Івану Гавриловичеві.

Іменники чол. р., що. означають предмети (переважно не істоти; абстрактні поняття), поряд із звичайним закінченням -ові, -еві, -еві вживаються також із закінченням -у, -ю, напр.: дубові і дубу, пневі і пню; розумові і розуму, нахилові і нахилу."

В редакції правопису 1933 року було:

"1) -ові (-еві, -єві) як основну форму поруч із рідшою формою на -у (-ю) мають

а) майже всі іменники чол. роду (-ові у твердій групі, -еві у м'якій і мішаній групах): ударникові, Петрові; Михайлові, піонерові, директорові, велетневі, ленінцеві, краєві, носієві, шахтареві, секретареві.  [...]

2) -у(-ю) мають: [...]

б) Усі іменники чол. р. з закінченням -ів (-їв), -ов у називному відмінку: Харків — Харкову, Київ — Києву, Львів— Львову, Воробйов — Воробйову, острову..."

В проектах же 1938 та  1940 років пропонувалася паралельність форм:

"1. Паралельні закінчення -ові, -у в твердій групі, -еві (після голосного -еві), -ю у м’якій групі, -еві, -у в мішаній групі мають:

а) Іменники чол. р., переважно назви істот: Петрові і Петру, піонерові і піонеру, робітникові і робітнику, директорові і директору, майстрові і майстру; велетневі і велетню, ленінцеві і ленінцю, шахтареві і шахтарю, секретареві і секретарю; Сергієві і Сергію, краєві і краю, носієві і носію; товаришеві і товаришу.

Примітка. При збігу двох або кількох іменників у давальному відмінку слід уникати однакових закінчень; отже, треба писати: піонеру Петрові або піонерові Петру."

 

²⁶ В примітці до п.1 §44 в редакції правопису 1945 року вказано:

"Іменники — назви деяких свійських тварин вживаються переважно у формі називного відмінка: гнати вівці, пасти корови (рідше — овець, корів)."

Це не було новацією, в аналогічній примітці проектів 1938 (тут це було окремим пунктом§44) та 1940 році вказувалося:

"Іменники — назви тварин паралельно з формою родового відмінка мають зрідка і форму називного відмінка: овець і вівці, корів і корови."

В іншій формі ця норма була присутня і в правописі 1928 року (§33) та 1933 року (§44).

 

²⁷ В правописі редакції 1945 року цей перелік подано так:

"До м’якої групи належать:

а) Прикметники з основою на м’який приголосний -н, а саме: будній, весінній, вечірній, давній (недавній), досвітній, древній, літній (повнолітній), майбутній, самобутній, новітній, обідній (пообідній), осінній, пізній, ранній; верхній, всесвітній (кругосвітній), задній, крайній, кутній, останній, передній, середній (посередній), спідній, сторонній, сусідній; братній, дружній (але дружний — з іншим значенням), заміжня (замужня), матірній; городній, дорожній (подорожній), достатній, житній, могутній, мужній, незабутній, освітній, порожній,  самотній (але самітний), хатній, художній; синій; безодній (від безодня)  тощо."

В переліку відсутні три слова (нижній, присутній, путній), які були у переліках правописів 1928 і 1933 та в проектах 1938 і 1940 року, натомість є три слова (самобутній, новітній, заміжня, замужня) там відсутніх, та новітній, якого не було від правопису 1933 року, крім того, замість матерній тут зазначена форма матірній; в проекті 1940 року був такий перелік:

"До м’якої групи належать:

а) Прикметники з основою на м’який приголосний -н, а саме: безодній, братній, будній, верхній, весінній, вечірній, всесвітній (досвітній, кругосвітній, освітній), городній, давній (недавній), дорожній (подорожній), достатній, древній, дружній (але дружний з іншим значенням), житній, задній, крайній, кутній, літній (повнолітній), майбутній, матерній, могутній, мужній, незабутній, нижній, обідній (пообідній), осінній, останній, передній, пізній, порожній, присутній, путній, ранній, самотній (але самітний), середній (посередній), синій, спідній, сторонній, сусідній, хатній, художній."

