Гуцульський фестиваль у Мюнхені

«У кожної людини в серці є скарби, які вона несе з собою крізь життя. Для мене це зв'язок з глибокою давньою унікальною українською етнічною культурою. В цьому проекті мені хочеться познайомити з нею світ!» – зауважила Оксана Линів про фестиваль «Дух Гуцулів», який відбувся у Мюнхені минулого тижня.

Фото: Іван Рибак. Фрагмент вистави «Гуцульський рік».

Українська диригентка Оксана Линів ініціювала і втілила у Німеччині цей унікальний проект разом з молодіжним оркестром «Нова Мюнхенська філармонія», співачкою і актрисою Львівського академічного театру імені Леся Курбаса Наталією Рибка-Пархоменко, львівським художником Остапом Лозинським, а також Коломийським академічним обласним українським драматичним театром імені І. Озаркевича. Ідею «Гуцульського фестивалю» активно підтримали LvivMozArt, Український Вільний Університет Мюнхена (UFU), Генеральне консульство України у Мюнхені, Чеський центр (ČC), Спілка сприяння української культури «Україна» ("Ukraina" Gesellschaft zur Förderung ukrainischer Kultur e.V.) та Салон «C.BECHSTEIN».

Фестиваль «Дух гуцулів – містичного гірського народу українських Карпат» явився для німецької аудиторії не тільки відкриттям невідомих раритетів народної і професійної творчості, пов’язаної з гуцульським краєм, а й магічним спалахом невідомої творчої енергії.

Три масштабні акції символічно окреслили Gesamtkunstwerk фестивалю як універсальну триєдність театру, музики і кіно. Відкривала «Гуцульський тиждень» театральна вистава Коломийського академічного обласного українського драматичного театру імені І. Озаркевича «Гуцульський рік» за повістю Гната Хоткевича (1877-1938). Завершувався фестиваль показом геніальних «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова з німецькими титрами. Поряд з музикою Мирослава Скорика ‑ невід’ємною складовою кінодраматургії фільму ‑ звучав етнічний спів і вокально-інструментальні імпровізації у виконанні Наталії Рибки-Пархоменко, Віктора Андрійченка, Едгара Віерсоцького. Центральною подією фестивалю став симфонічний концерт Оркестру Neue Philharmonie München під орудою Оксани Линів, який відбувся в одному з акустично найкращих залів міста – Геркулес-залі Мюнхенської Резиденції.

Знаковим збігом обставин став той факт, що Коломийський театр долучився до серії акцій авторського проекту Оксани Линів спонтанно – спектакль «Гуцульський рік», показаний у Мюнхені, подорожував далі по Німеччині. Музику до театральної вистави написав сучасний український композитор Олександр Козаренко (1963*), народжений у Коломиї. Вистава вирізняється прозорою і водночас динамічною інтерпретацією архаїчних ритуалів містичного гірського народу. Режисер спектаклю Дмитро Чиборак виявив етнічний фокус життєтворчості гуцулів як ритуальну секвенцію колообігу від Різдва до Великодня, від смерті до шлюбу. Сучасна музика органічно кореспондувала із звучанням гуцульського діалекту. Костюми, декорації, музика, імітація трембіт разом творили унікальну атмосферу містичного краю, який зачаровує красою і різнобарв’ям етнічно достеменних обрядів. Умовні поєднання античних, біблійних, фольклорних інтонацій-символів у музиці Олександра Козаренка виявилися не випадковими. Пентатонові звукові архетипи, фонічна аура ритуального дійства і духовний діалог творчих ідей композиторів, музика яких прозвучала у програмі фестивалю, поєднали різні лейтмотиви гуцульського проекту етосом духовної єдності митців.

Фото: Олег Павлюченков. Оксана Линів і Оркестр Neue Philharmonie München.

Ідею такої процесуальної цілісності вдалося відчути і під час фестивалю. Концерт Оркестру Neue Philharmonie München в єдиному фокусі з’єднав відразу три концепти – соціальний, мистецький, екологічний. Прикладом виховання нової духовно розвиненої світової культурної генерації, що воліє не відчуження за етнічними чи будь-якими ознаками, а співпраці, увиразнила кооперація музикантів оркестру Neue Philharmonie München зі студентською молоддю України. До мультінаціонального складу оркестру, що налічує 98 музикантів з 14 країн, долучилися 19 студентів Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, які пройшли в Україні відбірковий конкурс і отримали унікальний шанс музикувати на фестивалі разом з першокласними німецьким оркестрантами.

Оксана Линів здійснює такий інноваційний обмін української та європейської молоді не вперше. З одного боку, такі проекти репрезентують високу якість професійного мистецтва і митців України, привертають увагу до високорозвиненої суверенної країни. З іншого – демонструють етнічну різноманітність і унікальність її діалектів: у цьому проекті – мальовничу красу і мудрість древніх обрядів, звичаїв, фольклору гуцулів. У складній ситуації війн, тероризму, політичних дебатів, корупції, важливість миротворчої мети цього проекту важко переоцінити. В усі часи митці активно реагували на історичні конфлікти реального світу, протиставляли йому апологію ідеальної краси, душевної, соціальної, естетичної рівноваги. Сучасна екологічна криза нагадала про важливість повернення людей до свого коріння, до скарбів прадавніх культур, до вивчення і тлумачення власних етнічних кодів.