Цей список на сім слів більший, ніж в правописі 1933 року.

В правописі ж 1928 року до м'якої групи відносилися ще такі прикметники на -н-: братерній, великодній, вишній, цілосвітній, західній, зятній, літошній, надвірній, остатній, послідній, субітній (суботній), східній.

 

²⁸ Брюно: Фердинанд-Ежен-Жан-Батіст Брюно (Ferdinand-Eugène-Jean-Baptiste Brunot; 1860 ― 1938) ― французький філолог, автор "Історії французької мови від її витоків до 1900 року"

 

²⁹ А.Мейє: Антуан Мейє (Antoine Meillet; 1866—1936) – один з найвизначніших французьких мовознавців (зокрема, в галузі порівняльно-історичного мовознавства), іноземний член ВУАН з 1924.

 

³⁰ В правописі 1928 року було зазначено: "деякі прикметники вживаються в обох варіянтах, напр., народній і народний". Від правопису 1933 року (зокрема і в правописі 1945 року) – тільки народний.

 

³¹ В правописі 1928 року прикметник східній віднесено до м'якої групи; від правопису 1933 року (зокрема і в правописі 1945 року) – до твердої.

 

³² див. прим. 14

 

³³ В правописі 1933 року та в проектах 1938 і 1940 років у серед прикладів було прямо вказано написання прізвища Ільїн, в правописі 1945 року цей приклад вилучено.

³⁴ Написання Чернишов в проекті 1940 року та в правописі 1945 року є тільки як приклад написання українською мовою російського ы в прізвищах:

"ы (польськ., чеськ., словацьк. у) передається через и, напр.: Крутих, Куницин, Чернишов; Висьпянський; Масарик."

 

³⁵ Прикметник західний від правопису 1933 року (зокрема і правописом 1945 року) віднесено до твердої групи.

 

³⁶ В стенограмі "ė".

 

³⁷ В стенограмі "дзё"

 

³⁸ Йдеться про § 47 Правопису:

"У родовому відмінку однини іменники другої мають закінчення -а, -я,  -у, -ю. [...]

2) Іменники чол. р. цієї відміни у твердій і мішаній групах -а, в м’якій -я, коли вони означають: [...]

д) Терміни іншомовного походження наукові, технічні та ін. — одиничні, індивідуалізовані поняття (крім категорій, указаних у п. 2.): атома, катода, радіуса, ромба, сегмента, сектора, центра, синуса, гімна, суфікса, шківа, параграфа."

 

³⁹ "пасти коні": див. прим. 26;

"европейський": див. прим. 14;

інфінітив: про вживання неозначеної форми дієслова на -ть згадано в правописі 1945 року в примітці 1 до § 86:

"Крім того, зрідка вживаються також скорочені форми інфінітива на -ть, коли перед закінченням немає приголосного: ходи́ть, ки́нуть, каза́ть, брать, терпі́ть."

Це, фактично, було повторення з проектів 1938-40 років (в проекті 1938 було в дужках зазначено про переважне вживання в поетичній мові):

"Крім того, вживаються і скорочені форми на -ть, коли перед закінченням немає приголосного: ходить, кинуть, казать, брать, хотіть."

В правописах 1928 та 1933 року вказано ще на наголос, як умову вживання цієї форми:

1933: "Крім того є й форми скорочені, коли на закінчення -ти не падає наголос, або перед ним немає приголосного: каза́ть, бра́ть, хоті́ть..."

1928: "У народніх говорах української мови є й форми скорочені, коли на закінчення -ти не падає наголос, або перед ним немає приголосного: каза́ть, брать, хоті́ть... Вживаються такі форми і в красному письменстві."

"народній", "природній": див. прим. 30.

 

⁴⁰ В списку учасників немає людини з прізвищем Ковалевський, сумнівно, що і серед потенційних учасників наради в Уфі була така людина; можливо помилково застенографовано прізвище "Лазаревський".

 

⁴¹ Михайло Сергійович Гречуха (1902, Мошни на Черкащині—1976) — український радянський партійний і державний діяч, голова Президії Верховної Ради УРСР (від 1939), член Політбюро ЦК КП(б)У (від 1939).

Микита Сергійович: Микита Сергійович Хрущов (1894, с. Калинівка на Курщині—1971) — радянський політик, партійний і державний діяч СРСР, на той час член ЦК ВКП(б) (з 1934), перший секретар ЦК КП(б)У (з 1938), член Військової ради Воронезького фронту (з 1943).

 

⁴² нарада в справі обговорення проекту нового українського правопису, що відбулася 26 квітня 1943 року в Уфі.

 

⁴³ редактор проекту правопису – академік Леонід Булаховський.

 

⁴⁴ У правописі 1945 року ця норма сформульована так:

§ 92. У загальних (невласних) іменах іншомовного походження приголосні не подвоюються, отож пишеться: акумуляція, белетристика, грип, група, ідилічний, інтелектуальний, , колектив, комісія, комуна, сума,  шофер та ін.

Тільки в небагатьох загальних іменах зберігається подвоєння н: аннали, бонна, брутто, ванна, манна, пенні, тонна, подвоєння л у словах білль, булла і подвоєння р у назві рослини дурра та рослини й ароматної смоли мірра.

Примітка 1. У невідмінюваних словах італійського походження подвоєні приголосні зберігаються, напр.: барокко, інтермецо, лібретто, нетто, фортіссімо, стаккато.

Примітка 2. У прикметниках, похідних від ванна, манна, тонна, пишеться два н: ванний, манний, тритонний.

При збігу однакових приголосних префікса і кореня подвоєний приголосний пишеться лише у випадках, коли існує в мові паралельне непрефіксальне слово; отже, пишемо: апарат, асиміляція, дисидент, імортель, іредентизм, але: апперцепція (бо є перцепція), імміграція (бо є міграція), ірраціональний (бо є раціональний), коррелятивний (бо є релятивний), контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо є реалізм).

Примітка. У випадках, коли непрефіксальне слово своїм змістом далеко відходить від префіксального,  напр.: нотація — анотація, подвоєний приголосний не пишеться.

Подвоєні приголосні іноземних мов зберігаються у географічних назвах та взагалі у власних іменах, напр.: Андорра, Гаронна, Голландія, Калькутта, Марокко, Міссурі, Ніцца, Яффа; Мюллер, Ренн, Руссо, Торрічеллі, Уатт, Фламмаріон, Шіллер, Бетті, Джонні.

Примітка. Подвоєні приголосні залишаються і в усіх похідних словах, напр.: андоррський (Андорра), марокканець (Марокко), Яффський (Яффа)."

В попередньому проекті 1940 року (в проекті 1938 року іншими були тільки приклади) ці норми були викладені так:

"§ 92. В загальних (невласних) іменах іншомовного походження приголосні не подвоюються, отож пишеться: акумуляція, белетристика, грип, група, ідилічний, інтелектуальний, колектив, комісія, комуна, сума, шофер і ін.

Тільки в небагатьох загальних іменах зберігається подвоєння, напр.: аннали, барокко, білль, бонна, брутто, ванна, вілла, конфетті, лібретто, манна, мотто, нетто, пенні, тонна, зокрема в словах з префіксами ім-, ін-, ір-, контр-, сюр-, якщо префікс кінчається, а корінь починається тим самим звуком: імміграція, іннервація, ірраціональний, ірреальний, контрреволюційний, сюрреалізм, і звичайно в іншомовних географічних назвах та взагалі у власних іменах, напр.: Андорра, Гаронна, Голландія, Калькутта, Марокко, Міссурі, Ніцца, Яффа; Мюллер, Ренн, Руссо, Торрічеллі, Уатт, Фламмаріон, Шіллер; Ветті, Джонні.