Наскрізну ідею фестивалю, як і базис драматургії концертної програми симфонічного концерту оркестру Neue Philharmonie München, можна сформулювати у двох словах ‑ «мистецтво і екологія». У якості «головних персонажів» симфонічного концерту Оксана Линів обрала саме тих композиторів, які знайшли у музиці сенс гармонії людського існування через єднання з природою, всесвітом, власними національними традиціями. Звучали «Гуцульський триптих» (1965) українця Мирослава Скорика, «Сльози природи» китайця Тан Дуна (2012, соло ударних Віві Васілева, солістки болгарського походження), Симфонічна поема «Життя героя» німця Ріхарда Штрауса (1898). Творчість Ріхарда Штрауса з його вродженим відчуттям пієтету до героїчних Альп, динаміка тембро-ритмічних імпровізацій карпатських мотивів Мирослава Скорика і архаїчні голоси природи Дан Дуна символічно перетнулися під знаком Гуцульського фестивалю. В останньому творі експресивна 26-річна солістка Віві Васілева у русі і звуці відтворила захоплюючий ритмо-перфоманс, який нагадав древні ритуали архаїчних племен. Дивовижних ефект справляли темброві модуляції ударних інструментів, виготовлених з натуральних матеріалів ‑ каміння, бамбука, дерев'яних блоків, різнобарвних гірських дзвіночків Buckelgongs, Holzblöcke, Kuhglocken, Bambusglocken, китайського Pai-Gu-Trommeln, поряд з такими звичними для сучасного симфонічного оркестру інструментами, як марімба, вібрафон, гонг, дзвони, барабани.

Фото: Олег Павлюченков. Оксана Линів і Мирослав Скорик.

Оксана Линів володіє чудовим оркестровим відчуттям звукового простору і організовує його в уявний картинно-мальовничий континуум. Завдяки цьому природно вибудовуються музично-образні арки між різними творами. У симфонічній поемі «Життя героя» Ріхарда Штрауса, концерті для оркестру і ударних «Сльози землі» Тан Дуна, симфонічній сюїті «Гуцульський триптих» Мирослава Скорика задумані композиторами квазі-етнографічні алюзії диригентка скерувала у вектор наскрізної симфонічної ідеї відображення світової гармонії. Інновації тембрової драматургії обумовили своєрідний діалог емоційно-сонорних підтекстів кожного твору зі стратегічно продуманою концепцією цілого концерту. Музика – це свідок не тільки жанрово-стильових і технічно-композиційних інновацій свого часу, а й самобутності мікрокосму композиторської індивідуальності, який в атмосфері світових катаклізмів нагадує світові про актуальність прекрасного, про прагнення людини до божественної і космічної гармонії.

Невипадково інтерпретація Оксани Линів «Гуцульського триптиху» Мирослава Скорика зафіксувала увагу слухачів на автентичній імпровізаційній манері карпатського інструментарію з характерною ритмічною пружністю і лаконізмом повторювальних, графічно окреслених інтонацій. Їх магічний вплив нагадав про ритуальні паралелі вистави «Гуцульський рік», і передав естафету наступним подіям фестивалю – демонстрації фільму «Тіні забутих предків» і майстер-класів львівських митців-етнологів. Як відомо, сюїту для симфонічного оркестру «Гуцульський триптих», яка у Мюнхені прозвучала вперше, Мирослав Скорик реструктурував з музики до кінофільму «Тіні забутих предків». Народження цієї музики разом з унікальним явищем українського кінематографу можна вважати щасливою подією співтворчості двох знакових для того часу творців. Разом з геніальним українським режисером вірменського походження Сергієм Параджановим (1924-1990) композитор перетворив кіномузику на провідний складовий компонент драматургії фільму.

Сам Мирослав Скорик був почесним гостем фестивалю, і приймав активну участь у всіх заходах проекту «Дух Гуцулів – містичного гірського народу українських Карпат». Дискусії за круглим столом глядачів і митців та експертів з різних галузей мистецтв підготували для мюнхенської аудиторії цілу низку відкриттів. Закордоном мало кому відомі висока оцінка кінофільму зірковими режисерами Федеріко Фелліні, Акіра Куросавою, Мікеланджело Антоніоні, Анджеєм Вайдою, включення Гарвардським університетом «Тіней…» до зразкових раритетів «поетичного кіно» і списку обов’язкових творів докторату в галузі медіа. Мало хто знає, що світове визнання генія Параджанова і 39 міжнародних нагород у 21 країні світу не зупинили переслідувань режисера з боку радянської влади. Про місце та роль фільму у всесвітній історії кінематографу розповів слухачам відомий режисер, майстер документального українського кіно Олег Павлюченков.

Фото: Олег Павлюченков. Наталія Рибка-Пархоменко, Віктор Андрійченко.

Мистецьким заходам «Гуцульського тижня» підбили підсумки майстер-класи Наталії Рибки-Пархоменко і Остапа Лозинського, в яких учасники і гості фестивалю мали можливість попрактикуватися у сфері гуцульських фольклорних і сакральних мистецтв. Художник Остап Лозинський поділився секретами гуцульського іконопису на склі, співачка Наталка Рибка-Пархоменко навчала вокальній техніці гуцульського обрядового співу.

Однозначно: мюнхенську публіку зачарували етнічні обряди і звичаї містичного духу гуцулів. Переконав і високий рівень оригінальної професійної української музики, досі мало відомої у Німеччині. Імена сучасних українських композиторів Мирослава Скорика, Олександра Козаренка і увесь фестиваль, здійснений за проектом Оксани Линів, органічно увійшли до культурного дискурсу Мюнхена.