Примітка. Подвоєні приголосні залишаються і в усіх вивідних словах, напр.: андоррський (Андорра), Ясський (Ясси), марокканець (Марокко), яффський (Яффа)."

В діючому на той час правописі 1933 року фрази про префікси не було:

"§ 78. В іншомовних словах приголосні не подвоюються, отож пишеться : комуна, група, сума, колектив, акумуляція, терор, белетристика, комісія, ідилічний, інтелектуальний...

Тільки в окремих загальних словах зберігається подвоєння : барокко, брутто, тонна, ванна, вілла, манна, мотто, нетто і деяких ін., зокрема в словах типу: ірреальний, ірраціональний, сюрреалізм та звичайно (між голосними) в іншомовних власних назвах: Гаронна, Шіллер, Мюллер, Ніцца, Галлія, Андорра, Марокко, Діккенс, Тассо, Шеффільд, Сієрра...

Примітка. Подвоєні приголосні залишаються й у всіх вивідних словах: галліцизм (від Галлія), марокканець, шеффільдський тощо; але в прикметниках перед наростком -ськ — пишеться одна приголосна: андорський (Андорра), едеський (Едесса) і т. ін."

 

⁴⁵ далі йдуть пункти про передачу російських е, ё, э, и, ы, ь, суфікса -ск-, -цк-, прикметникових закінчень та вживання апострофа.

 

⁴⁶ Ліон — французьке місто.

Хайлунь — піньїнь: Hǎilún (село)

Багаславішкіс — литовською: Bagaslaviškis

Пшібишев – польською: Przybyszew, російською: Пшибышев.

Таллін – естонською: Tallinn

 

⁴⁷ Липитиха — в Україні немає такого села, є Лепетиха.

Мижирич — в Україні немає  такого села, є п'ять українських сіл Межирич.

 

⁴⁸ Тбілісі, Батумі, Сухумі — у російській мові до 1936 року використовувались назви Тифлис, Батум, Сухум

 

⁴⁹ Єлєць — російською Елец;

Мєдвєдіца, Рєчіца – білоруською відповідно: Мядзведзіца та Рэчыца  (російською Медведица, Речица)

Повєнєц — місто в Кареліїї, карельською Poventsa (російською Повенец)

Едінбург — шотландською гельською Dùn Èideann (російською Эдинбург)

Філіппіни — тагальською: Pilipinas  (російською Филиппины)

Ясси, Плоєшти — румунською відповідно: Iași та Ploiești (російською Яссы, Плоешти)

 

⁵⁰ народній – див. прим. 30

 

⁵¹ східній  – див. прим. 31

 

⁵² в правописі 1945 року ця норма викладена так (п.14 §18):

"У чоловічих Іменах по батькові пишеться суфікс -ович, якщо ім’я відмінюється за твердою або мішаною групою, а також в усіх іменах з кінцевим р, і суфікс -ьович (-йович), якщо ім’я відмінюється за м’якою групою: Петрович, Семенович, Карпович; Дорошович; Лазарович; Васильович, Олексійович, Сергійович, Миколайович;"

В проектах 1938 і 1940 років:

"У чоловічих іменах по батькові пишеться суфікс -ович, якщо ім’я відмінюється за твердою групою, і -евич (-євич), якщо ім’я відмінюється за м’якою або мішаною групами: Петрович, Семенович, Карпович, Лазаревич, Василевич, Дорошевич, Олексієвич, Сергієвич, Миколаєвич" (в проекті 1938 році замість прикладу "Миколаєвич" – "Василєвич")

Тобто в правописі 1945 року збережена норма попередніх правописів 1928—1933 років:

"У власних назвах людей „по батькові“ при чоловічих іменах перед наростком -ич завсіди пишеться -ов (не тільки з -ов, а й з -ев-): Петрович, Юрович, Ігорович, Карпович, Лазарович, Васильович, Витальович, Олексійович, Сергійович, Лукашович і т. ін

 

⁵³ в правописі 1945 року ця норма викладена так (п.17 § 21)

"Через дефіс пишуться: [...]

17. Прислівники, що складаються з прийменника по і прикметника або займенника з закінченнями -ому, -и, напр.: по-радянському, по-більшовицькому, по-ударному, по-моєму, по-французькому, по-французьки, по-стахановськи, по-людськи, також по-латині; так само прислівники: по-перше, по-друге, по-третє і т. д."
Ця норма повторює п. 16 § 21 проекту 1940 року (тільки приклад по-іспанському замінено на по-французькому, по-французьки).

Правописом 1933 року такі словосполучення регламентувалося писати окремо (але із закінченням -и):

"Складені прийменники й прислівники пишуться разом:

Споміж, зза, спід, спосеред, поміж, поза, поперед, задля і т. д.; зокрема, почасти, удруге, вдесятеро, удвоє, віднині, дотепер, відсьогодні, надовго, стиха, понині, поперше, подруга і т. д. (але: по нашому, по французьки, по учнівському і т. д.)."

 

⁵⁴ в правописі 1945 року немає прикладу ззамолоду, але Словник української мови подає дві форми: ззамолоду і замолоду, семантично їх не розрізняючи.

 

⁵⁵ В даному проекті § 101 регламентував форму року (рудимент правопису 1933 року, що узгоджував рід деяких слів іншомовного походження в українській мові з їхнім родом в російській мові):  

"Нижченаведені й інші подібні до них слова мають таку форму роду:

а) чоловічого роду: клас, оркестр, осмос, парад, резерв, шарж; акредитив, кооператив, коректив; анод, метод, період; анілін, бензин, вазелін, нікотин; імперіал, матеріал, потенціал; консорціум; аналіз, діагноз, прогноз, симбіоз, синтез, туберкульоз; генезис, оазис, палінгенезис, пангенезис, партеногенез; синтаксис, паратаксис, гіпотаксис, еліпс; еліпсис; контроль, патруль;"

Написання ж і чи и унормовано підпунктами 1 (д) та 3 п.7 §93:

"1) і пишеться: [...]

д) В усіх інших випадках після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед дальшим приголосним, напр.: білет, пілот, вібрація, мікроскоп, академік, фінанси, графік, гіпопотам, логічний, гімн, кілограм, кіно, архів, хімія, хірург, література, республіка, комуніст, ніша.

Примітка 1. В ряді слів іншомовного походження, що давно засвоєні в українській мові, після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишеться відповідно до вимови и, напр.: бурмистер (але бургомістр), імбир, спирт, вимпел, миля, мирт, кит, кипарис, химера, єхидна, лимон, нирка та ін.; також у словах, запозичених із східних мов, переважно тюркських : гиря, киргиз, башкирин, кинджал, кишлак, кисет, калмик; Китай і под. Такі слова визначаються словником.

Примітка 2. З и, а не з і пишуться також диякон, християнство і под."

"3) и пишеться в загальних (невласних) іменах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед дальшим приголосним, напр.: дизель, динамо, диплом, директор, методика, тип, інститут, стимул, текстиль, математика, зигзаг, позиція, фізичний, марксизм, силует, система, силос, цифра, жирандоль, режим, джигіт, чичероне, речитатив, шифр, риф, бригада, фабрика."

 

⁵⁶ Нарада стосовно проекту правопису відбулося 28 серпня 1943 року в Помірках під Харковом при  повному складі правописної комісії (П.Тичина, М.Бажан, М.Рильський, Ю.Яновський, Л. Булаховський) в присутності голови Ради народних комісарів УРСР М. С. Хрущова, голови Президії Верховної ради УРСР М. С. Гречухи, секретаря ЦК КП(б)У Д. С. Коротченка, заступника голови Ради народних комісарів УРСР В. Ф. Старченка та секретаря ЦК КП(б) У по пропаганді К. З. Литвина.

 

13.07.2021